ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.09.2023м. ДніпроСправа № 904/1208/23
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мельниченко І.Ф. розглянув спір
за позовом Акціонерного товариства "Лімак Іншаат Санаї ве Тіджарет Анонім Шіркеті", м. Анкара, Туреччина, в особі "Представництва "Лімак Іншаат Санаї ве Тіджарет Анонім Шіркеті", м. Дніпро
до Акціонерного товариства "Дніпрометробуд", м. Дніпро
про стягнення збитків у сумі 516 666,67 грн.
Без участі представників сторін.
СУТЬ СПОРУ:
Акціонерне товариство "Лімак Іншаат Санаї ве Тіджарет Анонім Шіркеті" в особі "Представництва "Лімак Іншаат Санаї ве Тіджарет Анонім Шіркеті" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення 516 666,67 грн., що складають суму завданих збитків.
Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч вимогам Податкового кодексу України та умовам договору субпідряду № 45 на виконання робіт від 11.12.2017 відповідач не зареєстрував податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних з сумами податку на додану вартість, які були оплачені позивачем як передоплата за виконані відповідачем роботи за вказаним договором, у зв'язку з чим позивач позбавлений права на зменшення податкового зобов'язання шляхом віднесення суми податку на додану вартість у розмірі 516 666,67 грн. до складу податкового кредиту.
Правовими підставами позову позивач зазначає, серед іншого, статтю 22 Цивільного кодексу України, статтю 224 Господарського кодексу України.
Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України не відносять до складу майна суму податкового кредиту (від'ємне значення податку на додану вартість). Крім того, АТ "Дніпрометробуд" вказує на те, що відносини з реєстрації податкових накладних є предметом регулювання Податкового кодексу України, у зв'язку з чим поширення на дані правовідносини норм Господарського кодексу України є безпідставним.
Так, на думку відповідача, заявлені позивачем вимоги не відповідають ознакам збитків, що підлягають відшкодуванню в порядку частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України та статті 225 Господарського кодексу України, і жодним чином не обґрунтовують їх розмір.
До того ж, відзив на позовну заяву містить посилання на те, що позовні вимоги у даній справі не доведено позивачем належним чином, а саме, останнім не надано доказів наявності статусу платника податку на додану вартість, не наведено розрахунку суми збитків та їх детального документального обґрунтування, в матеріалах справи відсутні податкові декларації з ПДВ за податкові періоди, в яких підприємству позивача (за його твердженням) завдано збитків, баланс з показниками про завдання збитків в заявленому розмірі, не подано доказів надмірної (на думку позивача) сплати ПДВ до бюджету внаслідок неможливості включення ПДВ до складу податкового кредиту тощо.
Ухвалою від 13.03.2023 господарським судом відкрито провадження у справі № 904/1208/23, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
15.03.2023 господарським судом зупинено провадження у справі № 904/1208/23 до вирішення палатою для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду питання про усунення неоднозначного застосування норм права у подібних правовідносинах у іншій справі № 916/334/22, про що постановлено відповідну ухвалу.
07.06.2023 Верховним Судом у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду винесено постанову у справі № 916/334/22, якою касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) залишено без задоволення, рішення Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.10.2022 та рішення Господарського суду Одеської області від 04.07.2022 залишено без змін, у зв'язку з чим господарським судом ухвалою від 02.08.2023 поновлено провадження у справі № 904/1208/23.
03.08.2023 від позивача надійшли пояснення, в яких підприємство останнього зазначає про те, що ним було надано документальне підтвердження факту відсутності реєстрації податкових накладних. При цьому, позивач, посилаючись на судову практику, зокрема Постанову Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 914/2524/21, вказує на те, що хоча обов'язок відповідача зареєструвати податкову накладну є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов'язком перед позивачем, невиконання вказаного обов'язку завдає його підприємству збитків, а тому належним способом захисту в даному випадку є звернення з позовом про відшкодування збитків, завданих порушенням обов'язку щодо складення та реєстрації належним чином податкових накладних.
Таким чином, позивач стверджує, що факт реєстрації податкових накладних в ЄРПН повинен доводитись саме відповідачем.
Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
З огляду на викладене та згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними у справі матеріалами, а рішення підписано без його проголошення.
За результатом дослідження матеріалів справи, оцінки доказів у їх сукупності господарський суд, -
УСТАНОВИВ:
Предметом доказування у даній справі є обставини щодо наявності/відсутності підстав для стягнення збитків, завданих позивачу в результаті порушення відповідачем податкового законодавства, яким передбачено обов'язок останнього зареєструвати податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних.
11.12.2017 Акціонерним товариством "Лімак Іншаат Санаї ве Тіджарет Анонім Шіркеті" в особі "Представництва "Лімак Іншаат Санаї ве Тіджарет Анонім Шіркеті" (далі - Підрядник, позивач у даній справі) та Акціонерним товариством "Дніпрометробуд" (далі - Субпідрядник, відповідач у даній справі) укладено договір субпідряду № 45 на виконання робіт, відповідно до пункту 3.1. якого підрядник доручає, а субпідрядник зобов'язується виконати відповідно до проектної документації, затвердженої замовником, умовами цього договору субпідряду будівельно-монтажні роботи, а саме роботи з проходження лівого перегінного тунелю на ділянці від ПК 150+03.60 до ПК 150+81.10 протяжністю 77,5 м, лівого перегінного тунелю ПК 152+73.18 до 154+81.81 протяжністю 208,63 м, у тому числі прохідницькі роботи, тимчасове зміцнення, ізоляцію, залізобетонні роботи та влаштування бетону під рейки.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Укладений між сторонами договір субпідряду № 45 на виконання робіт від 11.12.2017 за своєю правовою природою є договором підряду на проведення робіт, правовідносини за яким регулюються положеннями глави 61 Цивільного кодексу України.
Так, відповідно до частини 1 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник (частина 1 статті 838 Цивільного кодексу України).
Генеральний підрядник відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов'язків за договором підряду, а перед замовником - за порушення субпідрядником свого обов'язку (частина 2 статті 838 Цивільного кодексу України).
Згідно з пунктом 4.1. загальна ціна договору субпідряду становить 66 278 400,00 грн., у т.ч. ПДВ 11 046 400,00 грн.
Ціна за кожним окремим видом робіт зазначена у додатку до договору субпідряду та загальна ціна договору субпідряду складає суму вартості всіх видів робіт, зазначених у додатку.
У пункті 5.1. договору сторонами встановлено, що до початку робіт підрядник зобов'язується перерахувати передоплату у розмірі 1 000 000,00 грн., у т.ч. ПДВ 166 666,67 грн., яка повинна бути перерахована підрядником як авансовий платіж після підписання договору субпідряду.
Після підписання всіх необхідних додатків до договору субпідряду сторони можуть змінити порядок розрахунків.
Оплата за фактично виконані роботи, за вирахуванням пропорційної частки авансу та розміру утримання, здійснюватимуться підрядником після закінчення кожного етапу робіт на підставі форм Ф, Х, Ц протягом 30 робочих днів після підписання акта приймання-передачі виконаних робіт (пункт 5.2. договору).
Відповідно до пункту 5.4. розрахунки з субпідрядником за цим договором субпідряду здійснюються підрядником поетапно у безготівковій формі у національній валюті України - гривні. Перший рахунок за договором субпідряду виставляється на авансовий платіж, наступний - за виконані роботи на дату підписання кожного з актів приймання-передачі виконаних робіт.
Моментом оплати завжди є момент списання коштів з поточного рахунки підрядника (пункт 5.5. договору).
Цей договір набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками та діє до 31.12.2020, але закінчення строку дії договору субпідряду не звільняє від відповідальності за його порушення, що мали місце під час його дії (пункт 15.1.).
