ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
______________________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"29" вересня 2023 р.м. Одеса Справа № 923/29/22
Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., розглянувши справу
за позовом: Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" (ЄДРПОУ 33404067, 04071, м. Київ, вул. Електриків, 14)
до відповідача: Комунального підприємства "Херсонський комунальний транспортний сервіс" (код ЄДРПОУ 01235573, 73000, Херсонська обл., місто Херсон, вул. Залізнична, буд. 8)
про стягнення заборгованості в сумі 148019,97 грн.
Позивач Державне підприємство "Адміністрація річкових портів" звернувся до Господарського суду Херсонської області із позовною заявою до Комунального підприємства "Херсонський комунальний транспортний сервіс" про стягнення заборгованості в розмірі 148019,97 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов укладеного між сторонами договору від 26.04.2016 №01/04-255 в частині повної та своєчасної оплати за надані послуги.
Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 14.02.2022 позовну заяву Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного провадження без виклику сторін; вирішено інші процесуальні питання.
Відповідно до пункту 1 статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", у разі неможливості здійснення правосуддя судами, розташованими на тимчасово окупованих територіях, територіальна підсудність судових справ, що розглядаються у таких судах, визначається в порядку, передбаченому частиною 7 статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до ч.7 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", у разі неможливості здійснення правосуддя судом з об'єктивних причин під час воєнного або надзвичайного стану, у зв'язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами, може бути змінено територіальну підсудність судових справ, що розглядаються в такому суді, за рішенням Вищої ради правосуддя, що ухвалюється за поданням Голови Верховного Суду, шляхом її передачі до суду, який найбільш територіально наближений до суду, який не може здійснювати правосуддя, або іншого визначеного суду. У разі неможливості здійснення Вищою радою правосуддя такого повноваження воно здійснюється за розпорядженням Голови Верховного Суду. Відповідне рішення є також підставою для передачі усіх справ, які перебували на розгляді суду, територіальна підсудність якого змінюється.
Так, Голова Верховного Суду розпорядженням від 18.03.2022 №11/0/9-22 змінив територіальну підсудність судових справ Господарського суду Херсонської області на Господарський суд Одеської області.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.06.2023 справу №923/29/22 передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Сулімовській М.Б.
Ухвалою від 19.06.2023 справу №923/29/22 прийнято до провадження, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлено сторонам строк на подання заяв по суті справи, вирішено інші процесуальні питання.
Після відкриття провадження у справі господарським судом виявлено недоліки позовної заяви, що стали підставою для залишення її без руху.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.06.2023 позовну заяву Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" залишено без руху, встановлено позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви протягом 5 днів з дня вручення ухвали, шляхом подання до суду належним чином оформленого розрахунку пені, 3% річних та інфляції; письмових відомостей щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.
У встановлений господарським судом строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви, про що подано відповідні докази.
Ухвалою від 30.06.2023 продовжено розгляд справи.
Заяви по суті справи у встановлений судом строк від сторін не надходили.
Водночас, судом встановлено, що в матеріалах справи наявний відзив відповідача на позовну заяву, поданий в межах провадження у даній справі.
Таким чином, з метою дотримання процесуальних прав учасників провадження та ухвалення об'єктивного та законного рішення, суд дійшов висновку про врахування відзиву на позовну заяву під час розгляду справи по суті.
Суд зазначає, що згідно з приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах "Савенкова проти України" від 02.05.2013, "Папазова та інші проти України" від 15.03.2012 року).
Європейський суд, щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
У зв'язку із чим, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, з метою дотримання розумного строку, та забезпечення прав позивача та відповідача у справі, судом було здійснено розгляд справи поза межами строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, впродовж розумного строку.
