КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 11-кп/824/4957/2023 Категорія: ст. 422-1 КК України
ЄУН: 367/3439/22 Суддя у І інстанції: ОСОБА_1
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2023 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3
ОСОБА_4
за участю секретаря ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу обвинуваченого за ч. 3 ст. 436-2 КК України
ОСОБА_6
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Краснопілля Сумської області, громадянина України, який до затримання проживав за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 9 серпня 2023 року,
ВСТАНОВИЛА:
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 9 серпня 2023 року продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 строк тримання під вартою в ДУ «Київський СІЗО» на 60 (шістдесят) днів, починаючи з 9 серпня 2023 року, а саме до 7 жовтня 2023 року включно, з альтернативою внесення застави - 80 (вісімдесят) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 214720 (двісті чотирнадцять тисяч сімсот двадцять) грн., з покладенням обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України.
Не погоджуючись з ухвалою суду, обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та обрати запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.
Обвинувачений зазначає, що згідно з клопотанням його обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 436-2 КК України, проте, ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань, кожен має право вільно збирати, використовувати і поширювати інформацію. Таке ж право громадянам України надають і міжнародні договори, а саме: ст.. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 19 Загальної декларації прав людини і громадянина, ст. 19 Міжнародного пакту про громадські та політичні права. Відтак, як зазначає апелянт, встановлення кримінальної відповідальності за ст.. 436-2 КК України, є скасуванням гарантованого права людини на свободу вираження поглядів та поширення інформації , що не відповідає Конституції України.
Окрім того, ОСОБА_6 посилається на те, що Законом України № 2109-ІХ від 3 березня 2022 року встановлено заборону на поширення відомостей, що містять виправдування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії рф проти України виключно для політичних партій та громадських об'єднань. Таким чином, як наголошує апелянт, наразі існує відповідальність за те, що не заборонено законом та повністю дозволено і гарантується ст. 34 Конституції України, ст. 19 Декларації та ст. 19 Пакту. Оприлюднення ЗУ № 2110-ІХ від 3 березня 2023 року відбувалося відповідно до Указу Президента України № 503/97 від 10 червня 1997 року, що суперечить вимогам ч. 2 ст. 57 Конституції України, а згідно з ч. 3 цієї статті закони, не доведені до відома населення, у порядку встановленому законом, є нечинними. Зокрема, таким є і Закон України № 2110-ІХ. Апелянт вказує, що зазначений закон містить цілу низку порушень вимог, встановлених Конституцією України, а саме ст. ст. 8, 15, 21, 22, 24, 34, 57, 58, 64. При цьому, сторона обвинувачення продовжує посилатися в обвинувачені на закон, який є не чинним та не відповідає Конституції України.
Обвинувачений зазначає, що в основу обвинувального акту та безпідставного обвинувачення його у вчиненні кримінального правопорушення покладенні докази, які здобуті працівниками СБУ без внесення відомостей в ЄРДР, тобто, з порушенням вимог ст. 214 КПК України. У той же час матеріали кримінального провадження не містять обґрунтування необхідності проведення невідкладних слідчих (розшукових) дій, що дає підстави дійти до висновку, що ці дії не були невідкладними, а відтак, повинні були бути вчиненні відповідно до вимог КПК, а тому такі докази здобуті з істотним порушенням положень КПК України та є недопустимим, не повинні враховуватися під час розгляду клопотання від 9 серпня 2023 року та кримінального провадження по суті. Також, обвинувачений посилається на те, що прокурор вручив клопотання від 9 серпня 2023 року приблизно за 5 хвилин до початку судового засідання, що також не відповідає вимогами КПК України.
