Справа №760/17619/22
2/760/6182/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 вересня 2023 року Солом'янський районний суд м. Києва у складі:
головуючого-судді - Букіної О.М.,
при секретарі - Щепановій І.І.,
за участю:
позивача- ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
відповідача - ОСОБА_3 ,
представника відповідача - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу,-
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2022 року позивач звернувся до суду із позовом у якому просив суд стягнути із відповідача на його користь заборгованість у розмірі 753 258,90 доларів США, з яких: 570 000,00 доларів США тіло заборгованості, 6 558,90 доларів США - 3 відсотки річних; 159 600,00 доларів США - пеня відповідно до п. 5.1.2. Договору, 17 100,00 доларів США - штраф відповідно до п. 5.1.3. Договору.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 02.06.2021 між позивачем та відповідачем було укладено договір позики відповідно до якого позивач передав у борг відповідачу грошові кошти у розмірі 570 000,00 доларів США, а відповідач зобов'язувався повернути суму позики у строк до 16.06.2022.
Вказує, що у зазначений строк відповідач грошові кошти не повернув, а тому останній звернувся із позовом до суду.
Також вказував, що відповідно до п. 5.1.2. Договору відповідач зобов'язувався у випадку прострочення виконання зобов'язання сплатити неустойку у формі пені в розмірі 0,2 % від суми невиконаного зобов'язання за кожний день прострочення, а тому із відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 159 600,00 доларів США нарахована за період з 17.06.2022 по 03.11.2022.
Зазначає, що відповідно до п. 5.1.3. Договору відповідач зобов'язувався у випадку прострочення виконання сплатити неустойку у формі штрафу в розмірі 3 % від суми позики, що складає 17 100,00 доларів США.
Також позивач просив суд стягнути із відповідача на його користь 3 % річних у відповідності до ст. 625 ЦК України у розмірі 6 558,90 доларів США, які нараховані за період з 17.06.2022 по 03.11.2022.
З урахуванням викладеного вище просив суд позовні вимоги задовольнити.
29.11.2022 на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями дану справу було передано до провадження судді Букіної О.М.
06.12.2022 до суду надійшла інформація про зареєстроване місце проживання позивача.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 07.12.2022 у справі було відкрито провадження та призначено до розгляду у підготовчому засіданні у порядку загального позовного провадження.
08.02.2023 відповідачем було подано відзив на позовну заяву у якому останній проти позовних вимог заперечував частково.
Вказував, що між позивачем та відповідачем виникли відносини які виникають із договору позики ще до 02.06.2021, проте відповідач отримав від позивача у борг грошові кошти у розмірі 400 000,00 доларів США, а не 570 000,00 доларів США.
Зазначає, що грошові кошти відповідачем були отримані для здійснення підприємницької діяльності, та відповідач зобов'язувався повернути позивачу грошові кошти у розмірі 570 000,00 доларів США, з яких 170 000,00 доларів США винагорода за користування коштами.
Тому останній визнає свої зобов'язання перед позивачем у розмірі 570 000,00 доларів США тіла заборгованості та винагороди за користування позикою.
Вказує, що штраф та пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, то їх одночасне застосування покладає на відповідача подвійне стягнення, що суперечить положенню статті 61 Конституції України, а тому просив суд відмовити у стягненні із відповідача 159 600,00 доларів США - пеня відповідно до п. 5.1.2. Договору.
Також просив суд зменшити розмір нарахованого штрафу відповідно до п. 5.1.3. Договору, а саме із 6 558,90 доларів США до 2 186,30 доларів США, що складає 1/3 частину штрафу, оскільки відповідач відповідач зазнав суттєвих втрат як підприємець у зв'язку із введенням в Україні військового стану, а також наявністю інших кредитних зобов'язань.
28.02.2023 відповідачем було подано до суду письмові пояснення у яких останній визнав позовні вимоги у частині стягнення із нього 570 000,00 доларів США.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 06.04.2023 у справі було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
У судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити.
Відповідач та представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги визнавали частково, а саме щодо стягнення із відповідача грошових коштів у розмірі 570 000,00 доларів США. Проти решти позовних вимог заперечували.
Дослідивши та оцінивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 02.06.2021 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було отримано договір позики відповідно до якого позивач передав у борг відповідачу грошові кошти у розмірі 570 000,00 доларів США, а відповідач зобов'язувався повернути суму позики у строк до 16.06.2022 (а.с. 4).
Факт отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 570 000,00 доларів США підтверджується наданою відповідачем розпискою, відповідно якої останній отримав 02.06.2021 від відповідача грошові кошти у розмірі 570 000,00 доларів США.
Наведені обставини підтверджують доводи позивача у позові та спростовують доводи відповідача у відзиві щодо отримання ним позики у розмірі 400 000,00 доларів США.
Так, відповідно до ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Таким чином, наявність боргової розписки у позикодавця та відсутність останньої у позичальника, свідчить про те, що боргові зобов'язання останнім не виконані.
Відповідно до ч.1 ст. 626 Цивільного Кодексу України (надалі за текстом - ЦК України), договором є домовленість двох або більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання Сторонами.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства.
У відповідності із ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до статті 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності із ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Таким чином суд приходить до висновку, що позивач свої зобов'язання за договором позики виконав та передав відповідачу грошові кошти у розмірі 570 000,00 доларів США.
При цьому, відповідач у визначений сторонами строк (до 16.06.2022) свої зобов'язання не виконав та грошові кошти позивачу не повернув, а тому суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог щодо стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 570 000,00 доларів США.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Разом з тим, у правовій позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №14-446цс18 та від 11.10.2019 справа №911/165/18 зазначено наступне.
Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики.
Аналізуючи матеріали справи, приймаючи до уваги те, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за Договором позики від 02.06.2021, суд вважає обґрунтованими, доведеними та такими, що ґрунтуються на законі вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу у розмірі 570 000,00 доларів США.
Як було зазначено судом вище, позивач просив суд стягнути із відповідача на його користь 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України, а також неустойку (штраф та пеню).
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Зокрема, частина друга цієї статті передбачає, що «боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, при застосуванні цієї правової норми необхідно встановити, що є зобов'язанням і які зобов'язання є грошовими.
Частина перша статті 509 ЦК України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом статей 524 та 533 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається у грошовій одиниці України (або у грошовому еквіваленті у іноземній валюті).
Оскільки між сторонами виникли правовідносини, що випливають з договору позики грошових коштів, то зазначені правовідносини є зобов'язальними, а зобов'язання - грошовим.
Таким чином, на спірні правовідносини поширюється дія статті 625 ЦК України.
Відповідно до ч. 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд вважає, що в даному випадку відповідач допустив прострочення виконання взятих на себе зобов'язань перед позивачем, а тому вимоги позивача про стягнення із відповідача 3 % річних у розмірі 6 558,90 доларів США за період з 17.06.2022 по 03.11.2022 ґрунтуються на положеннях статті 625 ЦК України.
Відповідно до п. 5.1.2. Договору у випадку прострочення виконання свого зобов'язання за даним Договором позивальник сплачує Позикодавцю неустойку у формі пені в розмірі 0,2 % від суми невиконаного зобов'язання за кожний календарний такого прострочення.
Згідно з п. 5.1.3. Договору у випадку прострочення виконання свого зобов'язання за даним Договором Позичальник сплачує Позикодавцю неустойку у формі штрафу в розмірі 3 % від суми позики.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
До того ж, згідно зі ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Верховний Суд в своїй постанові від 23.05.2018 року (справа № 497/2849/15-ц) вказав, що цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Враховуючи викладене, за змістом ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Таким чином суд приходить до висновку, що відповідно до положень статті 549 ЦК України позивач має право на стягнення одного виду цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, а саме штрафу або пені.
Разом із тим, з огляду на фактичні обставини у даній справі не підлягає стягненню із відповідача як 3 % річних у порядку статті 625 ЦК України, так і неустойка передбачена статтею 549 ЦК України, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 18 Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Позивач у позовній заяві просив суд стягнути із відповідача на його користь 3 % річних у порядку статті 625 ЦК України та неустойку передбачену статтею 549 ЦК України за період прострочення зобов'язання з 17.06.2022 по 03.11.2022.
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
Так, Указом Президента України №64/2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з 24 лютого 2022 року було введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, Указом Президента України №133/2022 було продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 26 березня 2022 року строком на 30 діб, Указом Президента України №259/2022 від 18.04.2022, було продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, Указом Президента України №341/2022 від 17.05.2022, було продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 25 травня 2022 року строком на 90 діб, Указом Президента України від 12 серпня 2022 року, строк дії воєнного стану продовжено з 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, Указом Президента України №757/2022 від 16.11.2022 строк дії воєнного стану продовжено з 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, Указом Президента №58/2023 від 06.02.2023 строк дії воєнного стану продовжено з 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, Указом Президента №254/2023 строк дії воєнного стану продовжено з 20 травня 2023 року строком на 90 діб та Указом Президента №451/2023 строк дії воєнного стану продовжено з 18.08.2023 строком на 90 діб, тобто до 15 листопада 2023 року.
Тобто, у період за який позивач нараховує відповідачу сплату 3 % річних у порядку статті 625 ЦК України та неустойку передбачену статтею 549 ЦК України, а саме: з 17.06.2022 по 03.11.2022, на території України діяв правовий режим воєнного стану, а тому відповідач підлягає звільненню від відповідальності за прострочення зобов'язання в частині нарахування 3 % річних та неустойки (штрафу, пені) в силу положень п. 18 Перехідних положень ЦК України, а тому позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Виходячи з вищевикладеного суд вважає, що доводи позивача в обґрунтування позову є частково доведеними та такими, що підлягають частковому задоволенню.
З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку про часткове задоволення поданого позову.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 12 405,00 грн.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 192, 256-257, 267, 509, 525, 526, 530, 625, 1046, 1047, 1049, п. 18 Перехідних положень ЦК України, ст. ст. 2, 4, 5, 10, 12, 76 -83, 133, 141, 209-211, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) заборгованість за договором позики у розмірі 570 000, 00 дол. США.
В іншій частині позову, відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 12 405, 00 грн.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 25.09.2023.
Суддя: О.М. Букіна