ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2023 року Справа № 280/5279/23 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Батрак І.В.,
за участю секретаря Прус Я.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)
третя особа Голосіївський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Центральний ВДВС у м. Запоріжжі), третя особа Голосіївський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Голосіївський ВДВС у м. Києві, третя особа), в якому позивач просить суд:
визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови в закритті виконавчого провадження №69731622;
зобов'язати начальника Центрального ВДВС у м. Запоріжжі закрити виконавче провадження №69731622.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 13.06.2023 виконавчий лист, виданий Жовтневим районним судом м. Запоріжжя №2-2319/2010 від 05.03.2011 був фактично виконаний приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Безмагоричних Микитою Андрійовичем, у зв'язку з чим винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №71999624 від 13.06.2023, при цьому, у постанові зазначено, що суму боргу, витрати виконавчого провадження, основну винагороду приватного виконавця стягнуто в повному обсягу. Зауважує, що у той же час, Центральним ВДВС у м. Запоріжжі перебуває на виконанні постанова про стягнення виконавчого збору №44664390 від 27.10.2021 (Виконавче провадження № 69731622), винесена Голосіївським ВДВС у м. Києві під час виконання вищевказаного виконавчого листа. Вважає, що одночасне стягнення виконавчого збору та винагороди приватного законодавством не передбачено. Фактично відбувається подвійне стягнення. Вищенаведені дії працівників державної виконавчої служби та посадових осіб грубо порушують положення ст. 61 Конституції України, якою передбачено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Ухвалою судді від 17.07.2023 позовна заява залишена без руху та позивачу надано строк для усунення зазначених судом недоліків позовної заяви. У встановлений судом строк недоліки позовної заяви позивачем було усунуто.
Ухвалою судді від 17.08.2023 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи. Судове засідання призначене на 11 вересня 2023 року. Відповідачу запропоновано у 3-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву, третій особі - у 2-денний строк з дня вручення цієї ухвали надати пояснення щодо позову та у 1-денний строк з дня отримання відзиву надати пояснення щодо відзиву.
Відповідач позов не визнав, 29 серпня 2023 року через систему «Електронний суд» на адрес суду надіслав відзив, в якому із посиланням на норми ст. 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», ст. 1, 27, 31, 37, 45 Закону України «Про виконавче провадження» зазначає, що з огляду на наведені норми та зміст заяви від 13.06.2023 ОСОБА_1 повідомлено, що Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено підстав для завершення або закінчення виконавчого провадження №69731622 з примусового виконання постанови №44664390, яка видана 27.10.2021 державним виконавцем Голосіївського ВДВС у м. Києві про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 26375,63 грн. з підстав стягнення основної винагороди приватного виконавця при примусовому виконанні виконавчого листа №2-2319/2010 від 05.03.2011, що видав Жовтневий районний суд м. Запоріжжя. На підставі наведеного, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
У зв'язку з перебуванням судді Батрак І.В. на навчанні у період з 11.09.2023 по 18.09.2023 розгляд справи призначено на 19 вересня 2023 року.
У судовому засіданні, призначеному на 19 вересня 2023 року, судом оголошена перерва до 28 вересня 2023 року.
Позивач, представник відповідача та представник третьої особи кожен окремо звернулись до суду із заявами про розгляд справи без їх участі у порядку письмового провадження.
Відповідно до частини 3 статті 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Таким чином, суд визнав за доцільне надалі вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
На підставі приписів частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши та дослідивши надані документи, судом встановлені наступні обставини.
Постановою державного виконавця Голосіївським ВДВС у м. Києві від 10.09.2014 відкрито виконавче провадження №44664390 з примусового виконання виконавчого листа №2-2319/2010, виданого 05.03.2011 Жовтневим районним судом м. Запоріжжя, про стягнення ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованості в сумі 263756,34 грн.
В межах виконавчого провадження №44664390 винесено постанову від 27.10.2021 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 26375,63 грн.
Крім того, 27.10.2021 в межах виконавчого провадження №44664390 було замінено стягувача ПАТ «ОТП банк» на правонаступника ОСОБА_2 .
Постановою старшого державного виконавця Голосіївським ВДВС у м. Києві від 22.08.2022 ВП №44664390 (боржник - ОСОБА_1 , стягувач ОСОБА_2 ) виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 1 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
При цьому, у той самий день постанова від 27.10.2021 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 26375,63 грн. направлена на виконання до Шевченківського ВДВС у м. Запоріжжі, яким 26.08.2022 відкрито виконавче провадження №69731622 з примусового виконання постанови №44664390 від 27.10.2021.
У межах ВП №69731622 Шевченківським ВДВС у м. Запоріжжі винесені постанови від 26.08.2022 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, про стягнення виконавчого збору, а також від 20.04.2023 про арешт коштів боржника.
Постановою заступника начальника Шевченківського ВДВС у м. Запоріжжі від 10.05.2023 виконавчий документ постанова №44664390, видана 27.10.2021 державним виконавцем Голосіївського ВДВС у м. Києві про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 26375,63 грн., винесену при примусовому виконанні виконавчого листа №2-2319/2010 від 05.03.2011, що видав Жовтневий районний суд м. Запоріжжя, передано до Центрального ВДВС у м. Запоріжжі, яким 12.05.2023 винесено постанову про прийняття до примусового виконання ВП №69731622.
Водночас, судом встановлено, що 09.06.2023 приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Безмагоричних М.А. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №71999624 з примусового виконання виконавчого листа №2-2319/2010, виданого 05.03.2011 Жовтневим районним судом м. Запоріжжя, про стягнення ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованості в сумі 263756,34 грн.
Крім того, в межах виконавчого провадження №71999624 приватним виконавцем Безмагоричних М.А. 09.06.2023 винесено постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 800,00 грн., про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця в сумі 26375,63 грн., про арешт коштів боржника.
У подальшому, 13.06.2023 приватним виконавцем Безмагоричних М.А. винесено постанову про заміну сторони виконавчого провадження та замінено стягувача ПАТ «ОТП Банк» на його правонаступника Дідик Н.О., а також постанову про закінчення виконавчого провадження №71999624 з примусового виконання виконавчого листа №2-2319/2010, виданого 05.03.2011 Жовтневим районним судом м. Запоріжжя, на підставі п.9 частини 1 статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження». За змістом постанови зазначено, що суму боргу, витрати виконавчого провадження, основну винагороду приватного виконавця стягнуто в повному обсязі.
До канцелярії Центрального ВДВС у м. Запоріжжі 13.06.2023 ОСОБА_1 надано заяву про закриття виконавчого провадження №69731622, у зв'язку з повним фактичним виконанням на підставі постанови приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Безмагоричних М.А. від 13.06.2023 №71999624, відповідно до якої сума боргу за виконавчим документом №2-2319/2010 від 05.03.2011, що видав Жовтневий районний суд м. Запоріжжя, витрати виконавчого провадження, основну винагороду приватного виконавця стягнуто в повному обсязі.
Листом від 20.06.2023 вих. №20526/7 за підписом начальника Центрального ВДВС у м. Запоріжжі повідомлено, що наразі відсутні підстави для завершення виконавчого провадження №69731622 у зв'язку з повним фактичним виконанням. Відповідь позивачем отримано 24.06.2023.
До того ж, 23.06.2023 Центральним ВДВС у м. Запоріжжі винесено постанову ВП №69731622 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.
Позивач, не погодившись з діями начальника Центрального ВДВС у м. Запоріжжі щодо відмови в закритті виконавчого провадження №69731622, звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Під виконавчим провадженням як завершальною стадією судового провадження та примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), в контексті статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №1404-VIII) розуміють сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частина 1 статті 5 Закону №1404-VIII передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно із частиною 1 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною 8 статті 27 цього Закону встановлено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.
У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.
Відповідно до частин 1, 4 статті 42 Закону №1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Статтею 45 Закону №1404-VIII визначено, що розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів); 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів.
Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення.
Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
Системний аналіз Закону №1404-VIII свідчить про те, що цей Закон містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення з боржників виконавчого збору і основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа.
