ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
УХВАЛА
"26" вересня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/4165/23
Господарський суд Одеської області у складі судді Гута С.Ф.,
дослідивши зареєстровану 25.09.2023 р. за вх. № 2-1432/23
заяву Керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси
про забезпечення позову
по справі № 916/4165/23
за позовом Керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси (65059, м. Одеса, вул. Краснова, буд. 10) в інтересах держави в особі Одеської міської ради (65026, м. Одеса, площа Думська, буд. 1, Код ЄДРПОУ 26597691)
до відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮІГ» (65089, м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, буд. 66А, Код ЄДРПОУ 43396236) та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
про визнання незаконним та скасування рішень державних реєстраторів, звільнення земельної ділянки шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва,
встановив:
Керівник Київської окружної прокуратури міста Одеси звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮІГ» та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , в якій просить:
визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Мельник Тетяни Іванівни від 06.12.2019 р. за індексним номером 50073497 про первинну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на житловий будинок загальною площею 295,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1980220051101);
визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області Турецького О.С. від 08.04.2021 р. за індексним номером 57528540, яким внесено зміни до розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та збільшено площу з 295,3 кв.м на 582 кв.м нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_2 , що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «ЮІГ» (реєстраційний номер в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1980220051101);
зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮІГ» за власний рахунок звільнити земельну ділянку територіальної громади міста Одеси шляхом знесення об'єкту нерухомого майна - нежитлової будівлі загальною площею 582 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1980220051101).
Обґрунтовуючи звернення із позовом до господарського суду прокурор посилається на те, що органами місцевого самоврядування не приймалось рішень про надання ОСОБА_1 земельної ділянки у власність або користування, так само як і не приймалось рішення про реєстрацію земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , однак на підставі технічного паспорту від 06.12.2019 р. та довідок від 22.11.2019 р. та 06.12.2019 р. здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на житловий будинок загальною площею 295,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1980220051101), після чого до Державного реєстру внесено зміни, а саме змінено статус об'єкту з житлового будинку площею 295,3 кв.м на нежитлову будівлю аналогічної площі.
В подальшому ОСОБА_1 вказану нежитлову будівлю передано в якості внеску до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮІГ» та зареєстровано право власності за останнім, яким, в свою чергу, збільшено площу будівлю до 582 кв.м., однак, оскільки Одеською міською радою як власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , остання у власність або користування не надавалась, а наказами Управлінням державного архітектурного контролю Одеської міської ради від 16.03.2020 р. після проведення позапланової перевірки скасовано право на початок виконання будівельних робіт Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮІГ» та скасовано реєстрацію декларації про готовність до експлуатації об'єкта за адресою: АДРЕСА_2 (оскільки встановлено самочинне будівництво двоповерхової нежитлової будівлі на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та без отримання містобудівних умов та обмежень), відповідна будівля підлягає знесенню.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Одеської області від 25.09.2023 р. позовній заяві Керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 916/4165/23 та визначено суддю Гута С.Ф. для її розгляду.
Одночасно із позовною заявою Керівником Київської окружної прокуратури міста Одеси пред'явлено заяву про забезпечення позову, в якій просить заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо нежитлової будівлі загальною площею 582 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1980220051101).
Обґрунтовуючи звернення із заявою прокурор посилається на те, що у травні 2022 р. пред'явлено аналогічний позов до Київського районного суду міста Одеси, проте ухвалою від 26.08.2022 р. закрито провадження у справі № 947/9842/22, на підставі того, що справа віднесена до юрисдикції господарських судів, з відповідними висновками погодився Верховний Суд. При цьому, після скасування заходів забезпечення позову у справі № 947/9842/22 26.09.2022 р. Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮІГ» укладено із ОСОБА_2 іпотечний договір, предметом якого є нежитлова будівля загальною площею 582,00 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , до якого укладались додаткові угоди із реєстрацією їх до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; до Київського районного суду міста Одеси відносно ОСОБА_1 скеровано обвинувальний акт за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 358, частиною 4 статті 358 та частиною 3 статті 197-1 КК України, однак ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 30.03.2023 р. у справі № 947/3331/23 закрито кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 у зв'язку із закінченням строків давності.
Враховуючи викладене, прокурор просить вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо нежитлової будівлі загальною площею 582 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1980220051101), оскільки вчинення відповідних реєстраційних дій щодо відчуження спірної нежитлової будівлі на користь третіх осіб/поділу/виділу може призвести до неможливості ефективного поновлення державних інтересів в рамках одного судового провадження, чим фактично буде нівельована функція судового рішення як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів позивача.
У той же час, як зазначає прокурор, зупинення проведення реєстраційних дій має тимчасовий характер, що не призведе до порушення права на володіння та користування власністю.
Дослідивши зміст заяви про забезпечення позову, господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви Керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси про забезпечення позову, виходячи з наступного.
Частиною 1 статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно із частиною 1 статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Статтею 136 ГПК України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Пунктом 2 частини 1 статті 138 ГПК України встановлено, що заява про забезпечення позову подається одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Отже, законодавець дозволяє суду забезпечити існуючий позов не тільки з мотивів неможливості чи ускладнення виконання рішення суду, але й у зв'язку з неможливістю чи ускладненням ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
В силу приписів частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136,137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 р. у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 р. у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 р. у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 р. у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 р. у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 р. у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 р. у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 р. у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 р. у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 р. у справі № 904/1417/19.
За змістом статті 136 ГПК України у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між певним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову чи забезпечити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.
Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 р. у справі № 922/2928/17 та у постанові Верховного Суду від 05.08.2019 р. у справі № 922/599/19).
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 р. у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 р. у справі № 910/1200/20.
У той же час, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 р. у справі №753/22860/17).
Згідно із частиною 1 статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006 р. № 3477-IV при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 6 вказаної Конвенції передбачено, зокрема, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У рішенні від 31.07.2003 р. у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2004 р. у справі “Шмалько проти України” (п.43, Заява № 60750/00) наголосив, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує “право на суд”, одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина “судового розгляду” (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.97 р., Reports of Judgments and Decisions 1997-II, с. 510, п. 40).
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі “Пантелеєнко проти України” (п.77, Заява № 11901/02) зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності.
ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім "право на суд", яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (рішення ЄСПЛ від 13.01.2011 у справі "Кюблер проти Німеччини").
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008 р.) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
“Ефективний засіб” передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Він є запобіганням тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Суд також враховує правову позицію, викладену у Рішенні Конституційного Суду України від 31 травня 2011 року № 4-рп/2011 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 376 у взаємозв'язку зі статтями 151, 152, 153 Цивільного процесуального кодексу України, "з метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову" (абзац п'ятий пункту 4 мотивувальної частини).
Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Він віднесений до механізму захисту прав і свобод людини, зокрема в судовому порядку, і є гарантією їх захисту та відновлення, а отже, елементом правосуддя. Забезпечення позову стосується всіх стадій судового провадження (підготовка, призначення, розгляд справи, виконання рішення) і є складовою комплексу заходів, спрямованих на охорону публічно-правового та матеріально-правового інтересу в господарському судочинстві, а також однією з гарантій реального виконання можливого позитивного для людини рішення, оскільки надає можливість суду до ухвалення рішення в господарській справі вжити заходів до забезпечення реалізації позовних вимог.
Також приймаючи до уваги правову позицію Верховного Суду стосовно тощо, у справах з немайновою вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, не має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, оскільки мета забезпечення позову це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу.
При цьому, Верховним Судом зауважено, що можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (постанова Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 р. у справі № 905/448/22).
Враховуючи викладене, те, що предметом позову у справі є визнання незаконним та скасування рішень державних реєстраторів, звільнення земельної ділянки шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва, яке перебуває у власності Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮІГ», господарський доходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви Керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси про заборону органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо нежитлової будівлі загальною площею 582 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Офіцерська, 29 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1980220051101), адже у випадку відчуження Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮІГ» відповідного майна або вчинення інших дій, які призведуть до зміни власника майна, позивач не зможе захистити або поновити свої права в межах цього судового провадження без нових звернень до суду, що істотно ускладнить чи взагалі унеможливить поновлення порушених прав або інтересів позивача.
Відповідно до частини 8 статті 140 ГПК України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Згідно із приписами частини 1 статті 144 ГПК України ухвала господарського суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Керуючись ст.136,137,140,232-235 Господарського процесуального кодексу України, суд,
УХВАЛИВ:
Заяву (зареєстрована 25.09.2023 р. за вх. № 2-1432/23) Керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси про забезпечення позову задовольнити.
Вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо нежитлової будівлі загальною площею 582 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Офіцерська, 29 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1980220051101).
Стягувачем за ухвалою є: Одеська міська рада (65026, м. Одеса, площа Думська, буд. 1, Код ЄДРПОУ 26597691).
Боржником за ухвалою є: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮІГ» (65089, м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, буд. 66А, Код ЄДРПОУ 43396236).
У відповідності до ч.2 ст.235 ГПК України ухвала набрала законної сили 26.09.2023 р. та у відповідності до ч.8 ст.140, ч.2 ст.254, п.4 ч.1 ст.255 ГПК України підлягає оскарженню в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її винесення.
Згідно ч.8 ст.140 ГПК України оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала може бути пред'явлена до примусового виконання у строки, визначені ст.12 Закону України „Про виконавче провадження”.
Суддя Гут Сергій Федорович