ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2023 року Справа № 160/18737/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калугіної Н.Є. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, -
УСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним рішення Головного управління ПФУ в Київській області від 01.03.2023 № 7516/03-16 щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) у перерахунку її пенсії при переході з пенсії за віком на пенсію у зв'язку із втратою годувальника;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перевести ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника - померлого чоловіка ОСОБА_2 , провести відповідний перерахунок пенсії та виплачувати пенсію з урахуванням раніше виплачених сум, починаючи з дня звернення - 20.02.203.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що протиправна відмова відповідача порушує її право на належний розмір пенсії
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.07.2023 року відкрито провадження у адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
16.08.2023 від ГУ ПФУ в Дніпропетровській області надійшов відзив на позов, згідно змісту якого, пенсійний орган заперечує проти задоволення позову. Зазначив, що 06.02.2023 та 20.02.2023 позивач двічі зверталась до пенсійних органів із заявою про переведення на пенсію по втраті годувальника та надала пакет документів. Враховуючи, що позивачем не підтверджено обставини щодо спільного проживання з померлим чоловіком у переведенні їх відмовлено.
21.08.2023 від ГУ ПФУ у Київській області надійшов відзив на позов, в якому пенсійний орган зазначив, що ухвалу про відкриття провадження у даній справі та позов не отримував, тому надає доводи щодо змісту позовних вимог за формальних підстав.
Разом з тим, ухвала суду від 31.07.2023 та адміністративний позов направлені ГУ ПФУ у Київській області через під систему Електронний Суд, тому доводи відповідача щодо неотримання ухвали суду від 31.07.2023 та адміністративного позову судом відхиляються.
Згідно змісту відзиву на позов, ГУ ПФУ у Київській області заперечує проти задоволення позовних вимог, зазначає, що до заяви про переведення на пенсію по втраті годувальника позивач не надала документ, що підтверджує факт перебування на утриманні померлого годувальника.
Суд, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
06 грудня 1975 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено шлюб, про що зроблено відповідний актовий запис 522 та Марганецьким відділом ЗАГС у Дніпропетровської області видано свідоцтво про шлюб НОМЕР_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, про що свідчить свідоцтво про смерть Серія НОМЕР_3 .
06.02.2023 та 20.02.2023 ОСОБА_1 зверталась органів пенсійного фонду із заявою про переведення її на пенсію про втрату годувальника.
Останнім рішенням від 01.03.2023 № 7515/03-16 ГУ ПФУ у Київській області відмовив позивачу у переведенні на іншій вид пенсії на підставі того, що ОСОБА_1 додала документ про перебування на утриманні померлого годувальника ОСОБА_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що не відповідає адресі проживання заявниці.
Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Базовим нормативно-правовим актом, який визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсії, є Закон України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV).
Частинами 1 та 2 статті 5 Закону № 1058-IV визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим законом визначаються, зокрема, коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Відповідно до частини 3 статті 4 Закону № 1058-IV види пенсійного забезпечення, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 9 Закону № 1058-IV одним із видів пенсійних виплат є пенсія у зв'язку із втратою годувальника.
Відповідно до частини 1 статті 36 Закону №1058-ІV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону - незалежно від тривалості страхового стажу.
Згідно частини 2 статті 36 Закону №1058-ІV непрацездатними членами сім'ї вважаються: 1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону; 2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стати особами з інвалідністю до досягнення 18 років; 3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.
Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника (частина перша, пункт 1 частини другої, абзац другий пункту 2 частини третьої цієї статті).
У цій статті визначені умови, за яких членам сім'ї, зазначеним у її другій частині, призначається пенсія у зв'язку із втратою годувальника, а також закріплено право та умови отримання цієї виплати.
Зі змісту цих норм вбачається, що перелік непрацездатних членів сім'ї, яким може бути призначена пенсія у зв'язку із втратою годувальника, є поосібним і вичерпним. Вони не містять правил, згідно з якими до непрацездатних членів сім'ї померлого годувальника можна відносити осіб за іншими критеріями (ознаками) визначення поняття сім'ї, прикладом якого є спільне проживання і ведення господарства, спільний побут, набуття характерних взаємних прав та обов'язків.
Зазначені в Законі №1058-ІV поняття «чоловік» та «дружина» позначають одного з подружжя. За частиною 1 статті 21 Сімейного Кодексу України подружжя утворюється тільки на підставі шлюбу - добровільного сімейного союзу жінки та чоловіка, зареєстрованого в державному органі реєстрації актів цивільного стану.
Згідно зі статтею 36 Сімейного кодексу України саме шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
У законодавстві про пенсійне забезпечення однозначно визначено, що право на призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника, мають одне з подружжя - чоловік чи дружина, до яких жінка чи чоловік, які разом проживають однією сім'єю без шлюбу, не належать.
У розумінні пункту 1 частини 2 статті 36 Закону №1058-ІV право на призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника мають чоловік або дружина, які перебували в зареєстрованому шлюбі.
Постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25 листопада 2005 року затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Пунктом 2.3 Порядку №22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника подаються документи померлого годувальника, перелічені в підпунктах 2, 3 пункту 2.1 цього розділу. Також, надаються такі документи: документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування особи, якій призначається пенсія, та померлого годувальника (подається у разі, якщо особа, яка звернулася із заявою про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника має такі документи); свідоцтво про народження або паспорт особи, якій призначається пенсія; довідка про склад сім'ї померлого годувальника та копії документів, що засвідчують родинні стосунки члена сім'ї з померлим годувальником (за наявності); свідоцтво органу ДРАЦС про смерть годувальника або рішення суду про визнання його безвісно відсутнім або оголошення його померлим; документи про вік померлого годувальника сім'ї за відсутності таких даних у свідоцтві про смерть чи рішенні суду про визнання годувальника безвісно відсутнім або оголошення його померлим; довідки загальноосвітніх навчальних закладів системи загальної середньої освіти, професійно-технічних, вищих навчальних закладів про те, що особи, зазначені в абзаці другому пункту 2 частини другої статті 36 Закону, навчаються за денною формою навчання; довідка про те, що чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків, дід, баба, брат чи сестра померлого годувальника незалежно від віку і працездатності не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років; документи про місце проживання (реєстрації); документ про перебування членів сім'ї (крім дітей) на утриманні померлого годувальника.
Як вбачається з рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області позивачу відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку із втратою годувальника з тих підстав, що позивачем не надано документу, що підтверджує спільну адресу проживання із чоловіком.
Суд зазначає, що ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_2 перебували у шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб.
Досягнення позивачем пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-ІV не є спірним та сторонами не заперечується.
Відтак, позивачка є непрацездатним членом сім'ї померлого годувальника, а саме дружиною, яка досягла пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-ІV.
У розумінні пункту 2.11 зазначеного вище Порядку за документ, що засвідчує факт перебування на утриманні непрацездатних членів сім'ї, приймаються довідки або інші документи про склад сім'ї, видані відповідно до чинного законодавства за місцем проживання (реєстрації) особи, зокрема органом місцевого самоврядування, або документ про реєстрацію місця проживання (разом з годувальником за однією адресою), виданий згідно із вимогами статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".
Вказана правова позиція викладена, зокрема, в постанові ВС від 18.07.2019 у справі № 296/2034/17.
Крім того судом встановлено, що з 27 грудня 1983 року, позивач була зареєстрована за місцем реєстрації та проживання свого чоловіка ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .
24 вересня 2019 року згідно з договором купівлі-продажу позивач набула квартиру АДРЕСА_2 . Згідно пункту 4.6 цього договору ОСОБА_2 надав згоду на вчинення цього правочину.
22 жовтня 2019 року місце проживання позивача зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 .
Однак, суд зазначає, що зміна місця реєстрації позивача не означає зміну фактичного місця проживання.
10.11.2022 чоловік позивача - ОСОБА_2 отримав статус ВПО та місце його тимчасового проживання згідно довідки № 1203-5002313855 стало - АДРЕСА_3 .
Отже, наявні достатні підстави вважати, що позивач, ОСОБА_1 , та її чоловік ОСОБА_2 , постійно проживали однією сім'єю.
Відтак, встановлені судом обставини підтверджують факт перебування позивачки на утриманні померлого ОСОБА_2 , що підтверджується документами про їх спільне проживання за однією адресою, наявними у матеріалах справи.
Отже, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у переведенні позивача на пенсію по втраті годувальника не відповідає вимогам чинного законодавства України, а відтак є протиправним.
Щодо вимог зобов'язального характеру, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ст. 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 58 Закону №1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Згідно з п.п.3 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за №40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Крім того, щодо дискреційних повноважень, Верховний Суд зазначав, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Наведені висновки викладені у постанові Верховного Суду, зокрема, від 11.04.2018 у справі № 806/2208/17.
Згідно ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області як структурний підрозділ органу, що розглянув заяву позивача про переведення на інший вид пенсії, визначено засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2. Порядку №22-1, рішення якого про відмову у переведенні на інший вид пенсії оскаржив позивач.
Викладене свідчить, що у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідно до приписів Порядку №22-1, відсутні повноваження щодо вирішення питання стосовно призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах, а відтак вимоги до нього не підлягають задоволенню.
При цьому, суд зауважує, що позивачем у прохальній частин позову допущено описку у номері оскаржуваного рішення.
Таким чином, з урахуванням вищенаведених висновків та ефективності захисту прав позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ у Київській області від 01.03.2023 № 7515/03-16 щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) у перерахунку її пенсії при переході з пенсії за віком на пенсію у зв'язку із втратою годувальника та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області перевести ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника - померлого чоловіка ОСОБА_2 , провести відповідний перерахунок пенсії та виплачувати пенсію з урахуванням раніше виплачених сум, починаючи з дня смерті ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Частиною 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовна заява є обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно із частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 1073,60 грн., що документально підтверджується квитанцією від 20.07.2023 року № 0.0.3114704017.1
Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 1073,60 грн. підлягає стягненню з Головного управління ПФУ у Київській області за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ у Київській області від 01.03.2023 № 7515/03-16 щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) у перерахунку її пенсії при переході з пенсії за віком на пенсію у зв'язку із втратою годувальника.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548) перевести ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника - померлого чоловіка ОСОБА_2 , провести відповідний перерахунок пенсії та виплачувати пенсію з урахуванням раніше виплачених сум, починаючи з дня смерті ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_3 .
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ПФУ у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548) судові витрати з оплати судового збору в сумі 1073,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складено 28.09.2023 року.
Суддя Н.Є. Калугіна