ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2023 року м. Дніпросправа № 160/9696/22
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Суховарова А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.03.2023 в адміністративній справі №160/9696/22 за позовом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення суми податкового боргу,-
ВСТАНОВИВ:
Головне управління ДПС у Дніпропетровській області звернулося до суду з вимогами стягнути з ОСОБА_1 суму податкового боргу в розмірі 113 995,98 грн.
На підтвердження обґрунтованості позовних вимог зазначають, що станом на теперішній час в інтегрованих картках платника податків ОСОБА_1 обліковується податковий борг на загальну суму 113 995,98 грн., а саме заборгованість по орендній платі з фізичних осіб, яка виникла в результаті несплати платником податків у встановлений термін сум грошових зобов'язань згідно винесених податкових повідомлень-рішень.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 березня 2023 року позов задоволено.
З апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції звернулася відповідачка, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, не надано належної правової оцінки наявним доказам, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.
На підставі пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно із ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Під час апеляційного перегляду справи встановлено, що в інтегрованих картках платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) обліковується податковий борг у сумі 113 995,98 грн.
Спірна сума боргу виникла на підставі прийнятого 17.04.2019 року ГУ ДПС у Дніпропетровській області податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №23509-5750-0483, яким відповідачу нараховано за 2019 рік податкове зобов'язання за платежем «орендна плата з фізичних осіб» на суму 39 102,65 грн.
Зазначене податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №23509-5750-0483 від 17.04.2019року направлено на адресу відповідача та згідно поштового повідомлення отримано особисто 28.05.2019 року.
Вподальшому, 23.04.2020 року ГУ ДПС у Дніпропетровській області прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №2549070-5740-0483, яким відповідачу нараховано за 2020 рік податкове зобов'язання за платежем «орендна плата з фізичних осіб» на суму 35 790,68 грн.
Зазначене податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №2549070-5740-0483 від 23.04.2020 року було направлене на адресу відповідача, проте конверт повернувся позивачу "за закінченням встановленого терміну зберігання".
Вподальшому, 16.04.2021 року ГУ ДПС у Дніпропетровській області прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №2377091-2411-0483, яким відповідачу нараховано за 2021 рік податкове зобов'язання за платежем «орендна плата з фізичних осіб» на суму 39 102,65 грн.
Зазначене податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №2377091-2411-0483 від 16.04.2021 року також було направлено на адресу відповідача, та згідно поштового повідомлення отримано особисто 26.06.2021 року.
Вимоги позивач, обґрунтовує тим, що на підставі податкових декларацій у відповідача виник податковий борг, який всупереч вимогам чинного законодавства не є сплаченим.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що докази оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень матеріали справи не містять, отже, задекларовані відповідачем вищевказані суми податкових зобов'язань з орендної плати за землю є узгодженими, проте не сплаченими у строки, передбачені ПК України, а тому підлягають стягненню в судовому порядку.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.
Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України. (ч. 4 ст. 5 КАС України).
Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI передбачає, зокрема:
- до функцій контролюючих органів належить здійснення погашення податкового боргу, стягнення своєчасно ненарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску та інших платежів (пп. 19-1.1.22 п. 19-1.1 ст. 19-1 ПК України );
- контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини. (пп. 20.1.34 п. 20.1 ст. 20 ПК України);
- платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. (пп.16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України);
- податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. (пп. 36.1. ст. 36 ПК України);
- виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк. (п.38.1. ст. 38 ПК України);
- грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності. (пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України);
- податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету, як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством(пп.14.1.156. п.14.1. ст.14 ПК України);
- податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи з питань адміністрування податків, зборів, платежів, податкового контролю, у тому числі з питань проведення перевірок, звірок, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу і відображатися в електронному кабінеті. ( пункт 42.1 статті 42 ПК України);
- документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику). ( пункт 42.2. ст. 42 ПК України)
- платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом, крім випадків, передбачених податковим законодавством. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою. (п. 54.1 ст. 54 ПК України);
- грошове зобов'язання самостійно визначене платником податку оскарженню не підлягає. (п. 56.11 ст. 56 ПК України);
- при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили. (п. 56.18 ст. 56 ПК України);
- у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у пп. 54.3.1 - 54.3.6 п. 54.3 ст. 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження. (п. 57.3 ст. 57 ПК України);
- пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов'язань, не сплачених у встановлені законодавством строки. (пп. 14.1.162 п. 14.1 ст. 14 ПК України);
- нарахування пені розпочинається: при нарахуванні контролюючим органом податкового зобов'язання у встановлених цим Кодексом випадках, не пов'язаних з проведенням перевірки, або при нарахуванні контролюючим органом грошового зобов'язання, визначеного за результатами перевірки, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків такого зобов'язання, визначеного в податковому повідомленні-рішенні згідно із цим Кодексом ( підпункт 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України);
- на суми грошового зобов'язання, визначеного підпунктами 129.1.1 та 129.1.2 пункту 129.1 цієї статті (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені), та в інших випадках визначення пені відповідно до вимог цього Кодексу, коли її розмір не встановлений, нараховується пеня за кожний календарний день прострочення сплати грошового зобов'язання, включаючи день погашення, з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на кожний такий день (п.129.4 ст.129 ПК України).
- податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання. ( пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України);
- у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. (п. 59.1 ст. 59 ПК України);
- податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання. Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу. (п. 59.3 ст. 59 ПК України);
- податкова вимога надсилається (вручається) також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов'язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. (п. 59.4 ст. 59 ПК України)
- у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається) ( пункт 59.5 статті 59 ПК України).
- стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги. ( пункт 95.2 статті 95 ПК України)
- стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини. ( п. 95.3 ст. 95 ПК України).
Системний аналіз наведених норм матеріального права свідчить про те, що контролюючий орган має право звернутися до адміністративного суду з позовом про стягнення податкового боргу з платників податків із дотриманням відповідних умов, встановлених п. 95.2 ст. 95 ПК України, які надають право на примусове стягнення податкового боргу, у разі, якщо платник податку не сплатив узгоджену суму грошового зобов'язання протягом 30 днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги після направлення платникові податків податкової вимоги.
Згідно із підпунктом 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.
Пунктом 41.4 статті 41 ПК України встановлено, що органами стягнення є виключно контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 цього пункту, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці в межах своїх повноважень.
Згідно з підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 ПК України до контролюючих органів відносяться податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи).
Отже, позивач має повноваження на звернення до суду із позовом про стягнення податкового боргу.
При цьому, ч. 3 ст. 73 КАС України визначено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Отже, зважаючи на те, що вимогою заявленого позову є стягнення податкового боргу, тому предметом доказування у даній справі є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов'язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку; встановлення факту її сплати в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту; перевірка вжиття контролюючим органом заходів щодо стягнення податкового боргу на підставі та в черговості, встановлених ПК України, тощо.
Крім того, розглядаючи спір про стягнення контролюючим органом податкового боргу, перевірці підлягають обставини щодо його наявності.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена в постанові від 25 січня 2019 року у справі № 810/1760/17.
Наказом Міністерства фінансів України №5 від 12.01.2021 затверджений Порядок ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (Порядок №5).
Відповідно до пп.1 п.1 "Порядок ведення інтегрованої картки платника" розділу ІІ "Інтегрована картка платника" З метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць.
ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею.
Як встановлено судом предметом стягнення у даній справі є сума податкового боргу, яка згідно наданого позивачем розрахунку виникнення податкового боргу ОСОБА_1 та за даними інтегрованих карток платника за платежем "орендна плата з фізичних осіб", виникла внаслідок несплати самостійно узгоджених податкових зобов'язань згідно поданих декларацій з плати за землю.
Перевіряючи правомірність набуття статусу узгодженості самостійно нарахованих платником податків податкових зобов'язань згідно податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/ або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) від 15.02.2019 року № 97098 суд зазначає, що відповідно до положень п. 54.1 ст. 54, п. 56.11 ст. 56 ПК України якщо платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання у податковій декларації або уточнюючому розрахунку, то така сума грошового зобов'язання вважається узгодженою та оскарженню не підлягає.
Строк сплати плати за землю визначено у статі 287 ПК України.
Так, за положеннями пункту 288.7. ст. 287 ПК України податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.
При цьому, пунктами 287.3-287.4 статті 287 ПК України передбачено, що податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця. Податкове зобов'язання з плати за землю, визначене у податковій декларації, у тому числі за нововідведені земельні ділянки, сплачується власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
Як вбачається з матеріалів справи, за даними розрахунку податкового боргу предметом стягнення у даній справі є залишок несплаченої суми заборгованості позивача за платежем «орендна плата з фізичних осіб» станом на 04.04.2022 року починаючи з лютого 2017 року.
Проте, будь-яких доказів що спірні суми податкових зобов'язань з орендної плати за землю є задекларованими позивачем, а отже є узгодженими але не сплаченими у строки, передбачені ПК України, відповідачем не надано та на запит суду апеляційної інстанції не відредаговано, тому стверджувати, що спірні суми підлягають стягненню в судовому порядку підстави відсутні.
Як зазначалось вище, податковим боргом є також пеня, нарахована на суму узгодженого грошового зобов'язання з урахуванням штрафних санкцій (пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України).
При цьому, відповідно до ПК України та вказаного Порядку № 422 нарахування пені розпочинається після закінчення строків погашення узгодженого грошового зобов'язання на суму податкового боргу.
Отже, несплата узгоджених сум грошових зобов'язань у встановлений законом строк, є передумовою для нарахування пені, несплачені суми якої разом із сумами грошових зобов'язань та штрафних (фінансових) санкцій, є податковим боргом платника податків. При цьому, нарахування пені розпочинається після закінчення строків погашення узгодженого грошового зобов'язання на суму податкового боргу.
Крім того, з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.
Облік нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску відображається в ІКП окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення.
Зокрема, після рознесення сум автоматично проводиться розрахунок пені та проведення відповідних операцій щодо нарахування пені в ІКП.
Пунктом 54.1 ст. 54 ПК України встановлено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Відповідно до п.14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
З огляду на вказані обставини, апеляційний суд вважає, що податковим органом не доведено належними доказами правомірність своєї вимоги щодо стягнення з відповідача вказаної суми пені.
Разом з тим, у позовній заяві позивач просить стягнути на користь Державного бюджету України податковий борг, а саме: орендну плату за землю.
Відповідно до підпункту 265.1.3 пункту 265.1 статті 265 ПК України податок на майно складається, зокрема, з плати за землю.
Згідно з підпунктом 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 податок на майно належить до місцевих податків.
Отже, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності відноситься до податку на майно, що належить до місцевих податків.
Пунктом 10.5 статті 10 ПК України передбачено, що зарахування місцевих податків та зборів до відповідних бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.
Згідно з пунктом 19 частини першої статті 64, пункту 4 частини першої статті 69 Бюджетного кодексу України (в редакції чинній до 31.12.2020) до доходів загального фонду бюджетів відповідно міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, міст Києва та Севастополя, районних бюджетів, бюджетів об'єднаних територіальних громад, а також міст районного значення, сільських, селищних бюджетів належить податок на майно, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування.
Відповідно до пункту 19 частини першої статті 64 Бюджетного кодексу України (в редакції чинній з 01.01.2021) до доходів загального фонду бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад належать місцеві податки та збори, що сплачуються (перераховуються) згідно з Податковим кодексом України.
Таким чином, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності належить до доходів загального фонду бюджетів місцевого самоврядування.
Тому орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності підлягає стягненню до відповідного бюджету місцевого самоврядування, а не до Державного бюджету України, про що просить позивач.
Пунктом 3 частини першої статті 7 Бюджетного кодексу України встановлено, що бюджетна система України ґрунтується, зокрема, на принципі самостійності Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних місцевих бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов'язання одне одного, а також за бюджетні зобов'язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів бюджету, правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування визначати напрями використання бюджетних коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні місцеві бюджети.
З огляду на вищезазначене суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки позивач просить стягнути податковий борг за орендною платою за земельну ділянку на користь Державного бюджету України, а не відповідного місцевого бюджету.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.1-2 ст.308 КАС України, в редакції Закону на момент вчинення процесуальної дії).
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду і розгляду справи), встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Апеляційний суд зазначає, що згідно вищенаведених правових норм, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності належить до доходів загального фонду бюджетів місцевого самоврядування.
Тобто, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності підлягає стягненню до відповідного бюджету місцевого самоврядування, а не до Державного бюджету України, як просить позивач у позовній заяві.
Відповідно до ч. 1ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.
Враховуючи, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів, керуючись п. 4 ч.1 ст. 317 КАС України вважає необхідним, скасовуючи рішення суду першої інстанції, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.2 ч.1 ст. 315, п. 4 ч.1 ст. 317, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.03.2023 в адміністративній справі №160/9696/22 скасувати.
В задоволені адміністративного позову Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення суми податкового боргу відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 28 вересня 2023 року.
Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко
суддя Л.А. Божко
суддя А.В. Суховаров