19 липня 2010 року м. Вінниця
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:
головуючого: Сопруна В.В.
суддів: Матківської М.В., Пащенко Л.В.,
при секретарі: Сніжко О.А.,
за участю сторін: представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4,-
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу,-
за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Вінницького районного суду від 04 червня 2010 року,
В квітні 2010 року ОСОБА_1 звернулася в Вінницький районний суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу ( а. с. 3-4 ), мотивуючи вимоги тим, що в жовтні 2009 року між ними укладено договір позики, згідно якого позивач передала відповідачу 650000 гривень. Факт передачі коштів підтверджено розпискою, складеною відповідачем 12.10.2009 року. Відповідно до договору позики та розписки відповідач повинен повернути позивачу позичені кошти до 12.04.2010 року. Однак станом на 12. квітня 2010 року відповідач не виконав взяте на себе зобов'язання, просила суд стягнути з останнього на свою користь борг в сумі 650000 гривень, а також судові витрати.
Рішенням Вінницького районного суду від 04 червня 2010 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3
На користь ОСОБА_1 суму позики в розмірі 650000 гривень, 1700 гривень судового збору, 120 гривень витрат на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи, а всього 651820 гривень.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 оскаржив його в апеляційному порядку ( а. с. 33-34 ). Апелянт просить дане рішення скасувати, ухваливши нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову. Вважає рішення суду незаконним, необгрунтованим, ухваленим з невірним застосуванням норм матеріального права, грубим порушеням норм процесуального права.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, пояснення і заперечення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рі-шення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
В ідповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути закон-ним і обгрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, яки-ми обгрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони під-тверджуються, чи є інші фактичні дані ( пропущення строку позовної давнос-ті, тощо ), що мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвер-дження, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка пра-вова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, тощо.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судо-чинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухва-лене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони поси-лаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими дока-зами, які були досліджені в судовому засіданні. Умовами обгрунтованості є повне і всебічне з'ясування обставин, що мають значення для справи, дове-деність тих обставин, які суд вважає встановленими, відповідність висновків суду обставинам справи. Суд повинен кожен доказ проаналізувати, оцінити його достовірність та допустимість.
Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.
Відповідно до ч.1 ст.1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або ж таку кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно із ч.2 ст.1046 ЦК договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у 10 разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мініму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа,- незалежно від суми ( ч.1 ст.1047 ЦК України).
Частина 2 ст. 1047 ЦК допускає предявлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.
Позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж установлено договором.
Як убачається з матеріалів справи, згідно з розпискою між сторонами 12.10.2009 року було укладено договір позики, відповідно до якого позивач передав, а відповідач отримав 650000 гривень, зобовязався повернути борг до 12 квітня 2010 року, але у визначений строк борг не повернув.
Даючи оцінку наданим позивачем на підтвердження укладення договору позики письмовим доказам (розписці), суд дійшов до висновку, що ці докази є підтвердженням факту укладення сторонами 12.10.2009 року договору позики, а саме факту передання позивачем відповідачу 650000 гривень і зобовязання останнього повернути ці кошти.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 безпідставні і висновків суду першої інстанції не спростовують.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 217, 319, 324 ЦПК України, колегія cуддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.
Рішення Вінницького районного суду від 04 червня 2010 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прого-лошення, проте протягом двох місяців з дня набрання законної сили вона може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України.
Головуючий: підпис
Судді: підписи
З оригіналом вірно: