СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2023 року м. Харків Справа № 922/674/23
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Пуль О.А., суддя Білоусова Я.О. , суддя Тарасова І.В.;
розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Томаш» (вх.№1470Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 03.07.2023 у справі №922/674/23 (повний текст рішення складено 03.07.2023 суддею Трофімовим І.В. у приміщенні господарського суду Харківської області)
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна», м.Дніпро,
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Томаш», м.Харків,
про стягнення коштів,-
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна» звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Томаш», в якій просило суд стягнути з відповідача 19664,41 грн основного боргу, 30% річних у сумі 2899,33 грн, 4832,20 грн пені, а також судові витрати.
Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідача взятих на себе обов'язків за договором поставки від 01.10.2018 №27/ЛС у частині повної оплати вартості отриманого товару.
03.04.2023 позивач звернувся до господарського суду з клопотанням (вх.№8025) про зменшення позовних вимог, в якому просив суд зменшити розмір позовних вимог та вважати їх такими: Стягнути з ТОВ «Томаш» на користь ТОВ «Долфі-Україна» заборгованість у розмірі 23895,96 грн, з яких: 16164,41 грн- сума основного боргу, 2899,33 грн -30% річних, 4832,22 грн - пеня, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 2684,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7500,00 грн та 2000,00 грн в якості відшкодування гонорару успіху.
01.05.2023 представник позивача подав до господарського суду Харківської області клопотання (вх.№10720) про зменшення позовних вимог, в якому позивач посилається на те, що з 06.24.2023 по 17.04.2023 відповідачем частково сплачено борг у розмірі 1500 грн, тому сума основного боргу зменшилася і становить 14664,41 грн. Просив суд зменшити розмір позовних вимог та стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі - 14664,41 грн, 30% річних у сумі 2899,33 грн та пеню у сумі 4832,22 грн, витрати по сплаті судового збору у розмірі 2684 грн, витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7500 грн та 2000 грн гонорару, в якості відшкодування успіху.
Рішенням господарського суду Харківської області від 03.07.2023 у справі №922/674/23 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Томаш» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна» 14664,41 грн основного боргу, 30% річних у сумі 2874,46 грн, 4790,77 грн пені, 2508,07 грн судового збору та 7008,39 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Приймаючи оскаржуване рішення, господарський суд мотивував його тим, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 6927014,71 грн, проте відповідач поставлений товар оплатив частково у сумі 6912350,30 грн, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 14664,41 грн, яку відповідач не спростував, тому господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 14'664,41 грн. Перевіривши розрахунок заявлених до стягнення 30% річних та пені, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення цих вимог у сумі 2874,46 грн та 4790,77 грн відповідно. Ураховуючи те, що позовні вимоги у даній справі задоволені частково, господарський суд задовольнив вимоги щодо витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7008,39 грн - пропорційно задоволеним позовним вимогам. Також з урахуванням критеріїв, встановлених у частині 4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача гонорару успіху у розмірі 2000,00 грн.
ТОВ «Томаш» з рішенням господарського суду не погодилось, звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 03.07.2023 у справі №922/674/23 скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов ТОВ «Долфі -Україна» до ТОВ «Томаш» у частині стягнення основного боргу у розмірі 8164,41 грн.
Апеляційна скарга обґрунтована, зокрема, таким:
-відповідач визнає заборгованість за договором поставки №27/ЛС від 01.10.2018 у розмірі 8164,41 грн, оскільки систематично сплачує заборгованість у міру своїх фінансових можливостей;
-відповідач не погоджується щ тим, що господарський суд відхилив посилання відповідача на лист Торгово-промислової палати про засвідчення наявності форс-мажорних обставин на території України, вважає недопустимим нарахування штрафних санкцій під час дії форс-мажорних обставин та не погоджується з висновком господарського суду про задоволення позовних вимог щодо нарахування штрафних санкцій, які складали 39,32% суми заборгованості станом на дату подання позову - 21.02.2023;
- відповідач вважає неспівмірною з ціною позову суму задоволених вимог щодо витрат на професійну правничу допомогу і неприйнятною під час форс-мажорних обставин.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2023 витребувано у господарського суду Харківської області матеріали справи №922/674/23, необхідні для розгляду скарги, та ухвалено надіслати їх до Східного апеляційного господарського суду. Відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи №922/674/23
27.07.2023 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 31.07.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Томаш» на рішення господарського суду Харківської області від 03.07.2023 у справі №922/674/23. Ухвалено розглянути апеляційну скаргу у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Встановлено строк учасникам справи для подання відзиву на апеляційну скаргу чи інших заяв та клопотань у даній справі протягом 10 днів з дня отримання ухвали про відкриття апеляційного провадження.
09.08.2023 від відповідача електронною поштою та 15.08.2023 поштою до Східного апеляційного господарського суду надійшли уточнення до апеляційної скарги (вх.№9353, вх.№9594), яких зазначає, що у період з 24.07.2023 по 08.08.2023 відповідач сплатив позивачу 8164,41 грн, таким чином, станом на 09.08.2023 заборгованість позивача перед відповідачем відсутня. У решті питань відповідач у повному обсязі підтримує свою апеляційну скаргу. Просить скасувати рішення господарського суду Харківської області віл 03.07.2023 у даній справі, прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в частині стягнення судового збору. До вказаних уточнень надає копії платіжних доручень.
Відповідно до частини 1 статті 266 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження.
Частиною 4 ст.266 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї, а інша сторона має право визнати апеляційну скаргу обґрунтованою в повному обсязі чи в певній частині до закінчення апеляційного провадження. У разі відмови від апеляційної скарги суд, за відсутності заперечень інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги, постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження. Визнання апеляційної скарги іншою стороною враховується судом апеляційної інстанції у частині наявності або відсутності фактів, які мають значення для вирішення справи.
За змістом частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Томаш» з уточненням до апеляційної скарги на рішення господарського суду Харківської області від 03.07.2023 у справі №922/674/23 відбулося поза межами строку на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду.
Ураховуючи положення частини 1 статті 266 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що подані скаржником 09.08.2023 електронною поштою та 15.08.2023 поштою уточнення до апеляційної скарги не підлягають розгляду, оскільки строк на апеляційне оскарження судового рішення від 03.07.2023 у даній справі закінчився 24.07.2023.
Щодо наданих заявником апеляційної скарги нових доказів колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Частиною 1, 4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Верховний Суд у справі №903/533/21 встановив, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент звернення до суду з відповідним позовом (заявою про забезпечення позову) взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст.269 Господарського процесуального кодексу України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів.
Відсутність доказів на момент розгляду справи судом першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України не залежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.
Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.07.2020 у справі №904/2104/19.
Отже, на момент ухвалення оскаржуваного рішення надані апелянтом платіжні доручення не існували, відтак не могли бути предметом дослідження у суді першої інстанції, з огляду на викладене, судова колегія не приймає до розгляду нові докази як такі, що подані в суд апеляційної інстанції з порушенням норм процесуального права.
Положенням частини 1 ст.270 Господарського процесуального кодексу Українивстановлено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Відповідно до частини 5 ст.12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За приписами частини 10 ст.270 Господарського процесуального кодексу Україниапеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Як свідчать матеріали справи, про розгляд апеляційної скарги на судове рішення у даній справі сторони повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, що містяться у матеріалах справи.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду виходить з такого.
01.10.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Томаш» (покупець) укладено договір поставки №27/ЛС, відповідно до умов якого у порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується поставляти покупцю непродовольчі товари (надалі - «товар») відповідно до поданого покупцем замовлення, а покупець зобов'язується приймати товари та своєчасно оплачувати їх вартість.
Відповідно до пункту 2.1 договору постачальник здійснює постачання товару, а покупець приймає та оплачує товар за цим договором окремими партіями. Кількість товару у кожній партії товару визначається виходячи з усної чи письмової заявки покупця та наявності товару у постачальника на момент отримання заявки, і вказується у первинних документах, які підтверджують передачу товару (товарно-транспортні, видаткові накладні) і які мають силу специфікації (пункт 2.2 договору).