У відповідності до ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч.4 ст.240 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд, -
ВСТАНОВИВ:
Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 26.04.2016 між Державним підприємством "Адміністрація річкових портів" (виконавець, позивач) та Комунальним підприємством "Херсонський комунальний транспортний сервіс" (замовник, відповідач) було укладено Договір №01/04-255 про надання послуг, за умовами якого виконавець надає на платній основі послуги замовнику по стоянці та швартуванню біля гідротехнічних споруд (надалі - ГТС) плавзасобів, а саме пасажирських теплоходів: Татри, Роман-Кош, Арарат, Бештау, Домбай, які експлуатуються замовником (надалі - плавзасоби), а саме: біля пасажирського пірсу №2 (причали №4 - 37,1 п.м., та №5 - 36,0 п.м.), інв. №12345638, пасажирського пірсу №3 (причали №6 - 37,1 п.м. та №7 - 34,4 п.м.), інв. №12345639, пасажирського пірсу №4 (причали 8 - 37,8 п.м.), інв. №12345640, - надалі ГТС, які належать виконавцю та розташовані за адресою: м.Херсон, Одеська площа, 4.
Цей договір набуває чинності з моменту підписання сторонами і діє до 31.12.2016. Відповідно до статті 631 ЦК України сторони встановили, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, а саме з 23.03.2016 (п.2.1).
Строк дії договору може бути продовжений за письмовою заявкою замовника, за умови належного виконання ним умов цього договору, шляхом підписання додаткової угоди до даного договору (п.2.2).
Згідно п.п.3.2.1, 3.2.3, виконавець має право вимагати від замовника своєчасного належного здійснення всіх платежів за надані послуги; на відшкодування у повному обсязі завданих замовником збитків, у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням своїх зобов'язань.
В свою чергу, за умовами п.3.3.1, замовник зобов'язаний відповідно до розділу 4 договору та виставлених рахунків здійснювати своєчасну та в повному обсязі оплату послуг виконавця.
В розділі 4 договору сторони дійшли згоди щодо оплати послуг і порядку їх приймання.
Так, вартість послуг виконавця складає - 5396,80 грн. без ПДВ, ПДВ - 1296,40 грн., всього з ПДВ - 6693,20 грн. на місяць (п.4.1).
Розмір плати за надання послуг щомісячно коригується на офіційно встановлений індекс інфляції, що обраховується наростаючим підсумком, починаючи з місяця надання послуг (п.4.1.1).
Плата за надані виконавцем послуги нараховується з дати укладання цього договору (п.4.2).
Плата за надані послуги сплачується щомісячно, відповідно до виставлених рахунків, які замовник зобов'язаний отримувати у виконавця, у безготівковій формі, на розрахунковий рахунок виконавця до 5 числа поточного місяця, в якому надаються послуги (п.4.3).
Здавання послуг виконавцем та приймання їх результатів замовником оформлюється актом здавання-приймання наданих послуг, який замовник зобов'язаний отримати у виконавця до 5 числа місяця, який йде за звітним (п.4.4).
У разі неотримання замовником в передбачені п.4.4 договору строки акту здавання-приймання наданих послуг, акт підписується виконавцем з позначенням про відмову у підписанні його замовником, та оформлений таким чином акт вважається погодженим і є підставою для проведення остаточних розрахунків за зазначений в ньому розрахунковий період (п.4.5).
Замовник протягом 3 днів з дня одержання акта здавання-приймання наданих послуг зобов'язаний вручити виконавцю підписаний акт здавання-приймання наданих послуг або мотивовану відмову у підписанні (п.4.6).
У разі неотримання виконавцем підписаного з боку замовника акту приймання-передачі, або обґрунтованих заперечень в його підписанні, у термін, встановлений п.4.6 договору, акт підписується виконавцем з позначенням про відмову у підписанні його замовником, та оформлений таким чином акт вважається погодженим і є підставою для проведення остаточних розрахунків за зазначений в ньому розрахунковий період (п.4.7).
Згідно п.4.8, договір підлягає обов'язковому перегляду в частині оплати послуг з наступних умов: у разі прийняття відповідних нормативних актів органами законодавчої та/або виконавчої та/або місцевої влади, які призводять до зміни тарифів на послуги, що надаються виконавцем відповідно до умов даного договору (введення зборів, платі т.і.), відповідно до прийнятого нормативного акту; у разі сплати виконавцем земельного податку на земельні ділянки, на яких розташовані ГТС, визначені в п.1.1 цього договору.
Відповідно до п.5.1, сторони несуть відповідальність за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим договором у відповідності з нормами діючого законодавства.
За умовами п.5.2, у випадку прострочення замовником строку оплати платежу у встановлений цим договором строк, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а понад прострочення у 20 днів, додатково штраф, у розмірі 20% від суми місячного платежу.
Договір підписано уповноваженими представниками обох сторін без жодних зауважень, підписи скріплено печатками сторін.
21.11.2016 сторонами укладено Додаткову угоду №1 до договору, якою пролонговано договір до 31.12.2017 та з 01.01.2017 викладено п.4.1 договору у наступній редакції: "Вартість послуг виконавця складає - 6101,90 грн. без ПДВ, ПДВ - 1220,40 грн., всього з ПДВ - 7322,30 грн. на місяць".
19.12.2017 сторонами укладено Додаткову угоду №.2 до договору, якою пролонговано договір до 31.12.2018 та з 01.01.2018 викладено п.4.1 договору у наступній редакції: "Вартість послуг виконавця складає - 9050,20 грн. без ПДВ, ПДВ - 1810,00 грн., всього з ПДВ - 10860,30 грн. на місяць".
20.12.2018 сторонами укладено Додаткову угоду №3 до договору, якою продовжено термін дії договору до 31.12.2019 та з 01.01.2019 викладено п.4.1 договору у наступній редакції: "Вартість послуг виконавця складає - 10066,67 грн. без ПДВ, ПДВ - 2013,33 грн., всього з ПДВ - 12080,00 грн. на місяць".
18.12.2019 сторонами укладено Додаткову угоду №4 до договору, якою пролонговано договір до 31.12.2020 та з 01.01.2020 викладено п.4.1 договору у наступній редакції: "Вартість послуг виконавця складає - 10775,00 грн. без ПДВ, ПДВ - 2155,00 грн., всього з ПДВ - 12930,00 грн. на місяць".
За період вересень 2019 - червень 2020, жовтень - грудень 2020 позивачем було виставлено відповідачу наступні акти здачі-прийняття робіт (надання послуг): №№ ДП-0000452, ДП-0000489, ДП-0000523, ДП-0000550, ДП-0000030, ДП-0000054, ДП-0000091, ДП-0000117, ДП-0000144, ДП-0000185, ДП-0000398, ДП-0000600, ДП-0000820.
При цьому, акти за період вересень 2019-жовтень 2020 підписані представниками обох сторін.
Акти за листопад-грудень 2020 представником замовника не підписані, містять застереження про те, що акт вважається погодженим відповідно до п.4.5 договору.
На оплату наданих протягом вказаного періоду послуг позивачем було виставлено відповідачу наступні рахунки: № ДП-0000391 від 03.09.2019 на суму 12600,00 грн., №ДП-0000449 від 01.10.2019 на суму 12600,00 грн., №ДП-0000502 від 04.11.2019 на суму 12600,00 грн., №ДП-0000536 від 02.12.2019 на суму 13716,54 грн., №ДП-0000016 від 02.01.2020 на суму 14327,28 грн., №ДП-0000038 від 03.02.2020 на суму 13176,24 грн., №ДП-0000065 від 02.03.2020 на суму 14786,92 грн., №ДП-0000095 від 01.04.2020 на суму 26512,77 грн., №ДП-0000123 від 01.05.2020 на суму 28838,95 грн., №ДП-0000154 від 01.06.2020 на суму 33080,52 грн., №ДП-0000331 від 01.10.2020 на суму 21179,97 грн., №ДП-0000388 від 02.11.2020 на суму 35416,93 грн., №ДП-0000456 від 01.12.2020 на суму 36483,81 грн.
При цьому, окрім основної заборгованості, до рахунків за період грудень 2019-березень 2020 була включена суми пені, квітень 2020 - грудень 2020 - пені та штрафу.
Як зазначає позивач, відповідач свої зобов'язання з оплати основної заборгованості виконував несвоєчасно та не в повному обсязі, що підтверджено відповідними платіжними документами, у зв'язку з чим за ним обліковується заборгованість за договором в розмірі 94343,49 грн., що і зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.
Також, у зв'язку із простроченням оплати основної заборгованості позивачем нараховано відповідачу 12414,68 грн. збитків від інфляції, 4883,52 грн. 3% річних, 2465,93 грн. пені та 33912,35 грн. штрафу.
Заперечуючи проти задоволення позову відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що у позивача були відсутні підстави з 01.01.2019 проводити коригування щомісячної вартості послуг, оскільки 20.12.2018 між сторонами була укладена додаткова угода до договору, відповідно до якої з 01.01.2019 пункт 4.1 договору було викладено в редакції, яка не містить підпункту 4.1.1 договору; матеріали справи не містять будь-яких розрахунків суми щомісячної вартості послуг за договором, відкоригованої на офіційно встановлений індекс інфляції, що позбавляє відповідача і суд перевірити правильність зазначених позивачем сум щомісячної вартості послуг та вказує на необґрунтованість позовних вимог; позивачем не надано належних доказів надання послуг за період листопад-грудень 2020, оскільки акти здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) за вказаний період не підписані представником відповідача.
Окрім того, відповідач просить застосувати строк позовної давності до вимог про стягнення пені і штрафу, нарахованих за період з 06.09.2019 по 10.09.2020 щодо платежів за вересень 2019 - вересень 2020.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов наступних висновків.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором надання послуг, який підпадає під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
За умовами ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу).
У відповідності до положень ч. 1, 3 ст. 6, ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Також сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України, зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін і погоджених ними умов, у яких закріплюються їхні права та обов'язки, що складають зміст договірного зобов'язання.
Згідно ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 3 статті 2 ГПК України, основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальність сторін.
За змістом статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, зокрема сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Що стосується вимог позивача в частині стягнення з відповідача основної заборгованості в розмірі 94343,49 грн.
Так, умовами п.4.4 договору визначено, що здавання послуг виконавцем та приймання їх результатів замовником оформлюється актом здавання-приймання наданих послуг, який замовник зобов'язаний отримати у виконавця до 5 числа місяця, який йде за звітним.
На підтвердження надання послуг у спірному періоді позивачем надано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг): №№ ДП-0000452 на суму 12545,98 грн., ДП-0000489 на суму 12633,80 грн., ДП-0000523 на суму 12646,43 грн., ДП-0000550 на суму 12646,43 грн., ДП-0000030 на суму 12930,00 грн., ДП-0000054 на суму 12930,00 грн., ДП-0000091 на суму 13033,44 грн., ДП-0000117 на суму 13137,71 грн., ДП-0000144 на суму 13177,13 грн., ДП-0000185 на суму 13203,48 грн., ДП-0000398 на суму 13402,20 грн., ДП-0000600 на суму 13576,43 грн., ДП-0000820 на суму 13698,62 грн., тобто на загальну суму 169561,65 грн.
В свою чергу, відповідно до платіжних доручень №2093 від 18.10.2019 на суму 12080,00 грн., №2125 від 06.11.2019 на суму 12080,00 грн., №4594 від 26.02.2020 на суму 12080,00 грн., №2405 від 08.07.2020 на суму 12930,00 грн., №2406 від 08.07.2020 на суму 12930,00 грн., №2957 від 30.10.2020 на суму 12930,00 грн., відповідачем погашена заборгованість в загальній сумі 75030,00 грн.
Залишок несплаченого боргу, за розрахунком суду, складає 94531,65 грн. (169561,65 - 75030,00).
Водночас, господарський суд позбавлений можливості виходити за межі позовних вимог, у зв'язку з чим вимоги позивача в частині основної заборгованості підлягають задоволенню у заявленому ним розмірі в сумі 94343,49 грн., як такі, що підтверджені документально.
При цьому, суд не приймає до уваги твердження відповідача щодо безпідставності коригування щомісячної вартості послуг з посиланням на додаткові угоди, з огляду на наступне.
Так, умовами п.7.4 договору передбачено, що зміни та доповнення до цього договору мають силу, якщо вони здійснені у письмовій формі та підписані обома сторонами, та в інших випадках, відповідно до умов цього договору.
Положеннями п.4.1 договору від 26.04.2016 було визначено, що вартість послуг виконавця складає - 5396,80 грн. без ПДВ, ПДВ - 1296,40 грн., всього з ПДВ - 6693,20 грн. на місяць (п.4.1).
Відповідно до п.4.1.1, розмір плати за надання послуг щомісячно коригується на офіційно встановлений індекс інфляції, що обраховується наростаючим підсумком, починаючи з місяця надання послуг.
