ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
27 вересня 2023 року Справа № 903/133/23
за позовом: Публічного акціонерного товариства акціонерний банк “Укргазбанк”, м. Київ
до відповідача: Луцької міської ради, м. Луцьк
про звернення стягнення на предмет іпотеки
Суддя Кравчук А. М.
Секретар судового засідання Мачульська Л.В.
Представники:
від позивача: Домальчук Р.В., наказ від 17.12.2020
від відповідача: Бондарук Р.І., виписка з ЄДРПОУ
встановив: 03.02.2023 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства акціонерний банк “Укргазбанк” до Луцької міської ради про звернення стягнення на предмет іпотеки - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належала на праві власності ОСОБА_1 , яку передано у власність територіальній громаді міста Луцька Волинської області, як відумерлу спадщину в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед Публічним акціонерним товариством акціонерний банк “Укргазбанк” за кредитним договором №86/08-Ж/02 від 12.06.2008 в сумі 64 560,48 доларів США та пені в сумі 113 273 грн. 85 коп., а також в рахунок відшкодування понесених судових витрат, пов'язаних з розглядом даної справи.
Ухвалою суду від 07.02.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 15.03.2023 о 10 год. 00 хв. Запропоновано відповідачу подати суду в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України не пізніше п'ятнадцяти календарних днів з дня вручення даної ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, копію відзиву надіслати позивачу, докази чого подати суду; позивачу - відповідь на відзив не пізніше 3-х календарних днів з дня отримання відзиву з доказами надіслання відповідачу; відповідачу - заперечення на відповідь позивача протягом 3-х календарних днів з дня отримання відповіді з доказами надіслання позивачу.
Відповідач ухвалу суду отримав 10.02.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 45).
Строк для подання відзиву - по 27.02.2023.
22.02.2023 на адресу суду надійшов відзив відповідача від 21.02.2023, згідно якого позовні вимоги заперечує. Зазначає, що звернення банку з даною позовною заявою є безпідставним, оскільки міська рада не є власником відумерлого майна - предмета іпотеки, а тому не може бути належним відповідачем (а.с. 47-58).
Докази отримання позивачем відзиву відповідача в матеріалах справи відсутні.
Позивач у заяві від 15.03.2023 просить відкласти підготовче засідання, оскільки не отримав відзив відповідача.
Враховуючи вищевикладене, рівність всіх учасників судового процесу, відсутність доказів отримання позивачем відзиву відповідача, з метою повного та всебічного розгляду справи, надання можливості сторонам скористатися процесуальними правами у підготовчому провадженні щодо подання заяв по суті спору, суд протокольною ухвалою від 15.03.2023 підготовче засідання відклав на 29.03.2023 о 10 год. 00 хв.
Згідно витягу щодо відстеження пересилання поштових відправлень з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" №0504539994474 відзив відповідача, направлений на офіційну адресу позивача, повернутий засобом поштового зв'язку 21.03.2023 з позначкою “за закінченням встановленого терміну зберігання”.
Строк для подання відповіді на відзив - по 24.03.2023.
Відповідь позивача на відзив відповідача на адресу суду не надходила.
Відповідач у клопотанні від 28.03.2023 розгляд справи просить відкласти у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю уповноваженого представника відповідача, зайнятістю інших представників в інших справах.
Враховуючи вищевикладене, розумні строки розгляду справи, перебування справи на стадії підготовчого провадження, метою якого є збирання доказів, подання відповідачем відзиву на позовну заяву, закінчення строку на подання відповіді на відзив, суд протокольною ухвалою від 29.03.2023 у задоволенні заяви відповідача про відкладення розгляду справи відмовив, закрив підготовче провадження, розгляд справи по суті призначив на 12.04.2023 об 11 год. 30 хв.
11.04.2023 надійшла заява відповідача про застосування строку позовної давності, оскільки з моменту прийняття судового рішення по справі №2-7902/2011, яким стягнуто з ОСОБА_1 грошові кошти на користь банку, пройшло більше 11 років (а.с. 73-74).
Позивач та відповідач у клопотаннях від 12.04.2023 розгляд справи просять проводити без участі їх представників.
Враховуючи вищевикладене, рівність всіх учасників судового процесу, з метою повного та всебічного розгляду справи, надання можливості сторонам врегулювати спір в добровільному порядку, суд не починаючи розгляд справи по суті протокольною ухвалою від 12.04.2023 розгляд справи відклав на 26.04.2023 о 12 год. 00 хв.
Ухвалою суду від 26.04.2023 позовну заяву Публічного акціонерного товариства акціонерний банк “Укргазбанк” до Луцької міської ради про звернення стягнення на предмет іпотеки залишено без руху. Зобов'язано позивача не пізніше 10-ти календарних днів з дня вручення ухвали усунути недоліки позовної заяви та подати суду докази сплати судового збору в сумі 33 540 грн. 90 коп.
Позивач ухвалу суду отримав 27.04.2023, що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції від 27.04.2023 (а.с. 86).
Строк для усунення недоліків - по 08.05.2023.
08.05.2023 на адресу суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви та долучення доказів сплати судового збору в сумі 33 540 грн. 90 коп.
Ухвалою суду від 10.05.2023 продовжено розгляд справи №903/133/23 за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерний банк “Укргазбанк” до Луцької міської ради про звернення стягнення на предмет іпотеки. Розгляд справи по суті призначено у судовому засіданні 24.05.2023 об 11 год. 00 хв.
24.05.2023 на адресу суду надійшла заява за підписами позивача та відповідача про зупинення провадження у справі у зв'язку з проведенням медіації щодо спору, пов'язаного з даною справою.
Ухвалою суду від 24.05.2023 провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерний банк “Укргазбанк” до Луцької міської ради про звернення стягнення на предмет іпотеки зупинено на час проведення медіації, але не більше дев'яноста днів з дня постановлення судом цієї ухвали.
Ухвалою від 25.08.2023 провадження у справі поновлено, розгляд справи призначено в судовому засіданні 20.09.2023 об 11 год. 00 хв.
20.09.2023 на адресу суду надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій позивач просить звернути стягнення на предмет іпотеки - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належала на праві власності ОСОБА_1 та яку передано у власність територіальної громади міста Луцьк Волинської області як відумерлу спадщину рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від від 06.05.2020 у справі № 161/13675/19, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» за кредитним договором № 86/08-Ж/02 від 12 червня 2008 року у розмірі 64 560,48 доларів США (з яких: 46 008,23 доларів США - сума неповернутого кредиту, 18 552,25 доларів США - сума несплачених процентів) та пені в сумі 113 273,85 грн. Стягнути з відповідача на користь позивача понесені позивачем судові витрати, які пов'язані з розглядом даної справи.».
Суд протокольною ухвалою від 20.09.2023 оголосив перерву в судовому засіданні для надання можливості відповідачу ознайомитися з заявою про уточнення позовних вимог, яка подана безпосередньо перед судовим засіданням, подати письмові пояснення щодо неї, до 27.09.2023 на 15:00 год.
21.09.2023 на адресу суду надійшли заперечення відповідача, в яких просить заяву про уточнення позовних вимог від 20.09.2023 залишити без розгляду.
Заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Подання заяви про уточнення позовних вимог положеннями ГПК України не передбачено.
Позивач у заяві просить викласти прохальну частину позовної заяви у такій редакції: «зверненути стягнення на предмет іпотеки - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належала на праві власності ОСОБА_1 , яку передано у власність територіальній громаді міста Луцька Волинської області, як відумерлу спадщину рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06.05.2020 у справі №161/13675/19, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед Публічним акціонерним товариством акціонерний банк “Укргазбанк” за кредитним договором №86/08-Ж/02 від 12.06.2008 в сумі 64 560,48 доларів США та пені в сумі 113 273 грн. 85 коп.».
Зазначення у заяві рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06.05.2020 №161/13675/19, яким передано майно ОСОБА_1 у власність територіальної громади міста Луцьк Волинської області, не збільшує та не зменшує позовні вимоги.
Клопотання щодо стягнення з відповідача судового збору не стосується предмету спору, а є витратами, понесеними у зв'язку з розглядом справи.
Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов'язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд, -
ВСТАНОВИВ:
12.06.2008 між ВАТ “Укргазбанк” та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №86/08-Ж/02, згідно умов якого банк надав позичальнику кредит в сумі 49 000 доларів США, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти згідно з умовами кредитного договору (а.с. 6-8).
В якості забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором між банком та позичальником укладено договір іпотеки № 86-08/02 від 12.06.2008, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Троц Ю.Б. 12.06.2008 за реєстровим № 3211, відповідно до якого в іпотеку банку передано належну позичальнику на праві власності однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 9-12).
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10.05.2012 у справі № 2-7902/2011 за позовом АБ «УКРГАЗБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення коштів з позичальника на користь банку було стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 64 560,48 доларів США (з яких: 46 008,23 доларів США - сума неповернутого кредиту, 18 552,25 доларів США - сума несплачених процентів) та пеню в сумі 113 273,85 грн.
На виконання рішення суду видано виконавчий лист, на підставі якого відкрито виконавче провадження № 34604604, яке закінчено 31 березня 2020 року у зв'язку зі смертю ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06.05.2020 визнано спадщину померлої ОСОБА_1 - однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , відумерлою. Передано майно померлої ОСОБА_1 - однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , як відумерлу спадщину, у власність територіальної громади міста Луцьк Волинської області.
Відумерла спадщина за рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06.05.2020 у справі №161/13675/19 в силу положень частини третьої статті 1277 ЦК України, статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" у порядку, встановленому законом, має перейти у власність відповідача, та прийнята останнім на баланс.
У разі прийняття на баланс відумерлої спадщини до відповідача переходять права та обов'язки іпотекодержателя за договором іпотеки, у тому числі щодо виконання рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10.05.2012 у справі № 2-7902/2011.
Отже, в силу положень статей 1218, 1231, 1277, 1288 ЦК України територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна (відповідач) матиме обов'язок задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до статті 1231 цього Кодексу.
В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження обставин щодо прийняття відповідачем у комунальну власність відумерлої спадщини у вигляді однокімнатної квартири АДРЕСА_2 у встановленому законом порядку.
Звернення ПАТ АБ "Укргазбанк" до господарського суду з позовом до Луцької міської ради, виходячи зі змісту статей 1231 та 1277 ЦК України, є безпідставним, оскільки відповідач не є власником відумерлого майна.
Титульним володільцем - власником предмету іпотеки вважається ОСОБА_1 .
Виходячи із зазначених положень законодавства та встановлених обставин справи позивачем не доведено та не обґрунтовано належними і допустимими доказами факту порушення, невизнання чи оспорення відповідачем його права або інтересу у спірних правовідносинах.
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За змістом статті 15 ЦК України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
При цьому під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.
Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Зміст статей 3, 15, 16 ЦК України свідчить, що правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. Такі висновки викладені також у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі №920/1771/14 та у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 зі справи №910/23369/17, від 22.01.2019 зі справи №912/1856/16, від 14.05.2019 зі справи № 910/11511/18.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17), саме тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу.
Предметом позову у цій справі по суті є звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
За змістом зазначених норм у разі смерті фізичної особи, боржника за зобов'язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування, обов'язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи - її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника в зобов'язанні.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що у разі смерті боржника за договором, за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в зобов'язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Оскільки зі смертю боржника зобов'язання з повернення кредиту входять до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо повернення кредиту, у тому числі і зобов'язання за договором іпотеки, не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов'язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї статті.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1277 ЦК України заява про визнання спадщини відумерлою може також бути подана кредитором спадкодавця. У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.
Аналогічні положення містить і частина перша статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" згідно з якою спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.
Територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов'язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до статті 1231 цього Кодексу. Якщо власниками відумерлого майна стали декілька територіальних громад, вимоги кредиторів спадкодавця задовольняються територіальними громадами пропорційно до вартості відумерлого майна, набутого у власність кожною з них (частина четверта статті 1277 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
З огляду на вищевикладене та обставини, встановлені судом, зокрема: іпотекодавець за іпотечним договором ОСОБА_1 , до якої позивачем було заявлено вимогу про стягнення заборгованості позичальника за кредитним договором та була задоволена судом, померла; до Луцької міської ради у подальшому перейшло відумерле майно в силу норм частини третьої статті 1277 ЦК України, статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та рішення Луцького міськрайонного суду від 06.05.2020 у справі №161/13675/19. Відповідно до положень частини четвертої статті 1127 ЦК України та в силу положень статті 23 Закону України "Про іпотеку" до ради перейшли обов'язки ОСОБА_1 щодо виконання рішення Луцького міськрайонного суду від 10.05.2012 у справі №2-7902/2011.
З огляду на наведене вище, Луцька міська рада є правонаступником ОСОБА_1 у виконавчому провадженні з виконання рішення Луцького міськрайонного суду від 10.05.2012 у справі №2-7902/2011.
Частиною першою статті 182 ЦК України визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №48/340, пункт 4.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17.
Суд вважає за необхідне звернутися до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 13.04.2021 у справі №910/11702/18. У зазначеній постанові викладено висновок про те, що: "згідно з частинами першою, четвертою статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом. Частиною четвертою статті 334 ЦК України передбачено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягають: 1) право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов'язання на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва; 2) речові права на нерухоме майно, похідні від права власності: право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки; право довірчої власності (крім права довірчої власності як способу забезпечення виконання зобов'язань); інші речові права відповідно до закону.
Аналіз наведених вище положень статті 1277 ЦК України дає підстави дійти висновку, що за результатами розгляду заяви про визнання спадщини відумерлою та прийняття відповідного рішення судом орган місцевого самоврядування після набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою стає власником майна, що входить до складу спадщини. Схожі за змістом висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №914/2588/17, від 22.11.2018 у справі №914/2637/17.
Отже, з урахуванням змісту наведених положень чинного законодавства суд вважає, що як речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, так і майнові права, відмінні від права власності на нерухоме майно, є правами, нерозривно пов'язаними з нерухомим майном, а тому такі права підлягають державній реєстрації та виникають з моменту відповідної реєстрації.
З огляду на наведене вище, виходячи з положень частини першої статті 182 та частини четвертої статті 334 ЦК України щодо невчинення Луцькою міською радою дій з прийняття у комунальну власність відумерлої спадщини ОСОБА_1 у вигляді однокімнатної квартири АДРЕСА_2 , суд вважає, що належним способом захисту у спірних правовідносинах є зобов'язання відповідача вчинити дії щодо прийняття у комунальну власність відумерлої спадщини та зобов'язання вчинити дії щодо державної реєстрації цього права у встановленому законом порядку.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.06.2022 №924/692/21.
На підставі викладеного, враховуючи практику Верховного Суду, суд дійшов висновку про відмову в позові.
У зв'язку з відмовою в позові заява відповідача про застосування строків позовної давності не підлягає розгляду судом.
При прийнятті рішення суд виходив з вірогідності наявних у матеріалах справи доказів, керуючись ст. 79 ГПК України, відповідно до якої наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (постанова Конституційного суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003 року).
ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У зв'язку з відмовою у позові правові підстави для покладення судового збору на відповідача відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 232, 237, 238, 241, 247- 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
вирішив:
У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства акціонерний банк “Укргазбанк” до Луцької міської ради про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повний текст рішення
складений 29.09.2023.
Суддя А. М. Кравчук