"31" березня 2010 р.Справа № 16/18-10-577
Господарський суд Одеської області у складі:
Судді -Желєзної С.П.
Секретаря судових засідань -Скоробрух Т.В.
За участю представників сторін:
Від позивача: Вергопуло А.К. за довіреністю від 15.12.2009р.
Від відповідачів:
- виконавчого комітету Одеської міської ради: не з'явився
- Одеської міської ради: не з'явився.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні з оголошенням перерви згідно зі ст. 77 ГПК України справу за позовом за товариства з обмеженою відповідальністю „АГМА” до виконавчого комітету Одеської міської ради, Одеської міської ради про визнання права власності, -
Товариство з обмеженою відповідальністю „АГМА” (далі по тексту -ТОВ „АГМА”) звернулося до господарського суду Одеської області з позовними вимогами до виконавчого комітету Одеської міської ради, Одеської міської ради про визнання за позивачем право власності на нежитлову споруду - кафе „У Солохи”, що розташована за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, 172-В, та складається з: нежитлової споруди загальною площею 371,0 кв.м., яка в цілому складається з: І-ий поверх: 1 - тамбур площею 2,5 кв.м., 2 -кафе площею 106,1 кв.м., 3 -мийка площею 11,1 кв.м., 4 -підсобне площею 5,4 кв.м., 5 -кухня площею 33,4 кв.м., 7 -туалет площею 2,5 кв.м., 8 -туалет площею 0,9 кв.м., 9 - туалет площею 0,9 кв.м., 10 - туалет площею 3,2 кв.м., 11 -кладовка площею 2,6 кв.м., 12 -коридор площею 1,9 кв.м., 13 - кафе площею 26,4 кв.м., 14 -кафе площею 69,4 кв.м., 15 - коридор площею 3,8 кв.м., 16 - коридор площею 4,3 кв.м., 17 - підсобне площею 7,6 кв.м., 18 - холодил. площею 3,8 кв.м., 19 - коридор площею 3,2 кв.м., 20 - підсобне площею 7,3 кв.м., 21 - насосна площею 4,3 кв.м., 22 - кладовка площею 6,5 кв.м., 23 - кладовка площею 6,6 кв.м.; мансарда: 24 - кафе площею 57,3 кв.м. Позовні вимоги з посиланням на статтю 376 Цивільного кодексу України обґрунтовані тим, що визнання за позивачем права власності на нерухоме майно, яке було самочинно збудовано, не порушує права інших осіб. Зокрема, позивачем зазначено, що проведення позивачем самочинного будівництва погоджено відповідними державними органами.
Згідно з усними поясненнями, представник виконавчого комітету Одеської міської ради та Одеської міської ради проти задоволення позову заперечував, посилаючись на здійснення позивачем будівництва спірного об'єкту нерухомості без належного дозволу на земельній ділянці, на яку у ТОВ „АГМА” відсутні правовстановлюючі документи, що, в свою чергу, свідчить про здійснення самочинного будівництва та тягне за собою незаконність заявлених вимог.
У судовому засіданні 03.03.2010р. представник позивача звернувся до господарського суду Одеської області із клопотанням про призначення по даній справі судової будівельно-технічної експертизи з дорученням її проведення експерту ОСОБА_1 В обґрунтування зазначеного клопотання ТОВ „АГМА” посилалося на ті обставини, що розгляд господарського спору, який виник між сторонами у даній справі, пов'язаний з вирішенням питання щодо відповідності самочинного будівництва вимогам державних будівельних норм.
Приймаючи до уваги недоцільність призначення судової будівельно-технічної експертизи для вирішення питання щодо відповідності спірного об'єкту вимогам державних будівельних норм, з огляду на документи, наявні у матеріалах справи, суд, керуючись ст. 41 ГПК України, дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність заявленого позивачем клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи по справі № 16 / 18 -10 -577, у зв'язку з чим ухвалою від 10.03.2010р. господарським судом Одеської області було відмовлено у задоволенні вказаного клопотання.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи представників сторін, суд встановив наступне.
Як вбачається з рішення Одеської міської ради від 29.06.1999р. №164-ХХІІІ „Про упорядкування використання прибережної зони та благоустрою пляжів схилів” з метою упорядкування прибережної території, благоустрою пляжів, схилів та централізованого використання коштів, а також зважаючи на відсутність документів, що посвідчують право підприємств, установ та фізичних осіб на користування земельними ділянками, розташованими у прибережній зоні, органом місцевого самоврядування у відповідності до повноважень, передбачених Законом України „Про місцеве самоврядування в Україні”, Земельним кодексом України, комунальним підприємства, створеним Одеською міською радою для забезпечення благоустрою та організації обслуговування відпочиваючих на пляжах, до яких у тому числі відноситься і комунальне підприємство „Гідропарк Лузанівка” (далі по тексту КП „Гідропарк Лузанівка”) було вирішено надати в порядку відведення у тимчасове користування на умовах оренди земельні ділянки пляжів, схилів, територій поміж пляжами у тимчасове користування на умовах оренди для ведення підприємницької діяльності, що не суперечить функціональному призначенню даної території, враховуючи сезонну експлуатацію об'єктів. При цьому, таким комунальним підприємствам було дозволено передавати у суборенду землю суб'єктам підприємницької діяльності без зміни цільового призначення земельної ділянки.
20.04.2001р. між КП „Гідропарк Лузанівка” та приватним підприємством -фірмою „АГМА”, правонаступником якого є позивач, було укладено договір № 19 на розташування та експлуатацію торгового об'єкту - літнього майданчику за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, 172А, строк дії якого був встановлений сторонами з 01.06.2001р. по 31.08.2001р. Відповідно до умов вказаного договору КП „Гідропарк Лузанівка” надало приватному підприємству -фірмі „АГМА” місце для розташування та експлуатації торгового об'єкту, яке останнє зобов'язалося звільнити на першу вимогу КП „Гідропарк Лузанівка”. Крім того, слід зауважити, що аналогічний договір № 7 на розміщення та експлуатацію відповідного торгового об'єкту з КП „Гідропарк Лузанівка” був укладений у 2002 році.
27.06.2001р. між КП „Гідропарк Лузанівка” та приватним підприємством -фірмою „АГМА” було укладено також договір на дольову участі у будівництві каналізаційного колектора в гідропарку „Лузанівка”, відповідно до умов якого останнім, крім іншого, було прийнято на себе зобов'язання внести частку на будівництво каналізаційного колектора. За поясненнями позивача умови даного договору з боку ТОВ „АГМА” були виконані.
Як вбачається з пояснень представника позивача, які узгоджуються з наявними у матеріалах справи документами, у 2001-2002 роках приватним підприємством -фірмою „АГМА” самовільно на території гідропарку „Лузанівка” в м. Одесі за власний рахунок було збудовано приміщення кафе-бару „У Солохи”.
Листом № 03-10-749 від 05.07.2001р. виконавчий комітет Одеської міської ради надав приватному підприємству -фірмі „АГМА” дозвіл на замовлення у ліцензованій проектній організації технічного висновку щодо можливості подальшого збереження самовільно збудованого об'єкту.
За змістом наявних у матеріалах справи документів на замовлення приватного підприємства -фірми „АГМА” такий висновок був розроблений.
Як вбачається з матеріалів справи, приватним підприємством -фірмою „АГМА” протягом 2001-2002 років було отримано низку дозволів та погоджень щодо можливості введення в експлуатацію літнього павільйону на території гідропарку „Лузанівка”.
Так, згідно з висновком №2079 від 06.09.2001 року Управлінням архітектури та містобудування виконавчого комітету Одеської міської ради літнє кафе, площею 110,3 кв.м. було визнано придатним до експлуатації. Згідно з висновком №669 від 19.07.2001 року Одеською обласною державною санітарно-епідеміологічною службою України був узгоджений технічний висновок можливості експлуатації кафе. Листом за №300/п від 20.07.2001 року Управлінням державної пожежної охорони Управління МВС України в Одеській області також було узгоджено технічний висновок про можливість експлуатації літнього павільйону на території гідропарку „Лузанівка”. Листом №10-448/4 від 14.03.2002 року Суворовською районною адміністрацією приватному підприємству -фірмі „АГМА” дозволено розміщення та експлуатацію кафе-бару „У Солохи” з літньою площадкою на території гідропарку „Лузанівка”. Крім того, Державною інспекцією охорони Чорного моря згідно з листом за вих. №861 від 05.04. 2002 року також було визнано можливим експлуатацію літнього павільйону на території гідропарку „Лузанівка”.
22.05.2003р. та 01.06.2004р. між позивачем та КП „Гідропарк Лузанівка” було укладено договори за № 54 та № 96 відповідно на повернення експлуатаційних витрат, за умовами яких позивач зобов'язався брати участь у розвитку та благоустрої курортної зони. Експлуатація об'єкту здійснювалася позивачем на наявності дозволів Управління пожежної безпеки МНС України в Одеській області за № 906 від 13.06.2003 року, №791 від 17.07.2002 року на початок роботи бару.
В подальшому, позивачем було проведене переобладнання нежилої споруди -кафе „У Солохи”. Фактично внаслідок здійсненої перебудови площа спірного об'єкту становить 371 кв.м. Згідно з технічним паспортом, виготовленим комунальним підприємством „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості” станом на 10.11.2009 року, після перебудови нежитлова споруда - кафе „У Солохи”, що розташована за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, 172-В, складається з: нежитлової споруди загальною площею 371,0 кв.м., яка в цілому складається з: І -ий поверх: 1 - тамбур площею 2,5 кв.м., 2 -кафе площею 106,1 кв.м., 3 -мийка площею 11,1 кв.м., 4 -підсобне площею 5,4 кв.м., 5 -кухня площею 33,4 кв.м., 7 -туалет площею 2,5 кв.м., 8 -туалет площею 0,9 кв.м., 9 - туалет площею 0,9 кв.м., 10 - туалет площею 3,2 кв.м., 11 -кладовка площею 2,6 кв.м., 12 -коридор площею 1,9 кв.м., 13 - кафе площею 26,4 кв.м., 14 -кафе площею 69,4 кв.м., 15 - коридор площею 3,8 кв.м., 16 - коридор площею 4,3 кв.м., 17 - підсобне площею 7,6 кв.м., 18 - холодил. площею 3,8 кв.м., 19 - коридор площею 3,2 кв.м., 20 - підсобне площею 7,3 кв.м., 21 - насосна площею 4,3 кв.м., 22 - кладовка площею 6,5 кв.м., 23 - кладовка площею 6,6 кв.м.; мансарда: 24 - кафе площею 57,3 кв.м.
Вважаючи, що відсутність належним чином оформлених правовстановлюючих документів на збудовану нежитлову споруду -кафе „У Солохи” не дозволяє позивачу, як власнику зазначеного об'єкту, у повному обсязі реалізувати повноваження щодо володіння, користування та розпорядження належним йому майном, останній звернувся до господарського суду Одеської області з позовом про визнання за ним права власності на даний об'єкт нерухомого майна.
Проаналізувавши положення діючого земельного законодавства та матеріали справи, суд вважає позовні вимоги ТОВ „АГМА” неправомірними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, згідно ч. 1 ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Об'єкт навколо якого склалися спірні правовідносини - кафе „У Солохи” (двоповерхова будівля), є нерухомим майном відповідно до п. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України.
Положеннями ст.. 23 Закону України „Про планування і забудову територій” від 20 квітня 2000 року N 1699-III передбачено, що забудова територій полягає в розміщенні та здійсненні будівництва нових об'єктів, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, впорядкування існуючих об'єктів містобудування, розширення та технічного переоснащення підприємств (далі - будівництво).
Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України „Про основи містобудування" від 16.11.1992 року N 2780-XII забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних потреб, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою у порядку, передбаченому законом, та отримання дозволу на виконання будівельних робіт. Право на забудову (будівництво) полягає у можливості власника, користувача земельної ділянки здійснювати на ній у порядку, встановленому законом, будівництво об'єктів містобудування, перебудову або знесення будинків та споруд.
Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. При цьому, відповідно до ст.. 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; б) свідоцтвом про право на спадщину. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.
Крім того, згідно із ст. 29 Закону України „Про планування і забудову територій” від 20 квітня 2000 року N 1699-III передбачено також обов'язкове отримання дозволу на виконання будівельних робіт, документу, який засвідчує право замовника та підрядника на виконання підготовчих (якщо підготовчі роботи не були виконані раніше відповідно до дозволу на виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд.
Згідно зі ст. 5 Закону України „Про основи містобудування” при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені: розробка містобудівної документації, проектів конкретних об'єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням державних стандартів, норм і правил, регіональних і місцевих правил забудови; розміщення і будівництво об'єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об'єктів.
Однак, у порушення наведених вимог чинного законодавства України, у встановленому законом порядку позивачем правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій розташовано спірний об'єкт отримано не було. Більш того, будівництво нежилої споруди -кафе „У Солохи” було здійснено на землях комунальної власності територіальної громади міста Одеси. Однак, жодних доказів щодо надання позивачу у користування земельної ділянки для здійснення будівництва спірного об'єкту, суду надано не було.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, будівництво спірного об'єкту здійснювалося позивачем за відсутності належним чином затвердженого проекту та дозволу на виконання будівельних робіт.
Згідно із ст. 29 Закону України „Про планування і забудову територій” від 20 квітня 2000 року N 1699-III здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Статтею 376 Цивільного кодексу України передбачено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що будівництво спірного об'єкту нерухомості, здійсненого позивачем, підпадає під категорію самочинного.
При цьому, частинами 3 -5 наведеної законодавчої норми встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Таким чином, виходячи з наведених вимог закону право власності на самочинне будівництво може буди визнано за рішенням суду лише за особою, якій земельна ділянка, на якій здійснено таке будівництво, належить на праві власності або на праві користування.
Відповідно до ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земельні відносини відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими до них нормативно-правовими актами.
Статтею 375 Цивільного кодексу України встановлено право лише власника зводити на земельній ділянці будівлі та споруди, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Згідно зі ст. ст. 80, 83 Земельного кодексу України усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, належать територіальній громаді, яка реалізує своє право на землі, що перебувають у комунальній власності безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Таким чином, землі комунального підприємства „Гідропарк „Лузанівка” є комунальною власністю територіальної громади м. Одеси, представником якої є Одеська міська рада. До виключної компетенції Одеської міської ради згідно з п. 34 ст. 26 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”, ст. 12 Земельного кодексу України відноситься вирішення питань у сфері регулювання земельних відносин, а саме: розпорядження землями територіальної громади м. Одеси; надання в користування земель комунальної власності; здійснення контролю за використанням і охороною земель комунальної власності.
Проте, ТОВ „АГМА” не надав суду жодних доказів отримання у встановленому законом порядку земельної ділянки, на якій проведено самочинне будівництво.
При цьому, слід зауважити, що за змістом пояснень представника відповідачів до теперішнього часу навіть у комунального підприємства „Гідропарк „Лузанівка” не оформлені правовстановлюючі документи на земельну ділянку гідропарку „Лузанівка”, що, в свою чергу, виключало можливість оформлення правовстановлюючих документів на землю за суб'єктами підприємницької діяльності, які здійснюють господарську діяльність на території гідропарку „Лузанівка”.
Крім того, представник Одеської міської ради, яка є власником земельної ділянки, на якій здійснювалося самочинне будівництво, під час розгляду даної справи заперечував проти визнання права власності на спірний об'єкт за ТОВ „АГМА”.
Враховуючи висновки суду, наведені по тексту рішення вище про здійснення ТОВ „АГМА” будівництва спірного об'єкту за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій він розташований, а також за відсутності правовстановлюючих документів на майно, що розташоване на вказаній земельній ділянці, та відсутності згоди власника землі на визнання за позивачем права власності на спірний об'єкт, суд доходить висновку про відсутність правових підстав, передбачених ст. 376 ЦК України для задоволення позову ТОВ „АГМА” про визнання права власності на об'єкт самочинного будівництва - нежитлову споруду - кафе „У Солохи”, що розташована за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, 172-В. Підсумовуючи вищенаведене, суд вважає за правомірне у задоволенні позову ТОВ „АГМА” відмовити повністю.
Судові витрати по держмиту, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу слід віднести на рахунок позивача згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 375, 376 ЦК України, ст. ст. 1, 12, 80, 83, 125, 126 Земельного кодексу України, ст.ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -
1. У позові відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.
Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься, протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.
Рішення підписане 02.04.2010р.
Суддя