ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_______________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"29" вересня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/3422/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Лавренюк Т.А.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Заводової Наталі Іванівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Управління освіти, культури та спорту Великобурлуцької селищної ради (62602, Харківська область, Куп'янський район, селище міського типу Великий Бурлук, вулиця Центральна, будинок 21, код ЄДРПОУ 42850645)
про стягнення 78 838,33грн
без виклику учасників справи
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача заборгованість за договором № 58 від 15.02.2022, а саме: суму основного боргу в розмірі 39 066,10грн, пеню в розмірі 7 006,02грн, 3% річних в розмірі 1 595,28грн, збитки від інфляції в розмірі 10 791,53грн. Також позивач просить суд стягнути з відповідача вартість безпідставно набутого майна в розмірі 20 379,40грн, з посиланням на бездоговірну поставку відповідачу товару. Судові витрати зі сплати судового збору позивач просить суд покласти на відповідача.
В якості правових підстав, позивач посилається на норми Цивільного та Господарського кодексів України.
Ухвалою суду від 03.08.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, позивачу визначено строк для подання відповіді на відзив протягом 5 днів з дня його отримання.
Відповідачем ухвала про відкриття провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження отримана 07.08.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, наявним в матеріалах справи.
Проте, відповідач своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк не скористався.
Будь-яких інших заяв, клопотань або заперечень від учасників справи не надходило.
За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами відповідно до ч.9 ст.165 та ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
15.02.2022 за результатами проведення електронних торгів між Фізичною особою-підприємцем Заводовою Наталею Іванівною (позивач) та Управлінням освіти, культури та спорту Великобурлуцької селищної ради (відповідач) укладено договір № 58 (далі договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався поставити у 2022 році відповідачу товари, зазначені у додатку до цього договору, а відповідач прийняти та оплатити такі товари.
У п.1.2 договору сторони погодили найменування (номенклатура, асортимент) товару (роботи, послуги), а саме: ДК 021:2015:03220000-9 "Овочі, фрукти, горіхи" (капуста качання, буряк, морква, цибуля, яблука, банани, апельсин, перець білий солодкий, ядра волоських горіхів).
За умовами п.3.1 договору ціна даного договору становить 1 007 680,00грн.
Відповідно до п.4.1 договору відповідач взяв на себе зобов'язання здійснити оплату товару після його отримання та пред'явлення позивачем накладної на оплату товару протягом 10 робочих днів з дня поставки товару.
Обов'язок відповідача щодо здійснення своєчасної оплати та в повному обсязі закріплений сторонами і у п.5.1.1 договору.
Бюджетні зобов'язання відповідача за договором виникають у разі наявності та в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом. У разі затримки бюджетного фінансування, розрахунки за поставлений товар здійснюються протягом 7 банківських днів з дати отримання відповідачем бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок (п.3.2, п.3.3 договору).
У п.5.1, п.5.2 договору сторони погодили строк та місце поставки товару, а саме: до 31.12.2022 смт. Великий Бурлук, заклади підпорядковані відповідачу, Куп'янський район, Харківська область, 62602, Україна.
Приймання-передача товару по кількості проводиться відповідно до товаросупровідних документів (накладних) окремо на кожний заклад відповідача (п.5.3 договору).
Укладений між сторонами договір діє з 15.02.2022 до 31.12.2022 (п.11.1 договору).
За умовами п.12.3 договору дія договору про закупівлю може бути продовжена на строк, достатній для проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі на початку наступного року в обсязі, що не перевищує 20% суми, визначеної в початковому договорі про закупівлю, укладеному в попередньому році, якщо видатки на досягнення цієї цілі затверджено в установленому порядку.
Усі зміни та доповнення до договору, а також його дострокове розірвання, є чинним лише у тому випадку, якщо оформлені письмово у вигляді додатків до договору, які підписуються обома сторонами. Усі додатки до договору є невід'ємними частинами цього договору (п.12.4 договору).
Між сторонами складено та підписано специфікацію до договору, в якій сторони погодили найменування предмета закупівлі, одиницю виміру, кількість та ціну.
У додатку № 2 до договору сторони погодили дислокацію закладів освіти, на адресу яких позивач зобов'язався здійснити поставку товару.
На виконання умов договору позивач 16.02.2022 та 21.02.2022 здійснив поставку товару до закладів освіти відповідача, погоджених у додатку № 2 до договору на загальну суму 39 066,10грн, що підтверджується товарно-транспортними накладними, наявними в матеріалах справи. Товарно-транспортні накладні підписані з боку відповідача відповідальними особами вантажоодержувача без будь-яких зауважень та заперечень.
