КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 381/1383/23 Головуючий у суді І інстанції Соловей Г.В.
Провадження № 22-ц/824/9870/2023 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 вересня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Писаної Т.О., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Череп Я.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою головного державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Савчука Костянтина Петровича на ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 24 квітня 2023 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Савчука Костянтина Петровича щодо винесення постанови про арешт коштів боржника, заінтересована особа - стягувач ОСОБА_2 ,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця Шевченківського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Савчука К.П. щодо винесення постанови про арешт коштів боржника.
В обґрунтування скарги зазначив, що починаючи з 17 вересня 2009 року на виконанні у Шевченківському ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1578, виданого 25 жовтня 2006 року Фастівським міськрайонним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідно віку, щомісячно, починаючи з 20 вересня 2006 року і до досягнення дитиною повноліття.
20 лютого 2023 року головним державним виконавцем Савчуком К.П. в рамках зазначеного виконавчого провадження винесено постанову про арешт коштів боржника.
Заявник вважає дії державного виконавця щодо винесення цієї постанови неправомірними, оскільки в матеріалах виконавчого провадження відсутній оригінал виконавчого листа, а виконавець лише звернувся до суду із заявою про видачу його дубліката. Однак, строк пред'явлення виконавчого листа до виконання закінчився з огляду на те, що стягнення аліментів присуджено до повноліття дитини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 , тому видача його дубліката неможлива.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив визнати постанову про арешт коштів боржника від 20 лютого 2023 року незаконною та скасувати її, а також зняти арешт з грошових коштів, що містяться на його банківських рахунках, накладений головним державним виконавцем Савчуком К.П. у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 24 квітня 2023 рокускаргу задоволено частково.
Визнано незаконною та скасовано постанову головного державного виконавця Шевченківського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Савчука К.П. про арешт коштів боржника від 20 лютого 2023 року по виконанню виконавчого листа № 2-1578 від 25 жовтня 2006 року, виданого Фастівським міськрайонним судом Київської області.
В задоволенні іншої частини скарги відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що здійснення виконавчого провадження відбувається на підставі оригіналу (дублікату) виконавчого документа, проте в матеріалах виконавчого провадження № НОМЕР_1 відсутній оригінал виконавчого листа № 2-1578 від 25 жовтня 2006 року, а державний виконавець звернувся до суду за видачею його дубліката. Разом з тим, оскільки стягнення аліментів за виконавчим листом присуджено до досягнення дитиною повноліття, яке настало ІНФОРМАЦІЯ_2 , строк пред'явлення виконавчого листа до виконання закінчився, відповідно і видача дублікату виконавчого листа неможлива. З урахуванням наведених обставин, місцевий суд дійшов переконання, що державний виконавець Савчук К.П. виніс оскаржувану постанову про арешт коштів боржника від 20 лютого 2023 року за відсутності виконавчого документа, тобто без достатньої правової підстави, а тому вона є незаконною та підлягає скасуванню.
Щодо вимог скарги про зняття арешту з грошових коштів, що містяться на банківських рахунках заявника, накладений державним виконавцем Савчуком К.П. у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, то суд наголосив на тому, що він не вправі підміняти орган виконавчої служби та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції державного виконавця.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, державний виконавець звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів невідповідності висновків, викладених в ухвалісуду першої інстанції, дійсним обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні скарги відмовити.
В апеляційній скарзі посилається на те, що заявник достеменно знав про винесення оскаржуваної постанови про арешт коштів боржника як мінімум 27 лютого 2023 року, коли звернувся до відділу із заявою про зняття арешту з його рахунків, тоді як скаргу на дії державного виконавця подав до суду лише 30 березня 2023 року, тобто із пропуском десятиденного строку, встановленого статтею 449 ЦПК України, не зазначивши при цьому поважних причин для його поновлення. Суд першої інстанції, розглядаючи скаргу, взагалі не вирішував питання щодо поновлення заявнику строку на оскарження дій державного виконавця.
