Справа № 128/2662/20
Провадження № 22-ц/801/1885/2023
Категорія: 66
Головуючий у суді 1-ї інстанції Саєнко О. Б.
Доповідач:Стадник І. М.
ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
26 вересня 2023 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,
суддів: Войтка Ю.Б., Міхасішина І.В.
з участю секретаря судового засідання Собцевої А.Р.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2
апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Тимощука Євгенія Сергійовича
на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 30 червня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Саєнко О.Б., повний текст якого складено 27 липня 2023 року
у справі №128/2662/20
за позовом ОСОБА_1 (позивач)
до ОСОБА_2 (відповідач)
за участі Агрономічної сільської ради (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору)
про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом,
встановив:
Короткий зміст позовних вимог
У вересня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до районного суду з позовом ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом, залучивши до участі у справі Агрономічну сільську раду як третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, в обґрунтування якого посилався на те, що він проживає та є зареєстрованим в квартирі АДРЕСА_1 . Разом з ним в цій квартирі зареєстровані також ОСОБА_3 , ОСОБА_2 .
Проте будучи зареєстрованим в квартирі, відповідач ОСОБА_2 у ній не проживає досить тривалий час, а саме з червня 2008 року.
Факт реєстрації ОСОБА_2 створює йому перешкоди в користуванні квартирою, які полягають у неможливості оформити субсидію зі сплати житлово-комунальних платежів. Крім того, він несе підвищені матеріальні витрати на сплату житлово-комунальних послуг, так як останні нараховуються на всіх зареєстрованих осіб, в тому числі і відповідача, який не цікавиться квартирою, і не приймає участі у її утриманні.
Просив, визнати ОСОБА_2 таки, що втратив право на користування житлом.
Рішення суду першої інстанції
Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 30 червня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
22 серпня 2023 року позивач не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи і неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його і ухвалити нове рішення про задоволення вимог.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що позивачем доведено позовні вимоги, а саме перебування квартири на балансі Агрономічної сільської ради, факт непроживання в ній відповідача впродовж тривалого часу, як підстави для визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням відповідно до статей 71 і 72 ЖК України.
Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи
Відзиви від інших учасників справи на апеляційну скаргу впродовж встановленого судом строку не надходили, проте їх відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції - частина 3 статті 360 ЦПК України.
Провадження у справі в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 23 серпня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою суду від 18 вересня 2023 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду.
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Тимощук Є.С. вимоги апеляційної скарги підтримав на умовах, викладених в ній, та просив її задовольнити.
Представник відповідача - адвокат Білозор О.Л. подав суду письмову заяву про розгляд справи в його відсутність, проти вимог апеляційної скарги заперечує, просить залишити в силі рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване.
Інші учасники справи, повідомлені в установленому законом порядку про дату, час і місце судового засідання, до суду не з'явилися, що відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Встановлені судом першої інстанції обставини
Судом першої інстанції встановлено, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 за будь-якими фізичними особами, в тому числі, і за сторонами в даній справі - не зареєстровано, про що свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.
Відповідно до листа сільського голови Агрономічної сільської ради (а.с. 11) будинок АДРЕСА_1 перебуває на балансі Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (третьої особи у даній справі).
Згідно копії довідки № 2090 від 02.09.2020 про склад зареєстрованих осіб, виданої Житлово-експлуатаційною конторою «Агрономічне», склад зареєстрованих осіб станом на 02.09.2020 за адресою АДРЕСА_1 є таким: ОСОБА_1 - заявник (позивач), ОСОБА_3 (брат) та ОСОБА_2 (брат, відповідач)).
Відповідно до довідки № 2068 від 06.08.2020, виданої житлово-експлуатаційною конторою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » склад сім'ї, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , наступний: ОСОБА_1 (зареєстрований), ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - дружина (проживає без реєстрації) та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - донька (проживає без реєстрації).
Матеріалами справи встановлено, а також не заперечується сторонами, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , але фактично за цією адресою не проживає з червня 2008 року, що підтверджується письмовими доказами, зокрема, копією довідки № 853 від 28.12.2018, копією акту від 29.12.2018, за підписом директора ТОВ «ЖЕК «Агрономічне», копіями актів обстеження житлово- побутових умов від 05.04.2012, фактичного місця проживання від 03.07.2019 та від 11.06.2020 .
За змістом довідки № 2044 від 06.07.2020, виданої директором ТОВ «ЖЕК «Агрономічне» сплату комунальних послуги по квартирі за адресою: АДРЕСА_1 здійснює ОСОБА_1 . Станом на 06.07.2020 заборгованість по оплаті за комунальні послуги за даною адресою відсутня.
Позиція апеляційного суду
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає не повністю.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних, достатніх, достовірних та допустимих доказів на підтвердження виникнення у нього законних підстав вселення в цю квартиру. При цьому суд вказав, що відсутність в матеріалах справи таких доказів як: до якої категорії житлового фонду належить спірна квартира (ст. 4 ЖК Української РСР); хто, коли, кому саме та на якій правовій підставі видав ордер на це житлове приміщення, сам ордер; хто був первісно основним наймачем цієї квартири та укладав договір найму на квартиру, сам договір найму житлового приміщення (ст. ст. 61, 64, 65 ЖК Української РСР ); якщо основний наймач квартири - помер (свідоцтво про смерть), то хто, коли з членів сім'ї первісного наймача оформив на себе договір найму на цю квартиру (стаття 107 ЖК Української РСР); докази родинних відносин позивача із основним наймачем квартири, не дозволяє дійти висновку про те, що відповідач порушує законне право позивача користування житлом за обставин вказаних у позові.