Окремо апелянт вказує, що до клопотання прокурора не надано копій матеріалів, якими прокурор обґрунтовує доводи клопотання та будь-які підтвердження того, що обвинуваченому надані копії матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, що є порушенням ч. 3 ст. 184 КПК України. Окрім цього, клопотання не містить обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, що суперечить вимогам КПК та правовій позиції, викладеній у рішенні ЄСПЛ у справі «Марченко проти України». Також, як наголошує обвинувачений, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченими ст. 177 КПК України, положення ч. 6 ст. 176 КПК України не передбачає обов'язковість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо злочинів передбачених ст. 436-2 КК України.
Обвинувачений звертає увагу, що стороною обвинувачення зазначається, що він, усвідомлюючи тяжкість покарання, може вжити заходів щодо переховування від суду або виїхати до РФ. Проте, таке твердження є безпідставним та не підтверджене жодним належним та допустимим доказом, а позиція прокурора ґрунтується виключно на власних припущеннях. Акцентується в апеляційній скарзі увага і на тому, що він раніше не судимий та до будь-якої відповідальності не притягався, постійно проживає в с. Михайлівка-Рубежівка, Київської області, має на утриманні малолітнього сина (3, 8 роки), дружину, батьків похилого віку (71 та 67 років), які є пенсіонерами, приватний будинок та земельну ділянку у власності, що підтверджує наявність у нього стійких соціальних зв'язків та життєвих обставин, що може слугувати окремою підставою для обрання йому запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою.
Окрім того, як зазначає апелянт, прокурором не наведено жодного доказу, який би давав підстави незацікавленому спостерігачу дійти висновку, що він справді має намір переховуватися від суду; не надано також і доказів придбання квитків для його від'їзду та показання інших осіб про такі його наміри; його закордонний паспорт наразі перебуває на зберіганні в органі, який його видав. У зв'язку із запровадженням воєнного стану в України виїзд за межі України громадян чоловічої статті призовного віку обмежено. Обвинувачений зауважує, що ризик втечі зменшується за збігом часу, проведеного особою під вартою, а наявність хоча б і обґрунтованої підозри після спливу часу не може бути єдиним виправдуванням тримання його під вартою.
Щодо наявності ризику співпраці або переходу на бік ворога, то обвинувачений зазначає, що органом досудового розслідування більше ніж за 14 місяців не віднайдено жодних доказів щодо його зв'язку з представниками рф, оскільки такий зв'язок фактично відсутній. Заявлений прокурором намір отримання ним у 2017 році громадянства рф не може слугувати доказом його наміру виїхати до рф, так як цей намір був пов'язаний з можливим отриманням працевлаштування в рф, що так і не було здійснено, а, навпаки, він придбав земельну ділянку, побудував будинок, а у 2019 році у нього народився син. Він вже знаходився під окупацією з 24 лютого по 1 квітня 2022 року, та з окупаційними військами рф та будь-якими їх представниками не співпрацював та такого наміру не мав, не виїхав до рф з відходом військ рф з Київщини. Окрім того, своєю активною громадянською позицією та діями допомагав в тяжких умовах окупації кільком родинам з малими дітьми та людям похилого віку в умовах, коли була відсутня електроенергія, газ та ін. Зазначає також і про те, що завдяки його активним діям були врятовані людські життя, приватні будинки, майно та ін.
Щодо ризику незаконного впливу на свідків обвинувачений зазначає, що всі протоколи допитів цих свідків на відміну від свідків СБУ були отриманні з істотним порушенням основоположних прав і свобод людини, а також є не зрозумілим, як він може впливати на свідків СБУ, з якими він незнайомий та які надали однакові свідчення, ще до того, як відомості про злочин були внесенні до ЄРДР. У прокурора відсутні інші належні та допустимі докази, що він примушує дати свідчення його близьких родичів та членів сім'ї.
Щодо ризику вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження зазначеного кримінального правопорушення, обвинувачений зазначає, що цей ризик є необґрунтованим та не підтверджений доказами, а лише ґрунтується на припущеннях сторони обвинувачення.
