ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
26.09.2023Справа № 910/12766/22
Господарський суд міста Києва в складі судді Літвінової М.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників
справу № 910/12766/22
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал"
до Моторного (транспортного) страхового бюро України
про стягнення 7 104,27 грн.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення на свою користь заборгованості за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (полісом) № АІ/0663817, а саме: 7 104,27 грн пені.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до відповідача перейшло зобов'язання за договором страхування № АІ/0663817, укладеним страхувальником з ПрАТ «Страхова компанія «Україна», котре було ліквідоване зі встановленням недостатності його майна для виконання зобов'язань перед кредиторами. На вимогу позивача МТСБУ здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 26 098,44 грн. На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 у справі № 910/13902/21 відповідачем було сплачено 2 216,53 грн 3% річних та 12 875,74 грн інфляційних втрат. Однак, невиплаченою лишилася сума пені у розмірі 7 104,27 грн, нарахована у зв'язку з простроченням ПрАТ «СК «Україна» виконання грошового зобов'язання за договором страхування.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.2022 позовну заяву залишено без руху.
30.12.2022 до суду від позивача надійшли пояснення щодо усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.01.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/12766/22, розгляд справи визначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
17.02.2023 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому він просив у задоволенні позовної вимоги ТОВ «Маркс.Капітал» відмовити у повному обсязі, а також стягнути з позивача 1500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Крім цього, 17.02.2023 відповідачем було подане клопотання про зупинення провадження у даній справі до закінчення касаційного перегляду справи № 910/16820/21.
23.02.2023 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.2023 зупинено провадження у справі № 910/12766/22 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2022 у справі № 910/16820/21. Зобов'язано учасників справи повідомити суду про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у даній справі.
31.08.2023 позивачем через систему «Електронний суд» було подане клопотання про поновлення провадження у даній справі, у якому позивач одночасно навів заперечення стосовно заявленої відповідачем до розподілу суми витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1 500,00 грн та просив у задоволенні заяви відповідача про стягнення останньої з позивача відмовити.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2023 поновлено провадження у справі.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
ВСТАНОВИВ:
14.09.2014 приблизно о 22.20 ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Opel, д.н.з. НОМЕР_1 , по вул. Волкова, 12-А у м. Києві, у порушення п. п. 13.1, 13.3 ПДР України під час об'їзду перешкоди н врахувала дорожню обстановку, стан транспортного засобу, не витримала безпечний боковий інтервал, у результаті чого здійснила наїзд на припаркований автомобіль Honda, д.н.з. НОМЕР_2 (водій - ОСОБА_2 ), заподіявши пошкодження транспортних засобів, після чого, будучи причетною до ДТП, залишила місце події.
Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 28.10.2014 у справі №754/16831/14-п ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП.
На момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/0663817 ПрАТ «СК «Україна».
За результатами проведення огляду пошкодженого автомобіля Honda, д.н.з. НОМЕР_2 , складено звіт №11345 від 03.04.2015, згідно з яким вартість матеріального збитку, завданого власнику вказаного транспортного засобу, становить 34 238,62 грн.
27.04.2015 ОСОБА_3 подав до ПрАТ «СК «Україна» заяву про страхове відшкодування.
15.05.2015 ОСОБА_3 (цедент) та ФОП Шиян Д.С. (цесіонарій) уклали договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування, на підставі якого ОСОБА_3 відступив ФОП Шияну Д.С. права вимоги в зобов'язаннях, що виникли з вищевказаного ДТП, у т.ч. одержання грошового відшкодування нанесеної майнової шкоди від винної особи, страхової компанії або від МТСБУ. Загальна сума боргу (страхового відшкодування), що передана цедентом складає 28 417,08 грн.
31.05.2015 ФОП Шиян Д.С. (клієнт) та ТОВ «Маркс.Капітал» (фактор) уклали договір про надання фінансових послуг факторингу №5/31-05/2015 (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов'язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов'язаннями, що виникли у клієнта з договорів відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування відповідно до додатку №1 до цього договору, зокрема, з договору відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування від 07.05.2015 на суму 28 417,08 грн.
У силу цього договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі (п. 1.2 договору).
Згідно з п. 1.4 договору зобов'язаною особою (боржником) є ОСОБА_1 (додаток №1 до договору); страхова компанія ПАТ «СК «Україна»; МТСБУ у порядку, передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Отже, з 31.05.2015 позивач є кредитором у зобов'язанні за договором страхування № АІ/0663817, яке виникло в результаті дорожньо-транспортної пригоди.
Утім, ПрАТ «СК «Україна» в порушення умов договору страхування (полісу) № АІ/0663817 не здійснило виплату грошового зобов'язання.
Позивач та ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» звернулися до Господарського суду міста Києва із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржника - ПрАТ «СК «Україна», оскільки останнє має кредиторську заборгованість і неспроможне її погасити.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 відкрито провадження у справі №910/842/18 про банкрутство ПРАТ «СК «Україна», визнано розмір вимог ініціюючих кредиторів - позивача та ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» на суму 1 232 899,85 грн, призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Тищенко Оксану Іванівну.
27.03.2018 ТОВ «Маркс.Капітал» звернулося до Господарського суду міста Києва із заявою про грошові вимоги до ПрАТ «СК «Україна», а 23.04.2018 подало уточнення до неї, у тому числі за зобов'язанням, яке виникло на підставі договору страхування (полісу) № АІ/0663817.
Ці уточнення стосувалися детального розрахунку заборгованості ПрАТ «СК «Україна» перед ТОВ «Маркс.Капітал». Так, з доданого до заяви про уточнення грошових вимог додатку № 1 від 23.04.2018 вбачається, що, серед іншого, він включає вимоги за договором № 5/31-05/2015, а саме: 28 417,08 грн страхового відшкодування, 2 216,53 грн 3% річних, 12 875,74 грн інфляційних втрат, 7 104,27 пені.
Ухвалою попереднього засідання від 15.06.2018 затверджено реєстр вимог кредиторів ПрАТ «СК «Україна» на загальну суму 22 101 683, 87 грн, у тому числі визнано грошові вимоги позивача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, ліквідовано ПАТ «СК «Україна» у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами, а також встановлено, що вимоги кредиторів, які визнані судом та включені до реєстру вимог кредиторів, не задоволені, у зв'язку з тим, що ліквідатором не виявлено достатньо майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси для погашення кредиторських вимог.
08.08.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесено запис за номером 10651170036015351 про припинення ПрАТ «СК «Україна».
27.08.2019 у зв'язку з ліквідацією ПАТ «СК «Україна» ТОВ «Маркс.Капітал» звернулося до МТСБУ із заявою про виплату відшкодування в сумі 50 613,62 грн, з яких: 28 417,08 грн страхового відшкодування, 2 216,53 грн 3% річних, 12 875,74 грн інфляційних втрат, 7 104,27 пені.
29.11.2019 МТСБУ здійснило виплату страхового відшкодування у розмірі 26 098,44 грн.
На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2021 у справі № 910/13902/21 відповідачем було також сплачено 2 216,53 грн 3% річних, 12 875,74 грн інфляційних втрат.
Однак, невиплаченою лишилася сума пені у розмірі 7 104,27 грн, нарахована у зв'язку з простроченням ПрАТ «СК «Україна» виконання грошового зобов'язання за договором страхування, вимога про стягнення якої і є предметом судового розгляду у рамках даної справи.
