ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
Іменем України
27 вересня 2023 рокум. ДніпроСправа № 360/802/23
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Качанок О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до 3 прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до 3 прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач), в якому позивач, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 29.04.2022 по 27.07.2023;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 29.04.2022 до дня фактичного розрахунку 27.07.2023.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 28.04.2022 наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України від 28.04.2022 № 532-ОС позивача виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення. Остаточною датою закінчення проходження військової служби визначено 29 квітня 2022 року.
При виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, позивачу із затримкою проведено виплати належних йому коштів, що підтверджується випискою по надходженням АТ КБ «Приватбанк», зокрема:
- 18.05.2022 відповідачем виплачено кошти у сумі 348201,49 грн;
- 21.07.2022 відповідачем виплачено кошти у сумі 15153,48 грн (коментар до платежу: грошове забезпечення);
- 25.07.2022 відповідачем виплачено кошти у сумі 59204,82 грн (коментар до платежу: заробітна плата);
- 15.08.2022 відповідачем виплачено кошти у сумі 3283,33 грн;
- 15.07.2023 відповідачем виплачено кошти у сумі 12250,47 грн (коментар до платежу: виплата грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2018 роки ОСОБА_1 згідно з рішенням Львівського окружного адміністративного суду № 380/10902/23 від 27.06.2023);
- 19.07.2023 відповідачем виплачено кошти у сумі 61077,57 грн (коментар до платежу: індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 згідно з рішенням Луганського окружного адміністративного суду № 360/1522/22 від 03.04.2023).
- 27.07.2023 військовою частиною здійснено доплату належного при звільненні грошового забезпечення у сумі 119089,51 грн, що підтверджується випискою по надходженням по кратці/рахунку АТ КБ «Приватбанк».
Отже, відповідачем в порушення встановлених законодавством строків розрахунку при виключенні позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення проведено остаточний розрахунок у зв'язку із звільненням лише 27.07.2023.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.
Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, про що 15.08.2023 надав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що дійсно 18.05.2022 виплачено кошти у сумі 348201,49 грн (одноразова грошова допомога при звільненні, компенсація відпуски як учаснику бойових дій, додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168 у розмірі до 100000,00 грн); 21.07.2022 за заявою позивача нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення за 2015-2018 роки у сумі 15153,48 грн; 25.07.2022 нарахована та виплачена грошова компенсація за неотримане речове майно у розмірі 59204,82 грн; 15.08.2022 відповідачем виплачено позивачу 3283,33 грн додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168). Крім цього, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.06.2023 у справі № 380/10902/23, 15.07.2023 перераховано грошову допомогу на оздоровлення за 2016-2018 роки з урахування Постанови № 889 у сумі 12250,47 грн.
До того ж, на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 03.04.2023, яке залишене без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 28.06.2023 у справі № 360/1522/22, 27.07.2023 перераховане та виплачене грошове забезпечення з урахуванням посадових окладів та окладів за військовим званням на 2020, 2021, 2022 роки у розмірі 61077,57 грн та у розмірі 119089,51 грн.
Відповідач вказує, що військовослужбовці не мають правового статусу «працівник», проходження ними військової служби врегульовано спеціальним законодавством, тому чинність Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) на них не поширюється, через це норми статті 116, 117 Кодексу не можуть поширюватись на військовослужбовців та на правовідносини щодо проходження військової служби.
Водночас зазначає, що починаючи з 19.07.2022 у КЗпП України стаття 117 передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців.
Відповідач вважає, що з урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем - 27.07.2023, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX. Також наголошує на очевидну непропорційність між наслідкам правопорушення, характером заборгованості по грошовому забезпеченню, діями позивача та відповідача.
Зважаючи на викладене, відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою суду від 25.07.2023 позовну заяву залишено без руху. Запропоновано позивачу усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду документа про сплату судового збору.
У встановлений ухвалою суду від 25.07.2023 строк позивач усунув недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 01.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою суду від 03.08.2023 прийнято до розгляду уточнену позовну заяву.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади, довідкою від 03.05.2022 № 1334-7500849053 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Позивач має статус учасника бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 .
Згідно біографічної довідки полковник юстиції ОСОБА_1 (П-004295) наказом Голови Державної прикордонної служби України від 27.04.2022 № 403-ОС звільнений з військової служби за підпунктом «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації: (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років)).
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 полковника Євгенія Пікуса від 28.04.2022 № 532-ОС «Про особовий склад» позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Остаточна дата закінчення проходження військової служби визначена 29 квітня 2022 року.
Згідно з пунктом 5 наказу Адміністрації Державної прикордонної служби від 01.03.2022 № 109-АГ, військову частину НОМЕР_1 зараховано з 24.02.2022 на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_4 .
Відповідно до розрахункового листа за травень 2022 року, позивачу нараховано 348201,49 грн (одноразова грошова допомога при звільненні, компенсація відпуски як учаснику бойових дій, додаткова винагорода, передбачена постановою 168). Згідно з довідкою АТ КБ «Приватбанк» від 20.07.2023 ОСОБА_1 18.05.2022 перераховано 348201,49 грн (деталі операції: зарплата, В/Ч НОМЕР_4 ).
Згідно з розрахунковим листом за липень 2022 року позивачу нараховано індексацію грошового забезпечення за 2015 - 2018 роки та грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 15153,48 грн та 59204,82 грн відповідно. Довідками АТ КБ «Приватбанк» від 20.07.2023 підтверджується перерахування вказаних коштів 21.07.2022 та 25.07.2022 на рахунок позивача (деталі операції: зарплата, В/Ч НОМЕР_4 ; безготівкове поповнення, В/Ч НОМЕР_4 ).
Згідно довідки АТ КБ «Приватбанк» від 20.07.2023, 15.08.2022 позивачу перераховано кошти в сумі 3283,33 грн (деталі операції: зарплата, В/Ч НОМЕР_4 ). Відповідно до розрахункового листа за серпень 2022 року - нарахована додаткова винагорода.
На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі № 380/10902/23 від 27.06.2023 позивачу 15.07.2023 перераховано грошові кошти у сумі 12250,47 грн.
На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 03.04.2023 у справі № 360/1522/22, 19.07.2023 позивачу нараховано грошове забезпечення у розмірі 61127,57 грн (перераховано 19.07.2023) та у розмірі 119089,51 грн (перераховано 27.07.2023).
Вказане підтверджується розрахунковим листом за липень 2023 року № 361-М від 02.08.2023, довідками АТ КБ «Приватбанк» від 20.07.2023, від 27.07.2023 та платіжною інструкцією № 472 від 26.07.2023.
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 02.08.2023 № 354-М середньоденний розмір ОСОБА_1 грошового забезпечення за два останні календарні місяці перед звільненням становить 813,90 грн.
Також судом встановлено, що згідно з архівною відомістю № 1 у квітні 2022 року ОСОБА_1 нараховано грошового забезпечення в сумі 109743,09 грн.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання проходження військової служби регулюється спеціальним законодавством. Соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей регулюється Законом України від 20 грудня 1999 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Відповідно до статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Відповідно до абзацу першого та другого пункту 242 Положення, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
З аналізу викладеного вбачається, що при звільненні з військової служби та виключенню зі списків особового складу військової частини із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, без проведення остаточного з ним розрахунку, можливе лише за його письмовою згодою.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення.
Водночас такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства - Кодексом законів про працю України.
Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України (в редакції до 19 липня 2022 року) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених норм трудового законодавства випливає, що умовами застосування статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум. У разі дотримання наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником і підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2020 року по справі № 320/1263/19.
Разом з тим, Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» текст статті 117 викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та частини 2 статті 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення військовослужбовців.
Подібний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладений у постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16, від 31.10.2019 у справі № 2340/4192/18, від 28.01.2021 у справі № 240/11214/19 та від 24.06.2021 у справі № 160/12817/19.
Таким чином, суд вважає помилковими доводи відповідача про те, що у спірному випадку норми статті 116, 117 КЗпП України, не можуть поширюватись на військовослужбовців та на правовідносини щодо проходження військової служби.
Враховуючи наведене, позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно статті 117 КЗпП України. Як наслідок, бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною.
Позивач просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.04.2022 по 27.07.2023.
Суд зазначає, що день звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року по справі № 821/1226/16).
До того ж, наказом начальника 3 прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса від 28.04.2022 № 532-ОС «Про особовий склад» встановлено, що остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 29 квітня 2022 року.
Саме в цей день на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому при звільненні. А тому строк затримки по виплаті грошового забезпечення слід рахувати з 30.04.2022 по 26.07.2023, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат. Окрім цього, погашення заборгованості відбулося 27.07.2023.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100 у редакції, яка діє на час вирішення спору).
Згідно з підпунктом «л» пункту 1 Порядку № 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Відповідно до абзаців першого-четвертого та сьомого пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 р., проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п'ятого пункту 4 цього Порядку.
Абзацами третім-п'ятим пункту 4 Порядку № 100 передбачено, якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору. Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.
Відповідно до абзаців першого-третього пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт. Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період. Якщо період, за який нараховано премію чи іншу заохочувальну виплату, працівником відпрацьовано частково, під час обчислення середньої заробітної плати враховується сума у розмірі не більше фактично нарахованої суми премії чи іншої заохочувальної виплати.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).
Обраховуючи розмір середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, суд враховує, що згідно з довідкою відповідача від 02.08.2023 № 354-М щодо грошового забезпечення ОСОБА_1 , останньому нараховано за лютий - березень 2022 року 48020,29 грн. Сукупна кількість календарних днів за цей період складає 59 днів. Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 813,90 грн (48020,29 грн / 59 календарних днів).
Затримка розрахунку при звільненні становить 453 календарних дні (період з 30.04.2022 по 26.07.2023).
Період нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, з урахуванням положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діє з 19 липня 2022 року, складає період з 30.04.2022 по 30.10.2022 та становить 184 календарних дні.
Відповідно, середнє грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, в арифметичному обчисленні складає 149757,60 грн (середньоденне грошове забезпечення 813,90 грн х 184 календарних дні).
Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплатити розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (позиція Верховного Суду України, висловлена у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Верховним Судом у постанові від 30 листопада 2020 року по справі № 480/3105/19 вказано, що при визначенні суми, яка підлягає стягненню за затримку розрахунку при звільненні, слід обраховувати суму стягнення пропорційно розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять 100 відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Зазначена правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 22 липня 2021 року в справі № 200/5764/20-а та постанові від 11 серпня 2021 року в справі № 640/9375/20.
Для визначення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у цій справі суд застосовує порядок розрахунку середнього заробітку, передбачений Порядком № 100, з врахуванням вищенаведених правових позицій Верховного Суду, зокрема, у постанові від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19.
Загальний розмір виплат, належних позивачу на день звільнення зі служби складає 728053,76 грн, у тому числі: 109743,09 грн (нараховано за розрахунковим листом за квітень 2022 року, а також згідно з архівною відомістю № 1) та 618310,67 грн (виплата із затримкою, зокрема: 348201,49 грн (виплата 18.05.2022), 15153,48 грн (виплата 21.07.2022), 59204,82 грн (виплата 25.07.2022), 3283,33 грн (виплата 15.08.2022), 12250,47 грн (виплата 15.07.2023), 61127,57 грн (виплата 19.07.2023), 119089,51 грн (виплата 27.07.2023)).
Розмір невиплаченого позивачу у день звільнення із служби грошового забезпечення 618310,67 грн по відношенню до всіх належних при звільненні виплат у розмірі 728053,76 грн становить 84,93%.
Виходячи з принципу пропорційності, сума належного позивачу середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, має складати 127189,13 грн (149757,60 грн (середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні) х 84,93% (відсоток невиплаченого позивачу у день звільнення із служби грошового забезпечення по відношенню до всіх належних при звільненні виплат).
Втім, установивши такі вихідні дані, суд дійшов висновку, що застосування методу розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що наведений у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, з урахуванням особливостей даної справи не відповідає принципу співмірності, критерію справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого військовослужбовця та його колишнього роботодавця, оскільки найвагоміша частка несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення в сумі 348201,49 грн (одноразова грошова допомога при звільненні, компенсація відпуски як учаснику бойових дій, додаткова винагорода) була перерахована позивачу через 19 днів після звільнення. До того ж, як встановлено судом з рішення Львівського окружного адміністративного суду по справі № 380/10902/23 щодо перерахунку та виплати грошової допомоги на оздоровлення у квітні 2016 року, липні 2017 року та січні 2018 року, позивач звернувся до суду у травні 2023 року, тобто зі спливом більше одного року після звільнення.
Поряд із цим у постановах Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 821/2093/16 та від 27.04.2023 у справі № 200/5415/20-а вказано, що розрахунок запропонований у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 не потрібно інтерпретувати як єдино правильний чи обов'язковий. Критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку. Обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 825/325/16 з-поміж іншого зазначено, що «…при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати… , те що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.
З огляду на перелічене правове підґрунтя, суд повертається до критеріїв, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, а саме: «п.72. … Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
п. 86. … оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
п. 91. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: …
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;»
Водночас, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що ключовим фактором, який може свідчити про співмірність та компенсаторність суми середнього заробітку, що підлягає стягненню у зв'язку із несвоєчасним розрахунком при звільненні є приблизна оцінки розміру майнових втрат працівника, які розумно можна було би передбачити.
Тому, розрахунок належного позивачу до відшкодування середнього заробітку суд здійснює, виходячи з інфляційних втрат, які зазнав позивач у зв'язку із несвоєчасним проведення розрахунку при звільненні.
Як вказувалось вище, наказом начальника 3 прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса від 28.04.2022 № 532-ОС «Про особовий склад» позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Остаточна дата закінчення проходження військової служби визначена 29 квітня 2022 року.
Так, 18.05.2022 позивачу виплачено грошове забезпечення у сумі 348201,49 грн Згідно з відомостями Міністерства фінансів України https://index.minfin.com.ua/ua/economy/index/inflation/ та застосовуючи калькулятор інфляційних втрат за період з 30.04.2022 по 18.05.2022, індекс інфляції за вказаний період = (102.7 : 100) = 1.027000. Інфляційне збільшення = 348201.49 x 1.027000 - 348201.49 = 9401,44 грн.
21.07.2022 позивачу виплачено 15153,48 грн грошового забезпечення. Індекс інфляції за цей період = (102.7 : 100) x (103.1 : 100) x (100.7 : 100) = 1.066249. Інфляційне збільшення = 15153.48 x 1.066249 - 15153.48 = 1003,90 грн.
25.07.2022 позивачу виплачено 59204,82 грн. Індекс інфляції за весь період = (102.7 : 100) x (103.1 : 100) x (100.7 : 100) = 1.066249. Інфляційне збільшення = 59204.82 x 1.066249 - 59204.82 = 3922,25 грн.
15.08.2022 виплачено 3283,33 грн. Індекс інфляції за весь період = (102.7 : 100) x (103.1 : 100) x (100.7 : 100) x (101.1 : 100) = 1.077978. Інфляційне збільшення = 3283.33 x 1.077978 - 3283.33 = 256,03 грн.
15.07.2023 позивачу виплачено 12250,47 грн. Індекс інфляції за вказаний період = (102.7 : 100) x (103.1 : 100) x (100.7 : 100) x (101.1 : 100) x (101.9 : 100) x (102.5 : 100) x (100.7 : 100) x (100.7 : 100) x (100.8 : 100) x (100.7 : 100) x (101.5 : 100) x (100.2 : 100) x (100.5 : 100) x (100.8 : 100) x (99.4 : 100) = 1.186871. Інфляційне збільшення = 12250.47 x 1.186871 - 12250.47 = 2289,26 грн.