Обвинувачений стверджує, що у якості доказової бази, що виступала джерелом інформації та заяви про вчинення кримінального правопорушення, були дані з сайту «Миротворець», який незаконно збирає, зберігає, використовує та поширює конфіденційну інформацію про особу без її згоди. Також твердження прокурора про його проросійські погляди та його відношення до російських військових, є припущенням, яке нічим не підтверджено. Таким чином, на переконання апелянта, відсутність у нього будь-яких з приводів, зводить нанівець ризик того, що він, знаходячись на волі, буде вчиняти аналогічні або будь-які інші правопорушення.
Окрім того, обвинувачений вказує на те, що сума застави є непосильною для нього та його родичів, які не можуть зібрати цю суму вже майже 3 місяці; автоматичне продовження періоду тримання під вартою суперечить гарантіям, що встановленні Конвенцією.
Обвинувачений звертає увагу на те, що під час розгляду клопотання прокурора судом не були враховані заперечення обвинуваченого до клопотання, пославшись на брак часу, а ухвалення рішення судом відбулося без врахування його доводів, які були викладені у запереченнях, що є підставою для дисциплінарної відповідальності судді.
Про день та час апеляційного розгляду сторони кримінального провадження повідомлені у встановленому законом порядку, будь-яких клопотань про проведення апеляційного розгляду за участю сторін жодним з учасників кримінального провадження, у тому числі й обвинуваченим, не заявлялось.
Відповідно до ч. 4 ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється колегією суддів за відсутності захисника, обвинуваченого та прокурора, оскільки жодним з них не заявлялось клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 422-1 КПК України суддя-доповідач у разі необхідності перевірки обставин, які підтверджують наявність ризиків, що стали підставою для продовження строку тримання під вартою, невідкладно витребовує з суду першої інстанції: ухвалу про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою; клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, подане під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
На виконання вимог ч. 2 ст. 422-1 КПК України апеляційним судом з суду першої інстанції витребувані копії вказаних документів.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши наявні та витребувані матеріали, перевіривши доводи апеляційної скарги обвинуваченого, колегія суддів доходить такого висновку.
Згідно з ч.ч.1, 2, 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
При цьому, розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до положень ст.ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь встановлених ризиків, які не зменшилися, або нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою.Наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись у кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин, тобто, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане, оскільки відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції наведені вимоги закону дотримані.
Так, з наявних матеріалів встановлено, що Києво-Святошинським районним судом Київської області здійснюється судове провадження у кримінальному провадженні № 220221011100000182 від 9 червня 2022 року за обвинуваченням ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 436-2 КК України.
Зі змісту оскаржуваної ухвали встановлено, що на стадії судового розгляду до суду надійшло клопотання прокурора про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Клопотання прокурора обґрунтовано тим, що ОСОБА_6 обвинувачується у поширенні матеріалів, у яких міститься виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році, у тому числі шляхом представлення збройної агресії російської федерації проти України як внутрішнього громадянського конфлікту, виправдовування, визнання правомірною, заперечення тимчасової окупації частини території України, а також глорифікації осіб, які здійснювали збройну агресію російської федерації проти України, розпочату у 2014 році, представників збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих російською федерацією, а також представників окупаційної адміністрації російської федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та представників підконтрольних російській федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України, з використанням засобів масової інформації, з викладенням обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого ОСОБА_6 обвинувачується.
Прокурор у клопотанні зазначає, що обвинувачення є обґрунтованим та підтверджується доказами, зібраними у ході досудового розслідування та які досліджуються під час розгляду по суті даного кримінального провадження.
При цьому прокурор зазначає, що встановлена наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Так, прокурор вказує про наявність ризику переховування обвинуваченого від органів досудового слідства та/або суду. Наявність вказаного ризику прокурором обґрунтована тим, що ОСОБА_6 вчинив інкримінований йому тяжкий злочин, санкція за вчинення якого передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років з конфіскацією майна або без такої, а тому, усвідомлюючи тяжкість та реальність покарання, у разі застосування запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, є підстави вважати, що ОСОБА_6 може виїхати до російської федерації та переховуватися від суду. Крім того, враховуючи активне ведення бойових дій та збройної агресії рф на території України, діяльність іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених і керованих та фінансованих рф, що зумовлює тимчасову не контрольованість окремих територій України, не виключається можливість переховування ОСОБА_6 від суду на вказаних територіях та перехід на сторону ворога.
