ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 вересня 2023 року Справа № 160/17204/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Голобутовського Р.З.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
17.07.2023 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач-2), в якій просить:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №047050022613 від 01.06.2023, що полягала у ненарахуванні ОСОБА_1 пільгової пенсії за Списком №1 та незарахуванні до пільгового стажу роботи за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, періодів роботи з 25.12.2006 по 28.12.2006 та з 29.12.2011 по 02.09.2012 в Публічному акціонерному товаристві "Дніпровський металургійний комбінат";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати ОСОБА_1 пільгову пенсію за Списком №1 та зарахувати до стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, періоди роботи з 25.12.2006 по 28.12.2006 та з 29.12.2011 по 02.09.2012 в Публічному акціонерному товаристві «Дніпровський металургійний комбінат», нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за невраховані періоди роботи (з 25.12.2006 по 28.12.2006 та з 29.12.2011 по 02.09.2012) за Списком №1, починаючи з 24.05.2023 з дня подачі заяви про нарахування пенсії до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням відповідача-2 від 01.06.2023 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного пенсійного віку та пільгового стажу роботи за Списком №1. Позивач не погоджується з відмовою у призначенні пенсії, вказуючи, що нею надані всі необхідні документи для підтвердження пільгового характеру роботи, на дату подання заяви про призначення пенсії їй виповнилось 45 років, загальний трудовий стаж становив 27 років 25 місяців, з яких пільговий стаж роботи за Списком №1 становив 8 років 1 місяць 18 днів. Недотримання роботодавцем передбачених підзаконними нормативними актами строків проведення атестації робочих місць за умовами праці не може бути підставою для виключення з пільгового стажу періоду роботи за професією згідно Списку №1 періоду затримки завершення чергової атестації робочих місць та, відповідно, підставою для відмови у зарахуванні періодів роботи. Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.07.2023 відкрито провадження у адміністративній справі; справу №160/17204/23 призначено до розгляду за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
09.08.2023 відповідач-1 надав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позовні вимоги не визнає, просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що на день подання заяви позивач досягла 45 років 11 місяців 23 дні, страховий стаж склав 34 роки 00 місяців 21 день, пільговий стажу на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 - 7 років 02 місяці 10 днів. За наданими документами до заяви до страхового стажу роботи зараховані всі періоди роботи. До пільгового стажу роботи не зараховано період роботи з 25.12.2006 по 28.12.2006 та з 29.12.2011 по 02.09.2012, оскільки є перерва між атестаціями. Таким чином, враховуючи той факт, що позивач звернулась до органу Пенсійного фонду України у віці 45 років 11 місяців 23 дні, право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №1 на день звернення 24.05.2023 - відсутнє. Отже дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області правомірні та відповідають чинному законодавству. 05.06.2023 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із зверненням щодо надання інформації та роз'яснення щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Листом від 03.07.2023 вих. №30952-2/Г-01/8-0400/23 відділом перерахунків №5 надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області позивачу надано роз'яснення.
Ухвалою суду від 18.07.2023 відповідачу-2 було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Копія ухвали від 18.07.2023 отримана відповідачем-2 в системі «Електронний суд» 19.07.2023, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідно до ч. 7 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
З аналізу наведених норм законодавства встановлено, що у випадку реєстрації учасника судового процесу в системі «Електронний суд», суд повідомляє вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі.
Суд вважає відповідача-2 належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.
Відповідачем-2, на виконання ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, не було надіслано до суду письмового відзиву на адміністративний позов та не було повідомлено про поважність причин ненадання відзиву.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 .
24.05.2023 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
01.06.2023 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області розглянуто заяву позивача за принципом екстериторіальності та прийнято рішення №047050022613 про відмову в призначенні пенсії за віком. В обґрунтування відмови у призначенні пенсії, відповідачем-2 зазначено наступне:
- дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України - 24.05.2023;
- вік заявника 45 років 11 місяців 23 дні;
- пенсійний вік, визначений пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список №1), становить 50 років, страховий стаж - не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на роботах за Списком №1;
- страховий стаж заявника становить 34 роки 0 місяців 21 день, в тому числі пільговий стаж по Списку №1 складає 7 років 2 місяці 10 днів.
В рішенні зазначено, що до страхового стажу зараховано всі періоди.
За доданими документами до пільгового стажу не зараховано період роботи з 25.12.2006 по 28.12.2006, з 29.12.2011 по 02.09.2012, оскільки є перерва між атестаціями.
Прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії відповідно до пункту 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутністю необхідного пенсійного віку та необхідного пільгового стажу.
Оскаржуване рішення направлено на адресу позивача супровідним листом відповідача-1 від 02.06.2023.
05.06.2023 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про надання інформації щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 03.07.2023 №30952-23623/Г-01/8-0400/23 повідомлено, що до заяви на призначення пенсії від 24.05.2023, була надана довідка про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії від 12.05.2023 №023-703, видана Публічним акціонерним товариством «Дніпровський металургійний комбінат», про те, що ОСОБА_1 працювала повний робочий день в сортопрокатному цеху на посаді оператор поста керування, зайнятої на гарячих роботах в період з 01.06.2005 по 18.08.2013. Відповідно довідки були періоди відволікання: 2006-1к.д, 2010-8к.д., 2011-10к.д., 2012-11к.д., які не враховувалися у страховий стаж на пільгових умовах. За результатами атестації робочих місць згідно Постанови «Про атестацію робочих місць за умовами праці» № 1269 від 25.12.2001р., № 992 віл 29.12.2006р., №461 від 03.09.2012р., які мають організовуватися не рідше ніж один раз на п'ять років, що визначається законодавством. Відповідно до наказів про атестацію не зараховані періоди роботи з 25.12.2006 по 28.12.2006 та з 29.12.2011 по 02.09.2012, оскільки є перерви між атестацією.
Не погоджуючись з відмовою у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.
Стосовно пенсійного віку позивача, суд зазначає наступне.
За приписами ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов'язком держави.
На підставі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як слідує зі ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Частиною 1 ст. 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Згідно з пунктом «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-XIІ), у редакції чинній до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1(36-2003-п) виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015, віковий ценз для жінок збільшено до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017, текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно із п. 1 ч. 2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші.
Вказана норма набула чинності з 01.10.2017.
Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома абсолютно ідентичними законами, а саме: пунктом «а» ст. 13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII.
Пунктом першим резолютивної частини Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункт «а» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015.
Пунктом 3 цього рішення вирішено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону №1788-XII, яка була чинна до 01.04.2015, в наступній редакції: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах».
Отже, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: пункт «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та пункт 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Відносно позивача, правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за пунктом «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та 50 років за пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV.
Виходячи із засад розумності та справедливості та в силу ст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» судом мають враховуватись висновки Конституційного Суду України викладені у рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020.
У пункті 3.2. Конституційний Суд України наголошує на принципі правової визначеності, як одному із елементів верховенства права, згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми.
У пункті 4.4. Конституційний Суд України визначив, що у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у статті 13, Закону № №1788-XII у редакції до внесення змін Законом № 213, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.
Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13 зі змінами, внесеними Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Застосування відповідачами до спірних правовідносин норми статті 114 Закону №1058-IV не відповідають принципу верховенства права, а також суперечать нормам ч. 2 ст. 19, ч. 3 ст. 22 Конституції України, згідно із якими, органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та при прийнятті нових нормативно-правових актів або внесенні змін у діючі не допускається зменшення змісту й обсягу існуючих прав і свобод.
Суд зазначає, що норми статті 114 Закону України №1058-IV абсолютно ідентичні нормам статті 13 Закону № 1788-XII, зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, які були визнанні неконституційними, як такі, що порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
З огляду на наведену ідентичність цих норм, очевидною є невідповідність положень статті 114 Закону 1058-IV принципу верховенства права, для осіб які працювали із шкідливими умовами праці до підвищення пенсійного віку Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII та статтею 14 Закону №1058.
Згідно зі ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.
Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Суд зазначає, що обрані відповідачем-2 у даному спорі мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб'єкта - приватної особи, тобто на користь позивача.
Так, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, відповідач-2 віддав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв'язку з чим, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії, оскільки рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії, прийнято не на підставі Конституції та діючого законодавства України, а відтак підлягає скасуванню.
При прийнятті рішення суд враховує постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20, висновки якої є обов'язковими для застосування судом у цій справі.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що рішенням №1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Судом встановлено, що предметом спору у цій справі, також, є питання незарахування періодів роботи з 25.12.2006 по 28.12.2006 та з 29.12.2011 по 02.09.2012 в Публічному акціонерному товаристві «Дніпровський металургійний комбінат», через несвоєчасно проведену атестацію, суд зазначає наступне.
Відповідно до копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 27.05.1996 ОСОБА_1 працювала у спірні періоди, не зараховані відповідачем з 25.12.2006 по 28.12.2006 та з 29.12.2011 по 02.09.2012 в Публічному акціонерному товаристві «Дніпровський металургійний комбінат» оператором поста керування, зайнята на гарячих роботах (повний період роботи з 01.07.1997 по 03.08.2021).
Постановою адміністрації і профкому комбінату від 20.10.1994 №813 «Про атестацію робочих місць за умовами праці» умовами праці» затверджено результати вперше проведеної на комбінаті атестації робочих місць за умовами праці, а також, затверджено перелік професій робітників, робота за якими дає право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №1.
За результатами атестації робочих місць, завершеної у 1994 році, професія «оператор поста керування, зайнятий на гарячих роботах», дає право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком № 1.
Наказом по комбінату від 26.05.1999 № 331 «Про проведення атестації робочих місць за умовами праці» (APM) на комбінаті було розпочато проведення чергової атестації робочих місць.
Внаслідок скрутного фінансово-економічного стану підприємства в 1999 році чергова атестація робочих місць на комбінаті не була завершена до 20.10.1999 та її проведення продовжувалось по грудень 2001 р. до моменту її завершення.
Забезпечення реалізації державної політики щодо соціального захисту працюючих, зайнятих на роботах з несприятливими умовами праці на підприємствах, в установах і організаціях здійснювалось в спірний період Державною експертизою умов праці.
Відповідно до п.11 Порядку та Положення про Державну експертизу умов праці, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 1 грудня 1990 року № 357 (що діяло в спірний період) контроль за якістю проведення атестації робочих місць за умовами праці, правильністю застосування списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах покладався на органи Державної експертизи умов праці.
У відповідності до законодавчо встановлених повноважень Головним державним експертом з умов праці у Дніпропетровській області було надано згоду на продовження терміну дії постанови адміністрації та профкому комбінату від 20.10.1994 №813 «Про атестацію робочих місць за умовами праці» та використання результатів первісної атестації робочих місць до 31.12.2001.
Постановою адміністрації та профкому комбінату від 25.12.2001 №1269 «Про атестацію робочих місць за умовами праці» затверджено результати розпочатої в 1999 р. чергової атестації робочих місць за умовами праці, а також затверджено перелік професій робітників, робота за якими дає право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №1.
За результатами даної атестації робочих місць професія «оператор поста керування, зайнятий на гарячих роботах» дає право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №1.
Таким чином, результати атестації робочих місць за умовами прані 1994 р. були в установленому порядку продовжені на весь міжатестаційний спірний період з 21.10.1999 по 24.12.2001) та робоче місце «оператор поста керування, зайнятий на гарячих роботах», за умовами та характером праці в цей період під час проведення чергової атестації не змінювалось, що підтверджено результатами наступної атестації робочих місць 2001 року.
Згідно наказу по комбінату №1484 від 20.10.2004 «Про проведення атестації робочих місць за умовами праці» (АРМ) було розпочато проведення чергової атестації робочих місць, по завершенню проведення якої результати атестації затверджено постановою адміністрації та профкому комбінату від 29.12.2006 № 992 «Про атестацію робочих місць за умовами праці».
Згідно Додатку №1 до постанови №992 від 29.12.2006 робоче місце «оператор поста керування, зайнятий на гарячих роботах», було атестовано згідно рішення атестаційної комісії від 18.12.2006 (протокол № 8 від 18.06.2006). Відповідач не спростував факту чинності рішення атестаційної комісії від 18.12.2006 про атестацію робочого місця позивача в період з 25.12.2006 по 28.12.2006.
За наведених обставин, ні після закінчення п'ятирічного строку дії результатів атестації робочих місць 1994 р., 2001 р., ні до та після затвердження чергової після них атестацій 2001 р., 2006 р. умови праці за професією «оператор поста керування, зайнятий на гарячих роботах» не змінювались, були підтверджені результатами атестації робочих місць.
За таких обставин пільговий стаж роботи в період з 25.12.2006 по 28.12.2006, та з 29.12.2011 по 02.09.2012 за професією «оператор поста керування, зайнятий на гарячих роботах», згідно Списку №1 підтверджується за результатами атестацій робочих місць, затверджених постановами адміністрації та профспілкового комітету комбінату про атестацію робочих місць за умовами праці від 20.10.1994 № 813, від 25.12.2001 № 1269 тa від 29.12.2006 № 992.
Тому доводи відповідачів про те, що в період з 25.12.2006 по 28.12.2006, та з 29.12.2011 по 02.09.2012 атестація робочих місць на комбінаті не проводилась, та умови праці проведеною атестацією в зазначений період не підтверджені, не відповідають дійсності та спростовуються наявними у справі доказами.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України 01 серпня 1992 року №422 (далі - Порядок №442), та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01 вересня 1992 року № 41 (далі - Методичні рекомендації).
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Так, згідно з статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність керівників суб'єктів господарювання. Порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У разі, якщо непроведення атестації мало своїм наслідком заподіяння шкоди здоров'ю працівнику, керівник підприємства може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за статтею 271 Кримінального кодексу України.
Атестація робочих місць відповідно до Порядку №442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
За змістом пунктів 8 та 9 Порядку № 442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров'я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові і безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Крім того, з аналізу зазначених правових норм видно, що обов'язок проведення атестації робочих місць законодавством покладено, у першу чергу, на керівників підприємств (роботодавців). Порушення цього обов'язку у формі не проведення або неякісного проведення призводить до позбавлення громадян їхнього конституційного права на соціальний захист, і зокрема, на пенсійне забезпечення за віком на пільгових умовах, що є недопустимим у правовій державі.
Також, суд зазначає, що особа, яка працює на посаді, віднесеної до Списку №2, та по якій має бути проведена атестації робочого місця, відповідно до Порядку проведення атестації, не наділена будь-якими правами (повноваженнями, обов'язками) за наявності яких вона б мала можливість впливати на своєчасність проведення атестації робочих місць.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду України від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а.
Отже, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а вважає, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на викладене, суд робить висновок, що відмовляючи зараховувати періоди роботи позивача з 25.12.2006 по 28.12.2006 та з 29.12.2011 по 02.09.2012 в Публічному акціонерному товаристві «Дніпровський металургійний комбінат» до стажу, що надає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Як наслідок, підлягає задоволенню позовна вимога про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до стажу, що надає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 періоди роботи з 25.12.2006 по 28.12.2006 та з 29.12.2011 по 02.09.2012 в Публічному акціонерному товаристві «Дніпровський металургійний комбінат».
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання призначити, нарахувати та виплатити пенсію, суд зазначає наступне.
Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межахзакону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 №21-87а13.
Так, обрахунок страхового стажу та призначення пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
У силу положень ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком вважає за необхідне зобов'язати належний орган Пенсійного фонду України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.05.2023 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому рішенні.
Щодо підстав розгляду заяви позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області та визначення належного органу Пенсійного фонду, яким має здійснюватись розгляд заяви позивача з урахуванням висновків суду у даній справі, суд зазначає наступне.
Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846 (далі - Порядок).
Відповідно до абз. 13 п. 4.2 вказаного Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до п. 4.3 Порядку створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Відповідно до п. 4.10 Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.
В даному випадку органом призначення визначено за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
З матеріалів справи встановлено, що розгляд заяви та винесення рішення за заявою позивача про призначення пенсії здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яке було визначено за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2 Порядку. Проте, з огляду на неналежне виконання визначеним пенсійним органом його повноважень щодо розгляду заяви позивача, що потягло за собою порушення прав позивача, суд вважає наявними підстави покласти обов'язок щодо повторного розгляду заяви позивача саме на Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, як визначений суб'єкт призначення.
Позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задоволенню не підлягають.
Суд зазначає, що позивачем заявлено вимогу про визнання відмови протиправною, яка не відповідає вимогам ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до якої у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Отже, належним захистом прав позивача є вимога про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 01.06.2023 №047050022613 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок, що позовна заява підлягає частковому задоволенню судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
На підставі ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.
Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в загальному розмірі 1073,60 грн, що документально підтверджується квитанцією від 19.06.2023.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 1073,60 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів у розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог у сумі 536,80 грн.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69005, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 01.06.2023 №047050022613 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, період роботи з особливо шкідливими і важкими умовами праці періоди роботи з 25.12.2006 по 28.12.2006 та з 29.12.2011 по 02.09.2012 в Публічному акціонерному товаристві «Дніпровський металургійний комбінат».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.05.2023 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому рішенні та зарахованих періодів роботи ОСОБА_1 цим судовим рішенням.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012) судові витрати з оплати судового збору у сумі 536 (п'ятсот тридцять шість) грн 80 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.З. Голобутовський