28.09.2023
Справа № 642/2062/22
Провадження № 1кп/642/2/23
УХВАЛА
Іменем України
22 вересня 2023 року м. Харків
Ленінський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1
при секретарі - ОСОБА_2
за участю сторін
кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_3
захисника - ОСОБА_4
обвинуваченого - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові кримінальне провадження № 62022170020000918 від 25.10.2022 року за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Петропавлівка Куп'янського району Харківської області, громадянина України, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України,-
ВСТАНОВИВ:
В провадженні Ленінського районного суду м. Харкова перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.111-1 КК України.
В ході досудового розслідування у відношенні обвинуваченого ОСОБА_5 був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 28.07.2023 року ОСОБА_5 був продовжений запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, а саме до 26.09.2023 року.
В судовому засіданні 22.09.2023 року прокурор ОСОБА_3 , що підтримує державне обвинувачення в суді, звернувся з клопотанням про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою , зазначивши, що ОСОБА_5 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.
В обгрунтування клопотання прокурор вказує на ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, посилаючись на необхідність забезпечення виконання покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
- переховуватись від органів досудового розслідування та суду;
- знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
- незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.
Наявність ризиків, які враховані судом при обранні запобіжного заходу не зменшились та продовжують існувати.
Сторона обвинувачення зазначає, що застосування більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти вищевказаним ризикам, також суворість покарання за кримінальне правопорушення та особистість підозрюваного свідчить про те, що наслідки та ризик втечі для підозрюваного у цьому випадку можуть бути визнані ним менш небезпечними ніж кримінальне переслідування та процедура виконання покарання.
У відповідності до ч. 6 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-1, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 176 КПК України таким запобіжним заходом є тримання під вартою.
Також, в абзаці 8 частини 4 ст. 183 КПК України встановлено, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-1, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України.
Зазначені ризики та неможливість застосування більш м'яких запобіжних заходів підтверджується наявними матеріалами кримінального провадження.
За таких обставин застосування більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти вищевказаним ризикам, також суворість покарання за кримінальне правопорушення та особистість підозрюваного свідчить про те, що наслідки та ризик втечі для підозрюваного у цьому випадку можуть бути визнані ним менш небезпечними ніж кримінальне переслідування та процедура виконання покарання.
Відповідно до вимоги ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Згідно частини третьої вищезазначеної статті за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування .
В судовому засіданні прокурор підтримав клопотання про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 з підстав зазначених у клопотанні.
Обвинувачений ОСОБА_5 та його захисник - адвокат ОСОБА_4 щодо продовження строку запобіжного заходу поклались на розсуд суду .
Суд, вислухавши думки учасників процесу, перевіривши матеріали справи , приходить до висновку що клопотання прокурора підлягає задоволенню і обвинуваченому ОСОБА_5 необхідно продовжити строк дії обраного відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, виходячи з наступного .
ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.
За Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод на державу покладається обов'язок вжити заходи щодо забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.
Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4)перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до вимог ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини.
Відповідно до вимог ст. 194 КПК України при застосуванні та продовженні запобіжного заходу суд враховує наявність обґрунтованої підозри, доведених прокурором ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу, а також інші обставини, зазначені ст. 178 КПК України.
Крім того, суд враховує положення ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинувачених, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Доцільність тримання обвинуваченого під вартою повинна забезпечувати не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Так, Європейський суд з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції» зазначав, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Як передбачено ст. ст. 131, 132 КПК України, запобіжні заходи, як заходи забезпечення кримінального провадження, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Суд вважає, що ступінь ризиків, які стали підставою для обрання та продовження відносно підозрюваного ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на даний час не зменшились.
При цьому, не вдаючись до оцінки доказів, у відповідності до положень ст. 23 та 94 КПК України, жоден доказ не має наперед встановленої сили, та повинен бути дослідженим судом під час судового провадження безпосередньо, а тому суд вбачає реальним існування заявлених прокурором ризиків, які на даний час продовжують існувати, у зв'зку з чим не вбачає підстав для застосування стосовно обвинуваченого більш м'яких запобіжних заходів, ніж раніше обраний.
Продовжуючи строк тримання під вартою, суд виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
У суду відсутні відомості які б свідчили про те, що встановлені слідчим суддею ризики при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, на даний час, втратили свою актуальність.
Відповідно до положень ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод законне, тобто передбачене внутрішнім законодавством тримання особи під вартою з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обгрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення, не є порушенням права особи на свободу та особисту недоторканість. Крім цього, відповідно до зазначеної норми Конвенції, звільнення особи повинно обумовлюватися гарантіями явки в судове засідання.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
На думку суду, є встановленим факт недостатності застосування інших більш м'яких запобіжних заходів до підозрюваного, а обраний відносно ОСОБА_5 запобіжний захід з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку, відповідає характеру та тяжкості діянь, які йому інкримінуються, кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.
Встановлені під час обрання запобіжного заходу ризики є дійсними та триваючими, і вони виключають, на даний час як можливість зміни міри запобіжного заходу щодо ОСОБА_5 на більш м'який, так і не обрання йому будь-якого запобіжного заходу взагалі, а тому наявна необхідність у збереженні такої міри запобіжного заходу як тримання під вартою, продовживши строк застосованого запобіжного заходу відносно нього у вигляді тримання під вартою .
Керуючись ст. ст. 32, 110, 131, 132, 176-178, 183,193-194, 196, 331,369-372, 376, 395 КПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Продовжити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 111-1 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 діб, а саме до 20 листопада 2023 року включно - без визначення застави.
Термін дії ухвали до 20.11.2023 року.
Ухвалу направити на виконання до Державної установи «Харківський слідчий ізолятор».
Ухвала може бути оскаржена стороною захисту безпосередньо до Харківського апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Харкова протягом п'яти днів з дня її проголошення, а обвинуваченим в той же строк, але з моменту вручення йому ухвали суду.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Суддя ОСОБА_1