Справа №295/15568/18
Категорія 26
2/295/150/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.09.2023 року м. Житомир
Богунський районний суд м. Житомира
в складі: головуючого судді Лєдньова Д.М.
при секретарі Заріцькому О.Ю.
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,-
встановив:
Позивач звернувся в суд із позовом, в якому зазначив, що 31.03.2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту.
Відповідно до умов договору позичальник ОСОБА_2 отримала грошову суму в розмірі 180000 доларів США із зобов'язанням сплати відсотків на рівні 12,4 % річних, кінцевим строком повернення кредиту до 31.03.2038 року.
З метою забезпечення належного виконання позичальником взятих на себе зобов'язань 31.03.2008 року між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки, згідно якого встановлено солідарну відповідальність поручителя та основного боржника за договором кредиту.
Між АТ «УкрСиббанк» та АТ «Дельта Банк» 08.12.2011 року укладено договір купівлі-продау прав вимоги за кредитами, на підставі якого первісний кредитор відступив АТ «ДельтаБанк» право вимоги за відповідними договорами.
Між АТ «ДельтаБанк» та ОСОБА_2 27.06.2013 року укладено додатковий договір, за змістом якого кредитор надав позичальнику грошові кошти в сумі 1 515 884,63 грн. з умовою повернення кредиту згідно графіку платежів на пізніше 2043 року.
З огляду на відповідні обставини 27.06.2013 року між АТ «ДельтаБанк» та ОСОБА_5 укладено додатковий договір до договору поруки.
В подальшому позивач ОСОБА_1 набув права вимоги до відповідачів на підставі договору про відступлення прав вимоги, укладеного між ним та АТ «ДельтаБанк» 01.02.2018 року.
Вказуючи на ухилення позичальника від належного виконання зобов'язань з повернення суми кредиту та направлення як кредитором вимоги від 14.05.2018 року щодо необхідності погашеня виниклої заборгованості протягом 60 днів, що обумовлює виникнення права на дострокове погашення заборгованості з 14.07.2018 року, позивач, з урахуванням поданої на стадії підготовчого провадження заяви про збільшення позовних вимог (а.с.68-75), просить стягнути в солідарному порядку з відповідача заборгованість за договором кредиту від 31.03.2008 року в сумі 2 520 911,74 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 1 422 516,48 грн., заборгованість за відсотками - 254 554,14 грн., пеня - 479 756,00 грн., штраф - 75 794,23 грн., 3 % річних, нарахованих на підставі ч.2 ст.625 ЦК України- 1115 968,93 грн., інфляційне нарахування відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України - 172 321,96 грн.
Відповідачем ОСОБА_2 на протязі підготовчого провадження неодноразово подавались письмові заяви по суті спору (відзив, пояснення), зміст яких за їх сукупним охопленням зводиться до заперечень сторони відносно заявлених вимог та зауважень на помилковості поданих позивачем розрахунків розміру заборгованості.
Учасник зазначає, що на користь АТ «ДельтаБанк» як попереднього кредитора здійснювалось внесення грошових сум, які фактично не відтворені за наданими банком розрахунками та, відповідно, не враховані позивачем.
Так, зокрема, 27.06.2013 року позичальником здійснено погашення заборгованості на суму 25 100,00 доларв США, що є еквівалентом 200 624,30 грн.
В поданих заявах відповідач також спростовує дійсність договору про підступлення прав вимоги на користь фізичної особи, яка не є повноважним суб'єктом здійснення фінансових операцій, а відтак, за твердженням учасника, не може виступати набувачем вимог за договорами, які за правовою сутністю передбачають виконання таких господарських фунцкій.
Відповідач звертає увагу на необхідності визначення суми заборгованості із застосуванням строків позовної давності відносно кожного з періодичних платежів, на розрахунок чого потребуються спеціальні знання. Відповідачем заявлено клопотання про призначення екпсертизи на з'ясування питань розміру заборгованості по її складових з врахуванням відомостей про здійснені платежі, в тому числі на користь попередніх кредиторів, строків позовної давності.
Ухвалою суду від 20.05.2021 року по справі призначено судову економічну експертизу, виконання якої доручено Товариству з обмеженою відповідальністю «Офіс незалежних експертиз», обов'язок оплати проведення експертизи покладено на відповідача ОСОБА_2 , відповідача зобов'язано на протязі двох днів з часу отримання копії ухвали надати суду всі наявні документи на підтвердження проведення платежів по кредитному договору (в оригіналі) для подання експерту.
Відповідна ухвала оскаржена стороною відповідача в апеляційному порядку, постановою Житомирського апеляційного суду від 04.08.2021 року апеляційну скаргу залишено без задоволення.
Супровідним листом від 15.02.2022 року експертна установа павідомила про неможливість виконання вимог ухвали у зв'язку з не проведенням оплати роботи експерта.
Ухвалою суду від 03.10.2022 року по справі призначено судову економічну експертизу, виконання якої доручено Житомирському відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, обов'язок оплати роботи експерта покладено на відповідача ОСОБА_2 .
В подальшому, 11.11.2022 року на адресу суду надійшли: клопотання експерта про надання по справі додаткових матеріалів; акт попереднього розрахунку вартості виконання висновку експерта; рахунок про оплату № 2457 від 08.11.2022 року на суму 15 101,60 грн.
Матеріали справи 04.01.2023 року повернуто без виконання ухвали про призначення експертизи у зв'язку з неподанням запитуваних відповідно до клопотання експерта документів.
Згідно з ухвалою суду від 23.01.2023 року відповідача ОСОБА_2 зобов'язано протягом п'яти днів з моменту отримання копії даної ухвали внести на депозитний рахунок суду 15500,00 грн. як попередньо визначеної суми судових витрат, пов'язаних з розглядом справи (пов'язаних із проведенням експертизи), оригінал квитанції надати суду.
Відповідна сума внесена на депозитний рахунок суду.
За наслідком направлення ухвали суду про призначення експертизи, а також матеріалів справи для дослідження, експертом направлено рахунок на оплату на суму 19 118,40 грн.
Про необхідність сплати різниці між внесеними на депозитний рахунок суду коштів та розміром заявлених експертом витрат повідомлено у належний спосіб відповідача ОСОБА_2 .
На адресу суду 13.07.2023 року надійшли матеріали справи без виконання ухвали суду про призначення експертизи. Експерт як на підставу повернення матеріалів вказав про залишення без виконання його клопотання щодо необхідності подання додаткових документів та оплати роботи в повному обсязі.
В судовому засіданні при з'ясуванні даних про причини невиконання вимог, покладених судом на учасника, відповідач вказувала на виникнення у зв'язку із військовим станом потреб періодичного залишення місця проживання, неотримання кореспонденції.
В інших поданих заявах відповідач звертала увагу на судовій практиці, яка, на думку сторони, свідчить про неможливість нарахування відсотків фізичною особою в разі набуття нею прав вимоги за укладеним із фінансовою установою договором кредиту. За твердженням учасника, розмір вимог, в такому разі, обмежується виключно тими сумами, які зафіксовано на час переходу прав вимоги до набувача - фізичної особи, оскільки набувач - фізична особа, не має повноважень в сфері фінансових операцій, до яких, крім іншого, слід відносити нарахування відсотків та інших платежів за договором кредиту.
Відповідач також просить вирішити питання про зменшення суми неустойки, а також здійснених за ч.2 ст. 625 ЦК України нарахувань, з огляду на тяжкий матеріальний стан, потребу у догляді за батьком, загальні фінансові явища, які по'язуються із впливом карантинного періоду, запровадженого у країні з 2020 року, військовим вторгненням росії.
Судом встановлено наступні обставини.
Між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 31.03.2008 року укладено договір про надання споживчого кредиту, за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику ОСОБА_2 кредитні кошти в сумі 180 000,00 доларів США, а позичальник взяла зобов'зання повернути банку кредитні кошти та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, зазначених у договорі, не пізніше 31.03.2038 року
За користування кредитними коштами сплачуються відсотки на рівні 12,4 % річних.
В забезпечення належного виконання умов договору позичальником 31.03.2008 року між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки, згідно якого поручитель ОСОБА_4 зобов'язалась перед кредитором відповідати за невиконання позичальником усіх його зобов'язань перед кредитором, що виникли з договору про надання споживчого кредиту від 31.03.2008 року.
В подальшому, 27.06.2013 року між ПАТ «ДельтаБанк», яке згідно договору купівлі-продажу права вимоги за кредитами між АТ «Укрсиббанк» та АТ «ДельтаБанк» прийняло від АТ «Укрсиббанк» право вимоги за договором про надання споживчого кредиту від 31.03.2008 року, та ОСОБА_2 укладено додатковий договір № 2 до договору про надання споживчого кредиту, за змістом якого сторони домовились змінити валюту виконання зобов'язання за договором з відповідним переведенням заборгованості, при цьому, за умовами договору, кредитор надав позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності, забезпеченості та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 1 515 884,63 грн. з кінцевим строком повернення до 26.06.2043 року.
Відсоткова ставка за користування коштами визначена сторонами на рівні 12,4 % річних та 17,4 % річних в разі невиконання позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених п.п. 5.8, 5.9 договору.
У зв'язку із цим 27.06.2013 року додатковий договір укладено між ПАТ «ДельтаБанк» та поручителем ОСОБА_5 .
Між ПАТ «ДельтаБанк», та позивачем ОСОБА_1 01.02.2018 року укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, за змістом якого банк відступив новому кредитору права вимоги банку до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців), поручителів, зазначених у додатку до договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов'язки боржників або які зобов'язані виконати обов'язки боржників за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту) та/або договорами іпотеки (іпотечними договорами), договорами поруки, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них.
У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного Кодексу.
За змістом ст. 610 ЦК України передбачає, що порушенням зобов'язання є невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Судом встановлено, що внаслідок неналежного виконання з боку позичальника ОСОБА_2 взятих на себе зобов'язань за укладеним договором кредиту виникла заборгованість, яка станом на день укладення між АТ «ДельтаБанк» та позивачем ОСОБА_1 договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 01.02.2018 року становила 1 808653,05 грн. та включала: суму заборгованості за кредитом - 1 422 516,58 грн., суму заборгованості за відсотками - 116 340,10 грн., пеню - 42 413,78 грн., штраф за порушення умов договору - 227 382,69 грн.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Положеннями ст.89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Висловлюючи заперечення щодо розміру заборгованості, у тому числі станом на 01.02.2018 року при укладення договору відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги на користь позивача ОСОБА_1 , відповідач не надає достатніх належних доказів на спростування відомостей відносно даної заборгованості, яка зафіксована у створеному начальником управління супроводження операцій АТ «ДельтаБанк» розрахунку (том. 1-й а.с.76-79). Суд звертає увагу, що протоколом № 37/36-2 засідання кредитного комітету АТ «ДельтаБанк» від 30.05.2013 року при розгляді питання щодо змін умов кредитування ОСОБА_2 було вирішено змінити валюту кредитування, здійснити анулювання суми боргу внаслідок перерахунку по курсу 6,50 грн. за умови внесення на власний рахунок позичальника суми не менше 25 100,00 доларів США. Строк дії протоколу встановлено до 30.06.2013 року (том 2-й а.с.132).
З досліджених судом матеріалів справи слідує, що 27.06.2013 року відповідачем ОСОБА_2 здійснено поповнення рахунку на суму 25 100,00 доларів США, при цьому, саме у відповідний день - 27.06.2013 року між ПАТ «ДельтаБанк» та ОСОБА_2 укладено додатковий договір № 2 до договору про надання споживчого кредиту, за змістом якого сторони домовились змінити валюту виконання зобов'язання за договором з відповідним переведенням заборгованості.
Крім того, 27.06.2013 року банком повідомлено позичальника про анулювання частини боргу на суму 348 187,04 грн.
Оскільки умови настання юридичних наслідків у вигляді зміни валюти кредитування, прощення частини боргу пов'язувались в обов'язковому порядку з обставиною сплати грошової суми в розмірі 25 100,00 доларів США, є безпідставними твердження сторони відповідача щодо неврахування наведеної суми при визначенні суми заборгованості.
Судом також не встановлено наявність помилок при здійсненні такого розрахунку банком з інших причин.
Не є доведенною з боку відповідачів і можливість зміни суми заборговності, про яку йдеться вище, з урахуванням строків позовної давності.
У постанові від 28 березня 2018 року Велика Палата ВС зазначила, що відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування (строку, на який позичальник отримав кредит) чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Права та інтереси позивача у цих правовідносинах забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Позовну давність щодо заборгованості за кредитом не можна починати облічувати з дня спливу визначеного договором строку кредитування, оскільки встановлення такого строку має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а насамперед для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.
Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу.
У ЦК України визначено два види строків позовної давності: загальний і спеціальний (статті 257, 258 ЦК України).
Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
У відповідності до ст.109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Є необхідним зазначити, що на виконання приписів вимог ст.12 ЦПК України суд в повній мірі сприяв учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, неодноразово призначав експертизу з розв'язання питань, які потребують спеціальних знань.
Поведінка відповідача свідчила про відсутність наміру здобути запитуваний доказ у вигляді висновку експерта, що, за відсутності інших доказів, розцінюється судом як фактичну згоду сторони саме із таким порядком розрахунку.
Слід також зазначити, що відповідно до ч.1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Дослідженими матеріалами справи підтверджується внесення коштів на погашення заборгованості протягом 2008-2018 років ( том 5-й а.с.104-250. том 6-й а.с. 1-62).
Отже, слід визнати ґрунтовними твердження позивача щодо існування заборгованості за тілом кредиту на суму 1 422 516,48 грн.
З приводу інших грошових сумм, заявлених позивачем як заборгованість, суд зазанає.
Так, позивачем ОСОБА_1 як кредитором 14.05.2018 року направлено на ім'я відповідачів вимогу про усунення порушень по договору про надання споживчого кредиту від 31.08.2008 року з вимогою сплатити заборгованість в розмірі 1 808653,05 грн. протягом 60 днів з дня отримання вимоги (том 1-й а.с. 85-96).
За відсутності поданих учасниками заперечень з даного приводу або належних та допустимих доказів в доведення іншого, суд визнає підтвердженими обставини зміни умов виконання основного зобов'язання з повернення кредиту та виникнення обов'язку зі сплати заборговності в повному обсязі з 14.07.2018 року.
Як зазначалось вище, з відповідної дати у кредитора припиняється право на нарахування відсотків, визначених умовами кредитного договору як плата за користування коштами, а порушені інтереси підлягають захисту в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України, за змістом якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, суд також погоджується з відповідачем з приводу того, що позивач позбавлений права здійснювати нарахування відсотків з урахуванням домовленостей, досягнутих при укладені договору про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги до божника.
Так, згідно п.2.2. договору про відступлення прав вимоги, укладеного між АТ «ДельтаБанк» та ОСОБА_1 , новий кредитор в день укладення договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком у повному обсязі коштів, відповідно до пункту 4.1 договору, набуває усі права кредитора за основними договорами, включаючи, проте не обмежуючись: право вимагати належного виконання боржниками зобов'язань за основними договорами, сплати боржниками грошових коштів, сплати процентів, сплати штрафних санкцій, неустойок в розмірах, вказаних у додатку до цього договору, передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов»2язань тощо. Розмір прав вимоги, які переходять до нового кредитора, вказаний у додатку № 1 до цього договору. Права кредитора за основними договорами переходять до нового кредитора в повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги…
Тобто, за умовами укладеного договору про відступлення прав вимоги новий кредитор отримав право вимагати погашення заборгованості, чітко зазначеної у додатку через відповідний розрахунок, виконаний банком. Про факти виконання такого розрахунку викладено вище.
Є необхідним також зазначити, що за змістом вимоги про дострокове виконання зобов'язань на користь нового кредитора позичальник (поручитель) був зобов'язаний виконати вимогу про повернення коштів на загальну суму 1 808 653,05 грн. протягом 60 днів з часу отримання такої вимоги, що, на думку суду, в разі сплати такої суми і в останній день визначеного строку не передбачало б порушення заявленої вимоги та свідчило б про її повне виконання.
Зміст вимоги не передбачав можливості нарахування відсотків, зокрема протягом строку виконання вимоги.
За останнім абзацом такої вимоги викладено попередження про те, що будь-які зволікання з погашення заборгованості матимуть наслідком постійне збільшення розміру цією заборгованості через нарахування неустойки.
Оскільки кінцевим строком виконання зобов'язання у повному обсязі слід вважати 13.07.2013 року, то у період з 14.07.2013 року позивач набув права на захист інтересу кредитора через стягнення передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України компенсаційних виплат.
Сума передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України 3 % річних відносно встановлених умовами договору, розрахунку та направленої вимоги тіла кредиту та відсотків (1 538 856,58 грн.) становитиме: 1 538 856,58 *3 * 848 днів прострочення до 09.11.2020 року (визначено позивачем) / 365 / 100 = 107 256,20 грн.
Інфляційне нарахування за період з липня 2018 року (враховується, оскільки платіж повинен був сплачуватись у першій половині місяця) до жовтня 2020 року включно становитиме: 111 (загальний індекс інфляції відповідного періоду) * 538856,58 / 100 - 1 538 856,58 грн. = 169 274,22 грн.
Суд відхиляє твердження відповідача щодо необхідності врахування вимог п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України при визначенні даного виду заборгованості.
За змістом наведеної норми установлено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.
Компенсаційні виплати, визначені ч.2 ст.625 ЦК України, за своїм юридичним змістом є відмінним від ознак неустойки (штрафу, пені), оскільки формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Слід зазначити, що заборона здійснювати нарахування на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України введена згідно із Законом № 2120-IX від 15.03.2022 (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України) та зводиться до того, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Нарахування у відповідний період позивачем не здійснюється.
Відповідно до ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом.
Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року по справі № 902/417/18 зробила висновок» «Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора».
Суд погоджується з доводами відповідача з приводу того, що розмір неустойки ( пені - 42 413,78 грн., штрафу - 227 382,69 грн.) є значним в розрізі матеріальних санкцій, та, виходячи з принципів розумності та справедливості, вважає необхідним зменшити відповідні суми, визначити їх на рівні: пеня - 20 000,00 грн., штраф - 50 000,00 грн.
При цьому, суд не вважає за можливе здійснити зменшення нарахованих відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України сум, оскільки, як зазначалось вище, передбачене такою нормою зобов'язання має компенсаційний характер, направлене не на покарання боржника з метою досягнення належної договірної дисципліни та фактичного заохочення до виконання покладених на нього обов'язків, а є способом захисту від негативних факторів економічних явищ.
Суд враховує загальні строк розгляду справи, та визначає відповідні суми обґрунтованими.
Висновки Верховного Суду з даного питання зводяться до формулювання думки лише про саму можливість суду зменшити нарахування, визначені ч.2 ст.625 ЦК України.
Обставини виниклого спору не виявляють умов для зменшення відповідних сум.
Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників .
Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.
З огляду на взяті на себе відповідачем ОСОБА_6 як поручителем зобов'язання відповідати в разі неналежного виконання умов договору кредиту позичальником, суд стягує з відповідачів в солідарному порядку суму заборгованості за договором кредиту від 31.03.208 року в розмірі 1 885 387,00 грн., з них: заборгованість за тілом кредиту - 1 422 516,48 грн., заборгованість за відсотками - 116 340,10 грн., пеня - 20 000,00 грн., штраф - 50 000,00 грн., 3 % річних, нарахованих на підставі ч.2 ст.625 ЦК України за період з 14.07.2018 року по 09.11.2020 року - 107 256,20 грн., інфляційне нарахування відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України за період з 14.07.2018 року по 09.11.2020 року - 169 274,22 грн.
На підставі ст. 141 ЦПК України підлягають до стягнення з відпавідачів на користь держави судовий збір, обрахований відповідно до положень Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст.ст. 141, 258-273 ЦПК України, суд,-
ухвалив:
Позов задовольнити частково.
Стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 , заборгованість за договору кредиту від 31.03.2008 року у розмірі 1 885 387,00 грн., з них: заборгованість за тілом кредиту - 1 422 516,48 грн., заборгованість за відсотками - 116 340,10 грн., пеня - 20 000,00 грн., штраф - 50 000,00 грн., 3 % річних, нарахованих на підставі ч.2 ст.625 ЦК України за період з 14.07.2018 року по 09.11.2020 року - 107 256,20 грн., інфляційне нарахування відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України за період з 14.07.2018 року по 09.11.2020 року - 169 274,22 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в розмірі 4405,00 грн. з кожної.
Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його оголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду буде виготовлено 29.09.2023 року.
Суддя: Д.М.Лєдньов