Відповідач зобов'язання за договором не виконав, за отриманий товар з позивачем не розрахувався, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість в розмірі 39 066,10грн, яка до теперішнього часу є несплаченою.
На суму основного боргу позивач здійснив нарахування пені в розмірі 7 006,02грн, 3% річних в розмірі 1 595,28грн та збитків від інфляції в розмірі 10 791,53грн.
Крім того, позивач 24.01.2022, 07.02.2022 та 14.02.2022 здійснив поставку товару до закладів освіти, підпорядкованих відповідачу, на загальну суму 20 379,40грн, що підтверджується товарно-транспортними накладними, підписаними з боку представників відповідача без будь-яких зауважень та заперечень та наявними в матеріалах справи.
Оскільки у період з 24.01.2022 по 14.02.2022 між сторонами не існувало жодних договірних відносин, позивач посилається на те, що у відповідача не було підстав приймати даний товар, помилково поставлений позивачем.
В той же час, оскільки відповідний товар відповідач отримав, позивач просить стягнути з відповідача кошти за такий товар у розмірі його вартості, зазначеної в товарно-транспортних накладних, підписаних з боку представників відповідача без будь-яких зауважень та заперечень, на підставі ст.1213 Цивільного кодексу України.
Позивач 28.03.2023 направив на адресу відповідача вимогу № 1 про сплату заборгованості на суму 59 445,50грн, яка останнім залишена без відповіді та задоволення.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Що стосується позовних вимог в частині стягнення заборгованості за договором № 58 від 15.02.2022, а саме: суми основного боргу в розмірі 39 066,10грн, пені в розмірі 7 006,02грн, 3% річних в розмірі 1 595,28грн та збитків від інфляції в розмірі 10 791,53грн, суд керується наступним.
Відповідно до ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення також закріплені в ст.ст.173-175 Господарського кодексу України.
Згідно із ч.1 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За приписами ст.ст.627,628 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до вимог ст.ст.525, 526, 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, за яким одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.265 Господарського кодексу України).
До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч.6 ст.265 Господарського кодексу України).
Так, відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як вже було встановлено судом, відповідач взяв на себе зобов'язання здійснити розрахунок за поставлений товар протягом 10 робочих днів з дня поставки товару.
Проте, відповідач поставлений позивачем товар прийняв, однак грошові кошти не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.
Факт отримання відповідачем товару на загальну суму 39 066,10грн підтверджується копіями товарно-транспортних накладних, наявних в матеріалах справи.
Товарно-транспортні накладні підписані уповноваженими особами відповідача без будь-яких зауважень та заперечень.
Даний факт відповідачем не спростовано, в матеріалах справи такі докази також відсутні.
Відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідач розрахувався за товар, поставлений позивачем у строки, погоджені умовами договору.
Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати поставленого товару на суму 39 066,10грн, у зв'язку з чим позовні вимоги суд вважає обґрунтованими, доведеними документально та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Що стосується позовних вимог в частині стягнення 3% річних у розмірі 1 595,28грн та збитків від інфляції в розмірі 10 791,53,66грн за період з березня 2022 року по травень 2023 року, суд керується положеннями ст.625 Цивільного кодексу України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд зазначає, що за змістом ст.625 Цивільного кодексу України нарахування процентів річних та збитків від інфляції входить до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Перевіривши правомірність нарахування збитків від інфляції в розмірі 10 791,53грн за період з березня 2022 року по травень 2023 року за кожну поставку окремо, суд дійшов висновку, що такий розрахунок є арифметично правильним, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в розмірі 1 595,28грн, суд дійшов висновку про відмову в їх задоволенні, оскільки позивачем не визначено період прострочення, за який ним здійснено таке нарахування. Лише вказівка на кількість прострочених днів (без визначення періоду) та сума, на яку здійснюється таке нарахування не може бути прийнята судом, оскільки вона не вказує період, з якого позивач робить відповідне нарахування.
За приписами ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ст.86 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на вимоги ст.ст.79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми 3% річних та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання.
Оскільки позивачем взагалі не вказано періоду, протягом якого, на думку позивача, мало місце прострочення відповідачем виконання зобов'язання, а з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, за який саме період обчислено заявлену до стягнення суму, суд позбавлений можливості здійснити перевірку та надати належну оцінку правильності визначення позивачем періоду такого прострочення.
При цьому суд зазначає, що чинним законодавством України не передбачено право суду самостійно, з власної ініціативи визначати періоди прострочення.
За таких обставин, суд в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних вважає за необхідне відмовити.
Що стосується позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 7 006,02грн за період з 03.03.2022 по 08.09.2022 (за кожен період поставки товару окремо), суд керується наступним.
У сфері господарювання згідно ч.2 ст.217 та ч.1 ст.230 Господарського кодексу України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 2 ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
В силу приписів ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 8.4 договору визначено, що за несвоєчасну оплату товару з вини відповідача, що не пов'язана з відсутністю або затримкою бюджетного фінансування, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення.
Відповідачем заявлена позивачем позовна вимога не спростована та не надано суду доказів, що несвоєчасна оплата товару пов'язана з відсутністю або затримкою бюджетного фінансування, в матеріалах справи такі докази також відсутні.
Суд, перевіривши розрахунок пені встановив, що відповідний розрахунок позивачем здійснено арифметично правильно, за кожен період окремо, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 7 006,02грн підлягають задоволенню в повному обсязі.
Розглянувши позовні вимоги щодо стягнення з відповідача вартості безпідставно набутого майна в розмірі 20 379,40грн, суд керується наступним.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України).
2. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України).
Стаття 1212, 1213 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач як на підставу позову в цій частині, встановлює загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.
При цьому, в обґрунтування позовних вимог в цій частині, позивач посилається на факт отримання відповідачем поставленого на його адресу відповідачем майна, яким є товар, постачання якого було предметом договору поставки, правовідносини за яким існували попередньо між сторонами.
Як вже було встановлено судом, відповідач отримав, поставлений на його адресу позивачем товар, підписавши при цьому накладні на відповідний товар, без будь-яких зауважень та заперечень.
Відповідно до вимог діючого законодавства, суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. При здійсненні правосуддя судді повинні дотримуватись Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об'єктивний розгляд судових справ.
Вирішуючи спір, суд зобов'язаний перевірити чи здійснюється регулювання встановлених ним дійсних правовідносин сторін наведеними позивачем нормами права та самостійно застосувати норми права, якими регулюються спірні правовідносини, незалежно від посилання на них учасників судового процесу, за винятком випадків, коли це змінює підстави позову (факти, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків спірного матеріального правовідношення). Самі ж норми матеріального права не є підставами позову.
Посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не є виходом суду за межі позовних вимог, оскільки, застосовуючи інші норми права у спірних правовідносинах, не змінюється підстава позову.
За загальними положеннями цивільного законодавства цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст.11 Цивільного кодексу України).
За приписами ч.1 ст.202, ст.205 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтями 6, 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст.638 Цивільного кодексу України).
Згідно приписів ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
З матеріалів справи вбачається та не спростовано учасниками справи, що будь-яких договорів у формі єдиного документу сторонами не складалося.
Визначаючи правову природу відносин, що склалися між позивачем та відповідачем, виходячи з аналізу положень ст.174 Господарського кодексу України та ст.ст.202, 205, 626, 627, 638, 639 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що між сторонами у спрощений спосіб було укладено договір поставки, правовідносини за яким регулюються положеннями ст.265 Господарського кодексу України. Крім того, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Судом встановлено, що позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 20379,40грн, а відповідач прийняв його, однак заборгованість не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.
Факт отримання відповідачем товару на вказану вище суму підтверджується товарно-транспортними накладними, підписаними з боку відповідача без будь-яких заперечень та зауважень, та наявними в матеріалах справи.
Суд зазначає, що обов'язок сплатити за поставлений позивачем товар передбачений ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідач розрахувався за товар, поставлений позивачем.
Факт наявності заборгованості на вказану суму відповідачем не спростований та не оспорюється.
Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати поставленого товару на суму 20 379,40грн, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене, а також те, що позов підлягає задоволенню частково, витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 237, 238, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Управління освіти, культури та спорту Великобурлуцької селищної ради (62602, Харківська область, Куп'янський район, селище міського типу Великий Бурлук, вулиця Центральна, будинок 21, код ЄДРПОУ 42850645) на користь Фізичної особи-підприємця Заводової Наталі Іванівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) - 39 066,10грн основного боргу, 7 006,02грн пені, 10 791,53грн збитків від інфляції за договором № 58 від 15.02.2022, 20 379,40грн основного боргу за договором поставки, укладеним між сторонами у спрощений спосіб, 2 629,68грн судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних в розмірі 1 595,28грн відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дане рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Східного апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено "29" вересня 2023 р.
Суддя Т.А. Лавренюк