Справа № 420/15950/23
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 вересня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А. розглянувши матеріали справи за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про:
- визнання протиправними дії Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки які полягають у відмові провести перерахунок розміру грошового забезпечення позивача з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2481,00 грн), встановленого законом на 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та у відмові виготовити і надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області оновлену довідку про розмір грошового забезпечення, станом на 01 січня 2021 року, відповідно до вимог статей 43,63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із зазначенням відомостей про розміри посадового окладу, окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії у відсотках, встановлених станом на 01.01.2021 за відповідною або аналогічною посадою, з якої заявника було звільнено з військової служби, із обов'язковим зазначенням надбавки за особливості проходження служби в розмірі не менше 65 відсотків посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років, та щомісячної премії згідно з для проведення перерахунку основного розміру пенсії з 01 лютого 2021 року;
- зобов'язання Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки перерахувати розмір грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2481,00 грн), встановленого законом на 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», виготовити та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області оновлену довідку про розмір грошового забезпечення позивача, станом на 01 січня 2021 року, відповідно до вимог статей 43, 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із зазначенням відомостей про розміри посадового окладу, окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії у відсотках, встановлених станом на 01.01.2021 за відповідною або аналогічною посадою, з якої заявника було звільнено з військової служби, із обов'язковим зазначенням надбавки за особливості проходження служби в розмірі не менше 65 відсотків посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років, та щомісячної премії згідно з для проведення перерахунку основного розміру пенсії з 01 лютого 2021 року. Ухвалою суду від 10.07.2023 року відкрито провадження у справі.
Ухвалою суду від 08.09.2023 року позов залишено без руху після відкриття та зокрема вказано позивачу про необхідність надання заяви про поновлення строку звернення до суду.
18.09.2023 року до суду надійшла заява (вх.№ЕС/10583/23) представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з проханням вважати поважною причину пропуску позивачем процесуального строку на подання позову та поновити пропущений з поважних причин строк звернення до суду з позовом про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
В поданій заяві представник позивача наводить правові позиції Європейського Суду з прав людини щодо належного урядування, верховенства права, якості закону та правові висновки Верховного Суду щодо пенсійного забезпечення. Також заявник зазначив про необхідність суду керуватись правовими висновками викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18, при розгляді питання щодо поновлення строку на звернення до суду у справі, що розглядаються мають бути застосовані саме ці висновки, а не висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 12.04.2023 у справі № 380/14933/22.
Відповідно до ч.6 ст.120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Дослідивши отриману заяву, надавши правову оцінку викладеним в ній доводам, суд приходить до висновку, що недоліки позовної заяви позивачем не усунуто з огляду на таке.
Суд акцентує увагу позивача на тому, що у справі №815/1226/18 Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 20.05.2020, на яку заявник посилається в заяві від 20.07.2023, не вирішував питання строку звернення до суду, а розглядалось питання необхідності застосування до спорів, виниклих у зв'язку поновленням виплати раніше призначеної пенсії на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009, положень статей 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) (з 07 жовтня 2009 року виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону № 1058-ІV. Із цього часу орган Пенсійного фонду має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон).
В той же час, питання строків звернення особи до суду з наведеними вимогами було розглянуте та вирішено Верховним Судом у постанові від 12.04.2023 у справі №380/14933/22, висновки якого судом викладені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху.
Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі Bellet v. France від 4 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).
Також Європейським судом з прав людини зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», № 35787/03, п. 29).
При цьому Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний же формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
Отже, надмірний формалізм та надмірна гнучкість повинні перебувати у певному балансі під час розгляду та вирішення судом справ. Сам по собі інститут строку звернення до адміністративного суду має на меті полегшення надання учасниками адміністративного процесу доказів, підвищує їх достовірність, а також забезпечує правову визначеність учасників спірних правовідносин.
Запроваджений в КАС України інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Іншими словами, обмеження строку реалізації права на судовий захист покликане передусім дисциплінувати учасників адміністративних правовідносин, саме тому його застосування не може свідчити про надмірний формалізм.
Крім того, правова природа строку звернення до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична або юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть звернутися до суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргою, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід'ємною складовою верховенства права. Отже, встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
У деяких рішеннях ЄСПЛ наголошується, що тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин; при цьому, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (справа «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А.» проти Іспанії», п. 109 ).
Отже, не заперечуючи наявності дискреційних повноважень у національних судів щодо вирішення питання про поновлення строку на звернення до суду, апеляційне чи касаційне оскарження, ЄСПЛ підкреслює, що останні повинні визначити, чи виправдовують підстави для подібного продовження строків втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує межі розсуду суду ні в тривалості, ні в підставах для визначеності подовжених строків (справа «Безруков проти Росії», п. 34).
Підсумовуючи викладене, у заяві про поновлення пропущеного процесуального строку від 18.09.2023 взагалі не наведені обставини в розумінні КАС України, а лише нормативні висновки Верховного Суду, національного законодавства та ЄСПЛ, що не є підставами для поновлення строку звернення до суду.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог КАС України визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Позивачем на підтвердження зазначених обставин належних та відповідних доказів не надано.
У Рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 25.01.2000 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними.
Реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, а тому не реалізація цього права є наслідком його власної поведінки.
Виходячи з висновків Верховного Суду у постанові від 12.04.2023 у справі №380/14933/22 (реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача, формування судової практики і таке інше. Нереалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою позивача), суд не вбачає підстав для задоволення заяви представника позивача про поновлення строку на звернення до суду.
За таких обставин, суд вважає, що наведені у заяві про поновлення строку звернення до суду підстави щодо поважності причин пропуску такого строку не є поважними для поновлення позивачеві пропущеного строку на звернення до суду з даним позовом.
Відповідно до ч.2 ст.123 КАС України якщо заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Зважаючи на те, що судом вжито усіх належних заходів для реалізації та забезпечення права позивача на доступ до правосуддя, а останній не усунув недоліки позовної заяви у строк визначений судом та не продемонстрував готовність брати участь на цьому етапі розгляду його справи, тому логічним є застосування передбачених законодавством наслідків - повернення позовної заяви позивача без розгляду.
Керуючись ст. 169 КАС України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без розгляду.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду в порядку, передбаченому законом.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 256 КАС України.
Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Суддя Е.А.Іванов