КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/12179/2023
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2023року місто Київ
справа № 372/3791/22
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Левенця Б.Б., Ратнікової В.М.
розглянув в порядку письмового позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 15 травня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Зінченко О.М., повний текст рішення складено 24 травня 2023 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про стягнення безпідставно отриманих коштів, інфляційних втрат та трьох відсотків річних,-
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2022 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив стягнути на його користь з ФОП ОСОБА_3 :
безпідставно отримані кошти у розмірі 78334,10 грн.;
інфляційні втрати у розмірі 21434,45 грн.;
3% річних у розмірі 2839,34 грн.
В мотивування вимог посилався на те, що 02 грудня 2021 року позивач перерахував відповідачу на його банківський рахунок 78334,10 грн., які позивачем було запропоновано ФОП ОСОБА_3 повернути як безпідставно отримані грошові кошти, оскільки достатньої правової підстави для отримання цих коштів у останнього не було і не має.
Вказував, що 13 жовтня 2022 року від відповідача надійшов лист вих.№230222/02 від 23 лютого 2022 року, яким ФОП ОСОБА_3 підтвердив факт отримання ним від позивача грошових коштів в сумі 78334,10 грн., але він вважає, що ці кошти були отримані ним в рахунок оплати товарів медичного призначення для проведення операції аорто-коронарного шунтування відповідно до рахунку на оплату №56 від 02 грудня 2021 року.
Зазначав, що отримавши відповідь відповідача, 18 жовтня 2022 року з метою з'ясування правової підстави дій обох сторін, представник позивача звернулася до ФОП ОСОБА_3 із листом №630/10, в якому просила відповідача надати документи на підтвердження наявності у нього правової підстави для отримання коштів від позивача в сумі 78334,10 грн. Вказаний лист відповідачем залишений без відповіді.
Вказував, що представник позивача звернулася 09 листопада 2022 року до відповідача з адвокатським запитом №699/11, в якому повторно пропонувала відповідачу надати первинні бухгалтерські документи на суму 78334,10 грн. - докази правомірного отримання відповідачем від позивача грошових коштів.
Посилався на те, що станом на 20 листопада 2022 року відповідач не надав жодного доказу, який підтверджував би правомірність утримання у себе грошових коштів позивача в сумі 78334,10 грн., а також правову підставу для такої дії.
Позивач вважає, що відповідачем грошові кошти у розмірі 78334,10 грн. набуті без достатньої правової підстави, а тому останній має їх повернути з урахуванням інфляційних та 3% річних.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 15 травня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 40132 грн.
Не погоджуючись з рішеннями суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилалася на те, що своїм правом на подання відзиву відповідач ФОП ОСОБА_3 не скористався.
Вказувала, що при ознайомленні з матеріалами справи з'ясувалося, що 20 лютого 2023 року до суду від адвоката відповідача надійшли письмові пояснення у справі. При цьому, судом першої інстанції не було вирішено питання про долучення їх до матеріалів справи, а в оскаржуваному рішенні суд посилюється на них, як на підставу обґрунтування свого рішення.
Зазначала, що ч.1 ст.218 ЦК України, на яку посилається суд першої інстанції стосується взаємовідносин між сторонами договору, якою позивач ОСОБА_1 не є.
Вказувала, що відповідач не надав суду, а суд проігнорував зауваження позивача на той факт, що відповідач постійно посилається на ОСОБА_4 , як сторону його усного договору з нею, про те як зв'язатися з цією особою для залучення її третьою особою - інформацію не надає.
Посилалася на те, що оскільки не має жодних договірних відносин між сторонами, а тому і не має жодної достатньої правової підстави у відповідача на отримання і утримання грошових коштів позивача.
Вказувала, що в передбачений строк і порядок витрати на правову допомогу не були заявлені відповідачем як його витрати у справі №372/3791/22, адже відповідно до ч.1 ст.134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
Зазначала, що в порушення ст.137 ЦПК України відповідачем не надано відповідних доказів, які підтверджують здійснення ним витрат в сумі 40132 грн.
Вказувала, що приїзд адвоката до Обухівського районного суду Київської області для участі у судовому засіданні не може бути віднесено до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені в ст.ст.1, 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». А тому витрати на здійснення вказаних видів робіт не можуть бути відшкодовані як витрати на професійну правничу допомогу.
Посилалася на те, що 10 травня 2023 року нею на підставі її клопотання про дистанційне ознайомлення із матеріалами справи були надані судом матеріали справи з а.с. 1 до а.с.107. Інших документів після 10 травня 2023 року як вбачається з системи «ЕЛЕКТРОННИЙ СУД» від сторін не поступало до суду. В зазначених матеріалах справи відсутні документи, на які посилається у своєму рішенні суд першої інстанції, а саме: додаткові угоди до договору від 17 квітня 2023 року про приїзд адвоката до суду на суму 20000,00 грн. Цих же документів не отримував позивач і його адвокат і вони не були предметом дослідження у судовому засіданні.
31 липня 2023 року від представника відповідача до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вказував, що апеляційна скарга є безпідставною, а її доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.
У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Тому, розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення безпідставно отриманих коштів, інфляційних втрат та трьох відсотків річних, суд першої інстанції виходив з того, що сам факт оплати за громадянку ОСОБА_5 не зробив позивача стороною договору купівлі-продажу, не надав позивачу права на отримання замовлених виробів, а також не надав йому інших прав, які зазвичай належать покупцю у договорі купівлі-продажу. А тому, гроші, які були сплачені позивачем, були сплачені з передбачених законом підстав (ч.1 ст.528 ЦК України), що виключає можливість застосування ст.1212 ЦК України, оскільки між позивачем, відповідачем та ОСОБА_5 , на момент оплати існували договірні правовідносини.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 02 грудня 2021 року позивачем ОСОБА_1 було здійснено безготівкове перерахування коштів у розмірі 78334,10 грн. за наступними реквізитами: отримувач: ФОП ОСОБА_3 , призначення платежу - сплата за мед.вироб.для опер. аорто-коронар. шунтування рахунку №56 від 02 грудня 2021 року для ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , що підтверджується квитанцією №35898595 від 02 грудня 2021 року (а.с.9).
Позивач, звертаючись до суду з даним позовом вказував на те, що відповідач грошові кошти у розмірі 78334,10 грн. набув безпідставно, оскільки достатньої правової підстави для отримання цих коштів у ФОП ОСОБА_3 не було і не має.
Заперечуючи проти позову, відповідач вказував на те, що між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було укладено усну угоду купівлі-продажу виробів медичного призначення. Факт укладення усної угоди купівлі-продажу виробів медичного призначення підтверджується письмовим доказом - рахунком №56 від 02 грудня 2021 року на суму 78334,10 грн., який відповідач виставив на ім'я ОСОБА_5 . Зазначав, що 02 грудня 2021 року на банківський рахунок відповідача поступили грошові кошти у сумі 78334,10 грн. з наступним призначенням платежу: «Сплата за мед.вироб. для опер. аорто-коронар. шунтування рахунку №56 від 02 грудня 2021 року для ОСОБА_5 , ОСОБА_1 . Посилався на те, замість ОСОБА_5 її обов'язок з оплати вартості товару за договором купівлі-продажу, виконала інша особа - ОСОБА_1 .Вважає, що успірних відносинах позивач є лише особою, на яку ОСОБА_5 було покладено її обов'язок з оплати вартості замовлених виробів медичного призначення. Вказував, що дії позивача, спрямовані на спробу спростування власної оплати, яку він здійснив за іншу особу.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Згідно з ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
У разі, якщо на виконання юридично ще неукладеного договору стороною передчасно передано майно, між сторонами виникають правовідносини внаслідок набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України).
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру (не договірного) безпосередньо між власником та володільцем майна.
Згідно з ч.1 ст.528 ЦК України виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі №761/36873/18 було сформовано правовий висновок відповідно до якого за змістом ч.1 ст.528 ЦК України зобов'язання боржника може бути ним покладено на іншу особу, однак передоручення виконання не тягне за собою заміну боржника в зобов'язанні. При цьому боржник зберігає свій правовий статус, покладаючи на третю особу тільки обов'язок виконати фактичні дії.
Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом першої інстанції було вірно встановлено, що між відповідачем та громадянкою ОСОБА_5 було укладено усну угоду купівлі-продажу виробів медичного призначення.
Факт укладання усної угоди купівлі-продажу виробів медичного призначення підтверджується письмовим доказом (ч.1 ст.218 ЦК України) - рахунком відповідача №56 від 02грудня 2021 року на суму 78334,10 грн. (а.с.61), банківською квитанцією №35898595 від 02 грудня 2021 року відповідно до якої 02 грудня 2021 року на банківський рахунок відповідача поступили грошові кошти у сумі 78334,10грн. з наступним призначенням платежу: «сплата за мед.вироб.для опер. аорто-коронар. шунтування рахунку №56 від 02 грудня 2021 року для ОСОБА_5 , ОСОБА_1 (а.с.9).
За своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги (медичні вироби).
Виходячи з вищевикладеного, у спірних правовідносинах позивач є лише особою, на яку громадянкою ОСОБА_5 було покладено її договірний обов'язок з оплати вартості замовлених виробів медичного призначення.