19.07.2023 перераховано 61127,57 грн. Індекс інфляції за весь період = (102.7 : 100) x (103.1 : 100) x (100.7 : 100) x (101.1 : 100) x (101.9 : 100) x (102.5 : 100) x (100.7 : 100) x (100.7 : 100) x (100.8 : 100) x (100.7 : 100) x (101.5 : 100) x (100.2 : 100) x (100.5 : 100) x (100.8 : 100) x (99.4 : 100) = 1.186871. Інфляційне збільшення = 61127.57 x 1.186871 - 61127.57 = 11422,96 грн.
27.07.2023 позивачу відповідачем сплачено 119089,51 грн. Індекс інфляції за весь період = (102.7 : 100) x (103.1 : 100) x (100.7 : 100) x (101.1 : 100) x (101.9 : 100) x (102.5 : 100) x (100.7 : 100) x (100.7 : 100) x (100.8 : 100) x (100.7 : 100) x (101.5 : 100) x (100.2 : 100) x (100.5 : 100) x (100.8 : 100) x (99.4 : 100) = 1.186871. Інфляційне збільшення = 119089.51 x 1.186871 - 119089.51 = 22254,36 грн.
На цій підставі, ураховуючи критерії визначення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця, що наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, з урахуванням того, що фінансування видатків відповідача здійснюється з Державного бюджету України, триваючу збройну агресію російської федерації проти України суд вважає, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за обставин даної справи має складати 50550,20 грн (9401,44 + 1003,90 + 3922,25 + 256,03 + 2289,26 + 11422,96 + 22254,36).
Крім того, стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, потрібно наголосити, що суд не вирішує питання про утримання з цих коштів податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов'язком роботодавця, а не суду (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 805/1008/16-а).
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача у частині ненарахування та невиплати й зобов'язання такого нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, то суд, керуючись пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.99 № 13 та постановою Верховного Суду від 16.02.2023 по справі № 420/20192/21 вважає, що належним способом захисту є саме стягнення відповідної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
У вказаній постанові Верховного Суду від 16.02.2023 по справі № 420/20192/21 зазначено: «24. … питання про стягнення на користь працівника середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні може вирішуватися судом одночасно з вирішенням спору про розміри належних звільненому працівникові сум або бути окремим предметом судового розгляду.
25. При цьому правило щодо визначення судом розміру відшкодування за статтею 117 КЗпП України є однаковим в обох випадках, оскільки стягнення з роботодавця на користь працівника конкретної суми середнього заробітку є належним й ефективним способом захисту його порушених трудових прав, який застосовується при вирішенні й інших трудових спорів (про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за час невиконання рішення суду тощо) та покликаний забезпечити належне виконання рішення суду, в тому числі його примусове виконання державною виконавчою службою, й запобігти виникненню нового спору щодо суми відшкодування.».
Отже, належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача буде стягнення з 3 прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 квітня 2022 року по 30 жовтня 2022 року в сумі 50550,20 грн (п'ятдесят тисяч п'ятсот п'ятдесят гривень 20 коп).
У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити через неналежність обраного представником позивача способу судового захисту та його невідповідність об'єкту порушеного права.
Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною восьмою статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Позивач при зверненні до суду з позовом сплатив 858,88 грн судового збору.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, судові витрати, понесені позивачем належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в сумі 858,88 грн.
Керуючись статтями 2, 9, 72, 77, 90, 94, 139, 241-246, 250, 255, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити частково.
Стягнути з 3 прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 квітня 2022 року по 30 жовтня 2022 року в сумі 50550,20 грн (п'ятдесят тисяч п'ятсот п'ятдесят гривень 20 коп).
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у сумі 858,88 грн (вісімсот п'ятдесят вісім гривень 88 коп) з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення суду складено 27.09.2023.
Суддя О.М. Качанок