Згідно з пунктами 4.1 - 4.3 договору ціна на кожне найменування товару та цим договором визначається виходячи з відпускних цін встановлених постачальником на момент отримання заявки покупця та вважається остаточно узгодженою в розмірі вказаному у документах, що підтверджують передачу товару (видаткові, товарно-транспортні накладні). Розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в національній валюті України (гривні) в безготівковому порядку шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника. При заборгованості за товар по декількох накладних отримані кошти будуть зараховуватися як погашення заборгованості за раніше отриманий товар, незалежно від призначення оплати, вказаного в платіжному дорученні (у призначенні платежу вказувати № та дату укладення договору). У разі, якщо у покупця, на момент укладання цього договору, буде існувати непогашене грошове зобов'язання перед постачальником, яке виникло з будь-якого іншого договору або правочину, то всі кошти, які будуть надходити від покупця на рахунок постачальника без призначення платежу, будуть в першу чергу зараховуватись на погашення заборгованості покупця, яка виникла по моменту укладання цього договору.
Відповідно до пункту 4.4 договору покупець сплачує 100 (сто) % вартості кожної партії товару протягом 45 (сорока п'яти) календарних днів з моменту його отримання. Факт отримання товару підтверджується видатковою, товарно-транспортною накладною, підписаною сторонами.
Згідно з пунктом 5.1 договору у випадку порушення своїх зобов'язань за ним договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним в Україні законодавством. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Сторони несуть відповідальність за порушення своїх зобов'язань за ним договором незалежно від їх вини, якщо не доведуть, що порушення сталося внаслідок непередбаченого випадку або непереборної сили. Не вважається непередбаченим випадком відсутність у боржника необхідних коштів (пункт 5.2 договору).
Згідно з додатковою угодою №1 від 01.12.2020 до договору поставки №27/ЛС від 01.10.2018 сторони дійшли спільної згоди продовжити строк дії договору до 31.12.2021. Інші умови договору залишаються без змін. Дана додаткова угода складена у двох примірниках, по одному примірнику для кожної сторони, які є невід'ємною частиною договору і набирають чинності з моменту їх підписання сторонами.
Дана додаткова угода підписана сторонами.
Додатковою угодою №1 від 28.12.2021 до договору поставки №27/ЛС від 01.10.2018 сторони погодили продовжити строк дії договору до 31.12.2022. Інші умови договору залишаються без змін. Дана додаткова угода складена у двох примірниках, по одному примірнику для кожної сторони, які є невід'ємною частиною договору і набирають чинності з моменту їх підписання сторонами. Ця додаткова угода також підписана сторонами.
Матеріали справи містять видаткову накладну №ДУ353596 від 19.07.2022 на суму 4536,80 грн, видаткову накладну №ДУ316088 від 29.06.2022 на суму 9619,30 грн, видаткову накладну №ДУ316073 від 29.06.2022 на суму 6916,48 грн.
На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 6927014,71 грн. Проте відповідач поставлений товар оплатив частково у сумі 6912350,30 грн, внаслідок чого утворилась заборгованість (з урахуванням заяв про зменшення позову) у розмірі 14664,41 грн.
Позивач зазначає, що станом на день подання позову до суду товар відповідачем не оплачений, тому звернувся до господарського суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів виходить з такого.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з частиною 1 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст.525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 вказаної статті передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частин 1-3 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Тобто, законодавець покладає на постачальника обов'язок здійснити поставку товару, а споживач зобов'язаний його прийняти і оплатити.
Частиною 1 ст.530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
На момент розгляду справи у суді першої інстанції, відповідач заборгованість у сумі 14664,41 грн не сплатив, отже прострочив виконання зобов'язання з оплати поставленого товару на вказану суму.
Щодо твердження апелянта про визнання заборгованості за спірним договором у розмірі 8164,41 грн колегія суддів зазначає, що частина боргу сплачена відповідачем вже після винесення господарським судом рішення від 03.07.2023, отже, на момент розгляду справи у суді першої інстанції такі докази сплати заборгованості були відсутні.
Натомість відповідач, здійснюючи оплату за спірним договором, визнав, що на момент звернення позивача до господарського суду з позовом такий борг існував.
Ураховуючи, що відповідач не спростував наявність суми основного боргу на момент звернення позивача до суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 14664,41 грн.
Щодо заявлених до стягнення 2899,33 грн 30% річних та 4832,20 грн пені, нарахованих відповідачу за порушення зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтями 546, 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до вимог частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
У свою чергу, статтею 230 Господарського кодексу України передбачено обов'язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У пункті 5.4 договору сторони погодили, що якщо заборгованість покупця перед постачальником триває більше 2-х місяців покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу. При цьому нарахування пені за цим пунктом договору починається від самого першого дня прострочення покупця перед постачальником. Сторони домовились, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У пункті 5.3 договору сторони погодили, що за порушення грошового зобов'язання щодо оплати товарів покупець сплачує постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30% річних від простроченої суми заборгованості відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України.
Апелянт зазначає, що позивачем безпідставно не перераховано штрафні санкції у зв'язку зі зменшенням суми основної заборгованості.
Колегія суддів вважає такі твердження помилковими, оскільки з наданого позивачем розрахунку убачається, що 30% річних та пеня нараховані позивачем окремо за трьома видатковими накладними на суму заборгованості станом на момент звернення з позовом за відповідний період прострочення, а зменшення суми боргу у ході розгляду справи в суді першої інстанції є добровільною сплатою суми основного боргу відповідачем, що не вливає на встановлений господарським судом факт порушення відповідачем зобов'язань за спірним договором, у зв'язку з чим позивачем правомірно нараховано відповідачу 30% річних та пеню на суму заборгованості станом на момент звернення з позовом до господарського суду.
Разом з цим, перевіривши правильність нарахування пені та 30% річних, господарський суд встановив, що нарахування містять помилки, оскільки позивачем неправильно встановлено момент прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань за видатковими накладними від 29.06.2022, оскільки згідно з приписами частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
У даному випадку останніми днями оплати товару за вказаними видатковими накладними є 13.08.2022, тобто вихідний день, тому днем закінчення строку є перший за ним робочий день, а, отже, прострочення відповідача за цими накладними виникає з другого робочого дня, тобто з 16.08.2022.
Ураховуючи викладене, господарський суд правомірно задовольнив позовні вимоги у частині стягнення 30% річних та пені у сумі 2874,46 грн та у сумі 4790,77 грн, відповідно.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що не погоджується з тим, що господарський суд відхилив посилання відповідача на лист Торгово-промислової палати про засвідчення наявності форс-мажорних обставин на території України, та зазначає про недопустимість нарахування штрафних санкцій під час дії форс-мажорних обставин
Колегія суддів вважає твердження заявника апеляційної скарги помилковими, виходячи з такого.
Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України «Про торгово-промислові палати в Україні» (далі - Закон) та деталізовано в розділі 6 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 18.12.2014 № 44(5) (далі - Регламент).
Відповідно до частини 3 ст.14 Закону Торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.
Частиною 1 ст.141 Закону встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Відповідно до пункту 3.3. Регламенту сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - Сертифікат) - документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.
Згідно з пунктом 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів.
Пунктами 6.11.6, 6.11.7 Регламенту передбачено, що сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) підписується уповноваженою особою, яка прийняла рішення про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), і першим віце-президентом або віце-президентом ТПП України/президентом, першим віце-президентом або віце-президентом регіональної ТПП. На Сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) проставляється печатка ТПП України/регіональної ТПП на підпис першого віце-президента або віцепрезидента ТПП України/президента, першого віце-президента або віце-президента регіональної ТПП, який підписав такий Сертифікат.
