Справа № 420/19576/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 вересня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні; зобов'язати Головне управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходив службу в Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області з 01.11.2017 по 06.01.2022. Під час проходження служби позивачу в періоді з 01.01.2016 по 01.12.2018 не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення, у зв'язку із чим позивач звернувся за судовим захистом. На виконання судового рішення Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області 29.07.2023 виплачено присуджену суму індексації грошового забезпечення. На переконання позивача, несвоєчасне нарахування та виплата індексації грошового забезпечення порушили його права та інтереси, у зв'язку із чим відповідач повинен нести відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Ухвалою судді від 07.08.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Копію вищезазначеної ухвали разом із адміністративним позовом з додатками було надіслано Головному управлінню Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області до його електронного кабінету та доставлено 01.08.2023.
Відзив на адміністративний позов від відповідача до суду не надійшов, у зв'язку із чим справу розглянуто за наявними матеріалами відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України.
Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його часткового задоволення, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в 3 Державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області у період з 01.01.2016 по 01.11.2017 та у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області у період з 01.11.2017 по 06.01.2022.
Позивачу у період проходження служби в 3 Державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області з 01.01.2016 по 01.11.2017 та у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області з 01.11.2017 року по 01.12.2018 року йому не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення.
3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області у відповідь на адвокатський запит надав довідку про нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з січня 2016 року по жовтень 2017 року та листом від 27.12.2022 повідомив, що враховуючи відсутність кошторисних призначень на виплату індексації заробітної плати у період з 01.01.2016 по 01.11.2017, надання розрахунку індексації грошового забезпечення з урахуванням базового місяця січень 2008 року є безпідставним та неможливим.
Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області у відповідь на адвокатський запит надало довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.11.2017 по 06.01.2022, відповідно до якої у період з 01.11.2017 по 01.12.2018 індексація грошового забезпечення не нараховувалася та не виплачувалася.
Рішенням ООАС від 15.03.2023 по справі № 420/536/23 зобов'язано 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 01.11.2017 року індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078; зобов'язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.11.2017 року по 01.12.2018 року індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року та березень 2018 року відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.
На виконання вищезазначеного судового рішення Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нараховано та виплачено ОСОБА_1 29.07.2023 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.11.2017 в розмірі 13371,78 грн.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, звернувся до суду з даним позовом.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги підлягаючими частковому задоволенню у зв'язку з наступним.
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі №4-рп/2012 суд роз'яснив, що «в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 2371 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач мав право на нарахування та виплату у відповідний період індексації грошового забезпечення при звільненні зі служби.
Так, на виконання рішення суду відповідачем було виплачено позивачу 29.07.2023 заборгованість у розмірі 13371,78 грн. Вказана дата і є датою остаточного розрахунку відповідача з позивачем.
Суд звертає увагу на те, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, що передбачені ст. 17 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої цією статтею.
Отже, встановивши при розгляді справи щодо виплати середньої заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України повинен покласти обов'язок щодо нарахування та виплати на користь працівника середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини, що, в свою чергу, свідчить про обґрунтованість по суті вказаних позовних вимог та правомірність стягнення судом з відповідача середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні.
При цьому, суд зазначає, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас, у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права.
Частиною 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
З аналізу вказаної норми вбачається, що середньомісячна заробітна плата у даному випадку обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до абзацу сьомого пункту 2 Порядку №100 у разі зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до актів законодавства період до зміни структури заробітної плати виключається з розрахункового періоду.
Згідно з абзацом восьмим пункту 2 Порядку №100 у разі коли зміна структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування відбулася у період, протягом якого за працівником зберігається середня заробітна плата, а також коли заробітна плата у розрахунковому періоді не зберігається, обчислення середньої заробітної плати провадиться з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Варто зазначити, що механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).
Слід враховувати, що якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Наведене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, зробленими в постанові від 26 червня 2019 року, справа №761/9584/15-ц.
У вказаній справі касаційний суд з огляду на компенсаторний характер заходів відповідальності у цивільному праві дійшов висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим, при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Велика Палата Верховного Суду погодилась з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Крім того, Верховний Суд в постанові від 28 жовтня 2020 року у справі №240/222/20 зазначив, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи те, з чим була пов'язана тривалість періоду заборгованості з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
З огляду на викладене, виходячи з критеріїв розміру простроченої заборгованості, період затримки (прострочення) її виплати та час звернення до суду, суд дійшов висновку, що справедливим та пропорційним розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є сума в розмірі 13371,78 грн (сума індексації грошового забезпечення, яку було відповідачем своєчасно не виплачено).
Отже, з огляду на принцип пропорційності, приймаючи до уваги наявність спору між сторонами щодо суми виплат при звільненні, суд вважає належним до застосування в даній справі принципу співмірності при визначенні суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
На думку суду, в даному випадку належить зобов'язати відповідача виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні в розмірі 13371,78 грн.
Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб'єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Суд також враховує встановлений ст.3 Конституції України, ст. 6 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Суд акцентує увагу на приписах ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його часткового задоволення.
Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області (65091, м. Одеса, вул. Прохорівська, 6; ЄДРПОУ 38643633) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні.
Зобов'язати Головне управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 13371,78 грн (тринадцять тисяч триста сімдесят одну грн 78 коп.) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя І.В. Завальнюк