СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 жовтня 2023 року м. Харків Справа № 922/974/22
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О. , суддя Пуль О.А.
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "А.П.С." (1461 Х/2-5) на рішення господарського суду Харківської області від 31.08.22 (ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження у приміщенні господарського суду Харківської області суддею Байбаком О.І.,повний текст складено 31.08.22) у справі № 922/974/22
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МБС-Інжинірінг", м. Київ,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "А.П.С.", Харківська обл., смт. Васищево
про стягнення 238434,00 грн.
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "МБС-Інжинірінг" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "А.П.С." 238434,00 грн, з яких:181595,41 грн. основного боргу з оплати поставленої електроенергії у жовтні 2021 року за договором про постачання електричної енергії споживачу від 16.06.2021 № ЕЕ21/1606-1 та нарахованих на цей борг 26639,39 грн. пені; 26476,39 грн. інфляційних втрат та 3722,81 грн. 3% річних.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на здійснення ним на виконання умов договору про постачання електричної енергії споживачу від 16.06.2021 № ЕЕ21/1606-1 поставки відповідачеві в жовтні 2021 року електричної енергії вартістю 556595 грн., на підтвердження чого ним відповідно до умов Договору було складено, підписано та направлено відповідачеві Акт купівлі-продажу електричної енергії від 31.10.23 № 010421101, який останнім в порушення п. 6.2. Договору у встановлений строк не підписано, у зв'язку з чим такий Акт згідно з вказаним пунктом Договору вважається погодженим та підписаним. Однак відповідач в подальшому сплатив частину вказаної в Акті вартості електроенергії на суму 75 000 грн., у зв'язку з чим останньому позивачем було направлено відповідний рахунок від 16.11.21 № 0104211019 на оплату решти вартості зазначеного обсягу електроенергії -на суму 481595,85 грн., строк оплати якого за договором закінчився 23.11.21.Проте, відповідачем за період з 25.11.21 по 15.02.22 було здійснено лише часткову оплату зазначеної в Рахунку вартості отриманої електроенергії -на суму 300 000 грн., у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість в сумі 181 595,41 грн., яку заявлено до стягнення разом із нарахованими на неї відповідно до п. 5.7 Договору пенею в сумі 26639,39 за період прострочення з 13.11.21 по 22.06.22, а також на підставі ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України інфляційними втратами в сумі 26476,39 грн. за періоди прострочення з грудня 2021 року по травень 2022 року і трьома процентами річних в сумі 3 722,81 грн. за період прострочення з 13.11.21 по 22.06.22.
Рішенням господарського суду Харківської області від 31.08.22 у справі № 922/974/22 позов задоволено.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "А.П.С." на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МБС-Інжинірінг" 181595,41 грн. заборгованості за поставлену електроенергію у жовтні 2021 року, 26639,39 грн. пені, 26476,39 грн. інфляційних втрат, 3722,81 грн. 3% річних та 3576,51 грн. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.
В обґрунтування рішення суд послався на підтвердження матеріалами справи та неспростування відповідачем наявності у нього заборгованості перед позивачем в сумі 181595,41 грн. з оплати поставленої йому за Договором в жовтні 2021 року електричної енергії та правомірність нарахування на неї позивачем відповідно до п. 5.7 Договору пені в сумі 26639,39 та на підставі ч. 2 статті 625 інфляційних втрат в сумі 26476,39 та 3 % річних в сумі 3576,51 грн.
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "А.П.С." подав на зазначене рішення до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить це рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач послався, зокрема, на те, що він не був належним чином повідомлений про дату, час та місце судових засідань, у зв'язку з чим був позбавлений можливості скористатись правами щодо подання відзиву на позов, надання по суті справи пояснень, заперечень, доказів, приймати участь в судових засіданнях з огляду на те, що 28.02.22 внаслідок обстрілів з боку окупаційних військ російської федерації загинув директор підприємства Курилка П.О., про що засновники підприємства дізналися лише при поверненні на територію України з 28.06.23, у зв'язку з чим на підставі рішення засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "А.П.С." від 04.07.23 директором відповідача був призначений Созонтов Е.О., в той час як суд першої інстанції, не врахувавши обставини введення воєнного стану у країні, відсутності відповідача за зареєстрованою адресою його місцезнаходження, обмежився надсиланням повісток та ухвал суду на адресу реєстрації місцезнаходження відповідача, не врахувавши їх неотримання через об'єктивні причини, пов'язані з військовою агресією російської федерації проти України.
Крім цього відповідач зазначив, що суд першої інстанції постановив оскаржуване рішення, не прийнявши до уваги того, що оплата за поставлену позивачем за Договором електроенергію у жовтні 2021 року була здійснена відповідачем несвоєчасно і не в повному обсязі в результаті надзвичайних і невідворотних (форс-мажорних) обставин, які не залежали від його волі та відповідно до чинного законодавства та умов Договору, що є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання і полягали в тому, що:
- в період часу з вересня 2021 року по лютий 2022 року відповідач поніс збитки в результаті зараження міцелію печериць, вирощування яких є його основним видом діяльності, і , як результат, загибель 70-80% врожаю, на підтвердження чого до апеляційної скарги додано надіслані на адресу ТОВ «А.П.С.» листи від Amycel без дати та номера та від ІА «УМДІС» від 05.11.21;
-24.02.22 через неоголошене повномасштабне збройне вторгнення на територію України підрозділівв збройних сил та інших силових відомств російської федерації відповідач вимушений був призупинити здійснення діяльності, оскільки на території розташування його підприємства здійснювалися постійні обстріли, відключення світла, Інтернету, мобільного зв'язку, працівники на робочі місця не виходили, виробничими потужностями не користувалися.
При цьому скаржник зазначив, що згідно з доданою до апеляційної скарги довідкою від 13.07.23 № 1305, виданою Савинською селищною радою, територія Савинської територіальної громади Харківської області відповідно до Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.22 № 309 «Про затвердження переліку територій, на яких ведуться бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», до якої входить село Морозівка, з 25.02.22 по 11.09.22 були тимчасово окуповані Російською Федерацією, з 11.09.22 знаходяться в зоні можливих бойових дій.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.07.23 для розгляду справи № 922/974/22 сформовано склад колегії суддів: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.08.23 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "А.П.С." (1461 Х/2-5) на рішення господарського суду Харківської області від 31.08.22 у справі № 922/974/22 та ухвалено здійснити її розгляд без повідомлення учасників справи.
Позивач не скористався передбаченим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відсутність якого відповідно до ч. 3 цієї статті не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
28.09.23 від відповідача надійшло клопотання(вх. № 10198), в якому він просить суд апеляційної інстанції зменшити розмір штрафних санкцій, посилаючись на те, що з огляду на положення підпункту 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.22 № 332, яким передбачено, що на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування, необхідно зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій,передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» між учасниками ринку електричної енергії,позивач має право на нарахування пені в розмірі 17982,43 грн., а не 26 639,39 грн., але й такий розмір пені є непомірно великим майновим тягарем і може унеможливити виконання відповідачем певних зобов'язань, враховуючи при цьому те, що основним видом діяльності відповідача є вирощуваня грибів-печериць, тоді як ним понесені збитків з вересня 2021 року через зараження грибів вірусами, і як наслідок, майже повної загибелі врожаю (на 70%-80%), а також обставини зупинення діяльності підприємства у зв'язку з постійними обстрілами збройними силами Російської Федерації, відсутністю більшості працівників у зв'язку з тим, що вони перестали працювати та виїхали за межі Харківської області через відключення світла, Інтернету, мобільного зв'язку, загрози житю та здоров'ю, обставини здійснення за час вимушеного простою підприємства крадіжок обладнання, необхідного для здійснення виробничої діяльності, перешкоджання відповідачу доступу до його виробничих приміщень, про що до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відповідні відомості. На підтвердження зазначених в клопотанні обставин щодо крадіжок його обладнання, та перешкоджання відповідачу доступу до його виробничих приміщень він просить суд апеляційної інстанції долучити до матеріалів справи додані до клопотання витяги з ЄРДР № 120222221160000824 від 05.07.23 та 120232221160000873 від 27.06.23.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, а також выдповыды на выдзив, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, зважаючи на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, 16.06.2021 між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як споживачем, укладено договір про постачання електричної енергії споживачу № ЕЕ21/1606-1 (а. с. 26-37), за умовами якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору (п. 2.1).
Згідно з п. 5.1 Договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього договору.
Відповідно до п. п. 5.5-5.6 Договору розрахунки за цим договором здійснюються на поточний рахунок постачальника із спеціальним режимом використання.
Оплата вважається здійсненою після того, як на поточний рахунок постачальника надійшла вся сума коштів, що підлягає сплаті за куповану електричну енергію відповідно до умов цього договору. Поточний рахунок постачальника зазначається у платіжних документах постачальника, у тому числі у разі його зміни.
Оплата рахунка має бути здійснена споживачем у строк, визначений у рахунку, який не може бути меншим 5 (п'яти) робочих днів з моменту отримання його споживачем, або протягом 5 (п'яти) робочих днів від дати, зазначеної у комерційній пропозиції, щодо оплати рахунку, оформленого споживачем.
Положення пункту 5.1. Додатку 2 до Договору "Комерційна пропозиція до договору про постачання електричної енергії споживачу" (а. с. 41-46) передбачають, що оплата здійснюється наступними етапами:
- Перший платіж - не пізніше ніж за 5 (п'ять) банківських днів до кінця місяця, що передує місяцю поставки в розмірі 30% розрахованого планового обсягу;
- Другий платіж - не пізніше 10 (десятого) числа місяця поставки в розмірі 40% розрахованого планового обсягу;
- Третій платіж - не пізніше 20 (двадцятого) числа місяця поставки в розмірі 30% розрахованого планового обсягу;
Постачальник може відстрочити оплату спожитої активної електроенергії на строк до 40 (сорока) календарних днів у разі отримання від Споживача вмотивованого звернення з наданням доказів складного фінансового становища. Відстрочення не звільняє Споживача від виконання зобов'язання. Споживач зобов'язаний в повному обсязі сплатити вартість спожитої активної електроенергії протягом дня, що настає за кінцевим днем відстрочення.
Остаточний розрахунок за фактичним обсягом споживання - не пізніше, ніж на 10 робочий день після закінчення розрахункового періоду.
Розмір попередньої оплати визначається на підставі прогнозованих (заявлених) обсягів споживання електричної енергії на розрахунковий період, а у разі відсутності прогнозованих (заявлених) обсягів - за обсягом фактичного споживання електричної енергії попереднього розрахункового періоду, що передує даті видачі рахунку.
Рахунки виставляються не пізніше ніж за три календарних дні до дати оплати.
Абзацем 11 пункту 6.2 Договору передбачено, що Споживач зобов'язаний до 14 числа місяця, наступного за розрахунковим підписати та надати Постачальнику скановану копію підписаного зі свого боку Акту постачання-прийняття активної електричної енергії у розрахунковому періоді. Оригінал Акту постачання-прийнятя активної електричної енергії Споживач надає Постачальнику до 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим. У випадку ненадання Споживачем Постачальнику оригіналу Акту постачання-прийняття активної електричної енергії у встановлений строк-такий Акт вважається погодженим та підписаним Споживачем.
Відповідно до пункту 13.8 Договору листування за цим Договором здійснюються за допомогою поштового або електронного зв'язку за наступними реквізитами:
Постачальник:
-Електронна адреса:energy@mbs-e.com.ua;
-поштова адреса: 03134, м. Київ, вул. Пшенична, 9 будівля літера 3;
Веб-сторінка :https://www.mbs-e.com.ua/;
Споживач:
Електронна адреса: grikar.aps @gmail.com.ua;
-поштова адреса: 62495,Харківська область, с.м.т. Ваищево, вул. Овочева, 14 ;
Відповідно до п. 8.1 Комерційної пропозиції до договору у разі, якщо споживач порушив терміни оплати, нараховується пеня згідно з умовами укладеного договору про постачання електричної енергії споживачу.
Відповідно до абз. 7 п. 5.7 Договору споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу, нарахованої протягом всього періоду прострочення зобов'язання, якщо інше не встановлено в комерційній пропозиції, яка є додатком до цього договору.
Відповідач на виконання умов договору платіжним дорученням № 714 від 29.10.2021 перерахував на рахунок позивача перший платіж у сумі 75000 грн. вартості розрахованого планового споживання обсягу електроенергії в жовтні 2021 року.
Відповідно до акту купівлі-продажу електричної енергії № 010421101 від 31.10.2021 позивач у жовтні 2021 року поставив електроенергію відповідачу на загальну суму 556 595,41 грн. у т.ч. ПДВ - 92 765,90 грн.
Вказаний акт позивач підписав зі свого боку та направив на електронну адресу відповідача у відповідності до умов п. 13.8 Договору.
Проте відповідач, в порушення абзацу 11 пункту 6.2 Договору, підписаний зі своєї сторони акт купівлі-продажу електричної енергії № 010421101 від 31.10.2021, у встановлений договором строк, на адресу позивача не надав, а отже, на підставі вказаного пункту Договору, він вважається погодженим та підписаним.
Також, як свідчать матеріали справи, з метою отримання повної оплати відповідачем спожитої електричної енергії в жовтні 2021 року, позивач направив на електронну адресу відповідача, у відповідності до умов п. 13.8 Договору, рахунок на оплату від 16.11.21 № 0104211019 на суму 481595,85 грн. (тобто за мінусом першого платежу у сумі 75 000 грн.)
Однак, даний рахунок відповідач оплатив лише частково, а саме, на загальну суму 300000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 732 від 19.11.2021 (а. с. 53), № 741 від 25.11.2021 (а. с. 54), № 742 від 29.11.2021 (а. с. 55) та № 827 від 15.02.2022 (а. с. 56).
Решту боргу за спожиту активну електричну енергію в жовтні 2021 року на суму 181595,41 грн відповідач не сплатив.
Відповідач в апеляційній скарзі не заперечує як факт отримання ним надісланих йому позивачем Акту та Рахунку, їх часткової оплати на вищезазначені суми та наявності у нього спірної суми заборгованості, а його заперечення, які викладені в апеляційній скарзі, зводяться лише до того, що:
- він не був належним чином повідомлений про дату, час та місце судових засідань, у зв'язку з обставинами, пов'язаними з введенням воєнного стану у країні (відсутності відповідача за зареєстрованою адресою його місцезнаходження, тоді як повістки та ухвали суду надсилалися на адресу реєстрації місцезнаходження відповідача, їх неотримання через об'єктивні причини, пов'язані з військовою агресією Російської Федерації проти України).
- суд першої інстанції постановив оскаржуване рішення, не прийнявши до уваги того, що оплата за поставлену позивачем за Договором електроенергію у жовтні 2021 року була здійснена відповідачем несвоєчасно і не в повному обсязі в результаті надзвичайних і невідворотних (форс-мажорних) обставин, які не залежали від його волі та відповідно до чинного законодавства та умов Договору є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання і полягали в тому, що:
- в період часу з вересня 2021 року по лютий 2022 року відповідач поніс збитки в результаті зараження міцелію грибів- печериць (загибель 70-80% врожаю),вирощування яких є його основним видом діяльності;
- 24.02.22 через неоголошене повномасштабне збройне вторгнення на територію України підрозділівв збройних сил та інших силових відомств російської федерації відповідач вимушений був призупинити здійснення діяльності, оскільки на території розташування його підприємства здійснювалися постійні обстріли, відключення світла, Інтернету, мобільного зв'язку, працівники на робочі місця не виходили, виробничими потужностями не користувалися.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи,колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про задоволення позову, з наступних підстав.
Статтями 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено обов'язок кожної сторони довести ті обставини, які мають значення для справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарськізобов'язання таорганізаційно-господарські зобов'язання.
Згідно зі статтею 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтею 174 Господарського кодексу України серед підстав виникнення господарських зобов'язань передбачено господарські договори.
Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексуУкраїни підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони.
Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Згідно зі ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Відповідно до частини сьомої статті 276 Господарського кодексу України оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.
Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно частини першої статті 57 Закону України "Про ринок електричної енергії" електропостачальники мають право на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію та послуги з постачання електричної енергії відповідно до укладених договорів.
Відповідно до частини третьої статті 58 Закону України "Про ринок електричної енергії" споживач зобов'язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як зазначено вище, в п. 5.6 Договору сторони визначили, що оплата рахунка Постачальника за цим Договором має бути здійснена Споживачем у строк, визначений у рахунку, який не може бути меншим 5 (п'яти) робочих днів з моменту отримання його Споживачем, або протягом 5 (п'яти) робочих днів від дати, зазначеної у комерційній пропозиції, щодо оплати рахунку, оформленого Споживачем
Разом з цим, відповідно до положень п. 5.1. Комерційної пропозиції, оплата здійснюється наступними етапами:
- Перший платіж - не пізніше ніж за 5 (п'ять) банківських днів до кінця місяця, що передує місяцю поставки в розмірі 30% розрахованого планового обсягу;
- Другий платіж - не пізніше 10 (десятого) числа місяця поставки в розмірі 40% розрахованого планового обсягу;
- Третій платіж - не пізніше 20 (двадцятого) числа місяця поставки в розмірі 30% розрахованого планового обсягу;
Споживач зобов'язаний в повному обсязі сплатити вартість спожитої активної електроенергії протягом дня, що настає за кінцевим днем відстрочення.
Остаточний розрахунок за фактичним обсягом споживання - не пізніше, ніж на 10 робочий день після закінчення розрахункового періоду.
Розмір попередньої оплати визначається на підставі прогнозованих (заявлених) обсягів споживання електричної енергії на розрахунковий період, а у разі відсутності прогнозованих (заявлених) обсягів - за обсягом фактичного споживання електричної енергії попереднього розрахункового періоду, що передує даті видачі рахунку.
Спірна сума заборгованості визнається відповідачем в апеляційній скарзі та підтверджується сукупністю вищенаведених доказів, а саме: складеними позивачем у відповідності до умов Договору, підписаними з його боку та надісланими відповідачу Актом та Рахунком, отримання яких як зазначено вище, не заперечується відповідачем, а також платіжними дорученнями на часткову оплату поставленої позивачем відповідачу за Договором в жовтні 2021 року електричної енергії.
Зважаючи на наведене, господарський суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про доведеність наявності у відповідача основної заборгованості в сумі 181595,41 грн.
Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню, в розмірі, що встановлюється за згодою сторін та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Укладеним сторонами Договором в п.5.7. передбачена відповідальність за порушення виконання грошового зобов'язання за договором у вигляді пені,яка нараховується за кожен день прострочення у розмірі, що визначається цим Договором та зазначається в Комерційній пропозиції, яка є додатком № 2 до цього Договору, -в розмірі подвійної облікової ставки НБУ , що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення..
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі наведених умов п. 5.7. Договору позивачем на суму основного боргу нараховано пеню в сумі 26639,39 за період прострочення з 13.11.21 по 22.06.22, а також на підставі ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати в сумі 26476,39 грн. за періоди прострочення з грудня 2021 року по травень 2022 року і 3% річних в сумі 3 722,81 грн. за період прострочення з 13.11.21 по 22.06.22.
Щодо посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин, як підстави для звільнення його від відповідальності, які полягали у військовій агресії російської федерації проти України, що стало підставою введення на території країни воєнного стану, в обгрунтування яких відповідач посилається на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
За загальним правилом, неможливість виконати зобов'язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України).
Згідно з положеннями ст. 218 Господарського кодексу України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч. 4 ст. 219 Господарського кодексу України, сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.
Отже, за чинним законодавством форс-мажорні обставини можуть бути підставою для звільнення від відповідальності, але не від виконання зобов'язань, зокрема від сплати заявлених до стягнення орендних платежів.
Крім цього ч. 2 статті 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Виходячи з наведених норм чинного законодавства, обставини, на які посилається відповідач, щодо відсутності грошових коштів для виконання ним свого зобов'язання за спірним Договором через обставини, пов'язані з введенням воєнного стану не вважаються форс-мажорними.
Також відповідач не надав жодного доказу на підтвердження доводів апеляційної скарги щодо зупинення господарської діяльності через обставини повномасштабного вторгнення на територію України збройних формувань російської федерації.
Крім цього колегія суддів зазначає наступне.
28 лютого ТПП повідомила, що на підставі ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 № 671/97-ВР та інших документів вона засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану із 05:30 ранку 24.02.2022 строком на 30 діб відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Для засвідчення форс-мажорних обставин ТПП підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності.
Пунктом 12.1. Договору передбачено, що у випадку настання форс-мажорних обставин сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання своїх зобов'язань, якщо це є наслідком непереборної сили, а п. 12.4. Договору встановлено обов'язок з негайного повідомленння про такі обставини із надсиланням протягом 14 днів підтверджуючих документів щодо їх настання відповідно до законодавства.
Згідно з п. 12.5 Договору, виникнення форс-мажорних обставин не є підставою для відмови Споживача від сплати Постачальнику за послуги, які були надані до їх виникнення.
Згідно зі сталою практикою Верховного Суду, зокрема, викладеною в постановах від 01.06.21 у справі № 910/9258/20, від 21.07.21 у справі № 912/3323/20, від 20.10.21 у справі № 911/3067/20, від 08.07.21 у справі № 910/8040/20, від 31.08.22 у справі № 910/15264/21, від 25.01.22 у справі № 904/3886/21, від 31.08.22 у справі № 910/15264/21, сама по собі обставина непереборної сили (форс-мажору), навіть підтверджена сертифікатом ТПП, не є безумовною підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, оскільки за змістом наведених положень законодавства не має преюдиціального характеру (заздалегідь встановленого) та для її застосування в якості підстави для такого звільнення має бути наявним причинно-наслідковий зв'язок між відповідною непереборною обставиною (подією) і неможливістю виконання зобов'язання у спірних правовідносинах, тобто, що дана обставина безпосередньо вплинула на можливість своєчасного виконання певних зобов'язань.
При цьому колегія суддів наголошує, що Верховний Суд неодноразово зазначав, що одне лише передбачене законом віднесення введення воєнного стану до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що відповідна обставина унеможливлює виконання конкретного договору (постанови Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20 (п.40), від 03.08.2022 у справі №914/374/21 (п.99), постанова Великої палати Верховного Суду від 10.11.22 № 990/115/22.
Зважаючи на це, колегія суддів відхиляє посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин як підстави звільнення його від відповідальності, які полягали у введенні на території України воєнного стану, з огляду на те, що вказана обставина сама по собі, враховуючи наявність універсального офіційного листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорних обставин, не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов договору, оскільки не має преюдиціального (заздалегідь встановленого) характеру, а необхідною умовою їх застосування є наявність причинно-наслідкового зв'язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили, в той час як відповідач не довів, як пов'язані з введенням воєнного стану в Україні обставини безпосередньо вплинули на виконання ним зобов'язань за Договором, враховуючи при цьому, що основний борг , на який підлягає нарахування пеня, інфляційні та 3% річних виник за період поставки, який мав місце до ведення воєнного стану, а саме за жовтень 2021 року.
Крім цього відсутні докази повідомлення відповідачем позивача про настання форс-мажорних обставин в порядку, що передбачений п. 12.4 Договору.
Колегія суддів відхиляє як такі, що не підтверджені жодним наявними у матеріалах справи доказами, посилання скаржника як на форс-мажорні обставини на те, що в період часу з вересня 2021 року по лютий 2022 року відповідач поніс збитки в результаті загибелі 70-80% врожаю міцелію грибів-печериць, вирощування яких є його основним видом діяльності.
При цьому надані до апеляційної скарги на підтвердження вказаних обставин надіслані на адресу ТОВ «А.П.С.» лист від Amycel без дати та номера та лист від ІА «УМДІС» від 05.11.21 не приймаються судом апеляційної інстанції, з огляду на те, що всупереч вимог статті 269 Господарського процесуального кодексу України відповідачем не надано підтверджених доказами обґрунтувань щодо неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що об'єктивно від нього не залежали.
Як зазначено вище, 28.09.23 від відповідача надійшло клопотання (вх. № 10198), в якому він просить суд апеляційної інстанції зменшити розмір штрафних санкцій, посилаючись на те, що з огляду на положення підпункту 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.22 № 332, яким передбачено, що на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування,необхідно зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій,передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» між учасниками ринку електричної енергії,позивач має право на нарахування пені в розмірі 17982,43 грн., а не 26 639,39 грн., але й такий розмір пені є непомірно великим майновим тягарем і може унеможливити виконання відповідачем певних зобов'язань, враховуючи при цьому те, що основним видом діяльності відповідача є вирощуваня грибів-печериць, тоді як ним понесені збитків з вересня 2021 року через зараження грибів вірусами, і як наслідок, майже повної загибелі врожаю (на 70%-80%),а також обставини зупинення діяльності підприємства у зв'язку з постійними обстрілами збройними силами російської федерації, відсутністю більшості працівників у зв'язку з тим, що вони перестали працювати та виїхали за межі Харківської області через відключення світла, Інтернету, мобільного зв'язку, загрози житю та здоров'ю, обставини здійснення за час вимушеного простою підприємства крадіжок обладнання, необхідного для здійснення виробничої діяльності, перешкоджання відповідачу доступу до його виробничих приміщень, про що до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відповідні відомості. На підтвердження зазначених в клопотанні обставин щодо крадіжок його обладнання, та перешкоджання відповідачу доступу до його виробничих приміщень він просить суд апеляційної інстанції долучити до матеріалів справи додані до клопотання витяги з ЄРДР № 120222221160000824 від 05.07.23 та 120232221160000873 від 27.06.23.
Щодо вказаного клопотання колегія суддів зазначає наступне.
Відповідач безпідставно стверджує на необхідності застосування до спірних правовідносин положень підпункту 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.22 № 332, яким передбачено, що на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування, необхідно зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", оскільки за положеннями п. 96 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" п. 1.2.1., 1.3.5. Правил ринку електричної енергії, статус учасника ринку набувається споживачем не автоматично, а після приєднання до договору про врегулювання небалансів електричної енергії та отримання від ОСП (ПрАТ "НЕК "Укренерго") листа про акцептування такої заяви, які у матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані.
Щодо заявленого клопотання в частині зменшення розміру пені, колегія суддів зазначає, що справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України, застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).
За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Положеннями частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Згідно з положеннями частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
При цьому, ані у зазначених нормах, ані в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Разом з цим, враховуючи положення статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України заявник повинен довести наявність виняткових обставин в якості підстав для зменшення пені.
В даному випадку відповідач в обґрунтування наявності виняткових обставин для зменшення заявленої до стягнення пені послався на понесення ним збитків, починаючи з вересня 2021 року внаслідок майже повної загибелі (на 70%-80%) врожаю грибів-печериць, вирощування яких є його основним видом діяльності, а також зупинення діяльності підприємства у зв'язку з постійними обстрілами збройними силами російської федерації, відсутністю більшості працівників у зв'язку з тим, що вони перестали працювати та виїхали за межі Харківської області через відключення світла, Інтернету, мобільного зв'язку, загрози житю та здоров'ю, обставини здійснення за час вимушеного простою підприємства вчинення крадіжок обладнання, необхідного для здійснення виробничої діяльності, перешкоджання відповідачу доступу до його виробничих приміщень, про що до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відповідні відомості. На підтвердження зазначених в клопотанні обставин щодо крадіжок його обладнання, та перешкоджання відповідачу доступу до його виробничих приміщень відповідач просить суд апеляційної інстанції залучити до матеріалів справи додані до них витяги з ЄРДР № 120222221160000824 від 05.07.23 та 120232221160000873 від 27.06.23.
Колегія суддів зазначає, що вказані в клопотанні обставини не підтверджені наданими у встановленому порядку доказами.
Як було зазначено вище, відповідач не надав жодного доказу на підтвердження доводів апеляційної скарги щодо зупинення господарської діяльності через обставини повномасштабного вторгнення на територію України збройних формувань російської федерації.
Додані до апеляційної скарги на підтвердження загибелі врожаю грибів-печериць надіслані на адресу ТОВ «А.П.С.» лист від Amycel без дати та номера та лист від ІА «УМДІС» від 05.11.21. не прийнято судом апеляційної інстанції з огляду на те, що всупереч вимог ст. 269 Господарського процесуального кодексу України відповідачем не надано підтверджених доказами обґрунтувань щодо неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що об'єктивно від нього не залежали.
Також відсутні підстави для прийняття судом апеляційної інстанції доданих відповідачем до клопотання про зменшення пені на підтвердження обставин щодо крадіжок його обладнання, та перешкоджання відповідачу доступу до його виробничих приміщень витягів з ЄРДР № 120222221160000824 від 05.07.23 та 120232221160000873 від 27.06.23, з огляду на те, що вказані документи взагалі не існували на час прийняття оскаржуваного рішення, що виключає можливість їх прийняття судом апеляційної інстанції в порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання, а саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Відповідної правової позиції щодо поданих суду апеляційної інстанції нових доказів , які не існували на час розгляду справи в суді першої інстанції дотримується Верховний Суд в постановах від 25.04.2018 у справі № 911/3250/16, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15 від 11.09.2019 у справі № 922/393/18від 16.12.2020 у справі № 908/1908/19.
Щодо доводів відповідача про завищений розмір заявленої до стягнення пені, колегія суддів зазначає про їх безпідставність з огляду на те, що пеня нарахована позивачем в розмірі подвійної ставки НБУ, тобто не перевищує межі, встановлені чпстиною 2 статті 343 Господарського кодексу України та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" , а її загальний розмір становить 14,67 % від суми основного боргу, що очевидно не може свідчити про її перетворення із розумного засобу стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання на джерело отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач послався на те, що під час розгляду справи Господарським судом Харківської області не взято до уваги, що відсутність відповідача за місцем реєстрації і не отримання викликів суду виникли через об'єктивні причини, пов'язані з військовою агресією, що унеможливили виконання процесуальних дій протягом установленого законом строку, відповідачу, в свою чергу, не надана можливість реалізувати своє право щодо захисту власної правової позиції у суді.
Щодо зазначених доводів колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин 3 та 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України установлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
За змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 березня 2019 року у справі № 916/2349/17.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням юридичної особи Харківська область ,смт Васищево, вул. Овочева,буд. 14 .
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.06.2022 відкрито провадження у справі № 922/974/22; справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін, за наявними в справі матеріалами; запропоновано відповідачу подати відзив на позов в п'ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов; встановити відповідачу строк для подання заперечень на відповідь протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на позов.
З метою повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та надання останнім можливості реалізувати власні процесуальні права, судом засобами поштового зв'язку на їх юридичні адреси, зазначені у позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань направлено копію вказаної ухвали від 30.06.2022.
Копію зазначеної ухвали позивач отримав, про що свідчить залучене до матеріалів справи зворотне поштове повідомлення № 007541/2, згідно з яким направлялась поштова кореспонденція (а. с. 66).
Проте, надіслана на адресу зареєстрованого місцезнаходження відповідача копія ухвали від 30.06.2022 повернулась на адресу суду з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою" (а. с. 67-70). Відомостей про наявність у відповідача іншої адреси матеріали справи не містять та останній про це не зазначив в апеляційній скарзі.
Отже, з огляду на наведене, враховуючи при цьому те, що на суд не покладено обов'язків із з'ясування фактичного місцезнаходження учасників справи під час здійснення процесуальних дій, суд першої інстанції належним чином виконав вимоги Господарського процесуального кодексу України щодо направлення процесуальних документів учасникам справи; в розумінні п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України, копія ухвали від 30.06.2022 вважається врученою відповідачу, а тому останній в розумінні вимог ст. 120 ГПК України вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд судом справи.
При цьому слід враховувати обмежений строк розгляду справи у порядку спрощеного провадження, визначений статтею 248 Господарського процесуального кодексу України.
Зважаючи на наведене, оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін як прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а апеляційна скарга - без задоволення.
Витрати зі сплати судового збору за подання позову та апеляційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, статтею 269, пунктом 1 статті 275, статтею 276, статтями 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "А.П.С." залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 31.08.22 у справі № 922/974/22
залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.Порядок і строк її оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя І.В. Тарасова
Суддя Я.О. Білоусова
Суддя О.А. Пуль