печерський районний суд міста києва
Справа № 757/29411/23-ц
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 вересня 2023 року Печерський районний суд м. Києва
Суддя Батрин О.В.
секретар судового засідання Габрись О.М.,
справа № 757/29411/23-ц
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди,
представник позивача: ОСОБА_2
представник відповідача: Мулюн К.В.
ВСТАНОВИВ:
У липні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до АТ «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди в розмірі 300 000 грн. 00 коп., заподіяної смертю фізичної особи.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_4 , 1979 року народження. Причиною смерті став наїзд на станції Пенізевичі, ДН-4 Коростень, поблизу смт. Гранітне, поїзд №6623, сполученням Київ-Коростень (ЕР9 №662). Потерпілий внаслідок отриманих травм помер. Загиблий працював в ПЧЄ-13 (ремонтне депо) та повинен був повертатися зазначеним поїздом додому з роботи. 12.03.2020 року за фактом настання цієї події було внесено відомості до ЄРДР за № 12020060080000133 та розпочато досудове розслідування.
Між наїздом на загиблого електропотягом № 6623, сполученням Київ - Коростень (тобто джерелом підвищеної небезпеки в розумінні ст. 1187 ЦК України) та смертю останнього, наявний причинно-наслідковий зв'язок. Поїзд №6623, сполученням Київ - Коростень (зчеп ЕР9Є-662) перебуває на балансі виробничого підрозділу «Моторвагонне депо Фастів» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» AT «Українська залізниця», у зв'язку з чим останнє повинно відповідати перед позивачем за завдану шкоду. Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 22.02.2022 року встановлені вказані обставини.
Внаслідок смерті батька позивач втратила найближчу людину, позбавилася підтримки батька, любові та допомоги. Смерть батька позивача призвела до вимушених змін в її житті, втрата близької людини для неї є дуже тяжкою. Позивачу необхідно докладати надзвичайно великих зусиль для організації свого життя. Враховуючи викладене, позивач оцінює розмір грошового відшкодування завданої їй моральної шкоди у грошовому еквіваленті у загальному розмірі 300 тис. грн., який на її думку, є розумним, справедливим і зможе хоча б частково допомогти в організації життя після тяжкої втрати.
Ухвалою суду від 18липня 2023 року відкрито провадження за правилами позовного (спрощеного) провадження з повідомленням сторін та призначене судове засідання на 11 вересня 2023 року (а.с. 22).
06.09.2023 року на адресу суду від представника відповідача Мулюн К.В. надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що відповідач не оспорює факт, що події викладені у рішенні суду мали місце, погоджується з висновками викладеними у рішенні суду стосовно того, що потерпілий ОСОБА_4 в момент загибелі знаходився на залізничній колії. Також встановлено, що працівники залізниці вчинили усі можливі заходи, спрямовані на врятування ОСОБА_5 при обставинах, що виключають можливість уникнення наїзду.
Разом з цим, відповідач заперечує висновок, що матеріали справи не містять доказів, які б вказували на наявність обставин непереборної сили або умислу потерпілого щодо настання наслідків у вигляді фізичних пошкоджень. При цьому зазначає, що питання щодо наявності у діях особи умислу на спричинення собі фізичних ушкоджень слід вирішувати, виходячи із сукупності всіх обставин справи, в тому числі необхідно враховувати поведінку потерпілого, обставини, що передували настанню події. У даному випадку матеріали справи не містять жодних визначальних документів, які б підтверджували наявність свідомого умислу у потерпілого перебувати на залізничній колії, адже неможливо встановити чи усвідомлював потерпілий загальну обстановку, чи передбачав наслідки та чи бажав їх настання.
Також, не заперечуючи саму наявність душевних страждань, щиро співчуваючи невиправній втраті позивача, відповідач зазначає, що до матеріалів позовної заяви не додано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження можливого розміру такої шкоди.
Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримала в повному обсязі та просила його задовольнити, зазначивши, що померлий батько був розлучений з матір'ю позивача, не проживав з позивачем біля 17 років, за рішенням суду сплачував аліменти та не був позбавлений батьківських прав.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечила проти позову та просила суд відмовити в повному обсязі.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з такого.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 о 21 год. 06 хв. до оператора служби «102» ОСОБА_6 надійшло повідомлення про те, що о 21 год. 06 хв. в смт. Гранітне на станції Пенізевичі електропотяг збив людину, яка померла на місці пригоди. Даній заяві присвоєно № 1255 у журналі єдиного обліку Малинського відділення поліції. Вказане підтверджується рапортом оперуповноваженого Терещенка на ім'я начальника Малинського ВП Коростишівського ВП ГУНП в Житомирській області Михайла Старовойта, наявного в матеріалах кримінального провадження № 12020060080000133, відкритого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 276 КК України.
12.03.2020 року о 10 год. 06 хв. відомості про вказану подію були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020060080000133, у якому зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 о 20 год. 43 хв.на 97 перегону Київ - Коростень, по станції Пенізевичі, смт. Гранітне Малинського району Житомирської області, водій електропотягу «Київ - Коростень», рухаючись в напрямку м. Коростень, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 . Внаслідок наїзду пішохід отримав тілесні ушкодження, від яких загинув на місці події.
Того ж 12.03.2020 року за дорученням начальника СВ Малинського ВП Ковальова О.С. слідчим СВ майором поліції Тетяною Левченко було розпочато досудове розслідування.
Протоколом допиту свідка (машиніста РПЧ-8) від 08.05.2020 року встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 о 20 год. 44 хв., переїхавши вхідний сигнал станції Пенізевичі (в'їхав у межу, яка відноситься до даної станції, але фактично до платформи було ще приблизно 1 км) на 97 км, пікет І при виїзді з кривої ділянки колії, раптово побачив перед самим електропоїздом людину і одразу, з одночасною подачею гучного сигналу, застосував екстрене гальмування, але наїзду на людину уникнути не вдалося. При цьому різка поява людини на коліях при такій швидкості та виїзду з кривої ділянки колії унеможливлювала уникнення наїзду.
Згідно з довідкою судово-медичного експерта Малинського бюро СМЕ В. Марущака, причиною смерті ОСОБА_4 , 1979 року народження, є розтрощення грудної клітки.
З Акту № 1 службового розслідування обставин нещасного випадку невиробничого характеру на Південно-Західній залізниці від 18.03.2020 року, затвердженого першим заступником начальника Коростенської дирекції залізничних перевезень О.М. Мазуром та складеним в.о. начальника станції Пенізевичі Андрійчуком Н.С., начальником сектору охорони праці дирекції Рафальським В.О. та заступником начальника станції Таргонською С.М., вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 о 20 год. 44 хв. при слідуванні електропоїзду № 6623, сполученням Київ - Коростень, при під'їзді до станції Пенізевичі, перед вхідним сигналом локомотивна бригада подавала сповіщальний сигнал. Після прослідування вхідного сигналу на 97 км пк 1 по станції Пенізевичі, 1-а головна колія, при виїзді з кривої ділянки колії, локомотивна бригада раптово побачила тінь і в цю ж мить відчула удар в лобову частину головного вагону. Машиніст при швидкості руху 52 км/год. застосував екстрене гальмування з подачею сигналу великої гучності, але уникнути наїзду не вдалося. Отже, комісія дійшла висновку про порушення потерпілим Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України та Правил поведінки громадян на залізничному транспорті. Виних інших осіб не встановлено.
30.06.2020 року слідчим СВ Малинського ВП Коростишівського ВП ГУНП в Житомирській області Левченко Т.К. за результатами розгляду матеріалів кримінального провадження № 12020060080000133 винесено постанову про закриття кримінального провадження, оскільки вини працівників залізниці в порушенні правил безпеки руху та експлуатації залізничного транспорту, що спричинило загибель ОСОБА_4 не встановлено, з метою уникнення наїзду на останнього машиніст та помічник машиніста подавали сигнали великої гучності, застосували екстрене гальмування, тобто вчинили заходи, спрямовані на врятування потерпілого, однак останній перебував на залізничній колії перед рухомим складом при обставинах, що виключають можливість уникнення наїзду, чим порушив Правила безпеки громадян на залізничному транспорті України, а тому кримінальне провадження за ч. 3 ст. 76 КК України підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю складу даного правопорушення.
Відповідно до висновку експерта № 34 (експертизу почато 12.03.2020р., експертизу закінчено 21.07.2020 р.) причиною смерті ОСОБА_4 є тупа травма голови, грудної клітки, органів черевної порожнини, хребта, що зумовило зупинку функцій центральної нервової системи, серцевої діяльності, дихання. Смерть потерпілого настала одразу після отримання тілесних ушкоджень. При судово-медичному дослідженні трупа виявлені тілесні ушкодження у вигляді множинних ран та ссадин голови, обличчя, тулубу, кінцівок, переломів кісток склепіння черепу, лицевого відділу черепу, переломів хребта, на рівні 1 грудного хребця та 1 поперекового хребця з повним розривом спинного мозку, множинних переломів ребер з ушкодженням пристінкової плеври, розриву серця правого шлуночка, печінки, які є смертельними і могли утворитись від дії твердих тупих предметів з значною силою прикладання.
Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно зі ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно пункту 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 03 лютого 2022 року у цивільній справі № 283/2023/21 встановлені обставини смерті батька Позивача у даній справі.
Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі.
