ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
13.09.2023 Справа № 914/1941/22
За заявою: Комунального підприємства «Червоноградтеплокомуненерго»
про відстрочення виконання рішення у справі №914/1941/22
за позовною заявою: Акціонерного товариства « Укртрансгаз»,м.Київ
до відповідача: Комунального підприємства «Червоноградтеплокомуненерго», м.Червоноград Львівської області
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ
про стягнення заборгованості. Ціна позову: 7907765,44 грн.
Суддя Кітаєва С.Б.
При секретарі судового засідання Сосницькій А.А.
Представники сторін:
від позивача: Мельник О.С. - представник
від відповідача: Дмуховський С.М. - директор
від третьої особи: не з'явився
04.09.2023, за вх.№3461/23, на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла заява КП “Червоноградтеплокомуненерго” про відстрочення виконання рішення Господарського суду Львівської області від 09.03.2023 року у справі №914/1941/22.
Ухвалою суду від 06.09.2023 заяву прийнято до розгляду і призначено розгляд справи у судовому засіданні на 13.09.2023.
У судове засідання 13.09.2022 з'явився представник відповідача, вимоги заяви про відстрочку виконання рішення підтримав.
У судове засідання 13.09.2023 представник позивача з'явився, заперечив проти задоволення заяви відповідача про відстрочку виконання рішення.
Розглянувши подану заяву від 04.09.2023 за вх.№3461/23, суд зазначає наступне:
Рішенням Господарського суду Львівської області від 09.03.2023 року позов задоволено повністю, стягнуто з КП «Червоноградтеплокомуненерго» на користь Акціонерного товариства «Укртрансгаз» 7017987,83 грн. основного боргу, 783642,56 грн. інфляційних втрат, 106135,05 грн. 3% річних, 118616,48 грн. судового збору.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 30.05.2023 у справі №914/1941/22 апеляційну скаргу КП «Червоноградтеплокомуненерго» залишено без задоволення, рішення Господарського суду Львівської області від 09.03.2023 залишено без змін. 15.06.2023 видано наказ на примусове виконання рішення у даній справі.
У поданій до суду заяві боржник просить відстрочити виконання рішення суду на 6 місяців.
В обгрунтування поданої заяви, відповідач зазначає, що КП «Червоноградтеплокомуненерго» є комунальним підприємством, єдиним джерелом надходження коштів на рахунки підприємства є оплата споживачами комунальних послуг. Підприємство спрямовує свою діяльність на забезпечення виробництва, транспортування і постачання теплової енергії і гарячого водопостачання житлового фонду, об'єктів соціально-культурного призначення міст і селищ міського типу, підприємств, установ і організацій, надання інших послуг підприємствам, організаціям та населенню з метою одержання прибутку-основного джерела розвитку матеріально-технічних і економічних потреб членів трудового колективу, забезпечує безперебійне постачання теплової енергії на території населених пунктів м. Червонограда, м. Соснівка та смт. Гірник в опалювальний сезон.
Заявник зазначає, що КП «Червоноградтеплокомуненерго» перебуває у складному фінансовому становищі : відповідно до балансу (Звіту про фінансовий стан) на 30 червня 2023 р. дебіторська заборгованість КП «Червоногратеплокомуненерго» за продукцію, товари, роботи, послуги складає 57085, тис. грн, а кредиторська заборгованість - 338 398 тис. грн.
Заявник вважає, що запроваджений в Україні воєнний стан призвів до складних умов діяльності підприємства «Червоногратеплокомуненерго», яке являється підприємством критичної інфраструктури; примусове виконання рішення Господарського суду Львівської області у справі може ускладнити подальшу діяльність підприємства та може привезти до неможливості виконання функцій, покладених на підприємство як постачальника теплової енергії на території м. Червонограда, м. Соснівка та смт. Гірник.
Окрім того, на думку заявника винятковою обставиною (яку вважає підставою для відстрочки виконання рішення) на думку заявника є прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови №1403 від 20 грудня 2022 «Про затвердження Порядку та умов надання у 2022 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води згідно із Законом України “Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування”, послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуги з централізованого водопостачання і централізованого водовідведення згідно із Законом України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення”» (далі - постанова Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2022 р. № 1403) у якій визначено механізм надання у 2022 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води згідно із Законом України “Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування”, послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуги з централізованого водопостачання і централізованого водовідведення згідно із Законом України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення”.
Відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2022 р. №1403 учасниками розрахунків є АТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг”, ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України”, ТОВ “Оператор газотранспортної системи України”, АТ “Укртрансгаз”.