Як зазначено вище, сторонами було укладено ряд додаткових угод до договору, в тому числі:
20.12.2018 сторонами укладено Додаткову угоду №3 до договору, якою продовжено термін дії договору до 31.12.2019 та з 01.01.2019 викладено п.4.1 договору у наступній редакції: "Вартість послуг виконавця складає - 10066,67 грн. без ПДВ, ПДВ - 2013,33 грн., всього з ПДВ - 12080,00 грн. на місяць".
18.12.2019 сторонами укладено Додаткову угоду №4 до договору, якою пролонговано договір до 31.12.2020 та з 01.01.2020 викладено п.4.1 договору у наступній редакції: "Вартість послуг виконавця складає - 10775,00 грн. без ПДВ, ПДВ - 2155,00 грн., всього з ПДВ - 12930,00 грн. на місяць".
При цьому, в означених угодах було визначено, що всі інші умови договору залишаються без змін.
Всі угоди підписані представниками обох сторін без жодних зауважень, підписи скріплено печатками.
Суд зауважує, що додатковими угодами було викладено в новій редакції п.4.1 договору, зміни в пункт 4.1.1, який встановлює порядок коригування розміру щомісячної плати на індекс інфляції, не вносились, вказаний пункт у новій редакції не викладався.
Що стосується посилання відповідача на те, що позивачем не надано належних доказів надання послуг за період листопад-грудень 2020, оскільки акти здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) за вказаний період не підписані представником відповідача, суд зазначає наступне.
Дійсно, надані позивачем акти за листопад-грудень 2020 представником замовника не підписані, при цьому містять застереження про те, що акт вважається погодженим відповідно до п.4.5 договору.
Так, умовами п.4.4 договору сторони визначили, що здавання послуг виконавцем та приймання їх результатів замовником оформлюється актом здавання-приймання наданих послуг, який замовник зобов'язаний отримати у виконавця до 5 числа місяця, який йде за звітним.
У разі неотримання замовником в передбачені п.4.4 договору строки акту здавання-приймання наданих послуг, акт підписується виконавцем з позначенням про відмову у підписанні його замовником, та оформлений таким чином акт вважається погодженим і є підставою для проведення остаточних розрахунків за зазначений в ньому розрахунковий період (п.4.5).
Таким чином, обов'язок отримання у виконавця акту виконаних робіт покладено саме на замовника (відповідача). Невиконання такого обов'язку відповідачем не є підставою для звільнення останнього від виконання обов'язків за договором.
У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує факт отримання вказаних актів та факт належного виконання виконавцем умов договору у період листопад-грудень 2020 року, оскільки замовник, у відповідності до підпункту 3.1.3 пункту 3.1 договору, не надав, в тому числі на запити виконавця, свідоцтво про придатність ГТС до експлуатації Регістра судноплавства України за вказаний період.
Водночас, дані обставини не підтверджені жодними доказами. Крім того, відповідно до умов п.3.1.3 договору, обов'язок підтвердження придатності ГТС до експлуатації покладено на виконавця, а не на замовника, як стверджує відповідач.
Щодо вимог позивача в частині стягнення з відповідача 12414,68 грн. збитків від інфляції, 4883,52 грн. 3% річних, 2465,93 грн. пені та 33912,35 грн. штрафу, суд зазначає наступне.
У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 ст.218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання.
Частиною 1 статті 216 та частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків; у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором згідно з ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до пункту 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Відповідно до п.5.1 договору, сторони несуть відповідальність за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим договором у відповідності з нормами діючого законодавства.
Так позивачем за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором нарахована пеня у розмірі 2465,93 грн.
За умовами п.5.2 договору, у випадку прострочення замовником строку оплати платежу у встановлений цим договором строк, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а понад прострочення у 20 днів, додатково штраф, у розмірі 20% від суми місячного платежу.
Водночас, суд зауважує, що частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Приписом частини 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Отже, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.
Оскільки умовами договору визначено, що замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, суд констатує, що до даних правовідносин слід застосовувати положення ч.6 ст.232 ГК України щодо нарахування пені протягом шести місяців.
Так, позивачем помилково визначено період нарахування пені на суму заборгованості в розмірі 12484,84 грн. за період з 29.09.2020 по 09.12.2021, оскільки, з пояснень позивача вбачається, що вказана заборгованість вникла у зв'язку з несплатою відповідачем заборгованості за вересень 2019 року. Таким чином, належним періодом нарахування пені має бути з 06.09.2019 по 06.03.2020. Отже, вимоги про стягнення пені в сумі 463,90 грн., нараховані за період з 29.09.2020 по 09.12.2021, підлягають відхиленню за небгрунтованістю.
Позивачем також помилково визначено період нарахування пені на суму боргу в розмірі 207,71 грн. з 09.07.2020 по 09.12.2021. Так вказана заборгованість стосується періоду квітень 2020 року, а отже належним періодом нарахування пені є з 06.04.2020 по 06.10.2020. З урахуванням визначеного позивачем періоду початку нарахування пені з 09.07.2020, за розрахунком суду, належною до стягнення є пеня за період з 09.07.2020 по 06.10.2020 в розмірі 6,13 грн.
Період розрахунку: з 09.07.2020 року по 06.10.2020 року - 90 днів
[Розрахункова ставка] = 6,000% (облікова ставка НБУ) х 2.000 = 12,000%
[Пеня] = 207,71 грн. (сума боргу) х 12,000% (розрахункова ставка) / 100% х 90 (кількість днів) / 366 (днів у році) = 6,13 грн.
Разом з тим, заявлена до стягнення сума пені в розмірі 2,18 грн. не виходить за межі цієї суми.
Аналогічно, позивачем невірно визначено період нарахування пені на суму боргу 150,61 грн. Оскільки вказана заборгованість є боргом за травень 2020, належним періодом нарахування пені з 06.05.2020 по 06.11.2020.
За розрахунком суду за період з 09.07.2020 (визначено позивачем) по 06.11.2020 належною до стягнення пенею є 5,98 грн.
Період розрахунку: з 09.07.2020 року по 06.11.2020 року - 121 день
[Розрахункова ставка] = 6,000% (облікова ставка НБУ) х 2.000 = 12,000%
[Пеня] = 150,61 грн. (сума боргу) х 12,000% (розрахункова ставка) / 100% х 121 (кількість днів) / 366 (днів у році) = 5,98 грн.
Заявлена позивачем до стягнення сума пені не виходить за межі цієї суми.
Також, позивачем невірно визначено період нарахування пені на суму боргу за червень 2020 в розмірі 13203,48 грн. Періодом нарахування пені має бути з 06.06.2020 по 06.12.2020.
За розрахунком суду, належною до стягнення пенею з 01.07.20 (визначена позивачем) по 06.12.2020 є 688,31 грн.
Період розрахунку: з 01.07.2020 року по 06.12.2020 року - 159 днів
[Розрахункова ставка] = 6,000% (облікова ставка НБУ) х 2.000 = 12,000%
[Пеня] = 13 203,48 грн. (сума боргу) х 12,000% (розрахункова ставка) / 100% х 159 (кількість днів) / 366 (днів у році) = 688,31 грн.
Заявлена позивачем до стягнення пеня у розмірі 103,91 грн. не виходить за межі цієї суми.
Позивачем невірно визначено період нарахування пені за жовтень 2020. Належним періодом є з 06.10.2020 по 06.04.2021. За розрахунком суду за період з 31.10.2020 (визначено позивачем) по 06.04.2021 належною до стягнення сумою пені є 23,32 грн.
Період розрахунку: з 31.10.2020 року по 31.12.2020 року - 62 дні
[Розрахункова ставка] = 6,000% (облікова ставка НБУ) х 2.000 = 12,000%
[Пеня] = 441,70 грн. (сума боргу) х 12,000% (розрахункова ставка) / 100% х 62 (кількість днів) / 366 (днів у році) = 8,98 грн.
Період розрахунку: з 01.01.2021 року по 04.03.2021 року - 63 дні
[Розрахункова ставка] = 6,000% (облікова ставка НБУ) х 2.000 = 12,000%
[Пеня] = 441,70 грн. (сума боргу) х 12,000% (розрахункова ставка) / 100% х 63 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 9,15 грн.