Колегія суддів не може погодитись із такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
У частині першій статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, зокрема, право кожної особи на повагу до свого житла. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв'язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).
Частиною четвертою статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Питання користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду визначено Главою 2 Розділу III ЖК України.
Відповідно до статті 61 ЖК України, користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму житлового приміщення, який укладається в письмовій формі на підставі ордера.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 64 ЖК України, члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом статті 65 ЖК України, наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
У статті 379 ЦК України зазначено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
Стаття 71 ЖК України (яка розміщена у Главі 2 Розділу III ЖК України) встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадках тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв'язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.
Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Аналіз статей 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого не проживання.
Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.
Процесуальний закон покладає обов'язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року в справі № 759/19579/17.
Отже, саме причини та строк не проживання відповідача у спірному житловому приміщенні є предметом доказування у справі про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Обов'язок доказування даних обставин покладається на сторону позивача.
У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» судам роз'яснено, що у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Як вказувалось вище, у справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов'язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов'язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов'язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк.
ОСОБА_1 свої позовні вимоги мотивував тим, що відповідач ОСОБА_2 не проживає у квартирі фактично з 2008 року, оскільки проживає з сім'єю в м. Вінниці.
Апеляційний суд звертає також увагу на те, що матеріали справи не містять відомостей про те, що відповідачеві ОСОБА_2 чинились перешкоди з боку позивача у проживанні в квартирі.
На підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 надав докази про те, що відповідач без поважних причин більше шести місяців не проживає за місцем своєї реєстрації у квартирі АДРЕСА_1 .
Отже, суд першої інстанції не врахував, що позивачем надано належні та допустимі докази відсутності відповідача у спірній квартирі понад встановлені законом строки, а тому обґрунтування ним підстав щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 є помилковими.
Натомість, відповідачем не надано доказів чинення йому перешкод у користуванні квартирою, а також поважності причин його не проживання у спірній квартирі такий тривалий період, так само як не надано доказів поважності причин, що зумовили тривале не проживання у цій квартирі.
Апеляційний суд відхиляє посилання представника відповідача адвоката Білозора О.Л. в заяві поданій суду першої інстанції на те, що позивач не є власником квартири АДРЕСА_1 .
Так, статтею 71 ЖК України якраз врегульовано питання збереження за тимчасово відсутніми громадянами жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду.
Жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд) перебуває у віданні місцевих рад (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).
Відповіддю Агрономічної сільської ради (а.с. 11) підтверджено, що будинок номер АДРЕСА_1 перебуває на балансі Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, а відтак жилий будинок належить до державного житлового фонду і перебуває у віданні місцевої ради.
Як позивач, так і відповідач ОСОБА_2 , їх брат ОСОБА_3 , зареєстровані там в установленому законом порядку, а відтак мають право користування зазначеним житлом. Інші особи, зокрема, члени сім'ї ОСОБА_1 - його дружина і дочка, проживають у квартирі без реєстрації.
Саме ОСОБА_1 не лише зареєстрований в квартирі, а й несе витрати по її утриманню, сплачує комунальні послуги тощо. Реєстрація в зазначеній інших осіб, які фактично в ній не проживають, не цікавляться нею і не несуть витрат по її утриманню, порушує його права, так як унеможливлює вільне користування і розпорядження нею.
Як один із наймачів він наділений правом пред'являти вимогу про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням інших наймачів і питання про те, хто був основним квартиронаймачем відповідно до ордеру, на якій підставі і коли вселилися інші наймачі, які зареєстровані в квартирі, вирішального значення для застосування судом статей 71 і 72 ЖК України не мають.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про доведеність позивачем своїх позовних вимог. Позивачем надано достатньо доказів про те, що відповідач, будучи зареєстрованим в квартирі, понад шість місяців не проживає в ній, не цікавиться її станом, не сплачує житлово-комунальні послуги, що свідчить лише про намір останнього зберегти за собою місце реєстрації за адресою спірної квартири, а не використовувати її як житло.
Згідно положень частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За змістом частини другої цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
З урахуванням встановлених по справі обставин та вимог цивільного процесуального закону, апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення суду із ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.
Щодо перерозподілу судових витрат і розподілу судових витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
В зв'язку з апеляційним розглядом справи позивачем на користь якого ухвалене судове рішення, понесені судові витрати, які складаються зі сплати судового збору за звернення з позовом до суду у розмірі 940,80 грн, та за подання апеляційної скарги в розмірі 1 261,20 грн, а всього 2 202 грн, які відповідно до статті 141, підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Тимощука Євгенія Сергійовича задовольнити.
Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 30 червня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Агрономічної сільської ради про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом, задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування квартирою АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за звернення з позовом до суду першої інстанції та за подання апеляційної скарги, в загальному розмірі 2202 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий І.М. Стадник
Судді Ю.Б. Войтко
І.В. Міхасішин