Також, на переконання прокурора, існує ризик впливу з боку обвинуваченого на свідків у цьому кримінальному провадженні, які є особами, що особисто знайомі з обвинуваченим. Прокурор зазначає, що достатньо даних вважати, що використовуючи свій вплив, ОСОБА_6 має можливість впливати на свідків та інших осіб у цьому кримінальному провадженні - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та інших, яких наразі судом не допитано, з метою розроблення загальної, узгодженої стратегії уникнення від кримінальної відповідальності.
Окремо прокурор вказує про наявність ризику вчинення іншого кримінального правопорушення, або продовження кримінального правопорушення, у якому ОСОБА_6 обвинувачується. Прокурор наголошує, що злочинна діяльність ОСОБА_6 в умовах воєнного стану та триваючої збройної агресії рф була спрямована на виправдовування вчинення кримінальних правопорушень рф проти національної безпеки України та проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, та направлена на підтримку ОСОБА_6 протиправної діяльності російських окупаційних військ із закликами матеріалів, у яких міститься виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, у тому числі шляхом представлення збройної агресії Російської Федерації проти України як внутрішнього громадянського конфлікту, виправдовування, визнання правомірною, заперечення тимчасової окупації частини території України, а також глорифікація осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України, розпочату у 2014 році, представників збройних формувань Російської Федерації, іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також представників окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та представників підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України, а тому перебуваючи на волі, зважаючи на проросійські погляди, відношення ОСОБА_6 до російських окупаційних військ як до «освободителей», він може вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується.
На переконання прокурора, застосування більш м'яких запобіжних заходів, не пов'язаних з триманням під вартою, з урахуванням даних про особу обвинуваченого, а саме стану здоров'я, віку, відсутності офіційного працевлаштування, не забезпечить запобіганню наявних ризиків та дієвість кримінального провадження.
За змістом оскаржуваної ухвали, захисник просила відмовити у задоволенні клопотання прокурора, яке є невмотивованим, а обвинувачений вказав, що альтернативний запобіжний захід у виді 250 тис. грн. застави є непосильною сумою для його родини, та просив змінити запобіжний захід на інший, не пов'язаний з ізоляцією.
За результатами розгляду клопотання прокурором судом продовжено обвинуваченому строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, з альтернативою внесення застави - 80 (вісімдесят) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 214720 (двісті чотирнадцять тисяч сімсот двадцять) грн., з покладенням обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України.
Ухвала суду обґрунтована тим, що під час розгляду клопотання прокурора судом враховано, що ризики, які були враховані при продовженні строку тримання під вартою, наразі існують і не зменшились, підстави для зміни виключного запобіжного заходу відсутні, а тому суд дійшов висновку про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою в ДУ «Київський СІЗО» на 60 днів, та вважає правильним привести розмір альтернативного запобіжного заходу у виді застави до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 214720 грн.
Колегія суддів погоджується з таким рішенням суду першої інстанції та вважає, що стороною обвинувачення на даний час доведена наявність у кримінальному провадженні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які не зменшились та продовжують існувати.
При цьому колегія суддів враховує, що з наявних даних встановлено, що питання продовження строку тримання обвинуваченого під вартою вирішено на стадії судового розгляду кримінального провадження, тобто, прокурором у цьому кримінальному провадженні визнано зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта відносно ОСОБА_6 за інкримінованим йому обвинуваченням та прийнято рішення про звернення до суду з обвинувальним актом, який був переданий до суду у порядку ст. 291 КПК України, отже, ОСОБА_6 набув статусу обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, і обґрунтованість висунутого обвинувачення перевіряється судом першої інстанції шляхом дослідження доказів.
Зважаючи на стадію кримінального провадження та особливості апеляційного перегляду судового рішення даної категорії справ, колегія суддів позбавлена можливості дати оцінку доводам обвинуваченого в частині доведеності або недоведеності його винуватості у вчиненні інкримінованого йому злочину; наявності або відсутності в його діях складу кримінального правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується; правильності кваліфікації його дій; достатності, допустимості доказів тощо.
Не вправі давати таку оцінку на стадії судового розгляду і суд першої інстанції, оскільки оцінка доказам може бути надана судом першої інстанції у нарадчій кімнаті під час прийняття рішення за наслідками розгляду кримінального провадження по суті, а тому доводи апеляційної скарги обвинуваченого в частині відсутності доказів на підтвердження його винуватості на даній стадії апеляційного розгляду є непереконливими.
Наведене свідчить про те, що, приймаючи рішення про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд врахував обставини інкримінованого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, його наслідки, та виходив з наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які дають достатні підстави вважати, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти цим ризикам.
Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше несудимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
З наявних матеріалів встановлено, що ОСОБА_6 є раніше не судимою особою.
Відповідно до висунутого обвинувачення ОСОБА_6 інкримінується вчинення тяжкого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 436-2 КК України, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі настрок від п'яти до восьми років з конфіскацією майна або без такої.
Суворість покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі доведення винуватості у вчиненні інкримінованих йому дій, є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування та саме по собі може бути мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду, а, відтак, тяжкість можливого покарання може спонукати обвинуваченого переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Окрім того, колегія суддів враховує характер та обставини інкримінованого обвинуваченому злочину, а тому вважає небезпідставним наявність можливості зміни місця проживання з метою уникнення від кримінальної відповідальності, що також свідчить про наявність ризику переховування обвинуваченого від суду.
Також колегія суддів, враховуючи, що у даному кримінальному провадженні ще не допитані свідки, вважає на даному етапі судового розгляду кримінального провадження наявним ризик впливу з боку обвинуваченого на свідків у кримінальному провадженні.
При цьому колегія суддів приймає до уваги, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав від свідків під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто, допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України). За таких обставин ризик впливу на свідків існує й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від вказаних осіб та дослідження їх судом. Окремо колегія суддів звертає увагу, що з переходом на стадію судового провадження ризик незаконного впливу на свідків лише актуалізується, оскільки у результаті ознайомлення з матеріалами кримінального провадження обвинуваченому стає відомо про всіх осіб, які допитувалися у даному кримінальному провадженні, та зміст наданих ними показань.
З урахуванням стадії судового розгляду та висунутого обвинувачення, на переконання колегії суддів, на даному етапі ризик впливу обвинуваченого на свідків у даному кримінальному провадженні не зменшився, а тому доводи обвинуваченого у цій частині є непереконливими.
На думку колегії суддів, є небезпідставним на даному етапі судового розгляду, з огляду на обставини висунутого ОСОБА_6 обвинувачення, і ризик вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення або продовження кримінального правопорушення, у якому ОСОБА_6 обвинувачується, і доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 їх не спростовують.
Окрім того, колегіясуддів враховує, що судом першої інстанції при вирішенні питання продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, всупереч доводам апеляційної скарги, прийнято рішення про можливість застосування альтернативного запобіжного заходу у виді застави у розмірі 80 (вісімдесят) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 214720 (двісті чотирнадцять тисяч сімсот двадцять) грн., з покладенням обов'язків, передбачені ст. 194 КПК України.
Посилання обвинуваченого в апеляційній скарзі на непомірність розміру застави колегія суддів вважає непереконливими, з урахуванням такого.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, визначається від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом оскаржуваної ухвали та доводів апеляційної скарги встановлено, що суд першої інстанції зменшив розмір застави з урахуванням положень ч. 5 ст. 182 КПК України.
За наведених обставин, з огляду на положення ст.ст. 177, 178 КПК України, вимоги ст. 182 КПК України, позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сума застави повинна визначатись тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави у випадку ухилення від слідства та суду буде достатнім стимулюючим засобом, щоб відбити в особи, щодо якої застосовано заставу, якесь бажання сховатись, на переконання колегії суддів, місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що обвинуваченому слід визначити розмір застави 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України, враховуючи, що застава саме у такому розмірі буде належною гарантією того, що у разі сплати визначеного розміру застави, обвинувачений вирішить не зникати через побоювання втратити заставу.
Такий розмір застави є справедливим, здатним забезпечити високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, з урахуванням тяжкості інкримінованого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, не порушує його прав, а тому підстав вважати такий розмір завідомо непомірним колегія суддів не вбачає.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги обвинуваченого не знайшли свого підтвердження, спростовуються встановленими обставинами, а тому колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих на час постановлення оскаржуваної ухвали обставин, з призначенням обвинуваченому альтернативного запобіжного заходу у виді застави з визначенням її розміру, який буденалежною гарантією того, що у разі сплати визначеного розміру застави, обвинувачений вирішить не зникати через побоювання втратити заставу, з покладенням на нього передбачених законом обов'язків, а тому підстави для скасування оскаржуваного судового рішення колегія суддів не вбачає, у зв'язку з чим апеляційна скарга обвинуваченого не підлягає до задоволення.
При цьому, з урахуванням наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що застосування до обвинуваченого більш м'яких запобіжних заходів, а саме: запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання, особистої поруки, домашнього арешту не зможе запобігти ризикам кримінального провадження та може негативно відобразитися на здійсненні судового розгляду, у тому числі щодо належного виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків.
Відомостей, які б свідчили про неможливість подальшого застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, стороною захисту не надано.
Обставини, на неврахування яких судом посилається обвинувачений в апеляційній скарзі, а саме, те, що він раніше не судимий та до будь-якої відповідальності не притягався, постійно проживає в с. Михайлівка-Рубежівка, Київської області, має на утриманні малолітнього сина (3, 8 роки), дружину, батьків похилого віку (71 та 67 років), які є пенсіонерами, приватний будинок та земельну ділянку у власності, що підтверджує наявність у нього стійких соціальних зв'язків та життєвих обставин, на думку колегії суддів, на даній стадії судового розгляду не свідчать про наявність гарантій явки обвинуваченого до суду та на даному етапі судового розгляду не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність реальних ризиків, а наведені обвинуваченим обставини самі по собі не можуть мінімізувати встановлені ризики та забезпечити його належну процесуальну поведінку.
Приймаючи до уваги вищенаведені ризики, обставини та тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачуєтьсяОСОБА_6 , колегія суддів доходить висновку, що встановлені на даний час обставини виключають об'єктивну можливість застосування до обвинуваченого іншого, більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою з призначенням альтернативного запобіжного заходу у виді застави, а відтак доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 про зміну йому запобіжного заходу з тримання під вартою на інший запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, є непереконливими.
З огляду на викладене, враховуючи, що на даний час остаточне рішення у кримінальному провадженні ще не прийнято, встановлені ризики продовжують існувати, хоча на даній час деякі і дещо зменшилися, підстави для скасування оскаржуваного судового рішення колегією суддів не встановлено, а тому апеляційна скарга обвинуваченого не підлягає до задоволення.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення, ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 9 серпня 2023 року, якою обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено строк тримання під вартою в ДУ «Київський СІЗО» на 60 (шістдесят) днів, до 7 жовтня 2023 року, включно, з альтернативою внесення застави - 80 (вісімдесят) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 214720 (двісті чотирнадцять тисяч сімсот двадцять) грн., з покладенням обов'язків, передбачені ст. 194 КПК України, - залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
____________________ ________________ _________________
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3