Справа № 420/16992/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 вересня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Попова В.Ф., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДІІС в Одеській області №Ф-9735-52 від 06.11.2020 року зі сплати єдиного соціального внеску на суму 35588,74 грн.;
- зобов'язати ГУ ДПС в Одеській області виключити з інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 відомості щодо заборгованості з єдиного соціального внеску у розмірі, визначеному вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9735-52 від 06.11.2020 року зі сплати єдиного соціального внеску на суму 35588,74 грн.;
- стягнути з ГУ ДПС в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив у позовній заяві, що був зареєстрований як фізична особа підприємець, але підприємницьку діяльність не здійснював і в цей період був найманим працівником за якого внески сплачував роботодавець. Звіти, декларації та реєстраційну картку на підтвердження реєстрації не подавав. Вимогу не отримував і про її існування стало відомо тільки у липні 2023 року із за стосунку «Дія». Просить задовольнити позовні вимоги.
Відповідачем подано пояснення на позовну заяву, відповідно до якого позовні вимоги не визнали та просять відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки працевлаштування позивача не є обставиною яка виключає сплату ЄСВ як фізичної особи підприємця.
Позивачем було заявлено клопотання про поновлення строку звернення до суду, яке ухвалою суду задоволено і такий строк поновлено.
Судом встановлені такі обставини по справі.
ОСОБА_1 перебував на обліку як фізична особа-підприємець в Арцизській РДА Одеської області з 04.03.2004 року по 25.10.2022 року, обліковується в 11 стані «припинено, але не знято з обліку».
На підставі даних ГУ ДПС в Одеській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9735-52 від 06.11.2020 року із сплати ЄСВ у сумі 35 588,74 грн. за 2017-2020 роки, яка була направлена позивачу за адресою АДРЕСА_1 .
З 25.03.2019 року ОСОБА_1 видув із зазначеної адреси та з цієї ж дати проживає АДРЕСА_2 .
В Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, ОСОБА_1 в період з 2017 -2020 роки був застрахованою особою та був працевлаштований і за нього сплачувався ЄСВ відповідно до нарахованої заробітної плати. (а.с.17-28)
Дослідивши позиції сторін викладені у заявах по суті, проаналізувавши письмові докази по справі, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають повному задоволенню.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-УІ в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-УІ єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-УІ надано визначення поняттям:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-УІ до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-УІ (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно- правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-УІ не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, ГУ ДПС, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 18 березня 2020 року (справа №140/1777/19).
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-УІ позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Як встановлено судом у цій справі протягом 2016 - 2020 років позивач був найманим працівником, не здійснював підприємницьку діяльність та не отримував доходу від такої діяльності. У цей період роботодавці сплачували за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що підтверджується індивідуальними відомостями Пенсійного фонду України про застраховану особу.
Суд відхиляє всі обґрунтування відповідача з підстав вищенаведених та з врахуванням позицій Верховного Суду.
Суд зазначає, що відповідачі не довели правомірність прийнятого ними рішення, а тому воно є протиправним та підлягає скасуванню, як таке що не відповідає вимогам зазначеним у ч. 2 ст.2 КАС України.
В той же час, позивач надав суду належні та допустимі докази, виклав правові обґрунтування правомірності позовних вимог,
У підсумку, з урахуванням вищезазначеного, у сукупності суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу врегульовано ст. 134 КАС України.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
На підтвердження витрат позивач надав договір про надання правової допомоги, довідку про оплату послуг та ордер. Вартість наданих послуг склала 5000,00 грн.
Проаналізувавши зміст поданої заяви, дослідивши матеріали справи, співставивши наведені сторонами аргументи із категорією цієї справи, суд зазначає, що справа не є складною чи такою, що потребує значних витрат часу та іншої адвокатської роботи пов'язаної з підготовкою позову та його розглядом, оскільки по такій категорії справ склалась стала судова практика на рівні Верховного Суду.
Тому суд приходить до висновку про зменшення витрат на правничу допомогу до 3000,00 гривень.
Судові витрати у вигляді судового збору підлягають стягненню на користь позивача.
Керуючись статтями 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДІІС в Одеській області № Ф-9735-52 від 06.11.2020 року зі сплати єдиного соціального внеску на суму 35588,74 грн.
Зобов'язати Головне управління ДПС в Одеській області (ЄДРПОУ44069166) виключити з інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відомості щодо заборгованості з єдиного соціального внеску у розмірі, визначеному вимогою про сплату боргу (недоїмки) № Ф-9735-52 від 06.11.2020 року зі сплати єдиного соціального внеску на суму 35588,74 грн.
Стягнути з Головного управління ДІС в Одеській області (ЄДРПОУ44069166) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. та судовий збір в сумі 1073,60 гривень.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя В.Ф. Попов