номер провадження справи 17/156/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.09.2023 Справа № 908/2409/23
м. Запоріжжя
Господарський суд Запорізької області у складі головуючого судді Корсуна В.Л., при секретарі судового засідання Сиротенко В.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 908/2409/23
за позовною заявою: публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго”, 69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, буд. 14
до відповідача: акціонерного товариства “Запорізький завод феросплавів”, 69035, м. Запоріжжя, вул. Діагональна, буд. 11
про стягнення коштів
У судовому засіданні приймали участь:
від позивача: Садова А.В., довіреність №104 від 22.05.23
від відповідача: Верба В.В., довіреність №18-41 від 28.12.22
СУТЬ СПОРУ:
26.07.23 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява за вих. від 25.07.23 № 001-33/1588 з вимогами публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” (далі ПАТ “Запоріжжяобленерго”) до акціонерного товариства “Запорізький завод феросплавів” (надалі АТ “ЗФЗ”) про стягнення штрафних санкцій за порушення умов мирової угоди затвердженої ухвалою Господарського суду Запорізької області від 01.06.20 у справі № 908/1463/18 у розмірі 416 645,33 грн., а саме: 332 764,64 грн. пені, 19 965,88 грн. 3 % річних та 63 914,81 грн. інфляційних втрат.
26.07.23 автоматизованою системою документообігу господарського суду здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу № 908/2409/23 передано на розгляд судді Корсуну В.Л.
22.08.23 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву за вих. №18-013/2 від 16.08.23.
22.08.23 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання за вих. №18-013/1 від 16.08.23 про зменшення пені, 3% річних та інфляційних втрат.
22.08.23 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання за вих. №18-013 від 16.08.23 про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження. В обґрунтування клопотання відповідач посилається на те, що на його думку справа є складною, потребує повного та всебічного з'ясування обставин справи, надання сторонам можливості подати необхідні пояснення і докази у справі. Також вказує, що обставини, які стали предметом спору не відповідають дійсності, тому існує ряд питань, пояснень, а також інших обставин, які зумовлюють необхідність розгляду справи в порядку загального позовного провадження.
З огляду на те, що на думку суду, дана справа не є складною, а, відповідно, судом не вбачається необхідності переходу до розгляду справи №908/2409/23 в порядку загального позовного провадження, ухвалою від 23.08.23 суд постановив перейти до розгляду справи №908/2409/23 за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи та призначено судове засідання на 12.09.23 об 11 год. 00 хв.
23.08.23 на адресу суду від відповідача надійшли пояснення по справі, які прийняті до розгляду в судовому засіданні 12.09.23.
31.08.23 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив за вих. №33-33/132 від 29.08.23, яка прийнята до розгляду в судовому засіданні 12.09.23.
07.09.23 на адресу суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, які прийнято до розгляду в судовому засіданні 12.09.23.
12.09.23 на електронну адресу суду від позивача надійшли заперечення за вих. №33-33/145-1на клопотання про зменшення пені, 3% річних та інфляційних втрат
12.09.23 на адресу суду від позивача надійшло клопотання за вих. №001-33/1983 від 11.09.23 про зменшення розміру позовних вимог, в якому просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 3 327,65 грн, 3% річних у розмірі 19 965,88 грн, інфляційні втрати у розмірі 63 914,81 грн.
Заява не суперечить нормам ГПК України, судом прийнято до розгулу у судовому засіданні 12.09.23, розглядаються позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 3 327,65 грн, 3% річних у розмірі 19 965,88 грн, інфляційних втрат у розмірі 63 914,81 грн.
12.09.23 на адресу суду від позивача надійшло клопотання про повернення судового збору у розмірі 3 565,68 грн.
У засіданні 12.09.23, на підставі ч. 4 ст. 240 ГПК України, судом проголошено рішення у справі по суті спору.
Позов обґрунтовано тим, що в порушення умов укладеної сторонами та затвердженої Господарським судом Запорізької області мирової угоди від 15.05.20 у справі №908/1463/18, відповідачем несвоєчасно здійснено платежі за жовтень та листопад 2022 року., у зв'язку з чим позивачем нараховано пеню, 3% річних та інфляційні втрати.
У судовому засіданні 12.09.23 представник позивача підтримав позовні вимоги з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог, заперечував проти задоволення клопотання про зменшення нарахованих пені, 3% річних та інфляційних втрат.
У відзиві на позовну заяву відповідач заперечував проти позовних вимог через складне матеріальне становище. Вважає, що наразі існують суттєві та об'єктивні обставини для звільнення відповідача від відповідальності за порушення строків оплати заборгованості за мировою угодою у справі № 908/1463/18 через обставини, в яких фактично опинилося підприємство після початку повномасштабного вторгнення російської федерації. Такі обставини за своєю суттю є форс-мажорними обставинами, тобто обставинами непереборної сили, на які АТ «ЗФЗ» на має можливості впливати та не має можливості усунути.