Так, з одного боку, Закон не визначає порядку, умов чи підстав для припинення стягнення виконавчого збору з боржників у випадку подальшого пред'явлення стягувачами виконавчого документа до виконання приватним виконавцям.
Натомість з іншого боку, норми законодавства, що стосуються умов і підстав стягнення винагороди приватними виконавцями, не містять приписів, які б обмежували їхні права на отримання винагороди за вчинення виконавчих дій у разі, коли виконавчий лист попередньо перебував на виконанні в державного виконавця.
Вирішення цієї проблеми зачіпає конвенційні та конституційні права особи, її інтереси, а також стосується забезпечення верховенства права під час здійснення виконавчого провадження.
Так, виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду і завершальною стадією судового провадження. Виконавче провадження, серед іншого, здійснюється з дотриманням такої засади як справедливість.
Стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення тягне за собою додаткові витрати. Ця обставина може розглядатися як накладання непропорційного і надмірного тягаря на боржника, що зачіпає його право власності, гарантоване статтею 41 Конституції України і статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод.
Так, указана проблема за колом осіб, головним чином, стосується прав та інтересів державних виконавців, приватних виконавців і боржників. Однак з-поміж інших учасників виконавчого провадження саме боржники перебувають у найбільш уразливому становищі, позаяк у зв'язку з неповнотою законодавчого регулювання зобов'язані платити двічі за виконання одного й того ж виконавчого документа.
Зрештою проблематика, яка зумовлена неповнотою законодавства, стосується й аспекту дієвого юридичного захисту індивідуальних людських прав від їх порушення суб'єктами владних повноважень та питання ефективного способу захисту, який повинен забезпечити поновлення порушеного права й бути адекватним наявним обставинам.
Така невизначеність законодавчого регулювання окреслених правовідносин має наслідком потребу застосування аналогії закону (права).
У цьому контексті насамперед суд зауважує, що означене питання [про справедливість подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа] полягає у тому, що несправедливим є не стягнення виконавчого збору чи основної винагороди як таких, а саме їхнє стягнення одночасно. Тобто у ракурсі поставленого питання справедливим є стягнення лише однієї з указаних сум.
Розв'язуючи це питання, суд зазначає, що виконавче законодавство не ставить право приватного виконавця на отримання основної винагороди у залежність від тієї обставини, що на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби перебуває постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Зрештою, як уже зазначалося, це право залежить від того чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.
На противагу цьому, виконавче законодавство містить норму, у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв'язку із участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа.
Так, частиною 8 статті 27 Закону №1404-VIII встановлено, що «під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.
У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає».
Поняття й процедура, що згадані у цій нормі, стосується інших правовідносин, ніж у цій справі, позаяк у його випадку не було передачі виконавчого документа.
Однак, на відміну від решти положень виконавчого законодавства, тільки ця норма Закону №1404-VIII регулює подібні суспільні правовідносини.
Так, вона містить правило стосовно неможливості подальшого стягнення виконавчого збору, якщо надалі виконавчий документ буде виконувати не державний, а приватний виконавець.
Логічний і цільовий способи уяснення частини 8 статті 27 Закону №1404-VIII свідчать, що у вказаному випадку її приписи мають імперативний характер і встановлюють пряму заборону стягувати (перший абзац) або продовжувати стягнення виконавчого збору (другий абзац).
Указана норма спрямована на те, щоб не допустити одночасного стягнення з боржника виконавчого збору і основної винагород. Ця норма покликана уникнути подвійної плати боржником зазначених коштів. Тож її застосування дозволяє розв'язати спір стосовно справедливості подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа.
За правилами частини 6 статті 7 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).
На основі цього, для розв'язання означеної проблеми та з метою ефективного захисту прав й інтересів осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, до подібних правовідносин слід застосувати за аналогією закону частину 8 статті 27 Закону №1404-VIII.
Застосування частини 8 статті 27 Закону №1404-VIII до спірних правовідносин дає підстави зробити такий висновок: у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред'явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується.
У разі стягнення частини виконавчого збору на момент відкриття приватним виконавцем провадження з виконання того ж самого виконавчого документа стягнута частина виконавчого збору не повертається.
Застосування аналогії закону дозволяє суду також зробити висновок, що у такому випадку належний та ефективний спосіб захисту, здатний відновити й захистити права боржника, полягає у закінченні виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.
Правовою основою для закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору у подібному випадку слід розглядати як загальні підстави, перелік яких наведений у частині 1 статті 39 Закону №1404-VIII, так і частину 8 статті 27 цього Закону, яка у таких обставинах має характер спеціальної підстави для закінчення виконавчого провадження.
Зважаючи на вжиті у частині 8 статті 27 Закону №1404-VIII часові маркери для її застосування: «…під час передачі виконавчого документа…», «…на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю…», то застосування аналогії закону до правовідносин дозволяє виснувати, що право на захист виникає з дня відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження з виконання того самого документа, який раніше був на виконанні у державного виконавця.
Водночас строк на оскарження у такому випадку пов'язується не з винесенням постанови про стягнення виконавчого збору, а з діями державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору, вчиненими після відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження з виконання того ж самого виконавчого листа.
Зрештою, враховуючи положення частини 8 статті 27, частини 1 статті 39 Закону №1404-VIII, до способів судового захисту у подібних ситуаціях можна віднести, серед іншого, визнання дій, бездіяльності протиправними; зобов'язання закінчити виконавче провадження зі стягнення виконавчого збору. Способи такого роду не суперечать закону, є адекватними обставинам і здатні забезпечити ефективний захист права боржника на припинення стягнення з нього виконавчого збору.
Указаний підхід до правозастосування дає змогу подолати невизначеність законодавчого регулювання, не порушивши конвенційні й конституційні права особи та знайшовши справедливий баланс прав й інтересів учасників виконавчого провадження на основі волі законодавця, закладеної у нормі, що регулює подібні суспільні правовідносини.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.07.2022 у справі №320/6215/19.
Застосовуючи ці висновки до даної справи суд вважає необхідним зауважити про таке.
Статтею 13 Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод. (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
Водночас під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Окрім цього, адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин і задоволеними в адміністративному судочинстві можуть бути лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище і захистити порушене, на його думку, право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних відносин (предмет і підстави позову), характер порушеного права позивача і можливість його захисту в обраний ним спосіб, зокрема, встановити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Своєю чергою, відсутність порушеного права або неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову у задоволенні позову.
Аналогічну за своїм змістом правову позицію займає Верховний Суд у постанові від 21.07.2022 у справі № 320/6215/19 (пункти 60-97 постанови).
У відповідності до вимог частини 2 статті 9 КАС України та оскільки позивачем обрано неправильний спосіб захисту своїх порушених права та законних інтересів, то суд вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог, оскільки це є необхідним для повного захисту права та законних інтересів позивача, про захист яких він просить, та визнати протиправною бездіяльність відповідача стосовно не закінчення виконавчого провадження ВП №69731622 та зобов'язати відповідача закінчити виконавче провадження ВП №69731622 з примусового виконання постанови №44664390, виданої 27.10.2021 державним виконавцем Голосіївського ВДВС у м. Києві про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 26375,63 грн., винесеної при примусовому виконанні виконавчого листа №2-2319/2010 від 05.03.2011, що видав Жовтневий районний суд м. Запоріжжя.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності..
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Згідно з частиною 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1073,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Центрального ВДВС у м. Запоріжжі пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 9, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (69068, м. Запоріжжя, вул. Брюллова, буд. 5, код ЄДРПОУ 44993352), третя особа Голосіївський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (03127, м. Київ, вул. Юлії Здановської, буд. 22/15, код ЄДРПОУ 34999976) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо незакінчення виконавчого провадження №69731622 з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору № 44664390 від 27.10.2021.
Зобов'язати Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) закінчити виконавче провадження №69731622 з примусового виконання постанови №44664390, виданої 27.10.2021 державним виконавцем Голосіївського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 26375,63 грн., винесеної при примусовому виконанні виконавчого листа №2-2319/2010 від 05.03.2011, що видав Жовтневий районний суд м. Запоріжжя.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1073,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя І.В. Батрак