КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
№ справи: 761/34449/20
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/3301/2023
Головуючий у суді першої інстанції: Юзькова О.Л.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 вересня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Немировської О.В.
суддів - Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.
секретар - Ольшевський П.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Перша Київська державна нотаріальна контора про усунення від права на спадкування за законом,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 серпня 2022 року,
встановив:
у жовтні 2020 року позивач звернулась до суду з позовом, у якому просила усунути відповідача від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , посилаючись на те, що вона ухилялась від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік та хворобу був у безпорадному стані.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 26 серпня 2022 року у задоволенні позову було відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та постановити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилалась на те, що вона є рідною сестрою ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказувала, що дружина ОСОБА_3 - відповідач ОСОБА_2 разом з померлим не проживала, хоча він перебував у безпорадному стані та потребував допомоги. Зазначала, що з 2014 року брат тяжко хворів, у зв'язку з чим вона та її донька піклувались про нього та надавали матеріальну допомогу. За таких обставин просила усунути відповідача від права на спадкування після смерті ОСОБА_3 .
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 26 серпня 2022 року у задоволенні позову було відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надала достатніх доказів на підтвердження того, що спадкодавець перебував у такому стані, що потребував допомоги відповідача і остання її не надавала. Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам.
Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та послався на положення статей 1222, 1223, 1224, 1233, 1235, 1241 ЦК України.
У своїй апеляційній скарзі позивач посилалась на те, що судом першої інстанції не було враховано те, що відповідач була зобов'язана та мала змогу надавати допомогу ОСОБА_3 , який перебував у безпорадному стані, що є підставою для усунення її від права на спадкування. Однак, такі доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач ОСОБА_4 є рідною сестрою померлого, а відповідач ОСОБА_2 - дружиною.
Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Позбавлення особи права спадкувати - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням передусім характеру поведінки відповідача.
Відповідно до частини п'ятої статті 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв'язку з чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.
При цьому відповідно до частини п'ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунутий від спадкування.
В даному випадку при зверненні до суду з позовом позивачем було надано копію виписки із медичної карти ОСОБА_3 , яка свідчить про наявність у спадкодавця ряду хронічних хвороб. При цьому доказів про необхідність надання померлому сторонньої допомоги матеріали справи не містять.
Самі по собі посилання позивача на покази свідків та твердження про самоусунення відповідача від надання допомоги спадкодавцю не є підставою для скасування рішення суду, оскільки доказів про те, що ОСОБА_3 перебував у безпорадному стані та потребував сторонньої допомоги саме відповідача ОСОБА_2 , до матеріалів справи надано не було.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
В постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року (справа №757/1782/18) вказується, що змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов'язків.
Згідно з положеннями статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Суд не втручається у процесуальну діяльність учасників процесу (реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов'язків), крім випадків, передбачених ЦПК України.
У процесуальному законодавстві передбачено обов'язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.
В даному випадку позивачем не було надано належних та достатніх доказів на підтвердження наявності сукупності умов для усунення відповідача від права на спадкування, про що судом першої інстанції було зроблено вірний висновок.
Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, перевірено їх доказами, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 серпня 2022 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлено 26 вересня 2023 року.
Головуючий
Судді