Аналізуючи наведені норми, можна дійти висновку, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно Сертифікатом ТПП про форс-мажорні (обставини непереборної сили), а не шляхом розміщення на офіційному вебсайті загального листа від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1. Такий лист не передбачений ані статтями 14, 141 Закону, ані положеннями Регламенту, та не містить посилання на зобов'язання за договором та неможливість їх виконання саме відповідачем через наявність форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 встановлено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Таким чином, одне лише передбачене законом віднесення військового стану до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо відповідач доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках воєнного стану (надзвичайного стану, надзвичайної ситуації тощо), унеможливлює виконання саме договору поставки №27/ЛС від 01.10.2018.
Матеріали справи не містять сертифікату, виданого Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчує наявність форс-мажорних обставин, які впливають на виконання зобов'язань відповідача за спірним договором.
Лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 (вих. № 2024/02.0-7.1), який засвідчує введення воєнного стану як форс-мажору, є універсальним та дозволяє широкому колу осіб його використовувати.
Тобто, не є персоналізованим і не засвідчує настання форс-мажорних обставин саме для відповідача як учасника договірних відносин та сторони за договором.
За загальним правилом, неможливість виконати зобов'язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (частина 1 ст. 617 Цивільного кодексу України). Тобто, можна звільнити від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. У будь-якому разі сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок буде оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов'язань. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання.
Лише посилання відповідача на те, що він знаходиться у місті Харкові та деякий час не мав можливості сплачувати борг, не свідчать про те, що відповідачем доведено настання форс-мажорних обставин саме для спірного випадку невиконання господарського зобов'язання здійснення оплати за отриманий товар.
Також відповідачем не доведено того, що позивач перебуває у кращому фінансовому становищі порівняно з відповідачем з огляду на запровадження в державі воєнного стану. Адже позивач також знаходиться в економічних умовах аналогічних відповідачу та на його діяльність також мають негативний вплив військові дії.
Окрім того, частково борг оплачено під час дії воєнного стану, а відсутність коштів на виконання зобов'язань не може вважатись форс-мажором.
Викладеним спростовуються доводи, наведені відповідачем у апеляційній скарзі щодо звільнення його від відповідальності за неналежне виконання договору, у зв'язку з форс-мажорними обставинами.
Щодо заявлених до стягнення до стягнення витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру позовних вимог.
Частинами 1, 3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Згідно зі ст.26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (пункт 4 частини 1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Згідно з частиною 8 ст.129 Господарського про України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано: копію договору про надання правової допомоги від 10.02.2023, укладеного між ТОВ "Долфі-Україна" та адвокатом Горець О.А., копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю вказаною особою (серія ДП № 4771 від 12.06.2020); ордер на представництво інтересів позивача в суді адвокатом Горець О.А. серії АЕ №1180623 від 10.02.2023; додаткову угоду №б/н від 10.02.2023 до договору про надання правової допомоги від 10.02.2023, акт прийому-передачі послуг від 13.02.2023 за договором про надання правової допомоги від №б/н від 10.02.2023 та додаткової угоди № 1 від 10.02.2023.
10.02.2023 між ТОВ "Долфі-Україна" (клієнт) та адвокатом Горець О.А. укладено договір про надання правової допомоги від 10.02.2023, згідно з пунктом 7.1 якого договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до його повного виконання.
Відповідно до умов пункту 1.1 договору адвокат зобов'язується: надавати клієнту консультації з правових питань; організовувати ведення претензійно-позовної роботи по матеріалам, що підготовлені клієнтом; надавати клієнту правовому допомогу та представляти інтереси клієнта щодо захисту прав та інтересів останнього у судах під час здійснення господарського судочинства, а клієнт зобов'язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених договором (а.с.162-165).
Додатковою угодою № 1 від 10.02.2023 до договору про надання правової допомоги від 10.02.2023 визначено порядок оплати юридичних послуг (гонорару) адвоката за надання правової допомоги у спорі про стягнення з ТОВ «Томаш» на користь ТОВ «Долфі-Україна» заборгованості за договором поставки №27/ЛС від 01.10.2018.
Згідно з пунктами 2-3 додаткової угоди №1 від 10.02.2023 до договору про надання правової допомоги від 10.02.2023 адвокат зобов'язується за необхідності здійснювати представництво та захист інтересів клієнта у суді першої інстанції (господарський суд Харківської області). Витрати на професійну правничу допомогу складаються з: а) збір і правовий аналіз інформації, документів і матеріалів стосовно справи, 1 год., 1500 грн; б) підготовка позовної заяви, відзиву, заперечень, письмових пояснень, запитів, 1 год., 1500 грн; в) участь у судовому засіданні, 1 год, 1500 грн.
Пунктами 4.1-4.2 додаткової угоди № 1 від 10.02.2023 до договору про надання правової допомоги від 10.02.2023 сторони погодили, що оплата послуг з представництва інтересів у суді першої інстанції здійснюється наступним чином: 100% вартості послуг сплачується протягом 10 календарних днів з моменту набрання судового рішення законної сили. У разі, якщо буде досягнуто мету представництва (прийнято судове рішення про стягнення заборгованості у повній сумі) клієнт додатково сплачує адвокату гонорар у розмірі 2000 грн.
Згідно з пунктами 7.1-7.2 додаткової угоди № 1 від 10.02.2023 до договору про надання правової допомоги від 10.02.2023 правова допомога вважаються наданою після підписання акту приймання-передачі наданої правової допомоги, який підписується сторонами та скріплюється печатками (за наявності). Адвокат надає клієнту акт приймання-передачі наданої правової допомоги, в якому зазначається зміст наданої правової допомоги, розмір гонорару, який підлягає сплаті відповідно до умов договору, додаткові витрати, які були понесені адвокатом понад узгоджену суму гонорару (якщо такі мали місце) (а.с.166).
Відповідно до акту прийому-передачі послуг від 13.02.2023 за договором про надання правової допомоги від 10.02.2023 та додаткової угоди № 1 від 10.02.2023 клієнтом прийнято послуги з надання правової допомоги (підготовка, подача позовної заяви до господарського суду Харківської області про стягнення заборгованості) на суму 7500 грн. На виконання цих послуг адвокат витратив 5 годин, при цьому вартість однієї години становить 1500 грн (а.с.167).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).
У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідач, як у суді першої, так і апеляційної інстанцій заявляє про неспівмірність заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.
Оцінивши доводи відповідача про неспівмірність заявлених до стягнення вимог з обсягом наданих представником позивача послуг у суді першої інстанції, колегія суддів вважає їх необґрунтованими, оскільки предмет та підстави позову в даній справі зумовлюють необхідність та фактичну наявність обсягу виконаної адвокатом роботи з метою правильної кваліфікації правовідносин, що склались між сторонами в даній справі, у зв'язку із чим заявлені до стягнення адвокатські витрати відповідають критерію реальності, розумності їх розміру та співмірністю із складністю цієї справи.
Проаналізувавши зміст та обсяг наданих представником позивача послуг, подані представником відповідача заперечення, господарський суд, ураховуючи, що позовні вимоги у справі №922/674/23 задоволені частково, обґрунтовано стягнув витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7008,39 грн пропорційно розміру задоволених вимог.
Щодо "Гонорару успіху" колегія суддів погоджується з доводами, наведеними господарським судом в оскаржуваному рішенні, зокрема, що у даному випадку позов задоволений частково, а не стягнуто заборгованість у повній сумі, отже, підстави для сплати адвокату "гонорару успіху" у розмірі 2000 грн відсутні.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оскаржуване рішення відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, а тому відсутні підстави для його скасування.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг покладаються на скаржників.
За таких підстав, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи заявника апеляційної скарги не знайшли підтвердження у ході судового розгляду, тоді як господарським судом у повній мірі з'ясовані та правильно оцінені обставини у справі, прийняте рішення є законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги не убачається. Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції не допущено порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Томаш» залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 03.07.2023 у справі №922/674/23 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 29.09.2023.
Головуючий суддя О.А. Пуль
Суддя Я.О. Білоусова
Суддя І.В. Тарасова