Протоколами №ЗТЕ/12 від 30 грудня 2022 р. та №7ТЕ/05 від 11 травня 2023 р. засідання Територіальної комісії з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах утвореної керуючись пунктом 1 Типового положення про територіальну комісію з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.09.2021 р. №932 (зі змінами), було узгоджено заборгованість з різниці в тарифах на послуги теплопостачання на загальну суму 67 379 424,00 грн.
Як стверджує заявник, станом на момент звернення до суду з заявою про відстрочення виконання рішення Господарського суду Львівської області від 09.03.2023 р. у справі №914/1941/22 порядок та умови надання у 2022 році субвенцій з державного бюджету, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2022 р. №1403, не реалізовані.
Відтак, у КП «Червоноградтеплокомуненерго» відсутня можливість погасити заборгованість перед АТ «Укртрансгаз» у повному обсязі.
Одночасно заявник інформує суд, що КП «Червоноградтеплокомуненерго» платіжною інструкцією №969 від 28 серпня 2023 р. оплатило судовий збір згідно рішення Господарського суду Львівської області від 09.03.2023 р. у справі №914/1941/22 та виконавчий збір на загальну суму 130 909,13 грн., оскільки дія Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» №1730-УІІІ в редакції із змінами, внесеними згідно із Законом №1639-ІХ від 14.02.2021 р. (далі - Закон № 1730) на ці витрати не поширюється.
Також заявник подав пояснення від 12.09.2023, у яких додатково послався на лист Торгово - промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, яким на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - військову агресію Російської Федерації проти України та підтверджено що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними для суб'єктів господарської діяльності.
Згідно положень Закону України «Про критичну інфраструктуру» на боржника покладено обов'язок енергозабезпечення (у тому числі постачання теплової енергії), що належить до життєво важливих функцій та/або послуг, порушення яких призводить до негативних наслідків для національної безпеки України, стверджує заявник.
Позивач у справі (АТ "Укртрансгаз") подав заперечення на заяву відповідача про відстрочку виконання рішення (вх.№21812/23 від 08.09.2023), вважає, що боржник не обгрунтовує та не доводить наявність виняткових обставин, які б слугували підставою для відстрочки виконання рішення.
Так, щодо тверджень КП «Червоноградтеплокомуненерго» про те, що основною метою діяльності боржника є забезпечення виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, та що станом на момент звернення з заявою про відстрочення виконання рішення Господарського суду Львівської області від 09.03.2023 у справі № 914/1941/22 порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.2022 № 1403, не реалізовані, позивач звертає увагу на те, що господарська діяльність здійснюється на власний ризик, за власним комерційним розрахунком щодо наслідків вчинення відповідних дій, суб'єкт господарювання повинен самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись) від таких дій.
Крім того, ризики від власної господарської діяльності боржника не можуть покладатися на інших учасників господарських відносин, оскільки це порушує принцип розумності та справедливості.
Позицію заявника відносно того, що у зв'язку з не реалізацією порядку та умов надання субвенцій з державного бюджету, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.2022 № 1403, КП «Червоноградтеплокомуненерго» не може здійснити погашення заборгованості перед АТ «Укртрансгаз», стягувач вважає такою, що не відповідає основним засадам законодавства. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (ст. 607 ЦК України) або на відсутність вини (ст. 614, 617 ЦК України чи ст. 218 ГК України).
Щодо тверджень КП «Червоноградтеплокомуненерго», що останнє знаходиться у скрутному фінансовому становищі, то АТ «Укртрансгаз» звертає увагу суду на те, що складне фінансове становище боржника (яким обґрунтована винятковість обставин, що ускладнюють виконання судового рішення) не може бути безумовною підставою для надання відстрочки виконання судового рішення.
Така позиція АТ «Укртрансгаз» узгоджується з висновками Верховного Суду, що викладені у постанові від 15.03.2018 у справі № 910/8153/17, реєстраційний номер 73081546: «Складне фінансове становище ТОВ "ЕСУ", яким обґрунтована винятковість обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, з урахуванням того, що господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, не може бути безумовною підставою для надання розстрочки виконання судового рішення». Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17, а також у постанові Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 910/2376/18.
Поряд з цим стягувач зазначає, що дане твердження також знаходить своє відображення в практиці Європейського суду з прав людини (яка на підставі ч. 4 ст. 11 ГПК України використовується судом як джерело права): відсутність грошових коштів не може бути підставою відмови від виконання грошових зобов'язань (Справа "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002 (заява №59498/00), Справа "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року (заява № 18357/91) та інші).
Крім того, закріплений в п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України принцип обов'язковості рішень суду, не залежить від наявності чи відсутності у боржника коштів.
Стягувач (АТ «Укртрансгаз») вважає, що боржником не надано доказів, які б могли підтвердити виняткові обставини в контексті розгляду даної заяви для її задоволення, а показники, які зазначені у фінансовій звітності Боржника, є результатом його господарської діяльності, та, відповідно, таке підприємство має самостійно нести відповідальність за неналежне планування своєї господарської діяльності та не повинно порушувати права інших господарюючих суб'єктів, передбачені законодавством України.
Окрім того, стягувач вважає, що не є винятковою обставиною для відстрочки виконання рішення суду наявність заборгованості споживачів перед боржником (КП «Червоноградтеплокомуненерго»). Наявність такої заборгованості надає підприємству право захистити свої порушені права в судовому порядку та після отримання рішення суду вжити заходів з примусового стягнення заборгованості зі споживачів.
Стягувач звертає увагу суду, що предметом позову стало стягнення з боржника компенсації за відбір природного газу з газотранспортної системи АТ «Укртрансгаз» без поданих номінацій його постачальником у період жовтень 2016-листопад 2017 та вважає, що після розгляду питання в суді на користь АТ «Укртрансгаз» щодо стягнення заборгованості з боржника, останній вживає всіх заходів спрямованих на уникнення сплати заборгованості, в т.ч. намагається відстрочити виконання рішення суду у справі № 914/1941/22 ще на шість місяців.
Окрім того звертає увагу на те, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 року № 83, АТ «Укртрансгаз» входить до переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.
АТ «Укртрансгаз», як суб'єкт господарювання державного сектору економіки та підприємство паливно-енергетичного комплексу, що здійснює діяльність з транспортування природного газу магістральними газопроводами і зберігання природного газу у підземних газосховищах, віднесено до підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.
А відтак, на переконання стягувача, відстрочення виконання рішення Господарського суду Львівської області від 09.03.2023 у справі № 914/1941/22 унеможливить виконання АТ «Укртрансгаз» покладених на нього функцій та спричинить ризики у вигляді зриву опалювального сезону та розриву відносин з іноземними контрагентами та за міждержавними угодами.
Крім того, АТ «Укртрансгаз» є одним з найбільших платників податків в Україні та відповідно до положень ст. 67 Конституції України зобов'язане сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. В умовах воєнного стану безперебійна сплата податків забезпечує наповнення місцевих бюджетів, підтримку ЗСУ і держави в цілому, недоотримання коштів, в тому числі від КП «Червоноградтеплокомуненерго», створює ризик невиконання податкових зобов'язань з боку АТ «Укртрансгаз».
Дослідивши матеріали справи та заяву про відстрочку виконання рішення, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується дана заява та об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду заяви, суд зазначає, що відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Згідно з мотивувальною частиною рішення Конституційного Суду України №16-рп/2009 від 30.06.2009 року виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.
Право на судовий розгляд, гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, захищає також виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 20.06.2004 р. в справі "Півень проти України").
За таких обставин, окрім винесення законного рішення у справі суд має забезпечити і сприяти фактичному виконанню такого рішення.
Як передбачено ст.327 Господарського процесуального кодексу України, виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Частиною 1 статті 331 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Тобто, підставою для відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк.
Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.
При цьому, вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Отже, законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. При цьому господарський суд не зобов'язаний задовольняти заяву про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали виключно за фактом такого звернення сторони.
Особа, яка подала заяву про розстрочку або відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі, тобто тягар доказування покладається саме на особу, яка подала заяву про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною «права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чижов проти України» зазначено, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Із підстав, умов та меж надання відстрочення виконання судового рішення випливає, що безпідставне надання відстрочення без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
У зв'язку з тим, що відстрочка виконання рішення продовжує період відновлення порушеного права позивача, при її наданні необхідно враховувати закріплені в нормах національного матеріального права та Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, допустимі межі надання такої відстрочки.
Наведений відповідачем у заяві про відстрочення виконання рішення перелік обставин, а саме: складне фінансове становище, низька оплата споживачами комунальних послуг не є тими обставинами, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Відповідач, як юридична особа, що здійснює підприємницьку діяльність на власний ризик, взяв на себе відповідні зобов'язання і об'єктивно усвідомлював усі можливі ризики ведення господарської діяльності.
Ризики при збитковій підприємницькій діяльності несе суб'єкт господарювання, а, відповідно, нерентабельність та неприбутковість відповідача стосується діяльності самого відповідача, у зв'язку з чим наведені ризики не можуть бути ризиками іншої сторони, оскільки в протилежному випадку порушується принцип збалансованості інтересів сторін.
Згідно положень статті 42 Господарського кодексу України підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику (пункт 1, абзац 4 статті 44 Господарського кодексу України).
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 19.02.2018 у справі № 910/15430/16, від 27.04.2018 у справі № 910/313/17 та від 02.05.2018 у справі № 910/3816/16.
Підприємництво є ініціативною діяльністю. Це означає, що зайняття підприємницькою діяльністю є добровільним вчинком. Жоден державний орган, недержавна організація, посадова особа не можуть примусити до зайняття підприємницькою діяльністю. Проте це не означає, що особа не може бути примушена до виконання добровільно взятих на себе зобов'язань (наприклад, за договором, укладеним в процесі провадження підприємницької діяльності) або зобов'язань, що передбачені державою і випливають зі здійснення особою підприємницької діяльності.
Відсутність у боржника необхідних коштів не може бути обставиною, що звільняє від господарсько-правової відповідальності за невиконання господарських зобов'язань.
При цьому, збитковість діяльності підприємства, наявність у нього кредиторської заборгованості в істотному розмірі є результатом провадження господарської діяльності відповідачем, як самостійним суб'єктом господарювання, а тому вказані обставини не є самостійними та достатніми підставами для відстрочки та/або розстрочки виконання судового рішення.
Зазначеної правової позиції дотримується Верховний Суд у прийнятій постанові від 27.06.2018 року у справі №813/8842/13-а.
Суд констатує, відповідачем не надано доказів відсутності грошових коштів на його банківських рахунках, як станом на дату набрання законної сили рішенням суду у цій справі, так і станом на момент звернення до суду із заявою про відстрочення виконання такого рішення.
Поряд з цим, як зазначено в судовому засіданні представником позивача, відповідачу державою надано можливість відстрочити/розстрочити виконання зобов'язань зі сплати заборгованості, а саме ухваленням Закону України №1730 «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення».
З цього питання суд вважає за доцільне зауважити, що 30.11.2016 набрав чинності Закон №1730-VIII, який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення, а згодом 29.08.2021 також набрав чинності Закон №1639-IX, яким внесені численні зміни до Закону №1730-VIII зокрема, розширивши сферу його дії, у тому числі шляхом викладення статті 2 в новій редакції та доповнено статтю 8 частиною другою.
При перегляді рішення Господарського суду Львівської області від 09.03.2023 у даній справі колегія суддів апеляційної інстанції погодилася з висновками суду першої інстанції що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини другої статті 8 Закону №1730-VIII у редакції Закону №1639-ІХ.
Згідно п. 5 Постанови КМУ від 20.12.2022 №1403 «Про затвердження Порядку та умов надання у 2022 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води згідно із Законом України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування», послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуги з централізованого водопостачання і централізованого водовідведення згідно із Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення», підставою для проведення розрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається суб'єктами господарювання та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості.
Врегулювання заборгованості в рамках Закону №1730 для учасників процедури врегулювання заборгованості, тобто для Відповідача, здійснюється шляхом проведення взаєморозрахунків та реструктуризації заборгованості, згідно договорів проведення взаєморозрахунків (ст. 4 Закону 1730) та договорів реструктуризації заборгованості (ст. 5 Закону 1730). Договір про організацію взаєморозрахунків визначає як наявність заборгованості, так і її обсяг, що відповідає заборгованості, підтвердженої територіальними комісіями з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах.
Позивач зазначив, що неодноразово звертався до відповідача з листами про укладення договору реструктуризації наявної заборгованості, на підтвердження чого ним подано докази разом із заявами по суті, однак відповідач такою можливістю не скористався, хоча уклавши такий договір мав би можливість погасити наявну заборгованість перед позивачем.
Верховний Суд у постанові від 18 квітня 2023 року у справі №911/3195/21 сформував правову позицію, щодо припинення зобов'язань в рамках Закону №1639, та зазначив, зокрема, наступне:
« 74. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" взаєморозрахунки - розрахунки з погашення заборгованості (грошових зобов'язань) суб'єктів ринку природного газу, які проводяться за рахунок видатків державного бюджету учасниками процедури врегулювання заборгованості.
75. Взаєморозрахунки проводяться у порядку та на умовах, затверджених Кабінетом Міністрів України, у межах видатків спеціального фонду державного бюджету за цільовим призначенням та в обсягах, передбачених Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" та/або Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", та/або Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", із застосуванням рахунків, відкритих у Державному казначействі України, згідно з договором про організацію взаєморозрахунків, який укладається між учасниками розрахунків на підставі документа, що підтверджує наявність в обліку учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості на дату підписання такого договору, та в обсязі, що не перевищує підтверджену учасниками заборгованість (частина третя статті 4 вказаного Закону)".
Як вже відзначено, заявник звертаючись із заявою про відстрочку виконання рішення суду повинен довести наявність виключних обставин, які підтверджували б укладення чи неможливість виконання рішення суду.
Крім того, в обов'язок заявника входить і доведення обставин, що ним були вчинені всі юридично значимі дії з метою погашення заборгованості.
Доказів вчинення юридично значимих дій з метою погашення заборгованості, у тому числі укладення договору про організацію взаєморозрахунків як це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2022 №1403, на яку посилається заявник, чи укладення з позивачем договору про реструктуризацію заборгованості матеріали справи не містять.
Поряд із цим суд звертає увагу, що долучені відповідачем до заяви докази та наведені обґрунтування не можуть підтверджувати обставини реальності виконання рішення суду у даній справі після закінчення терміну, на який відповідач просить відстрочити його виконання, адже сам лише факт прийняття КМУ постанови від 20.12.2022 №1403 та затвердження комісією протоколів №3ТЕ/12 від 30.12.2022 і №7ТЕ/05 від 11.05.2023 не є гарантованим підтвердженням надходження грошових коштів на рахунки відповідача з метою належного виконання рішення суду саме у даній справі по закінченню терміну відстрочки, а інших доказів на підтвердження такої можливості заявником суду не надано.
Також, при розгляді заяви суд не приймає посилання боржника на настання форс-мажорних обставин, у зв'язку із введенням на всій території України воєнного стану, що, як стверджує заявник, слугувало причиною накопичення збитків.
Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Згідно із ст. 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув грунту, інші стихійні лиха тощо.
Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони с форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.
Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.
Статтями 4.1, 4.2, 4.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 р. № 44 (5), Торгово-промислова палата України відповідно до ст. 14 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні здійснює засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) з усіх питань договірних відносин, інших питань, а також зобов'язань/обов'язків, передбачених законодавчими, відомчими нормативними актами та актами органів місцевого самоврядування, крім договірних відносин, в яких сторонами уповноваженим органом із засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено безпосередньо регіональну ТПП.
Щодо наявності надзвичайних подій/форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) боржник посилається на лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, згідно якого Торгово-промислова палата України на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні від 02.12.1997 № 671/97-ВР, статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Однак, введення воєнного стану на території України не свідчить про те, що боржник не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти. Боржник не надав доказів того, що підприємство зупинило роботу у зв'язку з воєнним станом, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов'язки у зв'язку з воєнними діями, все, або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб'єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану.
Судом враховано, що військова агресія російської федерації проти України та введення в Україні військового стану має загальний характер та впливає на діяльність, без виключення, усіх суб'єктів господарювання.
Як вбачається з матеріалів справи, саме відповідачем порушено зобов'язання, тобто через його винні дії виник спір, при цьому відповідачем під час розгляду справи не було доведено, що порушення зобов'язання сталося внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності, тому доводи КП «Червоноградтеплокомуненерго» щодо настання надзвичайних подій для боржника, які можуть ускладнити виконання рішення суду, є безпідставними та необґрунтованими.
У рішенні від 29.06.2004 Європейський суд з прав людини у справі «Півень проти України» дійшов висновку, що державний орган або інша юридична особа не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням. У такому випадку не можна прийняти аргумент Уряду, що визначає таку відсутність як «виняткові обставини».
За висновками суду, представлені відповідачем докази скрутного фінансового становища, є тільки одним з елементів, які свідчать про незадовільний фінансовий стан підприємства.
У силу приписів статей 73, 74, 76-79, 331 ГПК України, підставою для встановлення відстрочки виконання рішення суду може бути доведена належними та допустимими доказами обставина, яка робить виконання такого рішення неможливим саме шість місців з моменту ухвалення рішення. Більше того, заявник має довести повну відсутність грошових коштів та майна за рахунок якого можливо задовільнити вимоги.
Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру», а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.
Господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.
