СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 жовтня 2023 року м. Харків Справа № 905/350/23
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Шутенко І.А., суддя Слободін М.М. , суддя Хачатрян В.С.
розглянувши у порядку спрощеного (письмового) провадження без проведення судового засідання за наявними в справі матеріалами апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кондитерська фабрика «Дружківська» (вх. № 1296Д)
на рішення Господарського суду Донецької області від 07.06.2023 (повний текст складено 07.06.2023), ухвалене у складі судді Аксьонової К.І.
у справі № 905/350/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аллан-Пак»,
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кондитерська фабрика «Дружківська»,
про стягнення коштів
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Аллан-Пак» звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кондитерська фабрика «Дружківська» про стягнення заборгованості у розмірі 206549, 29 грн, з яких: сума боргу у розмірі 144362, 47 грн, пеня у розмірі 22119, 31 грн, 3% річних у розмірі 4681, 88 грн та інфляційні втрати у розмірі 35385, 6 3грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за договором постачання №780 від 13.01.2020 в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленої продукції.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 07.06.2023 у справі № 905/350/23 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кондитерська фабрика «Дружківська» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аллан-Пак» заборгованість у сумі 144362, 47 грн, пеню у сумі 21961, 10 грн, 3% річних у сумі 4658, 14 грн, інфляційні втрати у сумі 35371, 66 грн, витрати зі сплати судового збору в сумі 3095, 30 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням, ухваленим господарським судом першої інстанції, до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Кондитерська фабрика «Дружківська», яке просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 07.06.2023 у справі № 905/350/23 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених в рішенні, обставинам справи, неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.
Стверджує, що матеріали справи не містять жодних доказів, які підтверджують виконання господарської операції за договором С-780 від 13.01.2020, та не стосуються предмету позову, а саме: щодо стягнення позивачем з відповідача заборгованості за договором поставки № 780 від 13.01.2020.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.07.2023 у справі № 905/350/23 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Шутенко І.А., суддя Гребенюк Н.В., суддя Слободін М.М.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.07.2023 витребувано у Господарського суду Донецької області матеріали справи № 905/350/23.
12.07.2023 на адресу Східного апеляційного господарського суду від Господарського суду Донецької області надійшли матеріали справи № 905/350/23.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.07.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кондитерська фабрика «Дружківська» на рішення Господарського суду Донецької області від 07.06.2023 у справі № 905/350/23 залишено без руху. Встановлено апелянту десятиденний строк з моменту отримання цієї ухвали на усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків, а саме: надати до суду докази сплати /доплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду у встановленому законом порядку (за реквізитами, зазначеними на офіційному сайті Східного апеляційного господарського суду).
03.08.2023 на адресу Східного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Кондитерська фабрика «Дружківська» надійшла заява про усунення недоліків з додатками, а саме: доказами доплати судового збору.
Розпорядженням заступника керівника апарату суду від 04.08.2023, у зв'язку з відпусткою судді Гребенюк Н.В., яка входить до складу колегії суддів, відповідно до п. 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 905/350/23.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.08.2023 у справі № 905/350/23 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Шутенко І.А., суддя Слободін М.М., суддя Хачатрян В.С.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.08.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою (вх. № 1296Д) Товариства з обмеженою відповідальністю «Кондитерська фабрика «Дружківська» на рішення Господарського суду Донецької області від 07.06.2023 у справі № 905/350/23. Розгляд апеляційної скарги (вх. № 1296Д) Товариства з обмеженою відповідальністю «Кондитерська фабрика «Дружківська» на рішення Господарського суду Донецької області від 07.06.2023 у справі № 905/350/23, ухвалено здійснювати без повідомлення учасників справи. Встановлено учасникам справи п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами надсилання його копії іншим учасникам справи.
22.08.2023 на адресу Східного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Аллан-Пак» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кондитерська фабрика «Дружківська» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Донецької області від 07.06.2023 у справі № 905/350/23 залишити без змін.
Вказаний відзив досліджено колегією суддів та приєднано до матеріалів справи.
Інші заяви, клопотання щодо розгляду справи до суду апеляційної інстанції від учасників справи не надходили.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 ГПК України, колегія суддів встановила наступне.
Як встановлено судом, 13.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аллан-Пак» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кондитерська фабрика «Дружківська» (покупець), був укладений договір №780, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставляти та передавати у власність покупця продукцію (товар), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити його на умовах договору. Предметом поставки, згідно з договором є продукція виробничо-технічного призначення ціна та кількість якої вказані в специфікації (п.1.1 договору).
Поставка товару здійснюється з рахунок покупця зі складу постачальника, якщо інше не обумовлено відповідними специфікаціями (п.4.1 договору).
Згідно з п.4.4 договору право власності на переходить до покупця з моменту передачі товару при підписанні видаткової накладної.
Покупець здійснює попередню оплату за товар в розмірі 50%, інші 50% покупець сплачує після поставки товару та підтвердження реєстрації податкової накладної постачальника на всю суму поставки в Єдиному реєстрі податкових накладних (п.3.1 договору).
Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця (п.3.3 договору).
У разі порушення оплати товару покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості товару за кожен день прострочення (п.6.6 договору).
Договір діє з моменту підписання та до 31.12.2023 (п.9.9 договору).
В межах договору №780 від 13.01.2020 між сторонами було підписано специфікацію №20 від 06.12.2021, якою погоджено найменування, кількість, ціну товару, що поставляється.
Вказаною специфікацією визначено умови оплати: 50% попередня оплата, 50% відстрочення платежу на 30 календарних днів з моменту відвантаження товару.
На виконання умов договору №780 від 13.01.2020 позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 144362,47 грн з ПДВ за видатковими накладними № 2830 від 30.12.2021 на суму 36931,86 грн з ПДВ, № 75 від 13.01.2022 на суму 107430,61 грн з ПДВ.
Зауважень та заперечень стосовно кількості та якості з боку відповідача не висувалось, що підтверджується підписами представників відповідача на видаткових накладних №2830 від 30.12.2021 та №75 від 13.01.2022.
За наслідком поставки продукції постачальником виставлено покупцю рахунки на оплату №2996 від 30.12.2021 на суму 36931,86 грн, № 72 від 13.01.2022 на суму 107430,61 грн, всього на загальну суму 144362,47 грн.
Водночас, доказів оплати цих рахунків матеріали справи не містять.
Порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати за поставлену продукцію і стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення заборгованості у сумі 144362,47 грн, пені у сумі 22119,31 грн, 3% річних у сумі 4681,88 грн та інфляційних втрат у сумі 35385,63 грн.
Як зазначено вище, рішенням Господарського суду Донецької області від 07.06.2023 у справі № 905/350/23 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кондитерська фабрика «Дружківська» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аллан-Пак» заборгованість у сумі 144362, 47 грн, пеню у сумі 21961, 10 грн, 3% річних у сумі 4658, 14 грн, інфляційні втрати у сумі 35371, 66 грн, витрати зі сплати судового збору в сумі 3095, 30 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Оскаржуване рішення мотивовано тим, що зазначення у специфікації, видаткових накладних та рахунках на оплату договору № С-780, замість № 780 є лише технічний помилкою. Зауважено, що відповідач не заперечує прийняття товару, проте не визнає заборгованість саме за договором № 780, хоча не надає доказів укладання договору № С-780 та сплати грошових коштів. У зв'язку з чим, суд дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за договором №780 від 13.01.2020 розмірі 144362,47грн
За результатом проведеної перевірки наданого позивачем розрахунку пені судом встановлена його невідповідність фактичним обставинам справи та здійснивши перерахунок пені встановлено, що належним розміром пені є 21961,10 грн.
Також, за результатом проведеної перевірки наданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлена його невідповідність фактичним обставинам справи та здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат встановлено, що належним розміром 3% річних є 4658,14 грн та інфляційних втрат 35371, 66 грн.
При перегляді рішення місцевого господарського суду із врахуванням меж апеляційного перегляду згідно положень статті 269 ГПК України, колегія суддів апеляційного господарського суду виходить з наступного.
За приписами статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань. Аналогічні норми містяться в статтях 525, 526 ЦК України.
У відповідності до ч. 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Договір, укладений сторонами з дотримання вимог, необхідних для чинності правочину, у тому числі відповідно до чинних нормативно-правових актів, має обов'язкову силу для сторін. Будучи пов'язаними взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятись від виконання зобов'язання.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 статті 638 ЦК України).
За змістом статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 статті 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За змістом ч. 1-3 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Згідно з ч. 1 статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Отже, двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов'язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов'язаний здійснити оплату.
З матеріалів справи убачається, що позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 144362,47 грн з ПДВ, що підтверджується видатковими накладними:
- № 2830 від 30.12.2021 на суму 36931,86 грн з ПДВ,
- № 75 від 13.01.2022 на суму 107430,61 грн з ПДВ.
Апелянт не заперечує факту укладання з позивачем договору №780 від 13.01.2020, проте заборгованість за договором №780 від 13.01.2020 не визнає.
При цьому, скаржник фактичну поставку та прийняття товару за видатковими накладними №2830 від 30.12.2021 на суму 36931,86 грн з ПДВ, №75 від 13.01.2022 на суму 107430,61 грн з ПДВ не заперечує, як і не заперечує наявність заборгованості за вказаними поставками, однак вказує, що ця поставка відбулась за іншим договором № С-780 від 30.12.2020.
Колегія суддів відхиляє твердження апелянта, виходячи з такого.
Первинні документи, які складені на виконання умов договору та підтверджують факт поставки товару покупцеві мають відповідати вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, Правилам перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженим наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 № 363.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до ч. 1 статті 9 вищевказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (ч. 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
Надані позивачем видаткові накладні № 2830 від 30.12.2021 та № 75 від 13.01.2022, рахунки на оплату та специфікація, дійсно мають посилання на договір № С-780 від 13.01.2020, замість № 780 від 13.01.2020.
Водночас, колегія суддів зауважує, що відповідачем не надано доказів укладання зазначено договору - № С-780 від 13.01.2020.
Крім того, відповідач підписуючи специфікацію та в подальшому видаткові накладні, не надав жодних заперечень щодо невірно вказаного номеру договору. При цьому, зазначені документи містять відтиск печатки Товариства з обмеженою відповідальністю «Кондитерська фабрика «Дружківська».
Крім того, колегія суддів акцентує, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18.
У відповідності до ч. 1, 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
За приписами ч. 3, 8 статті 19 ГК України, обов'язком суб'єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб'єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.
Відповідно до п. 201.1 статті 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов'язань, платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Згідно з п. 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (п. 201.10 статті 201 цього Кодексу).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17 зазначила, що:
- податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для
отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться
до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки;
- підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на
додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст;
- встановлюючи правило щодо обов'язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником податку на додану вартість при визначенні податкових зобов'язань, законодавець, безумовно передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.
Колегія суддів зауважує, що податкова накладна може бути допустимим доказом, на підставі якого суд установлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки, вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарської операції з придбання товарно - матеріальних цінностей та послуг із метою їх використання у власній господарській діяльності.
З матеріалів справи убачається, що позивачем виконано обов'язок зі складання та реєстрації податкових накладних, а саме: податкової накладної № 295 від 30.12.2021 та податкової накладної № 79 від 13.01.2022, які складені у відповідності до статті 187 ПК України.
Таким чином, за правилом «першої події», яким є поставка товару, позивачем були виписані податкові накладні № 295 від 30.12.2021 та № 79 від 13.01.2022 і подані на реєстрацію, а в подальшому були зареєстровані у ЄРПН та прийняті контрагентом, що підтверджується відміткою, сформованою автоматично після підтвердження з боку відповідача.
А отже, зазначені податкові накладні підтверджують здійснення поставки позивачем та прийняття товару відповідачем.
Також, позивач підтверджує постачання товару товарно-транспортними накладними № 2830 від 30.12.2021 та № 75 від 13.01.2022.
Колегія суддів зауважує, що відтиск печатки на товарно-транспортних накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надані в сукупності докази підтверджують факт поставки товару позивачем відповідачу саме за договором № 780 від 13.01.2020, а посилання на договір №С-780 від 13.01.2020 є технічною помилкою.
Враховуючи викладене, беручи до уваги, що матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем заборгованості у розмірі 144362,47 грн, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правомірність позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за договором №780 від 13.01.2020 розмірі 144362,47 грн.
Щодо заявленої до стягнення пені, колегія судів зазначає таке.
Відповідно до п. 3 ч. 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Згідно з ч. 1, 3 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до ч. 1 статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч. 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У відповідності до ч. 6 статті 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч. 6 статті 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано
Згідно з п. 6.6 договору встановлено, що у разі порушення оплати товару покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості товару за кожен день прострочення.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені у розмірі 22119, 31 грн, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо невірного визначення позивачем початку періоду нарахування пені за накладними №2830 від 30.12.2021 та №75 від 13.01.2022 та вважає вірним розмір пені, що підлягає задоволенню у сумі 21961,10 грн, а саме:
- з 01.02.2022 по 28.07.2022 на суму заборгованості 36931,86 грн - у розмірі 5302,00 грн;
- з 15.02.2022 по 11.08.2022 на суму заборгованості 107430,61 грн - у розмірі 16659,10 грн.
Щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, колегія судів зазначає наступне.
У відповідності до статті 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, враховуючи положення статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Така правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, від 23.10.2018 у справі №913/70/18, яку суд апеляційної інстанції враховує при розгляді спірних правовідносин у відповідності до ч. 4 статті 236 ГПК України.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних у розмірі 4681, 88 грн, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанціях щодо невірного нарахування позивачем зазначених сум, оскільки позивачем невірно визначено початок періоду нарахування.
Так, розмір 3 % річних, що підлягають задоволенню становить 4658, 14 грн, а саме:
- за період з 01.02.2022 по 28.07.2022 на суму заборгованості 36931,86 грн у розмірі 1223,30 грн;
- за період з 15.02.2022 по 11.08.2022 на суму заборгованості 107430,61 грн у розмірі 3434, 84 грн.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції встановив, що належний розмір інфляційних втрат становить 35371, 66 грн, а саме:
- за період лютий 2022 року по січень 2023 року на суму заборгованості 36931,86 грн у розмірі 9594, 29 грн;
- за період з березня 2022 року по січень 2023 року на суму заборгованості 107430,61 грн у розмірі 25777, 37 грн.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Таким чином, доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а доводи апелянта не є підставою для скасування рішення суду, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення Господарського суду Донецької області від 07.06.2023 у справі № 905/350/23 слід залишити без змін.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені апелянтом, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 ГПК України.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кондитерська фабрика «Дружківська» (вх. № 1296Д) залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Донецької області від 07.06.2023 у справі № 905/350/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження постанови апеляційного господарського суду передбачені статтями 286-289 ГПК України.
Головуючий суддя І.А. Шутенко
Суддя М.М. Слободін
Суддя В.С. Хачатрян