ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
29.09.2023Справа № 910/9732/23
Господарський суд міста Києва у складі судді ДЖАРТИ В. В., розглянувши без виклику (повідомлення) представників сторін в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОДОРСЕРВІС"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "СУ 630"
про стягнення заборгованості у розмірі 22 442,41 грн,
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
У червні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "АВТОДОРСЕРВІС" (далі - позивач, Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СУ 630" (далі - відповідач, Підприємство) про стягнення заборгованості у розмірі 22 442,41 грн, з яких 14 772,49 грн основний борг, 3 683,00 грн пені, 3 986,92 грн інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані ухиленням відповідача від оплати поставленого товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк у п'ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу.
На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
До Господарського суду подано позовну заяву з метою стягнення заборгованості за накладними від 12.11.2021 року № 274, від 07.12.2021 року № 303. від 11.02.2022 року № 20, від 17.02.2022 року № 27, підписаних між Комунальним підприємством «Автодорсервіс» (далі - Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СУ 630» (далі - Відповідач).
Відповідно до накладної від 12.11.2021 року № 274 Позивач поставив, а Відповідач прийняв чорний щебінь в об'ємі 19,20 тон на загальну суму 3456 грн. 00 коп. Відповідно до рахунку-фактури № 150 від 12.11.2021 року Відповідачу було виставлено рахунок-фактуру за поставку чорного щебня в об'ємі 19,20 тон на загальну суму 3456 грн. 00 коп.
Відповідно до накладної від 07.12.2021 року № 303 Позивач поставив, а Відповідач прийняв чорний щебінь в об'ємі 23,60 тон на загальну суму 4248 грн. 00 коп. Відповідно до рахунку-фактури № 178 від 07.12.2021 року Відповідачу було виставлено рахунок-фактуру за поставку чорного щебня в об'ємі 23,60 тон на загальну суму 4248 грн. 00 коп.
Відповідно до накладної від 11.02.2022 року № 20 Позивач поставив, а Відповідач прийняв чорний щебінь в об'ємі 14,20 тон на загальну суму 3379 грн. 55 коп. Відповідно до рахунку-фактури № 14 від 11.02.2022 року Відповідачу було виставлено рахунок-фактуру за поставку чорного щебня в об'ємі 14,20 тон на загальну суму 3379 грн. 55 коп.
Відповідно до накладної від 17.02.2022 року № 27 Позивач поставив, а Відповідач прийняв чорний щебінь в об'ємі 35,50 тон на загальну суму 8448,86 грн. 86 коп. Відповідно до рахунку-фактури № 24 від 17.02.2022 року Відповідачу було виставлено рахунок-фактуру за поставку чорного щебня в об'ємі 35,50 тон на загальну суму 8448 грн. 86 коп.
Відповідно до платіжного доручення № 7486 від 23 лютого 2022 року Відповідачем було сплачено 4759 грн. 92 коп за поставку щебня згідно рахунку-фактури № 24 від 23.02.2022 року.
Враховуючи часткову сплату відповідно до рахунку-фактури № 24 за вказаним рахунком - фактурою заборгованість, яка залишилась у Відповідача за поставку чорного щебня відповідно до накладної від 17.02.2022 року № 27 - 3688 грн. 94 коп.
Накладні від 12.11.2021 року № 274, від 07.12.2021 року № 303, від 11.02.2022 року № 20, від 17.02.2022 року № 27 містять підписи уповноважених представників Позивача та Відповідача та відтиски печаток даних юридичних осіб.
Таким чином, Позивач виконав взяті на себе зобов'язання здійснивши поставку товару, а Відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання з оплати вартості поставленого товару та має перед Позивачем загальну заборгованість у сумі 14 772 грн. 49 коп. з урахуванням часткової оплати.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, Господарський суд міста Києва дійшов наступного висновку.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (частина перша статті 662 ЦК України).
Нормами ст. 530 ЦК України, закріплено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
17.03.2023 року у зв'язку із систематичною несплатою рахунків-фактур Позивач направив на адресу Відповідача претензію від 16.03.2023 року за № 30 щодо сплати загальної суми боргу у розмірі 14 772 грн. 49 коп. за отриману продукцію.
Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 14 772, 49 грн. Відповідачем вказаний обов'язок не спростований.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння заміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язанням, в свою чергу, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (стаття 509 ЦК України).
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму штрафних санкцій в розмірі 3 683, 00 грн. - пені та3986, 92 - втрат від інфляції.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Судом встановлено, що відповідач обов'язку по сплаті грошових коштів у визначений договором строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.
Пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.
Господарський суд міста Києва зазначає, що якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов'язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Відповідний висновок Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду викладено в постанові від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд, перевіривши розрахунок позивача по інфляційним втратам та періоди, по яким заявлено інфляційне нарахуванням з урахуванням зазначеної практики ВС про нарахування інфляційних втрат за повний місяць, господарський суд вважає, що вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в повному обсязі, а саме в сумі 3 986, 92 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з покладенням судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд,
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СУ 630» (Україна, 04071, місто Київ, вулиця Ярославська, будинок 4-Б, код - 41947434) на користь Комунальне підприємство «АВТОДОРСЕРВІС» (Україна, 04073, місто Київ, вулиця Куренівська, будинок 16, код - 30441310) - 14 772 (чотирнадцять тисяч сімсот сімдесят дві) грн. 49 коп. - основного боргу, 3 986 (три тисячі дев'ятсот вісімдесят шість) грн. 92 коп. - втрат від інфляції та 2 243 (дві тисячі двісті сорок три) грн. 53 коп. - судового збору.
3. У іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СУДДЯ ВІКТОРІЯ ДЖАРТИ