У судовому засіданні 12.09.23 представник відповідача підтримав клопотання про зменшення нарахованих пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 01.06.20 у справі №908/1463/18 затверджено мирову угоду, укладену 15.05.20 між Публічним акціонерним товариством «Запоріжжяобленерго» та Акціонерним товариством «Запорізький завод феросплавів».
Відповідно до п. 4 мирової угоди, АТ «ЗФЗ» визнає вимоги ПАТ «Запоріжжяобленерго» про стягнення заборгованості за спожиту в лютому, грудні 2015 року активну електричну енергію в сумі 206 041 479,40 грн та зобов'язується і гарантує сплатити заборгованість відповідно до наступного графіку …
За умовами п. 8 мирової угоди, кожен черговий платіж має бути здійснений Сторонами не пізніше останнього числа місяця, в якому він (платіж) підлягає перерахуванню згідно з графіками, які наведені в пунктах 4, 5 цієї Мирової угоди. Якщо останній день строку виплати грошових коштів припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Сторони підтверджують право кожної із Сторін на дострокове виконання зобов'язань за цією Мировою угодою, зокрема, на дострокову сплату грошових коштів, передбачених пунктами 4, 5 цієї Мирової угоди. У такому випадку дострокове виконання зобов'язань буде вважатися належним виконанням цієї Мирової угоди.
В п. 12 мирової угоди сторони обумовили, що у разу порушення строків сплати платежів винна Сторона зобов'язана сплатити на користь іншої Сторони 3% річних, інфляційні втрати та пеню в розмірі 0,5% річних (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період нарахування пені) від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення за весь період прострочення до дня фактичної сплати.
Позивач звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом у справі №908/2409/23 з тих підстав, що відповідачем порушено умови мирової угоди в частині сплати чергових платежів за жовтень та листопад 2022 року, такі платежі здійснено лише 26.12.22.
Оцінивши наявні у матеріалах справи документи (докази), суд дійшов висновку про наступне.
Згідно із ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. 2).
Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1). У разі посилання учасника справи на невчинення ін. учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч. 2). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3).
Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1). Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2).
Згідно із ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1). Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ч. 2).
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).
Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч. 1). Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2).
У відповідності до вимог ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч. 2). Суд надає оцінку (ч. 3) як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ст. 192 ГПК України, мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов'язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.
Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження». У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень (ст. 193 ГПК України).
Суд зазначає, що мирова угода - це договір, який укладається сторонами у добровільному порядку, з метою припинення спору у певній судовій справі, на умовах погоджених сторонами та затверджується судом. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт через самостійне (без державного втручання) врегулювання розбіжностей на погоджених ними умовах.
Мирова угода є одним із способів вирішення господарського спору, яка може стосуватися лише прав та обов'язків сторін щодо предмету позову. На відміну від звичайної угоди, мирова угода, що укладається в господарському процесі: укладається у формі та на умовах, передбачених самими сторонами, проте на умовах, що не суперечать діючому законодавству; підлягає затвердженню господарським судом; не лише змінює матеріально-правові відносини, а й припиняє процесуально-правові відносини; якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового акта.
Враховуючи те, що умови мирової угоди від 15.05.20, укладеної між ПАТ «Запоріжжяобленерго» та АТ «Запорізький завод феросплавів», не порушує прав та охоронюваних законом інтересів третіх осіб, Господарський суд Запорізької області ухвалою від 01.06.20 у справі №908/1463/18 затвердив її.
Судом встановлено, що затверджена мирова угода в частині внесення платежів за жовтень та листопад 2022 року виконана відповідачем всупереч строків, встановлених у мировій угоді, а саме: замість внесення платежів до 30.10.22 та 31.11.22, відповідачем здійснено оплату лише 26.12.22. Відповідачем вказаний факт не заперечується.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Під належним виконанням зобов'язання розуміють виконання належній особі, в належному місці, в належний строк (термін), з додержанням усіх інших вимог і принципів виконання зобов'язань. Якщо учасники зобов'язання порушують хоч би одну з умов його належного виконання, зобов'язання не припиняється, а трансформується (змінюється), оскільки в такому разі на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки тощо. Виконання таких додаткових обов'язків, як правило, не звільняє боржника від виконання зобов'язання в натурі. Лише після того, як сторони здійснять усі дії, що випливають із зобов'язання, воно вважатиметься припиненим. Виконання, яке припиняє зобов'язання, має бути належним чином оформлене (підтверджене).
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 ЦК України.
Позивачем за неналежне виконання відповідачем умов мирової угоди нараховано пеню у розмірі 3 327,65 грн, 3% річних у розмірі 19 965,88 грн та інфляційні втрати у розмірі 63 914,81 грн.
Приписами ст. 611 ЦК України унормовано, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з положеннями ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню, в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
В п. 12 мирової угоди сторони обумовили, що у разу порушення строків сплати платежів винна Сторона зобов'язана сплатити на користь іншої Сторони 3% річних, інфляційні втрати та пеню в розмірі 0,5% річних (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період нарахування пені) від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення за весь період прострочення до дня фактичної сплати.
Таким чином, заявляючи вимоги щодо сплати пені, інфляційних втрат та 3% річних, позивач правомірно скористався наданим йому законодавством та умовами мирової угоди правом.
Перевіривши розрахунки заявлених до стягнення сум, наданих позивачем, судом встановлено, що вони виконані вірно, відтак позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованих пені, відсотків річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.
За приписами ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
За змістом ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у т.ч. вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду. За відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в т.ч. вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 05.04.2018 у справі № 905/1180/17, від 12.09.2018 у справі № 912/3594/17.
У рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 р. №7-рп/2013 зазначено, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
Відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (частини 1, 2 статті 193 ГК України).
Суд також відзначає, що в силу приписів ст. 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права та розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, з огляду на що відсутність в чинному ГПК норми процесуального права, яка б встановлювала спосіб та порядок застосування господарськими судами ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України під час вирішення господарських спорів, не позбавляє суд права застосовувати відповідні норми.
Таким чином, прийнявши до уваги наведені відповідачем доводи та контраргументи зазначені позивачем, враховуючи інтереси сторін і їх (сторін) баланс інтересів, а також те, що розмір заявленої до стягнення пені - 3 327,65 грн - не є надмірно високим, судом не вбачається підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення неустойки (пені).
Вирішуючи клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (п. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (п. 3 ст. 549 ЦК України).
Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а у разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов'язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов'язання.
Водночас, формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови ВСУ від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11).
Отже, проценти та інфляційні нарахування, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями.
Пунктом 1 ст. 233 Господарського кодексу України визначено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Оскільки проценти та інфляційні втрати, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, суд не має правових підстав для їх зменшення, тому відмовляє відповідачу у задоволенні клопотання в цій частині.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судові витрати у розмірі 2 684,00 грн покладаються на відповідача.
Крім того, як свідчать матеріали справи, позивачем за подання позову про стягнення суми 416 645,33 грн сплачено судовий збір у розмірі 6 249,68 грн (інструкція №5729 від 14.07.23).
Судом прийнято до розгляду заяву позивача за вих. №001-33/1983 від 11.09.23 про зменшення розміру позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача суму 87 208,34 грн.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Клопотання про повернення судового збору у розмірі 3 565,68 грн викладено відповідачем у заяві за вих. №33-33/145 від 11.09.23 про повернення судового збору, яка надійшла до суду 12.09.23.
Враховуючи, що за подання позову про стягнення заборгованості суми 416 645,33 грн сплачено судовий збір у розмірі 6 249,68 грн, а за зменшеними позовними вимогами судовий збір становить 2 684,00 грн, відповідно, поверненню позивачеві з державного бюджету України підлягає сплачена сума судового збору у розмірі 3 565,68 грн, про що має бути постановлена відповідна ухвала після набрання рішенням законної сили.
Керуючись ст. ст. 11, 13, 14, 15, 24, 42, 46, 73-80, 86, 91, 129, 236-238, 240, 241, 247-252 ГПК України, суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити.
Стягнути з акціонерного товариства “Запорізький завод феросплавів” (69035, м. Запоріжжя, вул. Діагональна, буд. 11, код ЄДРПОУ 00186542) на користь публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” (69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, буд. 14, код ЄДРПОУ 00130926) - 3 327 (три тисячі триста двадцять сім) грн 65 коп. пені, 19 965 (дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот шістдесят п'ять) грн 88 коп. 3% річних, 63 914 (шістдесят три тисячі дев'ятсот чотирнадцять) грн 81 коп. інфляційних втрат, а також 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено у апеляційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 253-285 ГПК України та п.п. 17.5. п. 1 Розділ ХІ «ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» ГПК України.
У зв'язку із введенням із 05 год. 30 хв. 24.02.22 воєнного стану в Україні Указом Президента України від 24.02.22 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» через військову агресію Російської Федерації проти України … повний текст рішення складено 26.09.2023.
Суддя В.Л. Корсун