ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.09.2023 року м.Дніпро Справа № 904/3854/23
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)
суддів: Іванова О.Г., Паруснікова Ю.Б.,
представники сторін у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецсервіс" на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 25.07.2023 року у справі № 904/3854/23 (суддя Назаренко Н.Г.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Акрукс Груп", м. Краматорськ, Донецька область
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецсервіс", м. Дніпро
про стягнення заборгованості за договором про відступлення права вимоги в розмірі 3 712 720,41 грн, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до відповідача з позовом про стягнення заборгованості за договором про відступлення права вимоги в розмірі 3 712 720,41 грн.
Зазначав суду, що відповідач ухиляється від вирішення питання щодо повернення заборгованості у розмірі 3 712 720, 41 грн., а тому існують ризики свідомого невиконання у разі задоволення позову рішення суду щодо повернення позивачу грошових коштів.
Позивач зазначав, що відповідно з інтернет-сайтів "OLX" та "D1M.RJA" встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрспецсервіс" (код ЄДРПОУ 19088807) з 04.07.2023 року почало виставляти па продаж свої активи, в тому числі, комплекс 12 000 кв.м, який розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Столетова, буд. 21.
Позивач вважає, що є ризик того, що відповідач свідомо та навмисно почав розпродувати свої активи (майно), аби в подальшому визнати підприємство банкрутом, та таким чином ухилитися від сплати кредиторам заборгованості за зобов'язаннями, в тому числі і зобов'язань щодо повернення заборгованості грошових коштів у розмірі 3 712 720, 41 грн. позивачу.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 25.07.2023 року у справі № 904/3854/23 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Акрукс Груп" про забезпечення позову задоволено.
З огляду на відповідні законодавчі приписи та з урахуванням встановлених обставин справи, предмет спору у цій справі, встановивши безпосередній зв'язок між конкретними заходами забезпечення позову та предметом позову, суд вважав за можливе заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Акрукс Груп " про забезпечення позову задовольнити, вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецсервіс" в межах суми стягнення 3 712 720, 41 грн., які знаходяться на всіх рахунках у всіх банківських та інших фінансово-кредитних установах.
Не погодившись з ухвалою суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрспецсервіс" звернулося до Центрального апеляційного господаоського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 25.07.2023 року про забезпечення позову по справі № 904/3854/23 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити позивачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Акрукс Груп" у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що:
- позивач фактично не підтвердив належними доказами моменту настання обов'язку з оплати;
- позивачем не доведено існування обставин, які б свідчили, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист його прав або інтересів;
- Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрспецсервіс" вважає, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на рахунках у всіх банківських установах, є необґрунтованим та неспівмiрним заходом, який порушує право відповідача на ведення поточної господарської діяльності;
- співмірним у даному випадку було би накладення арешту на нерухоме майно підприємства, на яке посилається позивач за текстом заяви, в межах розміру позовних вимог.
Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.08.2023 року для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Верхогляд Т.А. (доповідач), судді - Березкіна О.В., Парусніков Ю.Б.
За розпорядженням керівника апарату суду від 15.09.2023 року у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Березкіної О.В. відповідно до пункту 2.4.6. Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, затверджених рішенням, оформленим протоколом зборів суддів Центрального апеляційного господарського суду №2 від 08.10.2018 року зі змінами, проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатами якого для розгляду справи №904/681/23 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Верхогляд Т.А. (доповідач), судді -Іванов О.Г., Парусніков Ю.Б.
В судове засідання 18.09.2023 року представники сторін не з'явились, про час та місце огляду справи повідомлені належним чином. Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частину постанови у даній справі.
Заслухавши доповідь головуючого судді, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ч.ч.1 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Акрукс Груп" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецсервіс" про стягнення заборгованості за договором про відступлення права вимоги № 11 від 22.03.2021 року в розмірі 3 712 720,41 грн.
24.07.2023 року від позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій він просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецсервіс" в межах суми стягнення 3 712 720, 41 грн., які знаходяться на всіх його рахунках у всіх банківських та інших фінансово-кредитних установах.
Позивач зазначив, що його багаторазові спроби врегулювати спір з відповідачем у досудовому порядку не дали позитивного результату. Законну вимогу позивача про сплату заборгованості за договором підряду №02/11/20 від 02.11.2020 року, що складає 3 712 720, 41 грн., відповідач не виконав.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, господарський суд першої інстанції виходив з того, що захід забезпечення позову у цьому випадку заявлений позивачем, а саме - накладення арешту на грошові кошти у межах заявленої до стягнення суми, є обґрунтованим, адекватним, відповідає предмету спору, забезпечить збалансованість інтересів сторін, оскільки надасть можливість виконати рішення у разі задоволення позову та не призведе до втручання у господарську діяльність відповідача, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо користування цими коштами відповідачем задля запобігання перешкод у виконанні рішення суду у разі задоволення позову, у той час як невжиття таких заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі у разі задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на ефективний засіб юридичного захисту. Встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У п. 145 рішення від 15.11.1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) 119961 ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 року (заява №38722/02)).
Іншими словами ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.
Відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі № 381/4019/18).
Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
- наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову;
- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;
- запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч.4 ст.137 Господарського процесуального кодексу України).
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
При цьому обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
Колегія суддів зазначає, що обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Згідно з п.1 ч.1 ст.137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Отже, накладення арешту в межах ціни позову на грошові кошти відповідача, що належать або підлягають передачі або сплаті цьому товариству і знаходяться у нього чи в інших осіб, є одним з визначених законом способів забезпечення позову.
Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Таким чином, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд, на підставі поданих заявником доказів, має встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.02.2021 року у справі №916/2364/20).
Суд зауважує, що заходи забезпечення позову мають відповідати предмету позову.
Предметом позову у даній справі є вимоги про захист прав і законних інтересів позивача, порушених відповідачем внаслідок невиконання ним зобов'язання зі сплати заборгованості за договором підряду №02/11/20 від 02.11.2020 року, що складає 3 712 720, 41 грн., право вимоги за яким позивач, за його твердженням, отримав відповідно до договору уступки права вимоги від 22.03.2021 року №11, то посилання скаржника в апеляційній скарзі на обрання такого способу забезпечення позову, як накладення арешту на нерухоме майно підприємства, не відповідає заявленому предмету позову.
Свою заяву позивач обґрунтовує тим, що відповідач ухиляється від вирішення питання щодо повернення заборгованості за договором підряду №02/11/20 від 02.11.2020, що складає 3 712 720, 41 грн. Позивач вважає за потрібне забезпечити позовну заяву та накласти арешт на грошові кошти відповідача наявні на банківських рахунках останнього в межах суми позову, що є єдиним обґрунтованим та адекватним засобом для забезпечення майбутнього виконання судового рішення.
Відтак, колегія суддів вважає, що з урахуванням предмету позовних вимог, у випадку задоволення позову у даній справі, у відповідача виникне обов'язок щодо сплати позивачу грошових коштів в сумі 3 712 720, 41 грн.
Виконання в майбутньому судового рішення у цій справі, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів. Отже, застосування заходу забезпечення позову, обраного позивачем, безпосередньо пов'язано із предметом позову.
Адекватність такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах ціни позову, дійсно полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Оскільки в силу положень ст. 192 Цивільного кодексу України гроші є платіжним засобом, тому відповідач може в будь-який момент розрахуватись коштами. Доведення позивачем відповідними доказами такої можливості відповідача не вимагається.
Бездіяльність відповідача, яка виражається у невиконанні взятих на себе зобов'язань щодо сплати суми заборгованості за договором підряду №02/11/20 від 02.11.2020 року, по суті є формою ухилення від виконання зобов'язання, яка свідчить про потенційну можливість ухилення останнього від виконання і судового рішення у разі задоволення позовних вимог позивача.
Ці висновки спростовують доводи заявника апеляційної скарги щодо ненадання позивачем доказів вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання своїх зобов'язань.
Колегією суддів встановлено, що у даному випадку позов заявлено про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецсервіс" заборгованості за договором підряду №02/11/20 від 02.11.2020 року в розмірі 3 712 720,41 грн. у зв'язку з невиконанням такого зобов'язання. Вказане свідчить про те, що накладення арешту на грошові кошти в межах ціни позову спрямоване на реальне виконання рішення суду у випадку задоволення ним позовних вимог, а також те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити виконання рішення суду у даній справі та відповідно поновлення прав позивача.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що застосований місцевим господарським судом захід забезпечення позову, а саме накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецсервіс" у межах заявленої до стягнення суми, є обґрунтованим, адекватним та співмірним, оскільки:
- відповідає предмету спору;
- спрямований запобіганню виникненню можливих перешкод для виконання рішення суду у разі задоволення позову, з урахуванням того що відповідачем після пред'явлення вимоги та подання позову до суду не вживалися дії щодо сплати заборгованості за договором підряду №02/11/20 від 02.11.2020 року в розмірі 3 712 720,41 грн.;
- забезпечить збалансованість інтересів сторін, оскільки надасть можливість виконати рішення у разі задоволення позову та не призведе до втручання у господарську діяльність відповідача, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо користування цими коштами відповідачем задля запобігання перешкод у виконанні рішення суду у разі задоволення позову, у той час як невжиття таких заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі у разі задоволення позову.
Вищевикладене згоджується з позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 20.06.2022 року у справі № 904/7615/21, від 05.08.2022 року у справі № 905/447/22, від 22.07.2019 року у справі № 914/120/19, від 17.05.2021 року у справі № 911/8/21, від 28.12.2021 року у справі № 910/13681/21.
Також колегія суддів зазначає, що у випадку арешту коштів на рахунках, гроші залишаються у власності боржника і знерухомлюються з метою недопущення виведення грошових коштів з рахунків боржника й уникнення виконання судового рішення у майбутньому, такий захід може бути скасований у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову. Арешт коштів, як такий, не означає зміну їх власника. Водночас, у випадку стягнення грошових коштів на користь певної особи, такі кошти зараховуються на рахунки особи, на користь якої ухвалене судове рішення, та вибувають із власності боржника (постанова Верховного Суду від 17.05.2021 року у справі № 911/8/21).
Крім того, за змістом ч.1 ст.145 Господарського процесуального кодексу України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
З огляду на відповідні законодавчі приписи та з урахуванням встановлених обставин справи, встановивши безпосередній зв'язок між конкретними заходами забезпечення позову та предметом позову, господарський суд правомірно задовольнив клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Акрукс Груп", наклавши арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецсервіс" в межах суми позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 275 та ст.276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції, розглядаючи заяву, дав вірну оцінку доводам сторін, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, що у відповідності до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду - без змін.
Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецсервіс" залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 25.07.2023 року у справі № 904/3854/23 залишити без змін.
Судові витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецсервіс"за подання апеляційної скарги на ухвалу суду покласти на заявника апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 02.10.2023 року.
Головуючий суддя Т.А. Верхогляд
Суддя О.Г. Іванов
Суддя Ю.Б. Парусніков