ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_______________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"27" вересня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/3177/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Рильової В.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Небилиці Сергія Миколайовича (юридична адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса для листування : 02132, м.Київ, а/с 23)
до Фізичної особи-підприємця Святенко Віталія Олександровича (юридична адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 )
про стягнення 68 838,08 грн
без виклику учасників справи
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець Небилиця Сергій Миколайович звернувся до Господарського суду Харківської області із позовною заявою про стягнення з Фізичної особи-підприємця Святенко Віталія Олександровича 68 838,08 грн. заборгованості за Договором № 04.04.2023/2 про надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом від 04 квітня 2023 року, в тому числі: 60 000,00 грн. - сума основного боргу за послуги перевезення вантажу; 7 267,12 грн. - пеня; 440,96 грн. - 3% річних від простроченої суми та 1 130,00 грн. - інфляційні втрати за порушення умов проведення розрахунків за Договором № 04.04.2023/2. Також позивач просить суд покласти на ФОП Святенко В.О. витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 684,00 грн.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 01.08.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами, наданими сторонами.
ФОП Святенко В.О. наданими відповідачу процесуальними правами не скористався; у встановлений статтею 251 ГПК України п'ятнадцятиденний строк відзив на позовну заяву до суду не подав.
Копію ухвали про відкриття провадження у справі від 01.08.2023р. було направлено на зазначену у позовній заяві та у ЄДРПОУ юридичну адресу відповідача. Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 019168, 04.08.2023 поштове відправлення вручено відповідачу.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що відповідач був повідомлений належним чином про розгляд справи судом.
Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини другої статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши справу № 922/3177/23 в межах строку, встановленого статтею 248 Господарського процесуального кодексу України; всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Згідно Договору №04.04.2023/2 від 04.04.2023 (далі-договір), замовник-експедитор (відповідач) замовляє, а перевізник (позивач) надає послуги з організації і виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародних сполученнях.
Відповідно до п.1.4. договору, на кожне перевезення оформляється транспортне замовлення (заявка), що складається в письмовій формі, підписується уповноваженою особою і скріплюється печаткою.
Наявна в матеріалах справи Заявка №15 від 04.04.2023 була підписана позивачем та відповідачем та скріплена печатками позивача та відповідача.
Відповідно до умов заявки №15 від 04.04.2023 відповідач, як експедитор замовив послуги з перевезення вантажу за маршрутом: м. Стамбул (Турція) - м.Харків (Україна). У заявці №15 від 04.04.2023 визначено, що вартість послуг перевезення складає 90000,00 грн , строк доставки вантажу - 10.04.2023.
Згідно з матеріалами справи, позивачем за допомогою залучених перевізників виконано замовлене відповідачем перевезення, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR-TTH серії А № 737006 від 08.04.2023 з відміткою про отримання вантажу без пошкоджень вантажоодержувачем - ТОВ "Ю БІ СІ ПРОМО". Дата доставки вантажу - 18.04.2023.
Позивачем складені та підписані акт виконаних робіт (наданих послуг) №18-04-2023 від 18.04.2023 та рахунок №17-04-2023 від 17.04.2023.
У відповідності до п.3.2. договору оплата послуг перевізника здійснюється протягом 14 (чотирнадцяти) банківських днів з дня отримання оригіналів наступних, оформлених належним чином, документів: рахунку на виконані послуги; CMR з підписом і печаткою вантажоодержувача та датою розвантаження (зазначенням браку/недостачі якщо вони мали місце); акту виконаних робіт; податкової накладної (якщо перевізник платник ПДВ). Розрахунки між сторонами за договором відбуваються в безготівкову порядку, шляхом переказу відповідних грошових коштів на рахунок перевізника.
У заявці №15 від 04.04.2023 визначено, що оплата здійснюється після отримання повного пакету документів та CMR-TTH з мокрою печаткою перевізника, вантажовідправника і вантажоодержувача протягом 14-20 банківських днів. Документи необхідні для оплати: договір, заявка , рахунок, акт, CMR-ТТН.
На підтвердження направлення відповідачу пакету документів, позивач надав експрес-накладну ТОВ "Нова Пошта" №20450697834347. За змістом експрес-накладної №20450697834347 одержувачем визначено: Святенка Віталія; тип відправлення: документи. Відповідно до відстеження відправлення, поштове відправлення за експрес-накладною №20450697834347 отримано одержувачем 21.04.2023.
Підписаний відповідачем Акт наданих послуг або мотивована відповідь відмови його підписання позивачу з боку відповідача не були надіслані.
Відповідно до п. 5.6 Договору якщо у встановлені у п. 2.2.9 даного договору строки перевізник не одержить підписаний замовником Акт виконаних робіт або мотивовану відмову від його підписання, роботи та їх результати вважаються такими, що прийняті Замовником-експедитором.
За таких обставин, суд вважає, що позивачем доведено належними та допустимими доказами виконання ним свого зобов'язання за договором та заявкою щодо передачі (надіслання) відповідачу оригіналів рахунку №17-04-2023 від 17.04.2023, акту виконаних робіт (наданих послуг) №18-04-2023 від 18.04.2023, договору перевезень вантажів (транспортно-експедиційне обслуговування) №04.04.2023/2 від 04.04.2023, заявки на перевезення вантажів автомобільним транспортом №15 від 04.04.2023, CMR-TTH серії А № 737006.
Судом враховано, що висновки про належність направлення необхідних для оплати документів через відділення ТОВ "Нова Пошта" також узгоджується із судовою практикою в аналогічних правовідносинах (постанови Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2023 у справі №910/1213/23, від 11.04.2023 у справі № 910/6586/22).
Отже, з огляду на встановлені у заяві строки оплати, відповідач мав здійснити оплату наданих позивачем послуг у строк до 11.05.2023.
31.05.2023 позивачем на адресу відповідача направлена претензія-вимога про сплату суми заборгованості за договором № 04.04.2023/2 від 04.04.2023 та заявкою №15 від 04.04.2023. Разом із претензією позивачем направлені рахунок №17-04-2023 від 17.04.2023 (оригінал повторно), акт виконаних робіт (наданих послуг) №18-04-2023 від 18.04.2023 (оригінал повторно), копія міжнародно-транспортної накладної (CMR-TTH) серії А №737006.
Претензія була отримана відповідачем, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0221701407160 від 13.06.2023. Жодних заперечень щодо кількості, вартості та якості наданих послуг відповідачем не було надано.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач послуги з перевезення відповідно договору № 04.04.2023/2 від 04.04.2023 сплатив частково на суму 30 000, 00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками по рахунку (арк.спр 34-36).
Посилаючись на порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо повної оплати наданих позивачем послуг з перевезення, позивачем заявлені вимоги про стягнення з ФОП Святенка В.О. заборгованості у сумі 60000,00 грн, пені у сумі 7 267,12 грн, 3% річних у сумі 440,96 грн., інфляційних втрат у сумі 1 130 грн., а також суми судового збору у розмірі 2 684,00 грн.
Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із ст.6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), зі змістом якої кореспондуються і приписи статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України).
Частиною третьою статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно статті 193 ГК України та статті 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Крім того, за змістом статті 193 ГК України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом. Аналогічні застереження містить стаття 525 ЦК України.
Згідно також приписів статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина перша статті 193 ГК України).
Аналіз укладеного сторонами Договору № 04.04.2023/2 про надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом від 04 квітня 2023 року та інших документів, складених під час формування спірних правовідносин, дає підстави зробити висновок про те, що така угода за своєю правовою природою та істотними умовами є договором перевезення, регулювання якого здійснюється главою 64 ЦК України.
Відповідно до приписів статті 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Виходячи зі змісту наведеної норми, перевізник є таким учасником процесу перевезення вантажів, функціональне призначення якого полягає у наданні транспортної послуги - переміщення продукції виробничо- технічного призначення та виробів народного споживання. Правовий статус перевізника характеризує те, що він є суб'єктом господарювання, який на виконання умов договору перевезення вантажу зобов'язується доставити ввірений йому вантажовідправником вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі - вантажоодержувачу. Перевізник є стороною договору перевезення вантажу і зазначається як такий у відповідних транспортних документах.
Водночас, згідно зі статтею 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.
Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
За змістом частини першої статті 306 ГК України, перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Частиною четвертою зазначеної статті встановлено, що допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.
Статтею 316 ГК України визначено, що за договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.
Отже, транспортне експедирування є видом господарської діяльності, спрямованої на організацію процесу перевезення вантажів. Експедитор є таким суб'єктом господарювання, функціональне призначення якого полягає в організації та сприянні здійсненню процесу вантажів. Експедитором може бути, як суб'єкт господарювання (транспортно-експедиційна організація), так і безпосередньо перевізник. Транспортне експедирування - це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях.