Між тим, сам факт оплати за громадянку ОСОБА_5 не зробив позивача стороною договору купівлі-продажу, не надав позивачу права на отримання замовлених виробів, а також не надав йому інших прав, які зазвичай належать покупцю у договорі купівлі-продажу.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що гроші, які були сплачені позивачем у розмірі 78334,10 грн. за наступними реквізитами: отримувач: ФОП ОСОБА_3 , призначення платежу - сплата за мед.вироб.для опер. аорто-коронар. шунтування рахунку №56 від 02 грудня 2021 року для ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , що підтверджується квитанцією №35898595 від 02 грудня 2021 року були сплачені з передбачених законом підстав (ч.1 ст.528 ЦК України), що виключає можливість застосування ст.1212 ЦК України, оскільки між позивачем, відповідачем та ОСОБА_5 на момент оплати існували договірні правовідносини.
А відтак, доводи апеляційної скарги про те, що не має жодних договірних відносин між сторонами, а тому і не має жодної достатньої правової підстави у відповідача на отримання і утримання грошових коштів позивача, спростовуються вищевикладеним.
Щодо посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач не надав суду, а суд проігнорував зауваження позивача на той факт, що відповідач постійно посилається на ОСОБА_5 , як сторону його усного договору з нею, про те як зв'язатися з цією особою для залучення її третьою особою - інформацію не надає, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з звукозапису судового засідання суду першої інстанції від 15 травня 2023 року, представник відповідача зазначив, що ОСОБА_5 є матір'ю позивача ОСОБА_1 , яка потребувала лікування у місті Краматорську та для хірургічного втручання їй потрібні були медичні вироби, які і були придбані у ФОП ОСОБА_3 на підставі рахунку №56 від 02 грудня 2021 року на суму 78334,10 грн.
При цьому, сторона позивача не спростувала вказані пояснення представника відповідача.
Враховуючи відсутність правових підстав для застосування ст.1212 ЦК України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відсутні і підстави для застосування індексу інфляції та нарахування 3% річних, оскільки вказані вимоги є похідними від вимог про стягнення безпідставно отриманих коштів.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач у суді першої інстанції просив стягнути з позивача витрати на правову допомогу у розмірі 40132 грн., яка складається з суми гонорару адвоката (20132,00 грн.) та витрат адвоката на дорогу з м.Одеса до Обухівського районного суду Київської області для участі у двох судових засіданнях (20000,00 грн.).
Стягуючи з позивача на користь відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 40132 грн., суд першої інстанції виходив з наявності підстав для їх стягнення, зазначивши, що позивач клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не заявляв, доказів неспівмірності таких витрат суду не надав.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правову допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Згідно з пунктами 4, 6, 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Статтею 29 Закону України «Про адвокатуру» визначено, що дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням. Договір про надання правової допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором. При цьому клієнт зобов'язаний оплатити адвокату (адвокатському бюро, адвокатському об'єднанню) гонорар (винагороду) за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язаний (зобов'язане) повідомити клієнта про можливі наслідки та ризики, пов'язані з достроковим припиненням (розірванням) договору.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України» заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Аналогічнийправовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц,постановахВерховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №742/2585/19, від 03 лютого 2021 року у справі №522/24585/17.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановахОб'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 06грудня 2019 року у справі №910/353/19, постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі №910/7586/19, від 15 червня 2022 року у справі №910/12876/19.
Як вбачається з матеріалів справи, 30 січня 2023 року представником відповідача ФОП ОСОБА_3 - ОСОБА_6 було подано до суду першої інстанції клопотання про приєднання доказів по справі на спростування вимог позивача, в якому відповідно до положень ст.134 ЦПК України було зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат.
До вказаного клопотання було додано докази його направлення представнику позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на адресу, яку остання зазначила у позовній заяві: АДРЕСА_1 , як адресу листування на період воєнного стану.
А відтак, доводи апеляційної скарги про те, що в передбачений строк і порядок витрати на правову допомогу не були заявлені відповідачем як його витрати у справі №372/3791/22, адже відповідно до ч.1 ст.134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи, спростовуються вищевказаним.
20 лютого 2023 року представником відповідача ФОП ОСОБА_3 - ОСОБА_6 подано до суду першої інстанції пояснення у справі, в яких останній просив здійснити розподіл судових витрат відповідача у розмірі 20132 грн. Вказане пояснення з додатками також було направлено представнику позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на адресу: АДРЕСА_1 .
Крім того, вказані клопотання були направлені судом першої інстанції представнику позивача на її заяву до суду першої інстанції про дистанційне ознайомлення з матеріалами справи.
04 травня 2023 року представником відповідача ФОП ОСОБА_3 - ОСОБА_6 було подано до суду першої інстанції клопотання про долучення доказів судових витрат з додатками, яке також направлялося представнику позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на адресу: АДРЕСА_1 .
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування представником відповідача ФОП ОСОБА_3 - ОСОБА_6 надано копії: договору про надання професійної правничої допомоги №1/К від 25 січня 2023 року, який передбачає фіксований розмір гонорару - 20132 грн. (п.4.1); попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат; опису робіт (послуг) адвоката за договором у період з 25січня 2023 року по 06 березня 2023 року;додатковоїугодидо договору від 17квітня 2023 року, якою встановлено, що відповідач повинен додатково сплачувати адвокату 10000грн. за кожну поїздку з м.Одеса до Обухівського районного суду Київської області для участі у одному судовому засіданні, або вчиненні будь-яких інших дій у Обухівському районному суді Київської області; опису робіт (послуг) адвоката за договором у період з 06березня 2023 року по 15 березня 2023 року.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
Отже втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини п'ятої статті 137 ЦПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Аналогічний правових висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20 серпня 2022 року у справі №369/3817/19.
З матеріалів справи вбачається, що сторона позивача не подавала клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, доказів неспівмірності таких витрат та невідповідності їх фактично наданим послугам.
Як вбачається з звукозапису судового засідання суду першої інстанції від 15 травня 2023 року, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову та стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правову допомогу (гонорар) у розмірі 20132 грн. відповідно до умов договору про надання правової допомоги та 20000 грн. за прибуття з м.Одеса до Обухівського районного суду Київської області для участі у судових засіданнях, що передбачено додатковою угодою №2 до договору про надання правової допомоги.
Судом були досліджені та оголошені всі матеріали справи, у тому числі і документи, які були надані представником відповідача ФОП ОСОБА_3 - ОСОБА_6 на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування.
Як вбачається з звукозапису судового засідання суду першої інстанції від 15 травня 2023 року, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 щодо стягнення з позивача судових витрат на правову допомогу у розмірі 40132 грн. зазначила, що заявлені стороною відповідача витрати на правову допомогу не підлягають задоволенню, оскільки нема підстав для відмови у задоволенні позову позивача та стороною відповідача порушено порядок надання розрахунків судових витрат.
При цьому, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 не посилалася на неспівмірність таких витрат та невідповідність їх фактично наданим послугам.
Не містить таких доводів і апеляційна скарга представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .
Таким чином загальна сума витрат на правову допомогу у розмірі 40132 грн. передбачена договором, а відтак суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 40132 грн.
А відтак, посилання в апеляційній скарзі на те, що в матеріалах справи взагалі відсутні документи, на які посилюється суд у своєму рішенні від 15 травня 2023 року, а саме: додаткові угоди до договору від 17 квітня 2023 року про приїзд адвоката до суду на суму 20000 грн., оскільки цих документів не отримував позивач і його адвокат і вони не були предметом дослідження у судовому засіданні, спростовуються звукозаписом судового засідання суду першої інстанції від 15 травня 2023 року.
Доводи апеляційної скарги про те, що приїзд адвоката до Обухівського районного суду Київської області для участі у судовому засіданні не може бути віднесено до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені в ст.ст.1, 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а тому витрати на здійснення вказаних видів робіт не можуть бути відшкодовані як витрати на професійну правничу допомогу, колегія суддів відхиляє, оскільки беручи на себе обов'язок щодо здійснення представництва інтересів клієнта в суді, адвокат бере на себе відповідальність не лише за якусь одну дію, наприклад написання процесуального документу чи виступ у суді, а бере на себе обов'язок по вчиненню комплексу дій, метою яких є забезпечення реалізації та захисту прав і обов'язків клієнта. Такі стадії представництва інтересів у суді, як прибуття на судове засідання та очікування цього засідання є невідворотними та не залежать від волі чи бажання адвоката. При цьому паралельно, вчиняти якісь інші дії на шляху до суду чи під залом судового засідання адвокат не може та витрачає на це свій робочий час. Верховний Суд у справі №910/7586/19 дійшов до висновків що час, який адвокат витрачає на дорогу для участі у судовому засіданні, є складовою правничої допомоги і підлягає компенсації нарівні з іншими витратами.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що в порушення ст.137 ЦПК України відповідачем не надано відповідних доказів, які підтверджують здійснення ним витрат в сумі 40132 грн., колегія суддів відхиляє, оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені ст.376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо частково задоволення позову є законним і обґрунтованим, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 15 травня 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий:
Судді: