ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ
28 вересня 2023 року справа № 903/561/23
Господарський суд Волинської області в складі судді Дем'як В. М., за участю секретаря судового засідання Мартинюк І.О., розглянувши
клопотання Ківерцівської міської ради, м. Ківерці
про ухвалення додаткового рішення
у справі за позовом: Ківерцівської міської ради, м. Ківерці
до відповідача: Луцької районної державної адміністрації Волинської області, місто Луцьк
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:
1) Фонд державного майна України (01133, місто Київ, вулиця Генерала Алмазова, будинок 18/9, код ЄДРПОУ 00032945);
2) Луцька районна рада Волинської області (43016, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Ковельська, будинок 53, код ЄДРПОУ 23250933);
3) Державний реєстратор Городищенської сільської ради Луцького району Волинської області Олімпіюк Сергій Володимирович (45656, Волинська область, Луцький район, село Городище, вулиця Шкільна, будинок 35);
4) Державний реєстратор Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області Маціюк Катерина Сергіївна (45656, Волинська область, Луцький район, село Боратин, вулиця Центральна, будинок 15).
про витребування майна з чужого незаконного володіння
Представники сторін:
від позивача: не прибули
від відповідача: Рогатюк Яна Валеріївна
від третіх осіб: не прибули
встановив:
Рішенням Господарського суду Волинської області від 13.09.2023, позов задоволено. Витребувано об'єкт нерухомого майна - адміністративну будівлю /А-3/ (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2440222207218), загальною площею 1202,7 кв.м., що знаходиться за адресою: Волинська область, Луцький район, місто Ківерці, вулиця Незалежності, 20 з чужого незаконного володіння Луцької районної державної адміністрації (Волинська область, місто Луцьк, вулиця Ковельська, 53, код ЄДРПОУ 04051425) на користь Ківерцівської міської територіальної громади в особі Ківерцівської міської ради (Волинська область, Луцький район, місто Ківерці, вулиця Шевченка, 14, код ЄДРПОУ 26516861). Витребувано об'єкт нерухомого майна - гаражі /Б-1/ (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2452047007218), загальною площею 442,5 кв.м., що знаходиться за адресою: Волинська область, Луцький район, місто Ківерці, вулиця Незалежності, 20 з чужого незаконного володіння Луцької районної державної адміністрації (Волинська область, місто Луцьк, вулиця Ковельська, 53, код ЄДРПОУ 04051425) на користь Ківерцівської міської територіальної громади в особі Ківерцівської міської ради (Волинська область, Луцький район, місто Ківерці, вулиця Шевченка, 14, код ЄДРПОУ 26516861). Постановлено стягнути з Луцької районної державної адміністрації (Волинська область, місто Луцьк, вулиця Ковельська, 53, код ЄДРПОУ 04051425) на користь Ківерцівської міської ради (Волинська область, Луцький район, місто Ківерці, вулиця Шевченка, 14, код ЄДРПОУ 26516861) 47 727,25 грн. витрат по сплаті судового збору.
20.09.2023 до суду від представника Ківерцівської міської ради адвоката Кушнірука А.В. надійшла заява від 18.09.2023 про ухвалення додаткового рішення та стягнення з відповідача 20 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою суду від 20.09.2023 прийнято заяву про ухвалення додаткового рішення суду щодо розподілу судових витрат до розгляду, заяву призначено на 28.09.2023.
21 вересня 2023 року Луцька районна державна адміністрація через відділ діловодства суду подала клопотання від 20.09.2023 №2832/26/2-23 за вх.№01-74/1443/23 про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Представник позивача в судове засідання не прибув, через відділ діловодства суду подав клопотання від 27.09.2023 за вх.№01-75/5745/23в якому просить:
- приєднати до матеріалів справи акт приймання-передачі наданих послуг від18.09.2023.
- розгляд заяви проводити у відсутності представника позивача.
Представники Луцької районної ради Волинської області, Державний реєстратор Городищенської сільської ради Луцького району Волинської області Олімпіюк Сергій Володимирович та Державний реєстратор Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області Маціюк Катерина Сергіївна не прибули у судове засідання, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи.
Явка в судове засідання представників сторін обов'язковою не визнавалась.
Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами.
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянуті впродовж розумного строку.
В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.
Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.
Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ст. 3 ГПК України.
Закон України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997р., дана Конвенція та Протоколи до неї №№2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.
Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.
Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.
Критерій розумності строку розгляду справи також наведений в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18.11.2003р. №01-8/1427 із наступними змінами та доповненнями, відповідно до котрого: "Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника".
Визначаючи ці критерії, ВГСУ посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" № 23786/02 від 30.11.2006 р. (§ 51).
Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Відповідно до ст. 2 ГПК України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Положення ГПК України, зокрема, ст. 244 ГПК України, відповідно до котрої встановлено, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов'язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами, без участі представників відповідачів.
В судовому засіданні представник відповідача просить суд зменшити розмір витрат на правничу допомогу. Стосовно розгляду судом справи за відсутності представників сторін, учасників справи не заперечила.
Дослідивши наявні в справі письмові докази, суд встановив наступне.
Частиною 1 ст. 129 ГПК України визначено, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Відповідно до ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.
Статтею 244 ГПК України унормовано, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; судом не вирішено питання про судові витрати.
Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.
Частина 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:
1) за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу);
2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;
3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;
4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Суд, з урахуванням вимог ст.ст. 123, 124, 126, 129 ГПК України дослідивши надані заявником докази на підтвердження об'єму наданих послуг, встановив, що надання позивачу правничої допомоги підтверджується доданими до заяви доказами, а саме: договором про надання правничої допомоги від 26.05.2023 №26/05, актами приймання-передачі наданих послуг від 16.08.2023, від 18.09.2023, детальним описом виконаних робіт (наданих послуг) від 18.09.2023, випискою від 18.08.2023.
Суд встановив, що 26 травня 2023 року між адвокатом Кушніруком А.В. та Ківерцівською міською радою (клієнт) укладено договір про надання правничої допомоги №26/05.
Згідно п.п. 1.1., 1.2. договору, за останнім клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов'язання надавати комплексну правничу допомогу за кодом ДК 021:2015 79110000-8 "Послуги з юридичного консультування та юридичного представництва" клієнту в обсязі та на умовах, передбачених даним договором. Адвокат надає комплексну правничу допомогу клієнту в межах адміністративно-територіальної одиниці, в якій знаходиться фактичне або юридичне місцезнаходження клієнта або в межах іншої адміністративно-територіальної одиниці визначеної сторонами.
Відповідно до п.п. 4.1., 4.2 договору за надання правничої допомоги, що надається адвокатом, клієнт сплачує плату у розмірі 30 000 грн. без ПДВ на підставі підписаних сторонами актів приймання-передачі наданих послуг. Загальна ціна договору становить 30 000 грн. без ПДВ.
Пунктом 4.3. сторони погодили, що розрахунки за надані послуги здійснюються клієнтом у безготівковому порядку, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок адвоката протягом 30 календарних днів з дня підписання сторонами акту приймання-передачі.
Згідно актів приймання-передачі наданих послуг від 16.08.2023, від 18.09.2023 та детального опису виконаних робіт (наданих послуг) від 18.09.2023, адвокат надав клієнтові професійну правничу допомогу на суму 20 000 грн., в тому числі:
- написання та підготовка позовної заяви Ківерцівської міської ради до Луцької районної державної адміністрації про витребування з незаконного володіння нерухомого майна - адміністративної будівлі та гаражів, що знаходяться: м. Ківерці, вул. Незалежності, 20, 15 годин, 10 000 грн.;
- складення та формування відповіді на відзив Луцької РДА у справі №903/561/23, 5 годин, 5000 грн.;
- представництво інтересів Ківерцівської міської ради в судових засіданнях у справі №903/561/23, що були призначені на 21.06.2023, 26.07.2023, 04.08.2023, 04.09.2023 та 13.09.2023, 4 години, 4000 грн.;
- подання клопотань та заяв у процесі розгляду справи №903/561/23, 1 година, 1000 грн.
Пунктом 1 частини 2 статті 126, частиною 8 статті 129 ГПК України, визначено, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019р. у справі №922/445/19.
Відповідно до Постанови Об'єднаної Палати Верховного Суду від 03.10.2019 року за справою №922/445/19, суд може зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони; обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.
Водночас відповідно до ч.4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч.5, 6 ст.126 Кодексу).
В розумінні положень згаданих норм законодавства, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи, проте, беручи до уваги заявлене представником позивача клопотання про зменшення, вправі зробити це у даній справі.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у вищенаведеній нормі.
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лінгенс проти Австрії" зазначено, що суд не зобов'язаний керуватися тими внутрішньо національними розцінками і критеріями, з яких виходять Уряд і заявник на підтримку відповідних аргументів; він керується свободою розсуду відповідно до того, що він вважає за справедливе.
Слід зауважити, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На думку суду, витрати на оплату послуг адвоката є дійсними та необхідними, про що йшлося вище, проте їх розмір не може вважатись розумним, оскільки не є повністю співмірним зі складністю справи, а також складністю і обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
Відповідач в клопотанні від 20.09.2023 зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до статті 47 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" фінансове забезпечення місцевих державних адміністрацій здійснюється за рахунок Державного бюджету України.
Відповідно до статті 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
За доводами відповідача зайве витрачання коштів Луцької районної державної адміністрації Волинської області призводить до порушення принципів збалансованості та цільового використання бюджетних коштів, які визначені статтею 7 Бюджетного кодексу України. У 2023 році кошторисних призначень для сплати витрат на професійну правничу допомогу в кошторисі Луцької районної державної адміністрації не передбачено.
Суд, враховуючи заперечення відповідача про розмір витрат на правову допомогу, заявлених до стягнення позивачем, дійшов висновку про можливість зменшення розміру таких витрат з 20 000 грн. до 10 000 грн., що на думку та переконання суду, є достатньою компенсацією витрат робочого часу, необхідного для участі в засіданнях суду та підготовки до судового процесу.
Зазначені витрати на переконання суду, відповідатимуть критеріям пропорційності, добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Керуючись ст.ст. 86, 123, 126, 129, 221, 233, 236-238, 240, 244 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
ВИРІШИВ:
1. Заяву про ухвалення додаткового рішення суду задоволити частково.
2. Стягнути з Луцької районної державної адміністрації (Волинська область, місто Луцьк, вулиця Ковельська, 53, код ЄДРПОУ 04051425) на користь Ківерцівської міської ради (Волинська область, Луцький район, місто Ківерці, вулиця Шевченка, 14, код ЄДРПОУ 26516861) 10 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
3. Наказ на виконання додаткового рішення суду видати після набрання додатковим рішенням законної сили.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Додаткове рішення може бути оскаржене до Північно-Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту додаткового рішення.
Повний текст додаткового рішення складено 29.09.2023.
Суддя В. М. Дем'як