Справа № 215/5518/23
2/215/2006/23
УХВАЛА
про залишення позовної заяви без руху
27 вересня 2023 року суддя Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Камбул М.О. ознайомившись з матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 (місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 (місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 ), третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» (місцезнаходження за адресою: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8) про поділ спільного майна подружжя, -
ВСТАНОВИВ:
25.09.2023 представник позивача Кадук В.В., яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» про поділ спільного майна подружжя, яким просить визнати право власності по 1/2 частки квартири за позивачем та відповідачем, що розташована за адресою : АДРЕСА_3 , крім того просить розділити спільний транспортний засіб AUDI A4 2006 року випуску, виділивши відповідачу, залишивши в його користуванні та стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію 1/2 частини вартості транспортного засобу в розмірі 141550 грн., окрім цього просить стягнути судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3811,26 грн. та 6978,40 грн. витрат на правову допомогу адвоката.
Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єктів та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, регулюються положеннями Закону України «Про судовий збір».
Платником судового збору виступає особа (фізична або юридична), яка звертається до суду ( ст.2 Закону України «Про судовий збір»).
Пільги щодо сплати судового збору, визначені у ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Згідно п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, на підтвердження сплати судового збору позивачем надано квитанції №1810-6290-6982-0473 та № 8552-6633-6845-1267 від 22.09.2023, відповідно до якої ОСОБА_3 сплатила через АТ "ТАСКОМБАНК" 3811,26 грн.
Пунктом 2 ч.1 ст. 176 ЦПК України передбачено, що у позовах про визнання права власності на майно ціна позову визначається вартістю майна. Частинами 2 та 3 цієї ж статті встановлено, якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи. У разі збільшення розміру позовних вимог або зміни предмета позову несплачену суму судового збору належить сплатити до звернення в суд з відповідною заявою. У разі зменшення розміру позовних вимог питання про повернення суми судового збору вирішується відповідно до закону.
Згідно роз'яснень, викладених у п. 16 Постанови №10 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і Кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», розмір судового збору за подання позовної заяви про визнання права власності на майно визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.
Згідно ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12.07.2001, звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.
Пунктами 3, 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440 «Про затвердження Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» (далі - Постанова КМУ № 1440) визначенні поняття дійсної та ринкової вартості, принципу попиту та пропонування при оцінці майна. Так, дійсна вартість майна визначена лише для цілей страхування та характеризується, як вартість відтворення (вартість заміщення) або ринкова вартість майна, визначені відповідно до умов договору страхування; ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу. Принцип попиту та пропонування відображає співвідношення пропонування та попиту на подібне майно. Відповідно до цього принципу під час проведення оцінки враховуються ринкові коливання цін на подібне майно та інші фактори, що можуть призвести до змін у співвідношенні пропонування та попиту на подібне майно.
За приписами п. 16 Постанови КМУ № 1440, визначення ринкової вартості об'єкта оцінки за допомогою порівняльного підходу ґрунтується на інформації про ціни продажу (пропонування) подібного майна, достовірність якої не викликає сумнівів у оцінювача. У разі відсутності або недостатності зазначеної інформації у звіті про оцінку майна зазначається, якою мірою це вплинуло на достовірність висновку про ринкову вартість об'єкта оцінки. За відсутності достовірної інформації про ціни продажу подібного майна ринкова вартість об'єкта оцінки може визначатися на основі інформації про ціни пропонування подібного майна з урахуванням відповідних поправок, які враховують тенденції зміни ціни продажу подібного майна порівняно з ціною їх пропонування.
У відповідності до п. 38 Постанови, для проведення оцінки майна застосовуються такі основні методичні підходи: витратний (майновий - для оцінки об'єктів у формі цілісного майнового комплексу та у формі фінансових інтересів); дохідний; порівняльний.
Згідно з п. 47 Постанови, порівняльний підхід ґрунтується на врахуванні принципів заміщення та попиту і пропонування. Порівняльний підхід передбачає аналіз цін продажу та пропонування подібного майна з відповідним коригуванням відмінностей між об'єктами порівняння та об'єктом оцінки.
Проаналізувавши тлумачення змісту всіх видів вартості, передбачених п. 3 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», можна дійти висновку, що наявне в судовій практиці поняття «дійсна вартість» є практично тотожним за своїм значенням до закріпленого у вітчизняних національних стандартах поняття «ринкова вартість», під яким розуміється вартість майна, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.
Ставка судового збору за вимогу майнового характеру, відповідно до пп. 1 п. 1 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI, складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ціна позову за майнову вимогу, яка підлягає грошовій оцінці, визначається у розмірі дійсної вартості частки квартири.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 розділу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду (справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини»).
Так, відповідно до позовних вимог, щодо визнання спільною сумісною власністю квартири та транспортного засобу, ціна позову визначається у дійсній ринковій вартості цього майна. При цьому позивачем сплачено судовий збір в розмірі 3811,26 грн., однак, в матеріалах позовної заяви відсутні належні докази на підтвердження ринкової вартості спірного майна та відповідно дійсної ціни позову.
З огляду на наведене, дана обставина позбавляє суд можливості перевірити правильність сплати позивачем судового збору за заявлену вимогу майнового характеру.
Таким чином, вартість спірного майна не може бути визначена на власний розсуд сторін, а має бути підтверджена доказами, при цьому позовна заява повинна містити посилання на такі докази у відповідності до вимог п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України.
Крім цього, представником позивача до позовної заяви додана заява про витребування доказів.
Відповідно до п. 8 ч. 3ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити: перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.
За ч. 5ст. 175 ЦПК України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Так, відповідно до ч. 1ст. 84 ЦПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третійстатті 83 цього Кодексу.
Також згідно з ч. 2ст. 84 ЦПК Україниу клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
Відповідно до ч.2 ст.83 ЦПК України, позивач, особи яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідно дост. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема: звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб).
Згідно частини 2 ст. 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність'орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, яким направлено адвокатський запит, зобов'язані не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом.
Як вбачається з наявних матеріалів позовної заяви, представником позивача не долучено документів на підтвердження неможливості самостійно отримати докази, які вона просить витребувати. Так само у позовній заяві не зазначено і про наявність обставин, які б підтверджували, що представник позивача вживала заходи з метою отримання доказів та що у наданні таких доказів їй було відмовлено.
Отже суд вважає, що представником позивача не було дотримано положень ч.2 ст. 84 ЦПК України, оскільки окрім клопотання про витребування доказів, до нього не було додано жодних документів, які б свідчили про те, що особою, яка подає клопотання, зазначено усі вжиті нею заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та причини неможливості самостійного отримання цих доказів.
З огляду на викладене, зазначена позовна заява підлягає залишенню без руху, так як подана з порушенням вимог ст. 175, 177 ЦПК України, з наданням позивачу строку для усунення виявлених недоліків шляхом направлення до суду оновленого позову з усунутими вказаними в ухвалі недоліками, а саме зазначенням ціни позову виходячи з дійсної вартості спірного майна, надання доказу - звіту (висновок) про ринкову оцінку вартості нерухомого майна, підтвердження доплати судового збору або докази звільнення від його сплати, також надання його копій відповідно до кількості учасників справи.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 95, 177, 185 ЦПК України, суддя, -
ПОСТАНОВИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» про поділ спільного майна подружжя - залишити без руху.
Надати ОСОБА_1 строк для виправлення вказаних в ухвалі недоліків - десять днів з дня отримання копії даної ухвали.
Попередити ОСОБА_1 , що у випадку не виправлення недоліків позовна заява буде вважатись не поданою і повернута позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Ухвалу складено та підписано суддею 27 вересня 2023 року.
Суддя: