ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 вересня 2023 року справа №200/1143/23
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Казначеєва Е.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року (повне судове рішення складено 25 травня 2023 року) у справі № 200/1143/23 (суддя в І інстанції Льговська Ю.М.) за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання до вчинення певних дій,
УСТАНОВИВ:
17 березня 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - Управління) про:
визнання протиправним та скасування рішення відповідача про відмову позивачеві у призначенні пенсії від 03 березня 2023 року № 057150011901;
зобов'язання відповідача призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ, та з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 з дня звернення за призначенням пенсії, тобто з 16 лютого 2023 року.
Крім того, позивач просила стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені судові витрати: судовий збір у розмірі 1 073,60 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 18 000 грн.
Позовні вимоги вмотивовано тим, що відповідачем протиправно відмовлено у задоволенні заяви про призначення пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з тим, що на момент звернення позивач не досягла 55 років. Вважає, що вона як жінка, яка на момент звернення із заявою досягла 50-річного віку та набула понад 36 рік загального стажу та понад 26 років пільгового стажу роботи за Списком № 2, має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Позивач вважає, що вказане рішення відповідача є протиправним, оскільки відмова винесена без врахування висновків Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення відповідача про відмову ОСОБА_2 у призначенні пенсії від 03 березня 2023 року № 057150011901.
Зобов'язано Управління повторно розглянути заяву позивачки про призначення пенсії від 25 лютого 2023 року із застосуванням під час вирішення питання про призначення пенсії пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ, та з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.
В іншій частині позову відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 1000 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 000 грн.
Не погодившись з таким судовим рішенням, сторони подали апеляційні скарги, в яких посилались на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги представник позивача зазначав, що позивач має достатню кількість пільгового стажу, підтвердженого належними документами, та відповідає іншим вимогам для призначення пенсії за віком, тому суд необґрунтовано не застосував ефективний спосіб захисту прав.
Просив скасувати рішення місцевого суду в частині зобов'язання повторно розглянути заяву про призначення пенсії, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі; стягнути в повному обсязі судові витрати, як і понесені в апеляційній інстанції.
Відповідач в своїй апеляційній скарзі просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що на момент звернення із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах позивач не досягла пенсійного віку відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; інше законодавство застосовується в частині, що не суперечить цьому закону.
У відзиві на апеляційну скаргу представником позивача висловлено прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а також стягнути витрати на правничу допомогу в розмірі 6500 грн.
Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі представника позивача, задовольнити частково, а апеляційну скаргу відповідача - залишити без задоволення, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне.
25 лютого 2023 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
На час звернення ОСОБА_2 досягла 52 років.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 03 березня 2023 року № 057150011901 позивачеві відмовлено в призначенні пенсії відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки на дату звернення позивач не досягла 55-річного віку. Інші умови призначення пенсії визнано достатніми: загальний страховий стаж складає 36 років 07 місяців 09 днів, пільговий стаж роботи - 26 років 06 місяців 29 днів.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Абзацом 1 пункту 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV визначено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Наведені норми кореспондуються з приписами абзаців 1, 2, 13 пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-ХІІ) в редакції Закону від 02 березня 2015 року № 213-VIII.
Проте, Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 статтю 13 Закону № 1788-ХІІ визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною).
Порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020, згідно з яким застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: […]
б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. […]».
Отже, на день звернення позивача із заявою про призначення пенсії Закон № 1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в Рішенні Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року).
Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23 січня 2020 року, з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд дійшов висновку, що вони явно суперечать один одному.
Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у зразковій справі № 360/3611/20.
Відповідач у спірному рішенні не заперечує наявність у позивача необхідного страхового стажу - 36 років 07 місяців 09 днів та пільгового стажу роботи за списком № 2 - 26 років 06 місяців 29 днів.
Судом встановлено, що на момент звернення із заявою від 25 лютого 2023 року про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 2 ОСОБА_2 досягла 52-річного віку, мала стаж роботи понад 20 років, з них більше 10 років на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, доводи відповідача про недосягнення позивачем пенсійного віку, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, є помилковими.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимоги щодо визнання протиправним та скасування рішення відповідача про відмову позивачеві у призначенні пенсії від 03 березня 2023 року № 057150011901 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо задоволення похідної вимоги, то належним способом захисту місцевий суд визначив зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 25 лютого 2023 року із застосуванням під час вирішення питання про призначення пенсії пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ, та з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.
Представником позивача оскаржується рішення суду першої інстанції в цій частині, який зауважує, що місцевим судом не застосовано ефективного способу відновлення прав позивача.
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово вказував на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Відтак, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Отже, за наявності права позивача на призначення пенсії зобов'язання відповідача призначити пенсію не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, та виключало б можливість повторного порушення прав позивача з тих самих підстав відповідачем.
Більш того, саме такий спосіб захисту прав позивача (зобов'язання призначити пенсію) був застосований Верховним Судом у постанові від 21.04.2021, зміненій лише в мотивувальній частині постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20 з аналогічного спору. Висновки Верховного Суду відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Враховуючи те, що цією постановою апеляційного суду встановлено право позивача на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, а також зважаючи на встановлені судом обставини протиправності дій відповідача з не призначення такої пенсії, можна дійти висновку, що належним та ефективним способом захисту в даному випадку є зобов'язання відповідача призначити позивачу таку пенсію (з дня звернення за пенсією, тобто з 25.02.2023).
При цьому, така дія також не відноситься до дискреційних повноважень відповідача, адже позивач має всі умови задля призначення такої пенсії.
Відтак, апеляційна скарга представника позивача в цій частині підлягає задоволенню.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга представника позивача в цій частині підлягає задоволенню, а рішення місцевого суду - частковому скасуванню.
Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Щодо судових витрат.
Частиною першою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов'язані із вчиненням процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи (пункт 1 частини третьої цієї же статті).
Відповідно до положень частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частина четверта статті 134 КАС України встановлює, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
З аналізу наведених норм вбачається, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу суду має бути надано докази обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт адвоката та їх вартості суду надано договір про надання правової допомоги та додаткову угоду до нього від 25 лютого 2023 року, відповідно до пункту 2 якої гонорар адвоката за правовий супровід справи під час звернення до органу Пенсійного фонду України, провадження у суді першої інстанції, а також на стадії виконання судового рішення становить 18 000 грн;
перелік робіт та послуг адвоката за договором про надання правової (правничої) допомоги від 25 лютого 2023 року без зазначення витраченого часу та розрахунку їх вартості,
таблиці зарахування грошових коштів позивачем на банківські реквізити позивача (судового збору та частини гонорару за договором про надання правової (правничої) допомоги від 25 лютого 2023 року).
25 квітня 2023 року відповідачем направлено до суду додаток до відзиву, де викладено доводи щодо неспівмірності витрат на правничу допомогу, який суд розцінює як клопотання про зменшення розміру витрат, які підлягають розподілу між сторонами.
Частина п'ята статті 134 КАС України визначає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Визначаючи співмірність, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що 1) справа не є складною, оскільки за цією категорією сформовано правову позицію, викладену в зразковій справі; 2) витрачений адвокатом час у зв'язку з наявністю зразкової справи не є тривалим; обсяг доказів, який підлягав вивченню, у зв'язку з відмовою в призначені пенсії за однією підставою - віком є невеликий; 3) обґрунтований обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт під час провадження у суді першої інстанції зводиться до складення позовної заяви, підтвердження отримання ухвали; складення відповіді на відзив за даною категорією справи КАС України не передбачено; 4) спір є немайновим; 5) доказів правового супроводу та обґрунтованості заявленого обсягу робіт, виконаних до звернення позивача із заявою про призначення пенсії, суду не надано.
Оцінюючи в сукупності вказані обставини і заявлений розмір витрат, місцевий суд вірно зазначив, що позивачем не дотримано співмірності витрат на професійну правничу допомогу, що є підставою для застосування частини шостої статті 134 КАС України, згідно з якою у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 14 липня 2021 року у справі № 200/7763/19-а, згідно з якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, усі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, установить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору з огляду на такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Таким чином, керуючись принципами справедливості та верховенства права, критерієм розумності розміру витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції правильно вважав, що відшкодуванню підлягають 4 000 грн за роботи та послуги, визначені пунктами 3 переліку (що охоплює інші роз'яснення та консультації), 6, 7, 9, 12, 13, 14, 21 та подальші дії на стадії виконання судового рішення.
Отже, в цій частині апеляційна скарга представника позивача задоволенню не підлягає.
Щодо розміру відшкодування судового збору.
Відповідно до речення 1 частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на це сума судового збору покладається на сторін пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Позивач просив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1 073,60 грн.
При цьому в позові просив зобов'язати відповідача призначити їй пенсію, з дня звернення за призначенням пенсії, тобто з 16 лютого 2023 року.
Судом першої інстанції зазначено, що визначення позивачем дати обчислення пенсії з 16 лютого 2023 року є необґрунтованим, оскільки предметом позову є визнання протиправним та скасування рішення від 03 березня 2023 року № 057150011901, яке прийнято за результатами розгляду заяви від 25 лютого 2023 року, тому в цій частині позову слід відмовити.
Отже, відшкодування судового збору не в розмірі 1073,60 грн, а в сумі 1000 грн відповідає принципу пропорційності задоволення позовних вимог, тому в цій частині апеляційна скарга представника позивача задоволенню не підлягає.
Також представником позивача заявлено вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу в сумі 9000 грн у зв'язку з поданням апеляційної скарги та 6500 грн за подання відзиву на апеляційну скаргу відповідача.
Керуючись наведеними вище нормами процесуального законодавства, з огляду на частковість задоволення апеляційної скарги, враховуючи типовість цієї справи, в тому числі, її незначну складність, наявність правових висновків Верховного Суду з означених питань, приймаючи до уваги частковість задоволення апеляційної скарги, а також що апеляційна скарга представника позивача (як і відзив на апеляційну скаргу відповідача) фактично повторює зміст позовної заяви, апеляційний суд вважає за можливе визначити розмір відшкодування витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката в апеляційному суді, в загальній сумі 1500,00 грн.
Крім того, за подання апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1288,32 грн.
У зв'язку із задоволенням апеляційної скарги по суті позовних вимог, судовий збір за її подання також слід відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника позивача Звонарьова Валентина Вадимовича - задовольнити частково.
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року у справі № 200/1143/23 - скасувати в частині відмови в позові.
Прийняти в цій частині нову постанову, внаслідок чого абзац третій резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року у справі № 200/1143/23 викласти в наступній редакції:
«Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області (код ЄДРПОУ: 22933548, місцезнаходження: вул. Саєнка Андрія, буд. 10, м. Фастів (з), Київська область, 08500) призначити ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020, з дня звернення за призначенням пенсії, тобто з 25 лютого 2023 року».
В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року у справі № 200/1143/23 - залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (код ЄДРПОУ: 22933548, місцезнаходження: вул. Саєнка Андрія, буд. 10, м. Фастів (з), Київська область, 08500) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 1288 (одна тисяча двісті вісімдесят вісім) грн. 32 коп.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (код ЄДРПОУ: 22933548, місцезнаходження: вул. Саєнка Андрія, буд. 10, м. Фастів (з), Київська область, 08500) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) судові витрати на правничу допомогу в апеляційній інстанції в розмірі 1500 (одна тисяча п'ятсот) гривень 00 коп.
Повне судове рішення - 26 вересня 2023 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. В. Сіваченко
Судді А. А. Блохін
Е. Г. Казначеєв