ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
07.09.2023Справа № 910/7468/23
Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., за участю секретаря судового засідання Мазура В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження
справу № 910/7468/23
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Столичний комфорт"
про стягнення 2 110 142,18 грн
За участю представників сторін:
від позивача: Марковська В.В.;
від відповідача: Безсмерний О.О.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" через систему «Електронний суд» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Столичний комфорт" про стягнення 2 110 142,18 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором №14-23-е від 24.01.2023 про реструктуризацію заборгованості за спожиту електричну енергію за Договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг №41100010ПУ від 01.12.2018, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 2 052 288,00 грн, за прострочення сплати якої нараховані 3% річних у сумі 19 117,24 грн та інфляційні втрати - 38 736,94 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2023 прийнято справу №910/7468/23 до провадження та ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 29.06.2023.
05.06.2023 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить в позові відмовити, оскільки боржником не допущено прострочення термінів щодо оплати чергових платежів за договором, у зв'язку з чим вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних є безпідставними. Також, у відзиві на позовну заяву відповідач посилається на наявність у нього форс-мажорних обставин, у зв'язку з військовою агресією проти України.
07.06.2023 через систему «Електронний суд» від позивача надійшли відповідь на відзив та в порядку ст. 46 ГПК України заява про зменшення розміру позовних вимог, у зв'язку з частковою сплатою відповідачем суми основного боргу відповідно до якої позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у сумі 1 795 752,00 грн, 3% річних - 19117,24 грн, інфляційні втрати - 38 736,94 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 27084,09 грн, а також повернути з державного бюджету судовий збір у сумі 6378,09 грн.
20.06.2023 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла в порядку ст. 46 ГПК України заява про зменшення розміру позовних вимог, у зв'язку з частковою сплатою відповідачем суми основного боргу відповідно до якої позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у сумі 1 539 216,00 грн, 3% річних - 19117,24 грн, інфляційні втрати - 38 736,94 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 23956,05 грн, а також повернути з державного бюджету судовий збір у сумі 10226,13 грн.
Присутній у підготовчому засіданні 29.06.2023 представник позивача просив прийняти до розгляду заяву про зменшення розміру позовних вимог та призначити справу до розгляду по суті.
Представник відповідача просив відкласти підготовче засідання.
Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд прийняв до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, оскільки остання подана з дотриманням приписів ст. 46 ГПК України.
Враховуючи відсутність будь-яких інших заяв і клопотань представників сторін та оскільки у підготовчому засіданні 29.06.2023 вирішені питання, зазначені у ч. 2 ст.182 Господарського процесуального кодексу України, а також здійснені усі дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 20.07.2023.
Проте, враховуючи, що на дату проведення судового засідання 20.07.2023 суддя Привалов А.І. мав перебувати у відпустці, з метою дотримання прав учасників судового процесу суд ухвалою від 13.07.2023 призначив розгляд справи на 03.08.2023.
02.08.2023 через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про долучення доказів, а саме доказів часткової сплати відповідачем суми боргу в розмірі 256 536,00 грн.
Втім, судове засідання 03.08.2023 у справі № 910/7468/23 не відбулося, у зв'язку з перебуванням судді на лікарняному.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2023 судове засідання у справі №910/7468/23 призначено на 07.09.2023.
05.09.2023 та 07.09.2023 через канцелярію суду від позивача отримано клопотання про долучення доказів, а саме доказів часткової сплати відповідачем суми заборгованості.
Присутній у судовому засіданні 07.09.2023 представник позивача позовні вимоги в підтримав з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог з посиланням на обставини, наведені у позовній заяві та додаткових поясненнях, наданих до матеріалів справи, а також зазначив, що на день розгляду справи сума основного боргу невиконаного відповідачем зобов'язання становить 769 608,00 грн.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив, посилаючись на обставини, наведені у відзиві на позовну заяву, та підтвердив наявність заборгованості в розмірі 769 608,00 грн.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 07.09.2023, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
УСТАНОВИВ:
24.01.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» (за договором - Кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Столичний комфорт» (за договором - Боржник) було укладено Договір № 14-23-е про реструктуризацію заборгованості за спожиту електричну енергію за Договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг № 41100010ПУ від 01.12.2018 (далі - Договір про реструктуризацію).
Згідно з п. 1 Договору про реструктуризацію боржник визнає, підтверджує та зобов'язується сплатити у повному обсязі заборгованість за Договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг № 41100010ПУ від 01.12.2018 (далі - Договір про постачання), сумою 3 078 450,00 грн, за період з 01.10.2021 по 31.12.2022 станом на 24.01.2023, відповідно до Графіка погашення заборгованості (далі - ГПЗ), який є Додатком 1 до Договору про реструктуризацію.
Відповідно до п. 2 Договору про реструктуризацію Боржник разом зі сплатою суми заборгованості, зазначеної у п. 1 Договору про реструктуризацію, зобов'язується сплачувати поточне споживання електричної енергії відповідно до умов Договору про постачання.
Згідно з п. 8 Договору про реструктуризацію, у разі прострочення боржником оплати заборгованості за Договором про реструктуризацію понад п'ять календарних днів від терміну, встановленого ГПЗ, та/або оплати поточного споживання понад п'ять календарних днів від терміну, встановленого Договором про постачання, цей Договір про реструктуризацію припиняє свою дію, в частині прав Боржника на розстрочення оплати заборгованості, а Кредитор набуває право вимоги всієї несплаченої частини боргу.
Відповідно до Графіка погашення заборгованості, перший платіж за Договором про реструктуризацію у сумі 256 554,00 грн мав бути здійснений до 30.01.2023.
Однак, відповідач не здійснив вказану оплату у повному обсязі у встановлений договором строк. Зокрема, 25.01.2023 надійшла лише один платіж у сумі 100 000,00 грн (з призначенням «сплата за активну електроенергію по дог №41100010ПУ від 01.12.2018 за 01- 07.2022»), який був зарахований позивачем у рахунок погашення Договору про реструктуризацію, оскільки вказаний період увійшов у Договір про реструктуризацію.
Крім того, упродовж наступних 5 календарних днів після настання строку оплати для першого платежу за Графіком погашення заборгованості від відповідача надійшов ще один платіж від 31.01.2023 у сумі 17 000,00 грн з аналогічним призначенням платежу.
Таким чином, у відповідності до п. 8 Договору про реструктуризацію, цей Договір припинив свою дію з 05.02.2023 (останній день дії - 04.02.2023) та позивач набув право вимоги несплаченої частини боргу у сумі 2 961 450,00 грн, у зв'язку із простроченням відповідачем оплати заборгованості понад п'ять календарних днів від терміну, встановленого Графіком погашення заборгованості (по першому платежу у відповідний строк відповідачем було сплачено лише 117 000,00 грн замість 256 554,00 грн).
В подальшому, як зазначає позивач, відповідачем здійснені оплати з призначенням платежу за Договором про реструктуризацію (або з призначенням, що дозволяє зарахувати кошти в рахунок погашення найдавнішого боргу) на загальну суму 909 162,00 грн, які зараховані позивачем в погашення заборгованості за ним, зокрема оплати: від 13.02.2023 на суму 256 536,00 грн; від 08.03.2023 на суму 256 536,00 грн; від 17.03.2023 на суму 50 000,00 грн; від 29.03.2023 на суму 89 554,00 грн; від 25.04.2023 на суму 256 536,00 грн.
Таким чином, станом на дату подачі позову заборгованість за Договором про реструктуризацію заборгованість відповідача перед позивачем становила 2 052 288,00 грн (3 078 450,00 грн мінус 1 026 162,00 грн).
Відповідач також порушив також умови Договору про реструктуризацію щодо своєчасної оплати поточного споживання електричної енергії за Договором про постачання. Так, згідно умов Договору про постачання, зокрема відповідно до абз. 1 розділу 5 Комерційної пропозиції «Колективна Побутова», що є невід'ємним додатком до Договору про постачання, розрахунок (оплата) за фактично спожиту електричну енергію має здійснюватися у строк, вказаний у рахунку, але в будь-якому випадку не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, незалежно від отримання рахунку.
Згідно п. 5.8 Договору розрахунковим періодом за договором є календарний місяць. Відповідачем було порушено строки оплати за розрахункові періоди: січень 2023 року (строк оплати до 10.02.2023); лютий 2023 року (строк оплати до 10.03.2023); березень 2023 року (строк оплати до 10.04.2023); квітень 2023 року (строк оплати до 10.05.2023)
Як вбачається з Довідки про надходження коштів, долученої до матеріалів справи перша і наразі єдина оплата за Договором про постачання після укладення Договору про реструктуризацію надійшла 28.04.2023 на суму 103 000,000 грн (з призначенням за розрахунковий період «березень 2023 р.»).
При цьому, згідно довідки про надходження коштів нарахування за розрахунковий період березень 2023 року складало 572 648,16 грн, тоді як за інші вказані вище розрахункові періоди оплати взагалі не надходили.
Отже, вищенаведені обставини свідчать про порушення відповідачем умов Договору про реструктуризацію, а також господарського та цивільного законодавства України, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 2 052 288,00 грн, за прострочення сплати якої на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України додатково нараховані 3% річних у сумі 19 117,24 грн та інфляційні втрати - 38 736,94 грн.
Крім того, після відкриття провадження у справі відповідач частково погасив суму заборгованості в загальному розмірі 1 282 680,00 грн та день винесення рішення розмір заборгованості за Договором №14-23-е від 24.01.2023 про реструктуризацію заборгованості за спожиту електричну енергію за Договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг №41100010ПУ від 01.12.2018 склав 769 6008,00 грн. Вказана сума боргу відповідачем під час розгляду справи не оспорювалася.
У своїх запереченнях відповідач просив зменшити 3% річних та інфляційні втрати з посиланням на наявність у нього форс-мажорних обставин.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно із ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як встановлено судом, між ТОВ "Київські енергетичні послуги" (позивач, кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Столичний комфорт» укладено (підписано та скріплено печатками сторін) Договір №14-23-е від 24.01.2023 про реструктуризацію заборгованості за спожиту електричну енергію за Договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг №41100010ПУ від 01.12.2018, згідно умов якого боржник визнав, підтвердив та зобов'язався сплатити заборгованість згідно Графіку погашення заборгованості, що є Додатком до вказаного договору.
За змістом ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 ЦК України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Суд зазначає, що згідно умов п. 7 Договору та Графіку погашення заборгованості строк виконання боржником зобов'язань є таким що настав.
Положеннями статті 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як вбачається з матеріалів справи, після відкриття провадження у справі відповідач частково сплатив суму заборгованості в розмірі 513 072,00 грн, у зв'язку з чим позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, яка була прийнята судом до розгляду під час підготовчого провадження.
Після закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду відповідач ще сплатив заборгованість у розмірі 769 608,00 грн.
Пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Суд зазначає, що господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
Враховуючи сплату відповідачем грошових коштів позивачу в розмірі 769 608,00 грн під час розгляду справи по суті, суд приходить до висновку щодо закриття провадження у справі №910/7468/23 в частині стягнення 769 608,00 грн. суми основної заборгованості, у зв'язку з відсутністю предмету спору між сторонами з віднесенням витрат зі сплати судового збору в цій частині на відповідача.
Суд зазначає, що відповідачем під час розгляду справи не надано доказів сплати позивачу грошових коштів у розмірі 769 608,00 грн, не надано будь-яких інших доказів у підтвердження відсутності його обов'язку зі сплати вказаної заборгованості, у зв'язку з чим суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості у розмірі 769 608,00 грн, а відтак, задоволення позовних вимог у цій частині.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором по сплаті заборгованості, позивачем заявлено до стягнення 3% річних у сумі 19 117,24 грн та інфляційні втрати - 38 736,94 грн.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Суд, перевіривши наведені у позовній заяві позивачем розрахунки заявлених до стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, визнає їх правомірними та обґрунтованими.
Водночас, відповідач під час розгляду справи своїм правом надати відповідні заперечення щодо розміру заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат не скористався та свій контррозрахунок цих сум суду не подав, а відтак, позовній вимогу у цій частині підлягають задоволенню повністю.
Водночас, доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, відхиляються судом, з огляду на таке.
Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
За загальним правилом, неможливість виконати зобов'язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (частина 1 статті 617 Цивільного кодексу України).
Тобто, згідно чинного законодавства, можливе звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 по справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Тобто, обставина стає форс-мажорною для сторін правовідносин щодо тих чи інших зобов'язань виключно у разі доведення неможливості виконання конкретних зобов'язань. Отже, такі обставини, як оголошена чи неоголошена війна, військові дії, введення воєнного стану самі по собі не є абсолютними форс-мажорними обставинами.