Відшкодування шкоди - це один з найважливіших інститутів сучасної правової науки. У законодавстві України передбачено два види шкоди, що підлягає відшкодуванню - шкоду матеріальну і шкоду моральну.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Вимоги ч. 2 та 3 ст. 23 ЦК України передбачають, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до роз'яснень, наведених у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Відповідно до ч. 2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Відповідно до вимог ч. 2 та 5 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Отже, обов'язок доведення вини, власника або володільця джерела підвищеної небезпеки покладено саме на власника або володільця джерела підвищеної небезпеки.
Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року № 14-463цс18 (справа № 210/5258/16-ц) та постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 року № 61-44173св18 (справа № 336/3665/16-ц) та постанові Верховного Суду від 03 квітня 2018 року №61-10154 св18 (справа №355/812/17).
За змістом зазначених норм матеріального права власник (володілець) джерела підвищеної небезпеки відповідає за шкоду без врахування вини, та може бути звільнений від такої відповідальності лише спричинення шкоди за наслідками непоборної силі або умислу потерпілого на завдання самому собі цієї шкоди.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
Такі правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 5 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18), від 15 серпня 2019 року у справі №756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18), від 2 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження №61-33216св18) та інших.
Під час судового розгляду справи судом встановлено, що потерпілий ОСОБА_4 в момент загибелі знаходився прямо на залізничній колії. Також встановлено, що працівники залізниці вчинили усі можливі заходи, спрямовані на врятування померлого при обставинах, що виключають можливість уникнення наїзду. Разом з цим, матеріали справи не містять доказів, які б вказували на наявність обставин непереборної сили або умислу потерпілого щодо настання наслідків у вигляді фізичних пошкоджень. При цьому суд зазначає, що питання щодо наявності у діях особи умислу на спричинення собі фізичних ушкоджень слід вирішувати, виходячи із сукупності всіх обставин справи, в тому числі необхідно враховувати поведінку потерпілого, обставини, що передували настанню події. У даному випадку матеріали справи не містять жодних визначальних документів, які б підтверджували наявність свідомого умислу у ОСОБА_4 перебувати на залізничній колії, адже неможливо встановити чи усвідомлював потерпілий загальну обстановку, чи передбачав наслідки та чи бажав їх настання.
Разом з цим, діяльність, пов'язана з використанням потягів є джерелом підвищеної небезпеки, а оскільки володільцем потягу № 6623 є АТ «Укрзалізниця», то відповідач зобов'язаний відшкодовувати завдану транспортними засобами, якими Товариство володіє, шкоду.
Моральна шкода позивачу, завдана смертю її батька, що спричинило та буде спричиняти протягом усього життя їм душевні страждання; зазначені обставини істотно змінюють життя позивача, тягнуть за собою зараз та потягнуть у подальшому додаткові зусилля на організацію свого життя. Відновити становище, яке існувало до смерті батька у житті позивача неможливо. За наслідками смерті позивач позбавлена моральної підтримки з боку померлого у житті в майбутньому та виховання.
Суд наголошує на тому, що за матеріалами справи не встановлено, за яких обставин потерпілий опинився на залізничній колії, як і не встановлено факту свідомого порушення потерпілим Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України.
АТ «Українська залізниця» не наведено будь-яких даних, які б свідчили, що ОСОБА_4 передбачав, бажав чи свідомо допускав настання пригоди зі смертельним наслідком, а тому посилання представника відповідача на відсутність підстав для відшкодування шкоди у зв'язку із умислом потерпілого є безпідставним.
При цьому суд також враховує, що смерть ОСОБА_4 спричинена також у зв'язку з його особистою необережністю та перебуванням на залізничній колії, а отже однією з причин загибелі є недотримання померлим правил поведінки на залізничному транспорті, що тягне за собою зменшення суми відшкодування.
З огляду на викладене та з урахуванням зазначених обставин стягненню підлягає сума у розмірі 100 тис. грн., що, на думку суду, є належним відшкодуванням у цьому випадку.
Таким чином, оцінюючи докази у справі, виходячи з принципів розумності, пропорційності, виваженості, справедливості, з урахуванням балансу інтересів сторін, меж дозволеного втручання, вирішуючи позов у межах заявлених вимог, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди у розмірі 100 000 грн.
Відповідно до ст.141 ЦПК України та положень Закону України «Про судовий збір» з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 000 грн. (пропорційно сумі задоволених позовних вимог).
На підставі викладеного та керуючись ст. 11, 15, 16, 23, 1167, 1168, 1187 ЦК України, ст. 12, 23, 27, 76, 81-82, 133, 141, 258, 265, 273, 354 ЦПК України, суд,
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 100 000 грн.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в розмірі 1 000 грн.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання до Київського апеляційного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
позивач: ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 ,реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1
відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця»: 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5,код ЄДРПОУ 40075815
Суддя О.В.Батрин