ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 вересня 2023 року Справа № 160/14808/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горбалінського В.В. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність командування Військової частини НОМЕР_3 , щодо не розгляду рапорту штаб-сержанта ОСОБА_1 від 06.06.2023 р. щодо переведення за станом здоров'я на підставі довідки військово-лікарської комісії № 143 від 11.05.2023 р.;
- зобов'язати командування Військової частини НОМЕР_3 розглянути рапорт штаб-сержанта ОСОБА_1 від 06.06.2023 р. про переведення та прийняти відповідне рішення про що повідомити штаб-сержанта ОСОБА_1 у відповідний до Закону України строк.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що бездіяльність керівництва Військової частини НОМЕР_2 щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 від 06.06.2023 р. щодо переведення за станом здоров'я, на підставі довідки військово-лікарської комісії № 143 від 11.05.2023 р., є незаконною та протиправною.
05.07.2023 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Як встановлено судом, відповідачем - Військовою частиною НОМЕР_2 отримано ухвалу про відкриття провадження у цій справі разом із позовом з додатками- 28.08.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення.
Згідно із ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно положень ст. 126 КАС України відповідач є належно повідомленим про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом.
Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено, що штаб-сержант ОСОБА_1 , 1965 року народження, в/ч НОМЕР_4 , призваний у Збройні Сили України Саксаганським РТЦК та СП Дніпропетровської області з лютого 2022 року, військова професія: замісник командира взводу, що підтверджується довідкою ВЛК №143 від 11.05.2023 року та військовим квитком НОМЕР_5 .
Відповідно до довідки військово-лікарської комісії № 143 від 11.05.2023 року ОСОБА_1 визнано обмежено придатним до військової служби.
Згідно довідки військово-лікарської комісії № 143 від 11.05.2023 року позивачу протипоказана служба у десантно-штурмових військах, плавскладі, морській піхоті, спец спорудах, льотної роботи. Військовослужбовці, визнані обмежено придатними до військової служби, - придатні до служби у частинах (підрозділах) забезпеченнях, територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, установах, організаціях, навчальних закладах.
06.06.2023 року ОСОБА_1 склав рапорт на ім'я командира військової частини НОМЕР_2 , з проханням переведення його до військової частини НОМЕР_6 (резервного батальйону) за станом здоров'я на підставі довідки військово-лікарської комісії № 143 від 11.05.2023 р.
Згідно відмітки на рапорті ОСОБА_1 від 06.06.2023 року, рапорт прийнято т.в.о. командиром взводу 2 взводу 1 ст.роти ОСОБА_2 - 07.06.2023 року.
Отже, вказаний спір виник в результаті нездійснення розгляду відповідачем рапорту ОСОБА_1 від 06.06.2023 року.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Статтею 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 23.05.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) також визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-ХІІ служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено про оголошення та проведення загальної мобілізації на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Київа.
Станом на день судового розгляду справи воєнний стану в Україні триває, у зв'язку з чим до регулювання спірних правовідносин застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок проходження військової служби по мобілізації в умовах воєнного стану.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону № 2232-XII).
За нормами статті 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24.03.1999 № 548-XIV, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).
Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника (стаття 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України).
Відповідно до пункту 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України 07.04.2017 №124, (далі Інструкція з діловодства у Збройних Силах України), рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення,- звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі Положення №1153).
Відповідно до п. 90 Положення №1153, необхідність і терміновість переміщення військовослужбовців, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі і визнані військово-лікарською комісією за станом здоров'я обмежено придатними до військової служби, з посад, що вони займають, на інші посади, на яких вони можуть виконувати обов'язки військової служби з урахуванням стану здоров'я, підготовки і досвіду служби, визначаються командирами (начальниками), які мають право призначати військовослужбовців на відповідні посади.
Згідно з пунктом 113 Положення №1153, переміщення військовослужбовця за станом здоров'я або за станом здоров'я членів його сім'ї здійснюється за рапортом військовослужбовця та за наявності відповідного медичного висновку.
Як вже встановлювалося судом, 06.06.2023 року ОСОБА_1 склав рапорт на ім'я командира військової частини НОМЕР_2 , з проханням переведення його до військової частини НОМЕР_6 (резервного батальйону) за станом здоров'я на підставі довідки військово-лікарської комісії № 143 від 11.05.2023 р.
Згідно відмітки на рапорті ОСОБА_1 від 06.06.2023 року, рапорт прийнято т.в.о. командиром взводу 2 взводу 1 ст.роти ОСОБА_2 - 07.06.2023 року.
Відповідно до пункту 3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ.
Частиною другою статті другої Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Застосовуючи вищевказані положення законодавства до обставин справи суд зазначає, що рапорт, як офіційна форма звернення військовослужбовця до вищої посадової особи передбачає його опрацювання та надання відповіді по суті порушених в ньому питань. Такий строк визначено в п. 3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України як загальний строк для опрацювання документів, які були зареєстровані військовою частиною.
За обставин цієї справи відповідач доказів на підтвердження опрацювання та надання відповіді по суті порушених в ньому питань позивача не надав.
Враховуючи вказане, суд доходить висновку, що військовою частиною НОМЕР_2 не було розглянуто рапорту ОСОБА_1 від 06.06.2023 року про переведення його до військової частини НОМЕР_6 (резервного батальйону) за станом здоров'я на підставі довідки військово-лікарської комісії № 143 від 11.05.2023 р.
Щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суд зазначає, що останній має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. Суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Відповідач не обґрунтував неможливість розгляду рапорту позивача.
При цьому, суд зауважує, що при вирішенні цієї справи не надається правова оцінка підставам переведення позивача до військової частини НОМЕР_6 (резервного батальйону) за станом здоров'я та обґрунтованості рапорту позивача від 06.06.2023 року, як такого, в т.ч. наявності підстав для його задоволення, оскільки ці питання перебувають у компетенції військової частини.
Оскільки, рапорт позивача від 06.06.2023 року відповідач взагалі не розглянув та відповідних доказів суду щодо його розгляду не надав, суд дійшов висновку про те, що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов'язання командування Військової частини НОМЕР_3 розглянути рапорт штаб-сержанта ОСОБА_1 від 06.06.2023 р. про переведення та прийняти відповідне рішення про що повідомити штаб-сержанта ОСОБА_1 та надати письмову відповідь згідно з п.п.112, 115 Статуту Збройних Сил України і ст.20 Закону України «Про звернення громадян».
Поряд з цим, при вирішенні справи суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення…Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року)
Очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди умотивовувати свої рішення. Але дану вимогу не слід розуміти як таку, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.
Отже, суд вказує, що інші аргументи та підстави, зазначені сторонами, не спростовують висновків суду, викладених вище, оскільки судом надано правову оцінку основним аргументам, на яких ґрунтувалися доводи та заперечення учасників справи та оцінено їх в розрізі норм чинного законодавства та встановлених обставин справи.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність командування Військової частини НОМЕР_3 , щодо не розгляду рапорту штаб-сержанта ОСОБА_1 від 06.06.2023 р. щодо переведення за станом здоров'я на підставі довідки військово-лікарської комісії № 143 від 11.05.2023 року.
Зобов'язати командування Військової частини НОМЕР_3 розглянути рапорт штаб-сержанта ОСОБА_1 від 06.06.2023 р. про переведення та прийняти відповідне рішення про що повідомити штаб-сержанта ОСОБА_1 та надати письмову відповідь згідно з п.п.112, 115 Статуту Збройних Сил України і ст.20 Закону України «Про звернення громадян».
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтею 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Горбалінський