Відповідачем не додано до відзиву жодних доказів які б підтверджували, що ним було дотримано зазначені положення договору в частині повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин, як і не надано відповідного сертифікату Торгово-промислової палати України чи регіональної торгово-промислової палати, який би підтверджував факт неможливості виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором №14-23-е від 24.01.2023 про реструктуризацію заборгованості за спожиту електричну енергію за Договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг №41100010ПУ від 01.12.2018, у зв'язку з настанням форс-мажорних обставин.
Серед іншого, суд звертає увагу, що договір, за яким у відповідача виникла прострочена заборгованість, був укладений сторонами 24.01.2023, тобто після введення в Україні воєнного стану та виникнення форс-мажорних обставин.
Щодо посилань відповідача на лист Торгово-промислової палати України (ТПП України) від 28.02.2022 за № 2024/02.0-7.1, суд зазначає таке.
Так, Торгово-промислова палата України листом від 28.02.2022 за № 2024/02.0-7.1 засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою запровадження воєнного стану, та підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору.
Однак, порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України "Про торгово-промислові палати в Україні" та деталізовано в розділі 6 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 за №40(3) (з наступними змінами).
Відповідно до ч.1 ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) здійснюється сертифікатом про такі обставини.
За умовами п.6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов'язань/обов'язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладення, зобов'язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п. 6.12 Регламенту).
Отже, у Законі та Регламенті зазначено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом, а не листом на сайті ТПП України.
Лист ТПП України від 28.02.2022 не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Більш того, загальний офіційний лист ТПП України від 28.02.2022 видано без дослідження наявності причинно-наслідкового зв'язку між військовою агресією російської федерації проти України та неможливістю виконання конкретного зобов'язання (у цьому випадку - за Договором купівлі-продажу (поставки) №ЄС/11012022 від 11.01.2022.
Слід зазначити, що введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти, адже протилежного відповідачем не доведено відповідними доказами.
Одночасно, відповідачем не надано відомостей про те, що позивач перебуває в кращому становищі порівняно з відповідачем, з огляду на запровадження в державі воєнного стану, тобто такі форс-мажорні обставини, стосуються обох сторін.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що введення воєнного стану не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов'язань та особою, яка посилається на такі обставини, має бути підтверджено не факт настання цих обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання, тому суд відхиляє заперечення відповідача як недоведені документально.
Серед іншого, суд також звертає увагу на те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 викладена правова позиція, щодо права суду зменшувати розмір процентів річних нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Так, у постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Проте, у вказаній постанові судом було надано оцінку правовідносин, в яких сторонами в договорі було збільшено розмір відсотків річних за ст.625 Цивільного кодексу України.
В той же час, у даній справі сторонами у договорі не збільшувався розмір відсотків річних, порівняно з розміром, визначеним у ст.625 Цивільного кодексу України.
Застосування позивачем відповідальності за порушення грошового зобов'язання, відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, здійснено з урахуванням 3% річних, що відповідає чинному законодавству України та такий розмір не є надмірним.
Разом з тим інфляційні витрати не є неустойкою або штрафними санкціями, в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України та ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України, з огляду на що, у суду відсутні підстави для зменшення розміру нарахованих позивачем інфляційних витрат.
Отже, з огляду наведене, у суду відсутні підстав для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Витрати по сплаті судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача з урахуванням ст. 129 ГПК України та п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 74, 76-80, 123, 129, 231, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Столичний комфорт" (04071, м. Київ, вул. Нижній вал, буд. 17/8, офіс 6; код ЄДРПОУ 33833708) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" (04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, буд. 31; код ЄДРПОУ 41916045) 769 608,00 грн заборгованості, 38 736 грн 94 коп. - інфляційних втрат, 19 117 грн 24 коп. - 3% річних та 23 956 грн 05 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Закрити провадження у справі в частині стягнення 769 608,00 грн заборгованості.
4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" з Державного бюджету України судовий збір у сумі 10 226 грн 13 коп., сплачений на підставі платіжної інструкції № 2760213 від 06.12.2023.
5. Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано: 27.09.2023.
Суддя А.І. Привалов