Справа № 420/18380/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 вересня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пекного А.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач), в інтересах якого діє адвокат Панчошак Олександр Дмитрович, звернувся до суду з позовом до Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради (далі - відповідач), в якому просить:
визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради № 3682-о від 05.08.2021 щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 02.06.2023;
зобов'язати Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.06.2023 щодо надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни другої групи та видачі відповідного посвідчення з моменту звернення, з урахуванням висновків суду.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 01.05.2023 позивач звільнений з Національної поліції України через хворобу наказом ГУНП в Одеській області № 492/с від 01.05.2023 (додається) та встановлено II інвалідності внаслідок війни.
02.06.2023 позивач звернувся до відповідача з заявою про встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та отримання посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни. Листом № т-17584-о від 09.06.2023 позивачу відмовлено у встановленні статусу та видачі посвідчення, оскільки поліцейський не прирівняний до особи рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ.
Позивач вважає дії відповідача щодо відмови у встановленні йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни протиправними, а свої права порушеними, а тому звернувся до суду з відповідним позовом.
Ухвалою від 24.07.2023 провадження у справі відкрите, розгляд справи призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
14.08.2023 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що останній позов не визнає.
Зокрема, свою позицію обґрунтовує тим, що відповідно до листа Міністерства у справах ветеранів війни України від 02.08.2021 № 7930/02/09.1-21 пунктом 2 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.
Суб'єктом пункту 2 частини другої статті 7 вищезазначеного Закону України є особи начальницького і рядового складу органів:
- Міністерства внутрішніх справ Союзу РСР;
- Комітету державної безпеки Союзу РСР;
- Міністерства внутрішніх справ України;
- Служби безпеки України;
- Служби зовнішньої розвідки України;
- інших військових формувань.
Відповідно до абзацу другого пункту 1 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (зі змінами) до рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ належать особи, які перебувають в кадрах Міністерства внутрішніх справ і яким присвоєно спеціальні звання, встановлені законодавством.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Відповідно до абзацу другого пункту 1 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (зі змінами) до рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ належать особи, які перебувають в кадрах Міністерства внутрішніх справ і яким присвоєно спеціальні звання, встановлені законодавством.
Листом Міністерства у справах ветеранів України від 02.08.2021 № 7930/02/09.1-21 повідомлено, що до осіб, які проходять службу у поліції, законодавством не передбачено застосування узагальнюючого поняття - особи рядового і начальницького складу Міністерства внутрішніх справ України. Також повідомлено, що Національна поліція, як центральний орган виконавчої влади, не належить до військових формувань.
Таким чином, підстави для встановлення поліцейським статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 2 частини другої статті 7 Закону відсутні.
Також, віднесення особи до категорії «особі з інвалідністю внаслідок війни» відповідно до ст. 7 Закону безпосередньо пов'язано з визначенням самого поняття «ветеран війни», яке міститься у ст. 4 Закону.
Інвалідність позивача не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби в контексті статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (під час воєнних дій), а тому ОСОБА_1 не може вважатися особою з інвалідністю внаслідок війни.
Визначальною ознакою категорії «осіб, які відносяться до осіб з інвалідністю внаслідок війни», є те, що такі особи безпосередньо брали участь у захисті Батьківщини чи бойових діях на території інших держав, травма, яку отримав позивач, внаслідок якої встановлено інвалідність, не пов'язана із участю позивача у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
Так, відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
Особи з інвалідністю І та II групи, інвалідність яких настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов'язаних з виконанням службових обов'язків по охороні громадського порядку, боротьбі із злочинністю та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій підпадають під дію пункту 2 статті 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» та мають право на отримання посвідчення ветерана органів внутрішніх справ або ветерана Національної поліції та відповідні пільги.
З огляду на викладене відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши надані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства, які регулюють спірні відносини, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 до 01.05.2023 проходив службу в Головному управлінні УМВС України в Одеській області та Головного управлінні Національної поліції в Одеській області.
Відповідно до свідоцтва про хворобу від 03.05.2022 № 71/2 медичної (військово-лікарською) комісією ДУ «ТМО МВС України по Одеси області» ОСОБА_1 визнано непридатним до служби в поліції, отриману травму пов'язану з виконанням службових обов'язків, а захворювання пов'язане з проходженням служби в поліції.
Відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Одеській області від 01.05.2023 № 492 о/с звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» за станом здоров'я (через хворобу) 01.05.2023 року майора поліції ОСОБА_1 , старшого інспектора з особливих доручень відділу охорони публічного порядку управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції в Одеській області.
Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії від 26.05.2023 року серії 12ААГ № 496701 позивачу встановлено інвалідність, причиною якої є травма пов'язана з виконанням службових обов'язків.
02.06.2023 ОСОБА_1 звернувся до Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту праці соціальної політики із заявою щодо встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення.
На заяву від 02.06.2023 Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту праці соціальної політики Одеської міської ради листом від 09.06.2023 № Т-17584-О повідомило, що підстав для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 2 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» немає, оскільки Закон не містить норм, які б прирівнювали правовий статус поліцейських до осіб рядового та начальницького складу внутрішніх справ. Чинним законодавством не передбачено застосування до осіб, які проходять службу у поліції, узагальнюючого поняття - особи рядового і начальницького складу, а перехід зі служби в органах внутрішніх справ на службу в органах поліції не свідчить про автоматичне поширення правового статусу «особа рядового і начальницького складу органу внутрішніх справ» на поліцейських.
Не погоджуючись з правомірністю таких дій Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту праці соціальної політики Одеської міської ради, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує наступні приписи законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченій Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначаються Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII).
Відповідно до ч. 1 статті 7 Закону № 3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.
Пунктом 2 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-XIІ встановлено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа:
2) осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами;
З аналізу наведених норм вбачається, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать, зокрема, особи з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ України, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, одержаного під час виконання службових обов'язків.
Тобто, для встановлення наявності у позивача права на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни за п.2 ч.2 ст. 7 Закону № 3551-XII необхідно з'ясувати наявність двох умов: 1) належність позивача до числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ України, 2) встановлення інвалідності внаслідок захворювання, одержаного під час виконання службових обов'язків.
Матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ та в Національній поліції України.
Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії від 26.05.2023 року серії 12ААГ № 496701 позивачу встановлено інвалідність, причиною якої є травма пов'язана з виконанням службових обов'язків.
Тобто, з наведеного слідує, що отримання травми, що мало наслідком в подальшому встановлення інвалідності, пов'язаної з виконанням службових обов'язків, відбулося під час виконання позивачем службових обов'язків при проходженні служби в Національній поліції України, як особою, яка на дату нещасного випадку та отримання інвалідності не проходила службу на посадах осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ України.
Щодо можливості віднесення позивача до осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ та розповсюдження приписів п.2 ч.2 ст.7 Закону № 3551-XII, суд зазначає наступне.
Пунктом 7 положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 878 (далі - Положення № 878), передбачено, що МВС здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи, а також заклади та установи.
Постановами Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 641 «Про утворення Національної поліції України» та від 16 вересня 2015 р. № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» утворено Національну поліцію України, її територіальні органи та ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, регулюються Законом України "Про Національну поліцію" №580-VIII (надалі - Закон № 580-VIII).
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону №580-VIII Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Діяльність поліції згідно з ч.2 ст.1 Закону № 580-VIII спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно з законом.
Статтею 2 Закону №580-VIII визначено, що завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.
Пунктом 3 Положення про Національну поліцію затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 р. № 877 встановлено, що основними завданнями Національної поліції є: 1) реалізація державної політики у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку; 2) внесення на розгляд Міністра внутрішніх справ пропозицій щодо забезпечення формування державної політики в зазначених сферах; 3) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.
Відповідно до ч.1 ст.14 Закону № 580-VIII структуру центрального органу управління поліції затверджує керівник поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ України.
Положеннями частини 1 статті 59 Закону № 580-VIII визначено, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Статтею 80 Закону № 580-VIII встановлено види спеціальних звань поліцейських. Так відповідно до ч.1 вказаної статті установлюються такі спеціальні звання поліцейських:
1) спеціальні звання молодшого складу: рядовий поліції; капрал поліції; сержант поліції; старший сержант поліції;
2) спеціальні звання середнього складу: молодший лейтенант поліції; лейтенант поліції; старший лейтенант поліції; капітан поліції; майор поліції; підполковник поліції; полковник поліції;
3) спеціальні звання вищого складу поліції: генерал поліції третього рангу; генерал поліції другого рангу; генерал поліції першого рангу.
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки, визначено Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 за № 114.
Пунктом 2 вказаного Положення передбачено, що особам, які перебувають на службі в органах внутрішніх справ, присвоюються такі спеціальні звання:
- Рядовий склад: рядовий міліції; рядовий внутрішньої служби;
- Молодший начальницький склад: молодший сержант міліції, молодший сержант внутрішньої служби, сержант міліції, сержант внутрішньої служби, старший сержант міліції старший сержант внутрішньої служби, старшина міліції, старшина внутрішньої служби, прапорщик внутрішньої служби, старший прапорщик внутрішньої служби;
- Середній начальницький склад: молодший лейтенант міліції, молодший лейтенант внутрішньої служби, лейтенант міліції, лейтенант внутрішньої служби, старший лейтенант міліції, старший лейтенант внутрішньої служби, капітан міліції, капітан внутрішньої служби;
- Старший начальницький склад: майор міліції, майор внутрішньої служби, підполковник міліції, підполковник внутрішньої служби, полковник міліції, полковник внутрішньої служби;
- Вищий начальницький склад: генерал-майор міліції, генерал-майор внутрішньої служби, генерал-лейтенант міліції, генерал-лейтенант внутрішньої служби, генерал-полковник внутрішньої служби.
Суд зазначає, що законодавством не передбачено можливості застосування до осіб, які проходять службу у поліції, узагальнюючого поняття «особи рядового і начальницького складу», а перехід зі служби в органах внутрішніх справ на службу в органах поліції не свідчить про автоматичне поширення правового статусу «особа рядового та начальницького органу внутрішніх справ» на поліцейських.
Аналіз вищевикладеного дозволяє дійти висновку, що правовий статус поліцейських є відмінним від осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ.
При цьому, жодним нормативно-правовим актом не визначено статусу Національної поліції як військового формування.
Слід відмітити, що Закон № 3551-XII, який є спеціальним щодо даних спірних правовідносин, не передбачає можливості застосування його положень в частині кола осіб, які мають право на отримання статусу «інвалід війни», до осіб, що проходили службу в органах Національної поліції України, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивач не є особою з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, отже, не відноситься до кола осіб, які відповідно до п.2 ч.2 ст.7 Закону № 3551-XII можуть бути визнані особами з інвалідністю внаслідок війни.
Суд зауважує, що встановлення медичною комісією групи інвалідності позивача з формулюванням «травма пов'язана з виконанням службових обов'язків», не є безперечною підставою для надання позивачу статусу інваліда війни, оскільки такий статус може бути визначений тільки у відповідності до вимог Закону.
Крім того, суд зауважує, що віднесення особи до інвалідів війни, відповідно до ст.7 Закону №3551-XII, безпосередньо пов'язано з визначенням самого поняття «ветеран війни», яке міститься у ст.4 цього Закону.
Згідно з частиною 1 статті 4 Закону № 3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
Таким чином, визначальною ознакою категорії осіб, які відносяться до «інвалідів війни», є те, що такі особи безпосередньо брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
Аналогічні висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 30.09.2019 у справі № 824/32/19-а, від 18.11.2020 у справі №1140/2362/18 та від 02.04.2021 у справі № 0540/9350/18-а.
Враховуючи вищевикладене, зважаючи на те, що позивач отримав травму, пов'язану з виконанням службових обов'язків, що настала під час проходження служби у Національній поліції України, а не під час проходження служби в органах внутрішніх справ, беручи до уваги те, що законодавством не передбачено застосування до осіб, які проходять службу у поліції, узагальнюючого поняття особи рядового і начальницького складу, враховуючи відсутність у Національної поліції України правового статусу військового формування суд приходить до висновку про не розповсюдження на позивача положень п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону №3551-ХІІ.
Відповідно до ч. 1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На переконання суду сторона позивача не довела обґрунтованість позовних вимог, за таких обставин, в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
Керуючись статтями 9, 14, 73 - 78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255, 257 - 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя А.С. Пекний