У той же час, зважаючи на те, що 1) виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012); 2) невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012); 3) відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини (надалі - Суд) право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (справа «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Сгеесе), від 19 березня 1997 року, пункт 40, ReportsofJudgmeNtsaNdDecisioNs 1997-II); 4) за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (справа «ІммобільяреСаффі» проти Італії», № 22774/93, пункт 74, ЕСНR 1999-V), а також беручи до уваги, те, що існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, «легітимні сподівання» на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (справа «Пономарьов проти України» від 3 квітня 2008 року, заява № 3236/03, пункт 43), суд вважає, що з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація «потерпілій стороні» за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача, як «потерпілої сторони»; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Савіцький проти України» від 26.07.2012 зазначено, що суд повторює, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.
Тому необґрунтована затримка виконання обов'язкового рішення може суперечити Конвенції. Саме на державу покладається обов'язок забезпечення того, щоб остаточні рішення, постановлені проти її органів або організацій чи підприємств, якими вона володіє або які вона контролює, були виконані відповідно до вищезазначених вимог Конвенції. Держава відповідає за виконання остаточних рішень, якщо органи влади контролюють обставини, що блокують або перешкоджають їхньому повному та своєчасному виконанню.
Розглянувши заяву відповідача про відстрочення виконання рішення суду у даній справі, господарський суд дійшов висновку, що обставини, на які боржник посилається в її обґрунтування, не є тими обставинами, з якими Законодавець пов'язує можливість задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду в судовому порядку.
Поряд з цим суд зазначає, що питання про відстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому повинні досліджуватися та оцінюватися доводи та заперечення як позивача, так і відповідача.
При цьому, суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.
Виходячи із зазначеного і доводів заявника про те, що одномоментне виконання рішення суду може ускладнити подальшу діяльність підприємства та може привезти до неможливості виконання функцій, покладених на підприємство як постачальника теплової енергії на території м. Червонограда, м. Соснівка та смт. Гірник, суд не може не зважати на те, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 року № 83, АТ «Укртрансгаз» входить до переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави
На АТ «Укртрансгаз» покладено суспільно-важливу і стратегічну функцію по своєчасному й безперебійному забезпеченню суб'єктів господарювання та соціальної сфери України природним газом, надійного та безпечного функціонування Єдиної газотранспортної системи України, а також забезпечення транзиту газу за міждержавними угодами.
Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України «Про визначення критеріїв віднесення об'єктів державної власності до таких, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави» від 03.11.2020 № 999 (зі змінами та доповненнями), АТ «Укртрансгаз», як суб'єкт господарювання державного сектору економіки та підприємство паливно-енергетичного комплексу, що здійснює діяльність з транспортування природного газу магістральними газопроводами і зберігання природного газу у підземних газосховищах, віднесено до підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави. У свою чергу, під «енергетичною безпекою держави» розуміється здатність держави в особі її органів управління забезпечити кінцевих споживачів природним газом в необхідному обсязі та належної якості у звичайних умовах, а також під час дії дестабілізуючих факторів 6 (надзвичайних ситуацій) внутрішнього чи зовнішнього характеру у межах гарантованого покриття мінімального обсягу найважливіших потреб країни, окремих її районів, міст, селищ чи об'єктів у паливно-енергетичних ресурсах.
З огляду на вищевикладене, враховуючи, в першу чергу, матеріальні інтереси обох сторін та приймаючи до уваги практику Європейського суду з прав людини, оскільки заявником не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження існування виключних обставин, що можуть бути підставою для відстрочення виконання рішення суду в судовому порядку, зокрема, наявності доказів, що підтверджують неможливість його виконання або обумовлюють наявність ускладнень під час виконання судового акту, як і доказів на підтвердження того, що відстрочка виконання рішення суду на строк 6 місяців, як просить заявник, забезпечить по закінченню цього строку виконання рішення, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви КП "Червоноградтеплокомуненерго".
Керуючись нормами ст.ст. 234, 235, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд -
УХВАЛИВ:
1. В задоволенні заяви Комунального підприємства "Червоноградтеплокомуненерго" (вх.№3461/23 від 04.09.2023) про відстрочення виконання рішення Господарського суду Львівської області від 09.03.2023 у справі №914/1941/22 - відмовити.
2. Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України.
3. Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку в порядку та строки, передбачені ст.ст.256,257 ГПК України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст ухвали, у зв'язку з перебуванням судді Кітаєвої С.Б. у відпустці, підписано 25.09.2023.
Суддя Кітаєва С.Б.