Транспортне експедирування як вид господарської діяльності не може розглядатися окремо від перевезення, це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях (сортування вантажів під час їх прийняття до перевезення, перевалка вантажів у процесі їх перевезення, облік надходження вантажів під час видачі вантажу тощо), і саме це дає підстави розглядати її допоміжним щодо перевезення видом діяльності. Тому кожна послуга, що надається експедитором клієнту, по суті є транспортною послугою.
Статтею 931 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не установлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.
Суд зазначає, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Надавши оцінку наявним у справі доказам, суд дійшов висновку, що позивачем доведено факт надання посуг з перевезення відповідно до умов договору, настання сроку оплати за вказаним договором та часткового виконання відповідачем свого обов'язку щодо оплати наданих позивачем послуг.
Враховуючи доведеність з боку позивача факту порушення відповідачем умов Договору та діючого законодавства, відповідачем не виконано зобов'язань з повної оплати наданих позивачем послуг за договором № 04.04.2023/2 про надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом від 04 квітня 2023 року, наявність заборгованості в розмірі 60000,00 грн підтверджено матеріалами справи та відповідачем не спростовано, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог в частині стягненняз відповідача заборгованості у сумі 60000,00 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення пені у сумі 7 267,12 грн., 3% річних у сумі 440,96 грн., інфляційних втрат у сумі 1 130 грн., суд зазначає таке.
За змістом з ч.2 ст.217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч.1 ст.230 ГК України).
За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).
Згідно із ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Умовами п. 5.7 договору встановлено, що у випадку несвоєчасної оплати платежів/штрафних санкцій винна сторона оплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу від суми заборгованості.
Суд зазначає, що приписом частини шостої статті 232 ГК України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Отже, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.
До матеріалів справи позивачем надано детальний розрахунок пені, по кожному окремому періоду. Перевіривши відповідні нарахування, суд встановив, що вони не суперечать вимогам чинного законодавства та є арифметично вірними. Відповідно, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог також в частині стягнення з відповідача пені за Договором № 04.04.2023/2 про надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом від 04 квітня 2023 рок в розмірі 7 267,12 грн.
Щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пп. 3.2 п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв'язку із чим таке зобов'язання є триваючим.
Правовий аналіз положень статтей 526,599,611,625 ЦК України дає підстави для висновку про те, що кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд зазначає, що він є арифметично вірним, а тому позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат в сумі 1130,00 грн. підлягає задоволенню.
Крім того, здійснивши самостійний розрахунок процентів річних , господарський суд зазначає, що арифметично правильними є нарахування 3% річних в розмірі 436,03 грн. Відтак, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних суд задовольняє частково.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Фізичної особи-підприємця Небилиці Сергія Миколайовича, а саме в частині стягненння заборгованості у сумі 60000,00 грн, пені у сумі 7 267,12 грн., інфляційних втрат у сумі 1 130 грн., та 3% відсотків річних у сумі 436, 03 грн.
В задоволенні позову в частині стягнення з ФОП Святенка В.О. 3% річних в розмірі 4,93 грн. суд відмовляє, у зв'язку із безпідставністю відповідних нарахувань.
Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується частинами першою та дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, якими визначено, що судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог; якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Враховуючи задоволення позовних вимог, судовий збір в мінімальному розмірі, що визначений Законом України "Про судовий збір" - 2684,00 грн. покладається судом на ФОП Святенка В.О., з вини якого виник спір, та підлягає стягненню на користь позивача у даній справі.
Керуючись ст. ст. 1, 2, 13, 73-80, 86, 123, 129, 233, 236-238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Святенка Віталія Олександровича (юридична адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Фізичної особи-підприємця Небилиці Сергія Миколайовича (юридична адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість за Договором № 04.04.2023/2 про надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом від 04 квітня 2023 року в розмірі 60 000,00 грн, пеню у сумі 7 267,12 грн, інфляційні втрати у сумі 1 130,00 грн., 3% річних в сумі 436,03 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 2684, 00 грн.
В задоволенні позову в частині стягнення 3% річних в розмірі 4,93 грн. - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "27" вересня 2023 р.
Суддя В.В. Рильова