Оскільки в матеріалах виконавчого провадження відсутня інформація про утримання із боржника аліментів за період з 01 червня 2010 року по 30 вересня 2022 року та сторонами виконавчого провадження не надано будь-яких доказів того, що аліменти за вказаний період сплачувалися щомісячно та своєчасно, 01 лютого 2023 року державним виконавцем складено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, відповідно до якого заборгованість боржника станом на 30 вересня 2022 року (день досягнення дитиною повноліття) становить 323 653,77 грн. У зв'язку із наявністю в боржника заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, 20 лютого 2023 року державним виконавцем з метою повного і фактичного виконання виконавчого документа, керуючись статтями 48, 56, 71 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на кошти у розмірі 323 653,77 грн, що знаходяться на рахунках в банківських установах.
Зазначає, що виконавче провадження № НОМЕР_1 було відкрито 17 вересня 2009 року саме на підставі оригіналу виконавчого листа Фастівського міськрайонного суду Київської області від 25 жовтня 2006 року, який видано у справі № 2-1578/2006, та який вже після відкриття виконавчого провадження було втрачено під час направлення до бухгалтерії ГУ МВС у Київській області за місцем працевлаштування боржника. 22 лютого 2023 року державний виконавець звернувся до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого документа. Водночас вказане виконавче провадження перебуває на виконанні у відділі, тому строк пред'явлення виконавчого документу про стягнення періодичних платежів у вигляді аліментів не закінчився. Крім того, втрата виконавчого документа під час здійснення виконавчого провадження не несе жодних наслідків щодо подальшого вчинення виконавчих дій, як наприклад зупинення вчинення виконавчих дій чи завершення виконавчого провадження.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи державного виконавця є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права та не допустив порушення процесуальних норм, які б призвели до неправильного вирішення справи, забезпечив повний та всебічний розгляд справи і надав належну оцінку доказам та обставинам справи, у зв'язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про те, що державний виконавець Савчук К.П. виніс оскаржувану постанову про арешт коштів боржника від 20 лютого 2023 року без достатньої правової підстави за відсутності виконавчого документу.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції державний виконавець Савчук К.П. підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Заявник та заінтересована особа в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причини неявки до суду не повідомили, тому колегія суддів дійшла висновку, що неявка цих учасників справи відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення державного виконавця в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що на виконанні у головного державного виконавця Шевченківського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Савчука К.П. перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа Фастівського міськрайонного суду Київської області, виданого 25 жовтня 2006 року у справі № 2-1578/2006 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідно віку, щомісячно, починаючи з 20 вересня 2006 року і до досягнення дитиною повноліття.
Вказане виконавче провадження було відкрито 17 вересня 2009 року відповідно до постанови старшого державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві Павлюка О.М. та цього ж дня оригінал виконавчого листа разом із розпорядженням державного виконавця надіслано до бухгалтерії Лінійного управління на Південно-західній залізниці Управління МВС України на залізничному транспорті для утримання аліментів із заробітної плати боржника ОСОБА_1
10 червня 2010 року до ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві надійшов лист Управління МВС України на Південно-західній залізниці від 02 червня 2010 року, яким повернуто оригінал виконавчого листа у зв'язку із переведенням боржника до ГУ МВС у Київській області.
15 вересня 2010 року державний виконавець Павлюк О.М. видав розпорядження, відповідно до якого виконавчий лист підлягав направленню до бухгалтерії ГУ МВС у Київській області за місцем роботи боржника з метою утримання аліментів.
Починаючи з 30 січня 2017 року до відділу надходили заяви стягувача ОСОБА_2 , в яких вона вказувала, що не отримує аліменти із боржника ОСОБА_1 на утримання спільної дитини.
03 жовтня 2022 року старшим державним виконавцем Шевченківського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Борисюком Р. на адресу ГУ НП в Київській області, як правонаступника ГУ МВС у Київській області, надіслано вимогу, якою зобов'язано надати звіт про отримані доходи та здійснені відрахування із доходів боржника за весь період стягнення аліментів.
На вказану вимогу державного виконавця ГУ НП в Київській області надало відповідь від 18 жовтня 2022 року № 1850/109/29/1-2022, відповідно до якої постанов державного виконавця про звернення стягнення на заробітну плату та інші доходи боржника ОСОБА_1 в рахунок сплати аліментів до управління не надходило.
