ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
______________________________________________________________________
УХВАЛА
29 вересня 2023 року м. ХарківСправа № 922/4175/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Сальнікової Г.І.
без виклику представників сторін
розглянувши заяву Фізичної особи-підприємця Кукіна Андрія Володимировича про забезпечення позову (вх. №4175 від 27.09.2023) по справі
за позовом Фізичної особи-підприємця Кукіна Андрія Володимировича ( АДРЕСА_1 )
до Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н. Конституції, буд. 16)
про визнання недійсним одностороннього правочину.
ВСТАНОВИВ:
Позивач, Фізична особа-підприємець Кукін Андрій Володимирович звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, в якій просить суд визнати недійсним односторонній правочин, оформлений листом Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради №5195 від 18.09.2023 про дострокове припинення договору №296 від 21.05.2003 оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Кукіним Андрієм Володимировичем.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 29.09.2023 позовну заяву залишено без руху з огляду на вимоги пункту 8 частини 3 статті 162, частини 1 статті 164, частина 1 статті 172 ГПК України та встановлено позивачу строк у п'ять днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху для виправлення недоліків позовної заяви.
Водночас з позовною заявою позивачем було подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову у вигляді заборони Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та іншим особам вчиняти дії, пов'язані із виселенням та перешкоджанням використання фізичною особою-підприємцем Кукіним Андрієм Володимировичем орендованого майна, а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху №1, 3-:-6, 8-:-12, 19-:-21, 23-:-25 загальною площею 248,0 кв. м. в нежитловій будівлі за адресою: АДРЕСА_2 .
Обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову у даній справі в порядку статті 136, 137 ГПК України позивач вказує, що між Фізичною особою-підприємцем Кукіним Андрієм Володимировичем (орендарем) та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (орендодавцем) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова №296 від 21.05.2003 р., згідно якого позивачу було передано в оренду нежитлові приміщення 1-го поверху №1, 3-:-6, 8-:-12, 19-:-21, 23-:-25 загальною площею 248,0 кв. м. в нежитловій будівлі за адресою: м. Харків, вул. Пастера Луї, 2, літ. "Л-1". (редакція від 09 квітня 2021 р.). Згідно з пунктом 11.1. розділу II договору в редакції додаткової угоди №27, договір діє до 21 листопада 2025 року.
Зазначає, що на адресу позивача надійшов лист Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради №5195 від 18.09.2023 із змісту якого вбачається, що на підставі частини 2 статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", пункту 11.8. Незмінюваних умов договору оренди №296 від 21.05.2003, Управління повідомляє про дострокове припинення цього договору на п'ятий робочий день після дати на штемпелі поштового відправлення цього листа. У вказаному листі також зазначено про необхідність протягом трьох робочих днів після дострокового припинення договору оренди звільнити орендоване майно від власних речей та повернути його за актом повернення з оренди.
Позивач стверджує, що можливі дії відповідача щодо виселення позивача не тільки стануть суттєвою перешкодою у діяльності відповідача, а також можуть ускладнити виконання рішення суду та призвести до необхідності звертатися до суду з новим позовом. На думку позивача, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких позивач звернувся до суду.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд виходить з наступного.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. Вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, в разі задоволення позову.
Приписами статті 136 ГПК України визначені процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову, відповідно до якої, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).
Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до статті 136 ГПК України є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.
Частиною 1 статті 137 ГПК України передбачено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до вимог частини 4 статті 137 ГПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.
Підстави забезпечення позову не обмежуються лише пов'язаністю з позовною вимогою. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен не лише обґрунтувати причини звернення з такою заявою, а й надати суду докази існування фактичних обставин, що пов'язані з необхідністю вжиття таких заходів.
Суд зазначає, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії", було зазначено що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Отже, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен належним чином обґрунтувати причини звернення із такою заявою та надати суду належні, допустимі, достатні та переконливі докази, що вказують про наявності фактичних обставин, з якими пов'язується важливість та доцільність застосування певного заходу забезпечення позову.
Обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову у даній справі, позивачем вказано, що між Фізичною особою-підприємцем Кукіним Андрієм Володимировичем (орендарем) та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (орендодавцем) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова №296 від 21.05.2003 р., згідно якого позивачу було передано в оренду нежитлові приміщення 1-го поверху №1, 3-:-6, 8-:-12, 19-:-21, 23-:-25 загальною площею 248,0 кв. м. в нежитловій будівлі за адресою: м. Харків, вул. Пастера Луї, 2, літ. "Л-1". (редакція від 09 квітня 2021 р.). Згідно з пунктом 11.1. розділу II договору в редакції додаткової угоди №27, договір діє до 21 листопада 2025 року.
Позивач вказує, що листом №5195 від 18.09.2023 відповідач повідомив про дострокове припинення договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова №296 від 21.05.2003 на п'ятий робочий день після дати на штемпелі поштового відправлення листа на підставі частини 2 статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", пункту 11.8. Незмінюваних умов договору оренди №296 від 21.05.2003. У вказаному листі також зазначено про необхідність протягом трьох робочих днів після дострокового припинення договору оренди звільнити орендоване майно від власних речей та повернути його за актом повернення з оренди орендованого майна.
Позивач стверджує, що можливі дії відповідача щодо виселення позивача стануть суттєвою перешкодою у діяльності відповідача, а також можуть ускладнити виконання рішення суду та призвести до необхідності звертатися до суду з новим позовом. Відтак, на думку позивача, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких позивач звернувся до суду.
Суд зауважує, що необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
В свою чергу, відсутність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, виключає у розумінні приписів статей 136, 137 ГПК України необхідність вжиття таких заходів.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18 зазначила, що умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами немайнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може значно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У даному разі суд зазначає, що твердження позивача в обґрунтування заяви про забезпечення позову, що невжиття заходів забезпечення позову ускладнить виконання рішення суду є безпідставними, оскільки заявлена позовна вимога має немайновий характер та у разі ухвалення судового рішення про задоволення позову, не вимагатиме примусового виконання, а тому не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
При цьому, оцінюючи необхідність забезпечення позову для захисту ймовірно порушених інтересів позивача та співмірність наслідків вжиття/невжиття заходів забезпечення, слід враховувати ступінь доведеності позивачем зв'язку між змістом порушеного права та інтересу зі способом та наслідками забезпечення позову.
Натомість наведені у заяві про забезпечення позову доводи вказують про наявність необґрунтованих припущень та не можуть бути безумовною підставою для забезпечення позову. Тому суд не може розглядати твердження позивача як безспірні та такі, що обґрунтовують необхідність вжиття заходу забезпечення позову.
Матеріали заяви свідчать, що стверджуючи про необхідність застосування заходу забезпечення позову, позивачем не витримано покладений на нього статтями 73-74 ГПК України тягар доказування та не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Тобто не підтверджено наявність фактичних обставин, з якими пов'язується необхідність застосування визначеного заходу забезпечення позову.
Крім того, позивач в якості забезпечення позову також просить заборонити іншим особам вчиняти дії, пов'язані із виселенням та перешкоджанням використання фізичною особою-підприємцем Кукіним Андрієм Володимировичем орендованого майна, а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху №1, 3-:-6, 8-:-12, 19-:-21, 23-:-25 загальною площею 248,0 кв. м. в нежитловій будівлі за адресою: АДРЕСА_2 .
Частина 1 статті 137 ГПК України передбачає такий спосіб забезпечення позову, як заборона іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Аналіз наведеного положення процесуального закону та заявленого позивачем заходу забезпечення позову свідчить про те, що заборона іншим особам вчиняти дії має, передусім, стосуватися предмету спору та безпосередньо співвідноситися із заявленими позовними вимогами.
Предметом позову у даній справі є визнання недійсним одностороннього правочину, оформленого листом Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради №5195 від 18.09.2023 про дострокове припинення договору №296 від 21.05.2003 оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Кукіним Андрієм Володимировичем.
Однак у заявленому позивачем заході забезпечення позову останній фактично просить заборонити невизначеному колу осіб вчиняти дії, пов'язані із виселенням та перешкоджанням позивачу використовувати орендоване майно.
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 15.01.2019 у справі № 915/870/19)
Водночас суд звертає увагу, що посилання позивача на зміст обставин щодо незаконності одностроннього правочину про дострокове припинення договору оренди №296 від 21.05.2003 потребують доведення у загальному порядку під час розгляду справи. При цьому суд зауважує, що під час вирішення питання про забезпечення позову, обґрунтованість позовної заяви не досліджується судом та не надається оцінка доказам, поданим в обґрунтування позову, на що звертає увагу Верховний Суд у постанові від 10.11.2020 по справі № 910/1200/20.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За приписами частини 1 статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Частиною 1 статті 80 ГПК України передбачено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частинами 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Верховний Суд неодноразово згадував про категорію стандарту доказування, відзначав про покладання тягаря доказування на сторони та відсутність обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Статтею 86 ГПК України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених у статті 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Підсумовуючи наведене, а також приймаючи до уваги баланс інтересів сторін, суд дійшов висновку, що наданими в обґрунтування заяви про забезпечення позову доказами, позивачем не підтверджено наявності безумовних підстав для вжиття визначеного заходу забезпечення позову. При цьому доводи позивача ґрунтуються виключно на його необґрунтованих припущеннях, не доведені доказами на підтвердження реальних, існуючих обставин, які вказують на те, що невжиття заходів забезпечення позову може будь-яким чином ускладнити чи унеможливити захист прав чи законних інтересів позивача, що у своїй сукупності свідчить про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
Керуючись статтями 42, 136-140, 232-236 Господарського процесуального кодексу України, суд -
УХВАЛИВ:
Відмовити у задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця Кукіна Андрія Володимировича про забезпечення позову (вх. №4175 від 27.09.2023).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в порядку та строки, встановленими статтями 256-257 ГПК України.
Ухвала підписана 29.09.2023 р.
Суддя Г.І. Сальнікова
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі - http://reyestr.court.gov.ua.