Позивач, виконуючи умови спірного договору, здійснив передоплату за будівельно-монтажні роботи на загальну суму 3 100 000,00 грн., що підтверджується залученими до матеріалів справи копіями платіжних доручень № 4427 від 11.12.2017 на суму 1 000 000,00 грн. (у т.ч. ПДВ 20% - 166 666,67 грн.), № 4562 від 22.12.2017 на суму 600 000,00 грн. (у т.ч. ПДВ 20% - 100 000,00 грн.), № 4861 від 02.02.2018 на суму 1 500 000,00 грн. (у т.ч. ПДВ 20% - 250 000,00 грн.). У призначенні платежу вказаних платіжних документів зазначено: "Передплата зг договору 45 від 11/12/2017 рахунок 11/12-1 від 11/12/2017 за будівельно-монтажні роботи у т.ч. ПДВ 20% - 166 666,67 грн.", "Передплата зг договору 45 від 11/12/2017 рахунок 11/12-1 від 11/12/2017 за будівельно-монтажні роботи у т.ч. ПДВ 20% - 100 000,00 грн.", "Передплата зг договору 45 від 11/12/2017 рахунок 11/12-1 від 11/12/2017 за будівельно-монтажні роботи у т.ч. ПДВ 20% - 250 000,00 грн." (а.с. 30-32).
Звертаючись з даним позовом до суду позивач посилається на те, що відповідачем були порушені вимоги Податкового кодексу України в частині складання та своєчасної реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, у зв'язку з чим позивач був позбавлений права включити суму ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом зменшення податкового зобов'язання на загальну суму 516 666,67 грн., тому вважає, що є прямий причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю субпідрядника щодо виконання визначеного законом обов'язку зареєструвати податкову накладну та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту підрядника, а також, відповідно, зменшення податкового зобов'язання на зазначену суму, яка фактично є збитками останнього. Нормативно позовні вимоги обґрунтовані посиланням на статтю 22 Цивільного кодексу України, статтю 224 Господарського кодексу України, статті 14, 201 Податкового кодексу України. Вказані обставини стали причиною виникнення спору.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Положеннями статті 173 Господарського кодексу України унормовано, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно зі статтею 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
Статтею 224 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до частин 1, 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно з частиною 1 статті 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Тобто, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Підставою для відшкодування збитків, відповідно до частини 1 статті 611 Цивільного кодексу та статті 224 Господарського кодексу України, є порушення господарського зобов'язання.
Для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
При цьому, саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками.
Тобто, твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема в контексті наявності збитків та їх розміру, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв'язку такої поведінки із заподіяними збитками, враховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, підлягає доведенню саме позивачем.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 1 статті 73, частина 1 статті 74, частина 1 статті 76, частина 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України).
Доказів, які б свідчили про те, що відповідачем допущено порушення саме господарського зобов'язання за спірним договором, в результаті чого він повинен відшкодувати збитки позивача, які виникли у останнього, матеріали справи не містять.
Частиною четвертою статті 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у постанові від 07.06.2023 у справі № 916/334/22 звернув увагу на те, що хоча обов'язок відповідача зареєструвати податкову накладну (розрахунок коригування до податкової накладної) є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, але у разі визначення такого обов'язку у господарському договорі такий обов'язок стає також господарсько-договірним зобов'язанням перед позивачем, і саме невиконання цього обов'язку може завдати покупцю збитків (пункт 5.14).
Як вбачається із матеріалів даної справи, договір субпідряду № 45 на виконання робіт від 11.12.2017 не містить обов'язку відповідача зареєструвати податкові накладні, а отже, даний обов'язок є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах і не є господарсько-договірним зобов'язанням перед позивачем.
При викладених обставинах, слід прийти до висновку про те, що норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України щодо відшкодування збитків не поширюються на відносини з приводу сплати податків (зборів), а також формування податкового кредиту, у зв'язку з чим у суду відсутні підстави для задоволення вимог позивача.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
З урахуванням вказаного, суд зазначає, що доводи сторін, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на позивача.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73-79, 86, 91, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства "Лімак Іншаат Санаї ве Тіджарет Анонім Шіркеті", м. Анкара, Туреччина, в особі "Представництва "Лімак Іншаат Санаї ве Тіджарет Анонім Шіркеті", м. Дніпро до Акціонерного товариства "Дніпрометробуд", м. Дніпро про відшкодування збитків у сумі 516 666,67 грн. - відмовити.
Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повне рішення складено 29.09.2023.
Суддя І.Ф. Мельниченко