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, зокрема, що сплата МТСБУ регламентної виплати, передбаченої підпунктом «ґ» п. 41.1 ст. 41 Закону № 1961-IV, у розмірі оціненої згідно зі ст. ст. 9, 22 - 31 названого Закону шкоди є повним виконанням МТСБУ зобов'язань страховика, що у порядку п. 20.3 ст. 20 цього Закону перейшли до МТСБУ. Натомість, обов'язки страховика, котрий ліквідується, зі сплати пені, 3 % річних, інфляційних втрат за прострочення виконання ним зобов'язання з виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів до МТСБУ не переходять, оскільки ні Закон № 1961-IV, ні статут МТСБУ не містять приписів про виконання Бюро означених обов'язків. Навпаки, у розумінні ст. ст. 96, 999 ЦК України та п. 2.1 статті 2 Закону № 1961-IV ця відповідальність може бути покладена винятково на страховика-порушника. До вимог кредиторів зі сплати таких сум за зобов'язаннями страховика-банкрута мають застосовуватися положення Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон про банкрутство) та Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) на загальних підставах, за якими вимоги, не погашені у зв'язку з недостатністю майна, вважаються погашеними. На підтвердження своєї правової позиції відповідачем до відзиву долучений Висновок науково-практичної експертизи, проведеної на запит МТСБУ щодо порядку застосування законодавства про відшкодування шкоди від 22.02.2022, затверджений Головою Ради науково-практичних експертиз при Інституті держави і права імені В.М. Корецького НАН України, доктором юридичних наук, професором Н.М. Пархоменко. Крім цього, відповідач заявляє про пропуск позивачем позовної давності до заявленої позовної вимоги про стягнення пені.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов таких висновків.
Загальні положення про відшкодування шкоди визначені параграфом 1 глави 82 ЦК України.
Так, статтею 1166 ЦК України унормовано, зокрема, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Отже, аналіз наведених норм дозволяє беззаперечно стверджувати про те, що особа, якій заподіяно шкоду, зокрема, унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у випадках, визначених законом, має право на її відшкодування. Захист цього права фізичних та юридичних осіб у разі настання страхових випадків, передбачених договором страхування або законом, забезпечує цивільно-правовий інститут страхування.
Статтею 1 Закону України «Про страхування» визначено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
За визначенням ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Аналогічне поняття міститься і у ст. 979 ЦК України, відповідно до якої за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується в разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (п. 3 ч. 1 ст. 980 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства (частина 2 наведеної норми).
Статтею 7 Закону України «Про страхування» визначено види обов'язкового страхування, одним з яких є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів урегульовані Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 №1961-IV (далі - Закон №1961-IV), який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Відповідно до ст. 3 Закону № 1961-IV обов'язкове страхування відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та захисту майнових інтересів страхувальників.
Згідно зі статтею 5 названого Закону об'єктом обов'язкового страхування відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Статтею 4 Закону № 1961-IV унормовано, що суб'єктами обов'язкового страхування відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України, потерпілі.
Так, страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу; страховики - страхові організації, що мають право на здійснення обов'язкового страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених цим Законом та Законом України «Про страхування» (п. п. 1.1, 1.2 ст. 1 Закону № 1961-IV).
Отже, страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів спрямоване на захист матеріальних інтересів потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та на компенсацію шкоди, заподіяної їх життю та здоров'ю, а також завданих їм збитків, у тому числі за рахунок МТСБУ у випадках, передбачених Законом № 1961-IV.
МТСБУ є спеціальним суб'єктом у сфері страхування.
Так, згідно положень ст. 39 Закону № 1961-IV Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого Статуту.
У силу п. 39.2.1 ст. 39 Закону № 1961-IV одним з основних завдань МТСБУ є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.
Для забезпечення виконання зобов'язань членів МТСБУ перед страхувальниками і потерпілими при ньому створюються централізовані страхові резервні фонди, зокрема фонд захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах (фонд захисту потерпілих), призначений для здійснення розрахунків з потерпілими у випадках, передбачених цим Законом (підпункт 43.1.2 пункту 43.1 статті 43 Закону № 1961-IV).
Порядок виконання зобов'язань страховика, що ліквідується, визначає стаття 20 Закону № 1961-IV. Так, відповідно до пункту 20.1 цієї статті у разі ліквідації страховика, правонаступника якого встановлено, договори страхування зберігають свою силу до закінчення строку дії такого договору.
У разі ліквідації страховика за його власним рішенням визначені договором обов'язки цього страховика виконує ліквідаційна комісія (пункт 20.2 статті 20 Закону № 1961-IV).
У разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом (п. 20.3 ст. 20 Закону № 1961-IV).
Таким чином, у випадку ліквідації страховика зі встановленням його правонаступника права та обов'язки такого страховика переходять до його правонаступника у тому обсязі і на умовах, що були встановлені договором страхування, який зберігає чинність до закінчення строку його дії.
Натомість, пункти 20.2 та 20.3 ст. 20 Закону № 1961-IV визначають випадки, за яких права та обов'язки страховика за укладеними ним договорами не переходять до правонаступників, а саме: ліквідація страховика за його власним рішенням та за рішенням визначених законом органів, що відбувається в порядку та за встановленою законом процедурою, за якою ліквідаційна комісія такого страховика виконує його обов'язки за договорами страхування шляхом акцептування та задоволення вимог кредиторів у процедурі ліквідації.
Відповідно до ст. 609 ЦК України зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Ліквідація юридичної особи - страховика у зв'язку з визнанням його банкрутом здійснюється відповідно до положень КУзПБ або Закону про банкрутство, який був чинний на час порушення справи про банкрутство ПрАТ «СК «Україна» із особливостями, визначеними цим законом для банкрутства страховиків.
Так, ч. 7 ст. 87 Закону про банкрутство було визначено, що страхувальники за договорами страхування, за якими страховий випадок настав до дня прийняття господарським судом постанови про визнання страховика банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, мають право вимагати страхові виплати.
Отже, однією з підстав прийняття МТСБУ на себе зобов'язань страховика, що ліквідується, є встановлення в процедурі ліквідації недостатності майна цього страховика для виконання таких зобов'язань за договорами страхування.
Разом з тим, згідно з п. 41.1 ст. 41 Закону № 1961-IV МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння:
а) транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі;
б) невстановленим транспортним засобом, крім шкоди, яка заподіяна майну та навколишньому природному середовищу;
в) транспортним засобом, який вийшов з володіння власника не з його вини, а у результаті протиправних дій іншої особи;
г) особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону;
ґ) у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності;
д) у разі надання страхувальником або особою, відповідальність якої застрахована, свого транспортного засобу поліцейським та медичним працівникам закладів охорони здоров'я згідно з чинним законодавством.
Регламентні виплати, зазначені у підпунктах «а»-«д» цього пункту, розподіляються в порядку, встановленому президією МТСБУ.
Інший порядок та перелік випадків передбачені для здійснення МТСБУ виплат за рахунок фонду страхових гарантій.
При цьому пунктом 41.3 ст. 41 цього Закону передбачено, що МТСБУ не відшкодовує шкоду потерпілим, якщо вони можуть задовольнити вимоги на підставі договорів інших видів страхування. У таких випадках МТСБУ відшкодовує частину шкоди, яка не компенсована за договорами інших видів страхування.
Пунктом 22.2 ст. 22 Закону № 1961-IV передбачено, що відповідно до цього Закону потерпілим - юридичним особам страховик, а у випадках, передбачених цим Законом, - МТСБУ відшкодовує виключно шкоду, заподіяну майну.
Так, МТСБУ відшкодовує шкоду у випадках, чітко передбачених положеннями Закону № 1961-IV, одним з яких є встановлення недостатності майна страховика, якого визнано банкрутом та ліквідовано, для виконання зобов'язань за договорами страхування відповідальності, що здійснюється за рахунок фонду захисту потерпілих.
Цей випадок не є тотожним правонаступництву, що є підставою заміни сторони у зобов'язанні та внаслідок якого до правонаступника переходять права та обов'язки правопопередника у зобов'язанні у тому обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено у договорі або законі (ст. 512 ЦК України). Така процедура для страховика визначена пунктом 20.1 ст. 20 Закону № 1961-IV.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, повинен нести страховик, який є належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди в межах страхової суми (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 147/66/17).
Основна функція МТСБУ у правовідносинах щодо відшкодування шкоди за договорами страхування замість страховика, що ліквідується і майна якого недостатньо для виконання цих зобов'язань, фактично зводиться до забезпечення у будь-якому разі отримання потерпілою особою належного їй відшкодування.
Отже, шкода, яку зобов'язане відшкодувати МТСБУ відповідно до положень п. 20.3 ст. 20, п. 41.3 ст.41 Закону № 1961-IV, є регламентною виплатою, що здійснюється за рахунок фонду захисту потерпілих, отримання якої потерпілим гарантується МТСБУ.
МТСБУ приймає на себе зобов'язання із відшкодування шкоди страховика, що визнаний банкрутом та ліквідується, лише за зобов'язаннями, для погашення яких у цього страховика недостатньо майна, тобто у цьому разі виступає спеціальним суб'єктом у сфері обов'язкового страхування, що фактично гарантує постраждалій особі (потерпілому) отримання належної їй регламентної виплати попри банкрутство та ліквідацію страховика, майна якого виявилося недостатньо для погашення акцептованих вимог кредиторів у процедурі банкрутства.
Наведене дає підстави для висновку про те, що МТСБУ не є правонаступником страховика, який ліквідується і щодо якого встановлено недостатність майна для виконання зобов'язань за договорами, у розумінні ст. 512 ЦК України, а натомість гарантує отримання потерпілою особою належного їй відшкодування попри ліквідацію зобов'язаного у цих правовідносинах страховика і встановлену недостатність його майна для виконання цих його зобов'язань.
При цьому після такої сплати за наявності обставин, передбачених п. 38.2 ст. 38 Закону № 1961-IV, у МТСБУ може виникнути право регресної вимоги до осіб, визначених зазначеним положенням.
Отже, МТСБУ вступає у правовідносини щодо відшкодування шкоди замість страховика, якого визнано банкрутом і ліквідовано із встановленням недостатності його майна для виконання зобов'язань за укладеними ним договорами страхування, лише із встановленням цих обставин та звернення до Бюро потерпілої особи за таким відшкодуванням. Тобто Бюро у межах цих правовідносин гарантує отримання лише відшкодування шкоди потерпілою від дорожньо-транспортної пригоди особою.
Так, судом встановлено, що МТСБУ уже виплатило позивачу суму відшкодування шкоди у розмірі 26 098,44 грн і в цій частині спір між сторонами відсутній.
Натомість, у рамках даної справи до МТСБУ заявлені вимоги про сплату 7 104,27 грн пені, нарахованої на суму страхового відшкодування, зобов'язання з виплати якого не виконав ліквідований страховик - ПрАТ «СК «Україна», щодо якого встановлено недостатність майна для виконання зобов'язань за договорами страхування, у тому числі і за тим, право вимоги за котрим набув позивач.
Відповідно до п. 36.5 статті 36 Закону № 1961-IV за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Виходячи зі змісту наведеної норми, за прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика останній повинен сплатити пеню особі, котра має право на таке відшкодування.
Утім, як уже обґрунтовувалося вище, МТСБУ не є правонаступником ліквідованого страховика, а тому, вступаючи у спірні правовідносини замість такого страховика лише у разі та після встановлення факту недостатності його майна для погашення зобов'язань за укладеними ним договорами страхування, тобто як спеціальний суб'єкт у сфері обов'язкового страхування, відповідач не набуває усіх прав та обов'язків такого страховика, як сторони у зобов'язанні, у тому числі і тих, які є наслідком неналежного виконання або невиконання цим страховиком власних зобов'язань за договорами страхування.
Положення Закону № 1961-IV не містять правових підстав покладення на МТСБУ такого ж обсягу зобов'язань за договорами страхування, який мав страховик, що ліквідований, та якого набуває правонаступник у разі здійснення правонаступництва відповідно до пункту 20.1 статті 20 Закону № 1961-IV, а отже - і правових підстав відповідальності МТСБУ за неналежно виконаними / невиконаними цим страховиком зобов'язаннями у вигляді сплати пені, передбаченої п. 36.5 статті 36 Закону № 1961-IV.
МТСБУ лише здійснює відшкодування шкоди за договорами страхування цивільно-правової відповідальності, для виплати за якими у страховика, що ліквідується за рішенням уповноважених законом органів, недостатньо коштів / майна, тобто лише гарантує отримання відшкодування постраждалою особою (потерпілим), але не несе відповідальності за прострочення виконання таким страховиком (а не безпосередньо самим МТСБУ) грошового зобов'язання з виплати відшкодування. Натомість, у разі прострочення виконання МТСБУ грошового зобов'язання зі здійснення регламентної виплати з вини самого Бюро пеня нараховується за час такого прострочення і останнє має обов'язок сплатити її.
Аналогічних за змістом правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 липня 2023 року у справі № 910/16820/21, у якій визнала за необхідне відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.09.2021 у справі № 910/14293/19, згідно з яким за змістом положень пункту 20.3 статті 20, підпункту «ґ» пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов'язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов'язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі, а МТСБУ не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (частина друга статті 625 ЦК України та пункт 36.5 статті 36 Закону № 1961-IV) суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону (частина друга статті 625 ЦК України та пункт 36.5 статті 36 Закону № 1961-IV) є невід'ємною / складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування (підпункти 9.11.7, 9.11.11 постанови від 07.09.2021 у справі № 910/14293/19).
Як слідує зі змісту позовної заяви, звертаючись до суду з вимогою про стягнення пені, позивач не стверджує про те, що МТСБУ з моменту набуття ним обов'язку із здійснення регламентної виплати допустило прострочення виконання останнього. Навпаки, Товариство наполягає саме на тому, що підставою нарахування пені у даному випадку є невиконання ліквідованим страховиком зобов'язання з виплати страхового відшкодування у встановлений строк до моменту порушення провадження у справі про банкрутство.
Оскільки у силу наведеного вище мотивування виключається покладення на МТСБУ обов'язку з відшкодування пені, нарахованої саме у зв'язку із невиконанням зобов'язання за договором страхування ліквідованим страховиком, то у задоволенні позовних вимог суд відмовляє повністю.
Стосовно викладеної окремої думки до постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 липня 2023 року у справі № 910/16820/21, на яку наразі посилається позивач у контексті доводів про наявність підстав для стягнення заявленої ним суми пені, суд зазначає, що ч. 4 ст. 236 ГПК України, яка кореспондується з положеннями ч.6 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У силу ч. 1, 3 ст. 34 ГПК України питання, що виникають під час колегіального розгляду справи судом, вирішуються більшістю голосів суддів. Головуючий голосує останнім. Суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.
Отже, у розумінні наведеної норми окрема думка є одним із засобів реалізації принципів незалежності суддів, їхнього вільного волевиявлення та рівноправ'я, повного та всебічного розгляду справи, утім, вона не має обов'язкового значення, відповідно, не породжує юридичних наслідків та не може розглядатися як джерело права, а має лише доктринальне значення.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу
Відповідно до ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Згідно зі ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, у тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
За змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
При цьому у силу ч. 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Як уже зазначалося вище, відповідач у відзиві на позовну заяву, серед іншого, просив стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 500,00 грн.
При цьому до матеріалів відзиву відповідачем було додано договір № 4.1/12-10/2021 про надання послуг в сфері права від 12.10.2021, укладений між МТСБУ (замовник) та АО «ІНС.ЛОУ ГРУП» (виконавець), додаткову угоду № 852 від 28.11.2022 до вказаного договору, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю на ім'я Проц А.В., довіреність від 06.12.2022 № 6-01/52, видана МТСБУ адвокату Проц А.В.
Так, зі змісту п. 1 додаткової угоди № 852 від 28.11.2022 до договору № 4.1/12-10/2021 про надання послуг в сфері права від 12.10.2021 вбачається, що замовник передав, а виконавець прийняв завдання на ведення від імені замовника ряду справ, зокрема, за номером 1008/21: позивач - ТОВ «Маркс.Капітал», відповідач - МТСБУ, ціна позову - 7 104,27 грн, вартість послуг - 1500,00 грн.
Отже, гонорар адвоката за надання правової допомоги погоджений сторонами у фіксованому розмірі, тобто не змінюється в залежності від обсягу наданих адвокатом послуг та витраченого ним часу на їх виконання.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Так, матеріалами справи підтверджується факт отримання відповідачем послуг АО «ІНС.ЛОУ ГРУП» в особі адвоката Проц А.В., а саме: останнім складені та підписані відзив на позовну заяву, заява про зупинення провадження у даній справі, всі копії документів завірені адвокатом Проц А.В. з дотриманням положень ст. 91 ГПК України.
Стосовно детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, передбаченого положеннями ч. 3 ст. 126 ГПК України, суд звертає увагу на функціональне призначення останнього, яке полягає у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
У постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт є виключною прерогативою учасника справи, котрий подає такий опис, враховуючи, що ч. 3 ст. 126 ГПК України не містить конкретного складу відомостей, які мають бути у ньому зазначені. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Отже, враховуючи складання і підписання адвокатом всіх процесуальних документів від імені і в інтересах відповідача, а також беручи до уваги умови додаткової угоди № 852 стосовно погодження гонорару адвоката у фіксованому розмірі, суд дійшов висновку, що у даному конкретному випадку МТСБУ на виконання приписів ст. ст. 13, 74 ГПК України доведено обставини надання йому послуг професійної правничої допомоги при розгляді цієї справи та обґрунтовано заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу.
За означеного саме по собі ненадання представником відповідача детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, на переконання суду, не повинно обмежувати, а тим більше нівелювати з суто формалістичних причин правомірне очікування сторони, яка виграла справу, на відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу.
Подібного висновку дійшов і Верховний Суд, ухвалюючи постанову від 21.08.2023 у справі № 910/20493/21.
Крім цього, судом враховано й те, що відсутність опису виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) у даному конкретному випадку не завадила позивачу реалізувати своє процесуальне право та навести власні заперечення проти заявленої до розподілу суми.
Так, у поданому 31.08.2023 клопотанні позивач просить суд відмовити у задоволенні заяви відповідача про стягнення з Товариства 1500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу повністю. При цьому підставою для відмови у відшкодуванні позивач визначає неспівмірність заявленого відповідачем до розподілу розміру витрат на професійну правничу допомогу (ч. 4 ст. 126 ГПК України), яку обґрунтовує через посилання на велику кількість однотипних спорів між сторонами, котрі розглядаються Господарським судом міста Києва, у зв'язку з чим підготовка відзиву на позов та заяв у рамках даної справи вимагала від відповідача виключно зміни номеру справи у тексті останніх.
Разом з тим, суд зауважує, що велика кількість однотипних спорів між цими ж сторонами, яка є основним аргументом позивача, у розумінні положень чинного ГПК України не є підставою для відмови у відшкодуванні стороні, яка виграла справу, її витрат на професійну правничу допомогу.
Недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України, яку цитує позивач, у розумінні частини 5 цієї ж норми має своїм наслідком право суду на зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а не відмову у їх компенсації за рахунок сторони, яка програла спір, як на тому помилково наполягає позивач.
При цьому сама по собі вказівка про недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України є недостатньою та автоматично не управнює суд на таке зменшення поза формулюванням позивачем відповідного клопотання та виконанням ним обов'язку з доведення такої неспівмірності витрат (ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись наведеним правилом, суд дійшов висновку, що відшкодуванню за рахунок позивача підлягають витрати відповідача на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 1 500,00 грн.
Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у силу ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись ст. 74, 86, 129, 232, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» (36023, м. Полтава, вул. Колективна, 10, код ЄДРПОУ 37686922) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м. Київ, бульв. Русанівський, 8, код ЄДРПОУ 21647131) 1 500 (одну тисячу п'ятсот) грн 00 коп витрат на професійну правничу допомогу.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду.
Повний текст рішення складено та підписано: 26.09.2023.
Суддя М.Є. Літвінова