Період розрахунку: з 05.03.2021 року по 06.04.2021 року - 33 дні
[Розрахункова ставка] = 6,500% (облікова ставка НБУ) х 2.000 = 13,000%
[Пеня] = 441,70 грн. (сума боргу) х 13,000% (розрахункова ставка) / 100% х 33 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 5,19 грн.
Заявлена позивачем сума пені не виходить з межі цієї суми.
Позивачем невірно визначено період нарахування пені за листопад 2020. Належним періодом нарахування є з 06.11.2020 по 06.05.2021. За розрахунком суду за період з 01.12.2020 (визначено позивачем) по 06.05.2021 належною до стягнення пенею є 739,50 грн.
Період розрахунку: з 01.12.2020 року по 31.12.2020 року - 31 день
[Розрахункова ставка] = 6,000% (облікова ставка НБУ) х 2.000 = 12,000%
[Пеня] = 13 576,43 грн. (сума боргу) х 12,000% (розрахункова ставка) / 100% х 31 (кількість днів) / 366 (днів у році) = 137,99 грн.
Період розрахунку: з 01.01.2021 року по 04.03.2021 року - 63 дні
[Розрахункова ставка] = 6,000% (облікова ставка НБУ) х 2.000 = 12,000%
[Пеня] = 13 576,43 грн. (сума боргу) х 12,000% (розрахункова ставка) / 100% х 63 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 281,20 грн.
Період розрахунку: з 05.03.2021 року по 15.04.2021 року - 42 дні
[Розрахункова ставка] = 6,500% (облікова ставка НБУ) х 2.000 = 13,000%
[Пеня] = 13 576,43 грн. (сума боргу) х 13,000% (розрахункова ставка) / 100% х 42 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 203,09 грн.
Період розрахунку: з 16.04.2021 року по 06.05.2021 року - 21 день
[Розрахункова ставка] = 7,500% (облікова ставка НБУ) х 2.000 = 15,000%
[Пеня] = 13 576,43 грн. (сума боргу) х 15,000% (розрахункова ставка) / 100% х 21 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 117,17 грн.
Також, позивачем невірно визначено період нарахування пені за грудень 2020. Належним періодом є з 06.12.2020 по 06.06.2021.
За розрахунком суду, належною до стягнення сумою пені, з урахуванням визначеного позивачем періоду початку нарахування пені, є: з 06.12.2020 по 31.12.2020 на суму боргу 13 440,00 грн. - 114,57 грн. (заявлена позивачем сума пені не виходить за межі цієї суми). За період з 01.01.2021 по 06.06.2021 на суму боргу 13698,62 грн. - 781,39 грн.
Період розрахунку: з 06.12.2020 року по 31.12.2020 року - 26 днів
[Розрахункова ставка] = 6,000% (облікова ставка НБУ) х 2.000 = 12,000%
[Пеня] = 13 440,00 грн. (сума боргу) х 12,000% (розрахункова ставка) / 100% х 26 (кількість днів) / 366 (днів у році) = 114,57 грн.
Період розрахунку: з 01.01.2021 року по 04.03.2021 року - 63 дні
[Розрахункова ставка] = 6,000% (облікова ставка НБУ) х 2.000 = 12,000%
[Пеня] = 13 698,62 грн. (сума боргу) х 12,000% (розрахункова ставка) / 100% х 63 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 283,73 грн.
Період розрахунку: з 05.03.2021 року по 15.04.2021 року - 42 дні
[Розрахункова ставка] = 6,500% (облікова ставка НБУ) х 2.000 = 13,000%
[Пеня] = 13 698,62 грн. (сума боргу) х 13,000% (розрахункова ставка) / 100% х 42 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 204,92 грн.
Період розрахунку: з 16.04.2021 року по 06.06.2021 року - 52 дні
[Розрахункова ставка] = 7,500% (облікова ставка НБУ) х 2.000 = 15,000%
[Пеня] = 13 698,62 грн. (сума боргу) х 15,000% (розрахункова ставка) / 100% х 52 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 292,74 грн.
Здійснивши перерахунок пені, з урахуванням положень ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, суд приходить до висновку, що обґрунтованою є пеня у сумі 1751,90 грн., а тому позовні вимоги у цій частині належить задовольнити частково, відмовивши у задоволенні вимог в сумі 714,03 грн.
Що стосується вимог позивача в частині стягнення штрафу в розмірі 33912,35 грн., то суд перевірив його розрахунок та констатує, що останній здійснено арифметично правильно, з урахуванням положень п.5.2 договору.
Отже, вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.
Стосовно тверджень відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності, визначеної ст.258 ЦК України, для звернення до суду з вимогами про стягнення штрафних санкцій, суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до пункту 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню короновірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Так, Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) 11.03.2020 оголосила пандемію коронавірусу. Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 на усій території України встановлено карантин з 12.03.2020.
Отже, починаючи з 12.03.2020 і станом на 28.12.2021 (дата звернення позивача до суду із даним позовом) на усій території України продовжував діяти карантин, пов'язаний із запобіганням поширення коронавірусної хвороби (COVID-19).
Отже, строк звернення до суду із вимогами про стягнення штрафних санкцій позивачем не пропущено.
Щодо вимоги позивача про стягнення 12414,68 грн. збитків від інфляції, 4883,52 грн. 3% річних.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
Виходячи із положень цієї норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та сплати неустойки за прострочення виконання зобов'язання. Ці нарахування не є штрафними санкціями, тому до них не застосовуються відповідні положення ГК України та ЦК України.
За своїми ознаками, 3% річних є платою за користування чужими коштами в період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов'язання.
У свою чергу, індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України.
Суд зазначає, що позивачем невірно визначено окремі періоди нарахування збитків від інфляції та річних, оскільки до кінцевої дати нарахування включено дату часткової оплати заборгованості. Судом здійснено перерахунок річних та збитків від інфляції за періоди з 06.10.2019 по 17.10.2019, з 07.11.2019 по 30.11.2019, з 01.02.2020 по 25.02.2020, з 01.05.2020 по 07.07.2020, з 06.10.2020 по 29.10.2020.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат суд констатує, що його здійснено арифметично правильно, в тому числі з урахуванням визначених судом періодів нарахування.
Таким чином, вимоги позивача в частині збитків від інфляції підлягають задоволенню у повному обсязі в сумі 12414,68 грн.
В свою чергу, за розрахунком суду, належною до стягнення сумою річних є 4878,18 грн., у задовленні вимог в сумі 5,34 грн. річних слід відмовити.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010). Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.
За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Так з відповідача Комунального підприємства "Херсонський комунальний транспортний сервіс" на користь позивача Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" підлягає стягненню 94343,49 грн. основного боргу, 1751,90 грн. пені, 33912,35 грн. штрафу, 4878,18 грн. 3% річних та 12414,68 грн. збитків від інфляції.
У задоволенні решти вимог в частині 714,03 грн. пені та 5,34 грн. 3% річних суд відмовляє.
У зв'язку із частковим задоволенням позову, витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства "Херсонський комунальний транспортний сервіс" (код ЄДРПОУ 01235573, 73000, Херсонська обл., місто Херсон, вул. Залізнична, буд. 8) на користь Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" (ЄДРПОУ 33404067, 04071, м. Київ, вул. Електриків, 14) - 94343 (дев'яносто чотири тисячі триста сорок три) грн. 49 коп. основного боргу, 1751 (одну тисячу сімсот п'ятдесят одну) грн. 90 коп. пені, 33912 (тридцять три тисячі дев'ятсот дванадцять) грн. 35 коп. штрафу, 4878 (чотири тисячі вісімсот сімдесят вісім) грн. 18 коп. 3% річних, 12414 (дванадцять тисяч чотириста чотирнадцять) грн. 68 коп. збитків від інфляції, 2258 (дві тисячі двісті п'ятдесят вісім) грн. 88 коп. судового збору.
3. У задоволенні решти позову відмовити.
4. Витрати зі сплати судового збору в розмірі 11,12 грн. покласти на позивача.
5. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.
Суддя М.Б. Сулімовська
Згідно з ч.1, 2ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.
У зв'язку із тимчасовою непрацездатністю головуючого у справі судді в період з 18.09.2023, по 28.09.2023, рішення складено і підписано 29 вересня 2023 р.