01 лютого 2023 року головним державним виконавцем Савчуком К.П. складено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, відповідно до якого заборгованість боржника по аліментам станом на 30 вересня 2022 року (досягнення дитиною повноліття) становить 323 653,77 грн.
20 лютого 2023 року державний виконавець Савчук К.П. виніс постанову про арешт коштів боржника.
У зв'язку з відсутністю в матеріалах виконавчого провадження № НОМЕР_1 оригіналу виконавчого листа Фастівського міськрайонного суду Київської області від 25 жовтня 2006 року, державним виконавцем 22 лютого 2023 року направлено до суду заяву про видачу його дубліката.
Частково задовольняючи скаргу боржника, суд першої інстанції дійшов висновку, що державний виконавець Савчук К.П. виніс оскаржувану постанову про арешт коштів боржника від 20 лютого 2023 року за відсутності виконавчого документа, тобто без достатньої правової підстави, а тому вона є незаконною та підлягає скасуванню.
Проте колегія суддів не може в повній мірі погодитись з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
З матеріалів справи вбачається, що одним із доводів апеляційної скарги є те, що скарга боржника подана із пропуском встановленого законом строку на оскарження дійдержавного виконавця і без зазначення поважних причин для його поновлення, а ухвала суду першої інстанції постановлена без вирішення питання щодо поновлення цього процесуального строку.
Відповідно до статті 447 ЦПК України, частини першої статті 19, частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Гарантією прав фізичних та юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
Статтею 449 ЦПК України передбачено, що скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений із поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
Аналогічна за змістом норма міститься і в частині п'ятій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Системний аналіз вказаних процесуальних норм разом із положеннями пункту «а» частини першої статті 449 ЦПК України, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» свідчать про те, що перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов'язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод.
Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 2-1441/10 (провадження № 61-17257св20).
За загальним правилом строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з'ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, або відсутні докази поважності причин пропуску такого строку, скарга залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому заявникові може бути роз'яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах.
З'ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові.
Вирішуючи питання про поновлення процесуального строку на оскарження постанови державного виконавця, необхідно виходити з фактичних обставин справи, поведінки заявника та особливостей правозастосовчої практики з питань розгляду такої категорій справ. При цьому судом також має враховуватися прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує справедливий судовий розгляд, а виконання рішення суду є завершальною частиною розгляду цивільної справи.
У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 439/1493/15-ц (провадження № 61-7804св19) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про те, які підстави можна вважати поважними для поновлення строку звернення до суду з відповідною скаргою, суд має керуватися тим, що вичерпного переліку таких підстав процесуальний закон не містить, вони у кожному конкретному випадку залежать від певних ситуацій.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Звертаючись до суду зі скаргою, ОСОБА_1 просив поновити йому десятиденний строк на оскарження дій державного виконавця щодо винесення постанови про арешт коштів боржника, посилаючись на те, що з оскаржуваною постановою він ознайомився 16 березня 2023 року з АСВП, а до цього часу постанова йому не вручалась. Вказував, що запровадження воєнного стану в поєднанні з тим, що він є працівником поліції і постійно перебуває на службі, є поважною причиною для поновлення процесуальних строків. Окрім того, аналогічна скарга була подана до суду 24 березня 2023 року, однак ухвалою від 27 березня 2023 року повернута без розгляду, тому він повторно звертається зі скаргою 31 березня 2023 року, надавши докази направлення її копії іншим учасникам справи.
Судом першої інстанції питання поновлення зазначеного строку для звернення до суду зі скаргою не вирішувалося, рішення з даного процесуального питання не приймалося.
З вищенаведеного вбачається порушення місцевим судом норм процесуального права, які відповідно до пункту 4 статті першої, абазу 2 частини другої статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення, оскільки такі порушення призвели до неправильного вирішення справи, а саме під час розгляду поданої скарги по суті суд не з'ясував, чи пропущено заявником строк для звернення до суду із зазначеною скаргою,а якщо так, то поважність причин його пропуску та наявність законних підстав для його поновлення.
Статтею 129 Конституції України визначено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Наведене відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою судові процедури повинні бути справедливими для всіх учасників процесу.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Згідно з частиною четвертою статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Сторони вільні розпоряджатися своїми правами на власний розсуд.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Аналіз частини першої статті 449 ЦПК України та статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов'язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод.
Порівняльний аналіз змісту термінів «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію обов'язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні.
Доведення факту, що сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася своєчасно до суду за його захистом, недостатньо для вирішення питання про поновлення строку звернення до суду.
Для поновлення строку звернення до суду заявнику потрібно довести наявність об'єктивних обставин, які свідчать про те, що заявник не знав і не міг дізнатись про порушення своїх прав.
Згідно зі статтею 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Таким чином, строк звернення до суду зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Під поважними причинами пропуску процесуального строку слід розуміти лишеті обставини, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась до суду, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами. Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Тобто, причина пропуску строку є поважною, якщо відповідну процесуальну дію не вчинено у зв'язку із обставинами, що безпосередньо унеможливлювали або ускладнювали можливість вчинення процесуальних дій у визначений строк. Така обставина має існувати об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк і виникнути протягом строку, який пропущено. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів, за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. Інститут строків в цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в процесуальних відносинах сторін, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки, зокрема, залишення скарги без розгляду.
У відзиві на скаргу та в апеляційній скарзі державний виконавець Шевченківського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Савчук К.П. вказував, що оскаржувану постанову про арешт коштів боржника було винесено 20 лютого 2023 року, а 28 лютого 2023 року до відділу надійшла заява боржника від 27 лютого 2023 року про зняття арешту з його рахунків, тому останній був достеменно обізнаний із зазначеною постановою як мінімум 27 лютого 2023 року, проте скаргу на дії державного виконавця подав до суду лише 30 березня 2023 року, не зазначивши поважних причин пропуску десятиденного строку.
У відзиві на апеляційну скаргу сам ОСОБА_1 зазначив, що в лютому 2023 року він дізнався, що на його рахунки накладено арешт і здійснюється виконавче провадження № НОМЕР_1, при ознайомленні з матеріалами якого у лютому 2023 року він з'ясував, що державним виконавцем Шевченківського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Савчуком К.П. здійснюється примусове виконання виконавчого листа № 2-1578, виданого 25 жовтня 2006 року Фастівським міськрайонним судом Київської області, оригінал якого в матеріалах виконавчого провадження відсутній (а.с. 78).
Згідно із частиною першою статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
З огляду на викладене, боржник був достеменно обізнаний із застосованими до нього заходами примусового виконання рішення у вигляді арешту його коштів, порядком та строками оскарження постанови від 20 лютого 2023 року після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження 27 лютого 2023 року, проте зі скаргою звернувся лише 31 березня 2023 року, не зазначивши причин пропуску десятиденного строку на оскарження дій державного виконавця, які можливо визнати поважними.
В клопотанні про поновлення пропущеного строку, яке мітиться в скарзі на дії державного виконавця, не надано логічного та зрозумілого пояснення тому, що саме перешкоджало заявнику реалізувати право на оскарження постанови державного виконавця про арешт коштів боржникапротягом встановленого законом строку після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження у кінці лютого 2023 року.
Посилання заявника на запровадження з 24 лютого 2022 року на території України правового режиму воєнного стану, що на його переконання, є поважною і безумовною причиною для поновлення процесуальних строків, колегія суддів відхиляє.
Відповідно до Закону України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено відповідний Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, яким у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався та на даний час не закінчено.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон № 389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Частинами першою та четвертою статті 26 Закону № 389-VIII встановлено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
У період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність (частина перша статті 10 Закону № 389-VIII).
Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Ураховуючи, що датою винесення постанови про арешт коштів боржникає 20 лютого 2023 року, тобто в період повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, ця обставина могла унеможливити дотримання такого строку заявником за умови надання ним до суду належних доказів того, як саме введення воєнного стану обумовило пропуск строку на звернення до суду зі скаргою на дії державного виконавця, та могла б бути визнаною поважною причиною для поновлення процесуального строку.
Однак відповідних доводів та доказів на їх підтвердження ОСОБА_1 до суду першої інстанції не надав.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 990/115/22 (провадження № 11-107заі22) зроблено правовий висновок про те, що сам факт запровадження воєнного стану в Україні без обґрунтування неможливості звернення до суду в розумні строки у зв'язку із провадженням такого, не може вважатись поважною причиною пропуску цих строків. Аналогічний по суті висновок міститься й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2022 року у справі № 990/102/22 (провадження № 11-119заі22).
Отже, саме по собі введення воєнного стану на території всієї держави, який продовжений і на теперішній час, без посилання на конкретні обставини, які були об'єктивно непереборними, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або ускладнили можливість своєчасному зверненню саме заявнику до суду у визначений законом строк, не може бути належною підставою для поновлення строку.
Доводи ОСОБА_1 у скарзі про те, що він є працівником поліції - інспектором ВРПП Фастівського РУП ГУ НП в Київській області і постійно перебуває на службі, у зв'язку з чим майже не мав часу, щоб отримати належну правову допомогу та підготувати скаргу на дії державного виконавця, визнаються судом апеляційної інстанції суб'єктивними обставинами в оцінці поважності причин пропуску встановленого законом процесуального строку, оскільки зазначена скарга була подана представником заявника - адвокатом Сандугей І.В. до суду першої інстанції 31 березня 2023 року, хоча договір про надання правової допомоги між заявником та його представником було укладено ще 01 березня 2023 року, тобто в межах строку, визначеного частиною першою статті 449 ЦПК України та частиною п'ятою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».
Колегія суддів наголошує, що поважними визнаються лише обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами виконавчого провадження процесуальних дій. Натомість у справі, яка переглядається, боржник не вказав, які саме об'єктивні поважні (непереборні) причини унеможливили його звернення до суду у встановлений процесуальним законодавством строк. Він не навів змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним всіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати процесуальні права боржника з метою їх захисту в судовому порядку; не довів, що в цій справі можливість вчасного подання скарги не мала суб'єктивного характеру, тобто не залежала від його волевиявлення. Натомість пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку боржника (чи його представника) щодо реалізації процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі в цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку.
Подання аналогічної скарги до суду 24 березня 2023 року та її повернення без розгляду ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2023 року, що матеріалами справи не доводиться, не має правового значення для поновлення строку на подання скарги на дії державного виконавця, оскільки ці обставини мали місце поза межами десятиденного строку на оскарження постанови державного виконавця про арешт коштів боржника.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
У рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» ЄСПЛ роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження рішення (справи «Олександр Шевченко проти України» 26 квітня 2007 року, справа «Трух проти України» від 14 жовтня 2003 року).
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97» проти України»).
За таких обставин, надаючи оцінку доводам ОСОБА_1 щодо поважності причин пропуску десятиденного строку для оскарження дій державного виконавця, наведеним у скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, та наявним у матеріалах справи доказам в їх сукупності і співставленні, колегія суддів вважає, що такі причини є неповажними, а відтак наявні обґрунтовані підстави для залишення скарги без розгляду.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
Згідно із вимогами частини першої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тому ухвала суду про часткове задоволення скарги на дії державного виконавця щодо винесення постанови про арешт коштів боржника підлягає скасуванню із залишенням цієї скарги без розгляду з підстав, передбачених статтею 126, статтею 449 ЦПК України та частиною першою статті 377 ЦПК України.
Документально підтвердженні судові витрати ЦМУ МЮ (м. Київ) у вигляді судового збору в розмірі 2 684,00 грн, сплаченого за подання апеляційної скарги, відповідно до положень статей 2, 141, 382, 452 ЦПК України покладаються на заявника, оскільки постановлено судове рішення про залишення його скарги без розгляду.
Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 377, 381 - 384 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу головного державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Савчука Костянтина Петровича задовольнити частково.
Ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07 квітня 2023 року скасувати, скаргу ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Савчука Костянтина Петровича щодо винесення постанови про арешт коштів боржника залишити без розгляду.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 2 684,00 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги у справі.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 25 вересня 2023 року.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: Т.О. Писана
Д.О. Таргоній