Справа №2-2345
2010 р.
11 червня 2010 року Ленінський районний суд м. Донецька в складі:
головуючого судді: Кротінова В.О.
при секретарі: Шелістової Ю.К.
за участю позивача: ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Донецька справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Донецьку Ради про визнання дій неправомірними, про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення за 2002-2005, 2007,2008 роки,-
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Донецьку Ради про визнання дій неправомірними, про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення за 2002, 2003, 2004, 2005, 2007, 2008 роки, посилаючись на те, що він є інвалідом 3-ї групи у зв'язку з захворюваннями, пов'язаними з участю у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Згідно ч. 4 ст. 48 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” № 796-ХII від 28.02.1991г.-розмір щорічної допомоги на оздоровлення інвалідам 3-ї групи встановлює 4 мінімальних заробітних плат. Позивач за 2002, 2003, 2004 рік отримав по 21 грн.50 коп., за 2005, 2006, 2007, 2008 рік по 90 грн. Позивач вважає такі дії відповідача неправомірними, та просив стягнути на його користь недоплачену суму допомоги на оздоровлення за 2002, 2003, 2004, 2005, 2007, 2008 рік у загальному розмірі 7345,00 грн.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.
Представник відповідача УПСЗН Ленінської районної в м. Донецьку Ради Столярова Ю.С. в судове засідання не з'явилась, надала суду заяву з проханням справу слухати без її участі, в своїх заперечення наданих суду позовні вимоги не визнала та зазначила, що позивач отримав належну грошову допомогу на оздоровлення, вказані виплати йому здійснювались у відповідності з вимогами бюджетного кодексу України та Постанов Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року та № 562 від 12.07.2005 року, тому вимоги позивача про стягнення недоотриманих сум необґрунтовані та суперечать діючому законодавству, просила відмовити в задоволенні позову.
Суд, заслухав пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом 3-ї групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни, що підтверджується посвідченням, яке діє на всій території України постійно, серії НОМЕР_1 (а.с.10).
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених Законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого Законом.
Правовий статус ветеранів війни, визначений Законом України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення та сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
У відповідності зі ст. 48 ЗУ „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, позивач має право на отримання щорічної грошової допомоги на оздоровлення у розмірі 4-х мінімальних заробітних плат.
Як вбачається з довідки, виданої УПтСЗН Ленінської районної в м. Донецьку ради від 04.03.2010 р. (а.с.7) позивачеві у якості щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2002-2004 рік було сплачено по 21 грн.50 коп. щорічно, а за 2005-2008 рік по 90 гр. щорічно.
Пунктами 1, 3 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року N 256 з наступними змінами, передбачено, що вказаний Порядок визначає механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету та головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2003 року N 1687 були внесені зміни до вищенаведеної постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256 та затвердженого нею Порядку про покладення на управління праці та соціального захисту населення додаткових завдань щодо ведення персоніфікованого обліку, нарахування та сплати передбачених законодавчими актами пільгових виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Відповідно до статті 55 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 16 травня 2008 року № 279-УІ, постанови Кабінету Міністрів України набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування. Постанова Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2003 року N 1687 була опублікована 14 листопада 2003 року в Офіційному віснику України N 44.
У постанові Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2003 року № 687, що набрала чинності 14 листопада 2003 року, зазначено, що в справах щодо стягнення щорічної допомоги на оздоровлення, оскільки ст. 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету, а управління праці та соціального захисту населення стосовно виплат щорічної допомоги на оздоровлення є розпорядниками бюджетних коштів в розумінні п. 36 ч.1 ст. 2 Бюджетного кодексу України. У зв'язку з вищевикладеним позивачу щорічна допомога на оздоровлення за 2002 рік була виплачена своєчасно відповідно в розмірі 21 грн. 50 коп., тому в цій частині позов задоволенню не підлягає.
Згідно Закону України «Про встановлення розміру заробітної плати на 2003р.» з 01.01.2003р. розмір мінімальної заробітної плати становив 185 грн., за Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про встановлення розміру заробітної плати на 2003р.» розмір мінімальної заробітної плати з 01.12.2003р. становив 205 грн. Таким чином позивачеві повинна бути сплачена щорічна грошова допомога у розмірі 205 х 4= 820 грн. Фактично позивачу сплачено 21грн.50 коп., тобто недоплата за 2003р. складає 798грн.50 коп.
У 2004 році розмір мінімальної заробітної плати становив 290 грн. Таким чином позивачеві повинна бути сплачена щорічна грошова допомога у розмірі 290 х 4=1160 грн. Фактично позивачу сплачено 21грн.50 коп., таким чином недоплата складає 1138грн.50 коп.
У 2005 році розмір мінімальної заробітної плати становив 332 грн. Таким чином позивачеві повинна бути сплачена щорічна грошова допомога у розмірі 332 х 4= 1328 грн. Фактично позивачу сплачено 90грн.00 коп., таким чином недоплата складає 1238грн.00 коп.
У 2007 році розмір мінімальної заробітної плати становив 400 грн. Таким чином позивачеві повинна бути сплачена щорічна грошова допомога у розмірі 400 х 4=1600 грн. Фактично позивачу сплачено 90 грн.00 коп., таким чином недоплата складає 1510 грн.00 коп.
У 2008 році розмір мінімальної заробітної плати становив 605 грн. Таким чином позивачеві повинна бути сплачена щорічна грошова допомога у розмірі 605 х 4=2420 грн. Фактично позивачу сплачено 90 грн.00 коп., таким чином недоплата складає 2330 грн.00 коп. Таким чином недоплачена грошова допомога на оздоровлення за 2003,2004,2005 та 2007,2008 роки складає 7015,00 грн.
Щодо виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2003-2005 роки та за 2007, 2008 рік суд не приймає до уваги доводи відповідача, викладені у поданих ним до суду запереченнях про те, що разова грошова допомога на оздоровлення позивачеві була виплачена у відповідності з вимогами Бюджетного кодексу України та ЗУ „ Про державний бюджет”, оскільки у відповідності з рішенням Конституційного суду України № 6-рп/07 від 09.07.2007 року положення ст. 29 ЗУ „Про державний бюджет України на 2007 рік” були визнані такими, що суперечать Конституції України, а у відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та Законами України. Ст. 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права та свободи людини та громадянина, гарантії цих прав та свобод.
Законом України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” не уповноважено Кабінет Міністрів України зменшувати конкретні суми компенсацій і допомоги, змінювати розмір допомоги на оздоровлення, встановлений законом.
Відповідно до п. 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами визначаються, зокрема основи соціального захисту, а статтею 75 Конституції України встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Конституцією не надані права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім - своїми нормативно-правовими актами змінювати положення законів. Встановлений в 1996 році Постановою Кабінету Міністрів України № 836 розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом багатьох років не змінювався, незважаючи на постійне збільшення мінімальної заробітної плати, і не відповідає розміру, встановленому Законами України.
Посилання відповідача на ст. 87 Бюджетного Кодексу України, пунктом 17 якого встановлено, що державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи належать до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, не спростовує помилковість висновку про обґрунтованість нарахування щорічної допомоги на оздоровлення позивачу в розмірі, встановленому Постановою Кабінету Міністрів і в цій частині не ґрунтуються на законі.
Таким чином, сукупність досліджених судом доказів, дає підставу вважати обґрунтування відповідачем відмови виплати позивачу сум недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2003-2005, 2007, 2008 роки безпідставними. Тому суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо виплати йому грошової допомоги на оздоровлення за 2002-2005, 2007, 2008 роки підлягають частковому задоволенню, а саме: суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача суму недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2003-2005, 2007, 2008 роки, за рахунок коштів Державного бюджету України.
Оскільки позивач є особою, яка віднесена до 1-ї категорії громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, він на підставі п. 18 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” підлягає звільненню від сплати державного мита.
На підставі вищевикладеного і керуючись ЗУ „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, ЗУ „Про статус і соціальний захист громадян, яки постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, ст. ст. 19, 92 Конституції України, ст. ст. 10, 60, 212-215 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати неправомірною відмову Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Донецьку Ради у доплаті ОСОБА_1 щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2003-2005, 2007, 2008 роки.
Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Донецьку Ради на користь ОСОБА_1 недоотриману суму щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2003, 2004, 2005 та 2007, 2008 роки в сумі 7015,00 гривень, за рахунок коштів Державного бюджету.
В задоволенні інших вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження
Суддя: