ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
27.09.2023Справа № 910/11165/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діаконт"
до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
про стягнення 1 143 587,45 грн
Суддя Зеленіна Н.І.
Без виклику представників сторін.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Діаконт" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення заборгованості за неналежне виконання зобов'язань за договором №1-2020/48-123-01-21-06688 про надання послуг за темою: "Сервісне обслуговування обладнання машини перевантажувальної типу МПС-В-1000-3Р-У4.2 енергоблоку №3 ВП ЮУАЕС" від 06.01.2021, яка складається з 868 378,73 грн - суми основного боргу, 35 329,93 грн - 3% річних та 239 878,79 грн - інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.07.2023 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
09.08.2023 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
17.08.2023 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу.
21.08.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
31.08.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшли заперечення на клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу.
01.09.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про відшкодування витрат на правову допомогу.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
ВСТАНОВИВ:
06.01.2021 між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Діаконт" (виконавець) було укладено договір №1-2020/48-123-01-21-06688 про надання послуг за темою: "Сервісне обслуговування обладнання машини перевантажувальної типу МПС-В-1000-3Р-У4.2 енергоблоку №3 ВП ЮУАЕС".
Відповідно до п. 1.1 договору, замовник доручає виконавцеві, а виконавець бере на себе зобов'язання власними та залученими силами якісно надати за плату послуги: "Сервісне обслуговування обладнання машини перевантажувальної типу МПС-В-1000-3Р-У4.2 енергоблоку №3 ВП ЮУАЕС.
Згідно п. 3.1 договору в редакції додаткової угоди №3 від 24.12.2021, договірна ціна за предметом цього договору встановлюється на підставі акцептованої замовником цінової пропозиції. Ціна договору визначається відповідно до кошторису на надання послуг та згідно з протоколом погодження договірної ціни і орієнтовно складає 1 973 648,94 грн, крім того ПДВ - 394 729,79 грн.
Пунктом 3.2 договору передбачено, що замовник здійснює оплату фактично наданих послуг на розрахунковий рахунок виконавця відповідно до оформленого двостороннього акта здачі-приймання наданих послуг протягом 45 робочих днів з дати підписання акта.
У відповідності до п. 4.1 договору, здача-приймання оформлених в установленому у замовника порядку результатів надання послуг за договором здійснюється у ВП ЮУАЕС супровідними документами виконавця і оформлюється двостороннім актом здачі-приймання наданих послуг. Акт здачі-приймання послуг готується в 3 (трьох) примірниках. Оформлені сторонами акти здачі-приймання наданих послуг є підставою для взаємних розрахунків.
Договір вступає в силу з моменту підпису обома сторонами та скріплення печаткою і діє до 10.12.2021 (п. 10 договору).
Додатком №2 до договору сторони погодили календарний план надання послуг, відповідно до умов якого послуги мали були надані у термін з січня 2021-30.09.2021.
На виконання умов договору позивач надав, а відповідач прийняв послуги на загальну суму 2 368 378,73 грн, що підтверджується актом №1 здачі-приймання наданих послуг за договором від 24.12.2021 та податковою накладною №13 від 24.12.2021.
Зі слів позивача, відповідач здійснив оплату отриманих послуг лише частково на суму 1 500 000 грн.
У зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати отриманих послуг, позивач направив претензію №130 від 07.06.2023 із вимогою про погашення суми основного боргу та нарахованих 3% річних та інфляційних втрат.
Указана претензія залишена відповідачем без задоволення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що останнім на виконання умов договору були надані відповідачу послуги; відповідачем послуги отримані, проте не оплачені у повному обсязі. У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань, у останнього утворилася заборгованість, яку позивач просить стягнути. Окрім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних та інфляційні втрати.
Заперечуючи проти позову відповідач зазначає, що у зв'язку із тяжким фінансовим становищем, веденням на території України воєнного стану та окупацією Запорізької АЕС, на думку відповідача є підстави для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
За умовами ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України).
Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач надав відповідачу послуги, а відповідач прийняв послуги, на загальну суму 2 368 378,73 грн, що підтверджується актом №1 здачі-приймання наданих послуг за договором від 24.12.2021. Акт підписано та скріплено печатками представників сторін.
Окрім того, позивачем було зареєстровано податкову накладну №13 від 24.12.2021 на суму 2 368 378,73 грн.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання за договором.
Як зазначає позивач, та не заперечує відповідач, останнім лише частково оплачені отримані послуги на суму 1 500 000,00 грн.
Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до ст. 76, 79 ГПК України на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів позивачу за отримані послуги у сумі 868 378,73 грн.
Окрім того, відповідачем указані обставини не заперечуються.
Оскільки відповідач, в порушення зазначених норм Цивільного кодексу України та умов договору, не здійснив оплату наданих послуг у повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, суд доходить висновку, що позовні вимоги щодо стягнення суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Окрім суми основного боргу позивачем заявлено до стягнення 3% річних у сумі 35 329,93 грн за період з 03.03.2022 по 10.07.2023 та інфляційні втрати у розмірі 239 878,79 грн за період з 03.03.2022 по 10.07.2023.
Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що наданий розрахунок є арифметично правильним та обґрунтованим, а тому вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню.
У відзиві на позовну заяву відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат. Обґрунтовуючи подане клопотання відповідач зазначає, що протягом 2019 - 2023 років діяли кілька моделей виконання ПСО, кожна з яких передбачає потужне фінансове навантаження на державне підприємство, водночас ДП "НАЕК "Енергоатом" за жоден з років не отримало компенсацію, передбачену законом; окрім того, відповідач посилається на кризове становище, що спричинено введенням воєнного стану та окупацією Запорізької АЕС, внаслідок чого на відповідача покладено додатковий тягар забезпечення безпеки інших АЕС. Враховуючи викладене, на думку відповідача наявні підстави для зменшення розміру заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Проценти річних передбачені ст. 625 ЦК України є специфічною формою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Аналогічні висновки сформульовані у постановах від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц.
У той же час, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №902/417/18 викладена правова позиція щодо права суду зменшувати розмір процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.
Так, у вище вказаній постанові зазначене таке: "з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності, передбачених статтею 625 ЦК України у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника".
Отже, за висновками Великої Палати Верховного Суду з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд, може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Зазначаючи про наявність обставин непереборної сили, відповідач посилається на оголошення в Україні воєнного стану у зв'язку з військової агресією російської федерації проти України, тобто наголошує на настанні форс-мажорних обставин, які засвідчені листом Торгово-промислової палатою України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, в якому зазначається, що Торгово-промислова палата України на підставі ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".
Відповідно до ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Узагальнюючими обставинами непереборної сили є їх об'єктивна і абсолютна дія, яка розповсюджується на невизначене коло осіб та неможливість передбачення та відвернення цих обставин. До таких обставин відносяться перш за все природні та техногенні явища катастрофічного характеру (землетрус, повінь, пожежі тощо), а також соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо).
Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20).
Згідно зі статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Частиною 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.
Виходячи з аналізу приписів статті 218 Господарського кодексу України звільнення сторони від відповідальності у разі настання обставин непереборної сили (форс-мажору) відбувається за умови, якщо дані обставини безпосередньо вплинули на своєчасне виконання договірних зобов'язань.
При цьому, сторона, яка не виконує зобов'язання, повинна довести існування конкретних обставин, які мають непереборний характер і які унеможливили виконання зобов'язання. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Разом з тим, при вирішенні питання щодо впливу обставин непереборної сили має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання.
Так, у постановах Верховного Суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 та від 30.11.2021 у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і під час їх виникнення сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести не тільки наявність таких обставин, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Доведення наявності обставин непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона повинна довести не тільки наявність таких обставин, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання зобов'язання; доведення наявності обставин непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17.
Наразі, введення воєнного стану на території України є форс-мажором та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договору, але тільки в тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання договірних зобов'язань.
Суд не вбачає винятковості обставин для зменшення розміру процентів річних та інфляційних втрат, а відповідачем не доведені належними та допустимими доказами наявність таких обставин, а відтак суд не вбачає підстав для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими, такими, що відповідають фактичним обставинам справи і не спростовані належним чином у встановленому законом порядку відповідачем, а відтак підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Також позивачем заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу у сумі 30 000,00 грн позивачем долучено наступні документи: копію договору про надання правової допомоги №ЮФКМ/107/20023 від 13.06.2023, копію ордеру серії АІ №1422910 та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, копію виписки по рахунку від 12.06.2023, та копію акту №1 приймання-передачі наданих послуг від 25.08.2023 на загальну суму 30 000 грн.
Дослідивши зазначені докази, суд вважає їх достатніми для підтвердження факту понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
У той же час, при визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Так, відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Для встановлення розумного розміру наданих послуг адвоката слід надати належну правову оцінку договору у сукупності з іншими доказами, складністю справи та виконання адвокатом робіт (наданих послуг), витраченим часом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та виконання робіт, ціною позову та (або) значення справи.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У даному випадку з урахуванням викладеного, суд зважає на категорію розглянутої справи, яка є простою та не містить складного предмету доказування; підставою позову є надання послуг; підготовка такого позову не зайняла великого обсягу часу та знань у кваліфікованого юриста; розгляд справи відбувся у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, в ході якого відповідач не заперечував проти прострочення оплати послуг, а суд не проводив додаткові процесуальні дії. Також суд приймає до уваги заперечення відповідача, у яких останній просив зменшити суму правничої допомоги з огляду на її завищений розмір.
Отже, з метою дотримання критерію розумності, співмірності між обсягом роботи, проведеної адвокатом та заявленими витратами, здійсненими на оплату адвокатських послуг, суд вважає за доцільне встановити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн.
Керуючись ст. 86, 129, 233, 236-240, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Діаконт" - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; код ЄДРПОУ - 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діаконт" (08170, Київська область, с. Віта-Поштова, вул. Набережна, буд. 33, код ЄДРПОУ - 33870520) 868 378 (вісімсот шістдесят вісім тисяч триста сімдесят вісім) грн 73 коп. - суми основного боргу, 35 329 (тридцять п'ять тисяч триста двадцять дев'ять) грн 93 коп. - 3% річних, 239 878 (двісті тридцять дев'ять тисяч вісімсот сімдесят вісім) грн 79 коп. - інфляційних втрат, 17 153 (сімнадцять тисяч сто п'ятдесят три) грн 81 коп. - витрат по сплаті судового збору та 15 000 (п'ятнадцять тисяч) грн - витрат на професійну правничу допомогу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом 20 днів з дня підписання повного тексту.
Рішення суду набирає законної сили у порядку та строки, передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Н.І. Зеленіна