_____________________________________________________________________________________________________________________
Справа № 947/21759/23
Провадження № 2-о/947/401/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.09.2023 року
Київський районний суд м. Одеси у складі:
Головуючого - судді Куриленко О.М.,
за участю секретаря - Солтановської Ю.О.,
представника заявника - Осадчого А.Ю.,
розглянувши у судовому засіданні в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 та малолітньої доньки ОСОБА_3 , заінтересовані особи - Міністерство соціальної політики України, російська федерація в особі посольства російської федерації в Україні про встановлення фактів, що мають юридичне значення,
ВСТАНОВИВ:
06 квітня 2023 року заявниця звернулась до суду з заявою, в якій просить: встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у липні 2014 року з окупованої території Донецької області (м. Донецьк) відбулося внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації російською федерацією частини території Донецької області. Встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у квітні 2022 року з окупованої території Донецької області (м. Маріуполь) відбулося внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації російською федерацією частини території Донецької області. Встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у липні 2014 року з окупованої території Донецької області (м. Донецьк) відбулося внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації російською федерацією частини території Донецької області. Встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у квітні 2022 року з окупованої території Донецької області (м. Маріуполь) відбулося внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації російською федерацією частини території Донецької області.
Свої вимоги мотивує тим, що її діти ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є уродженками м. Донецька, громадянками України, які у 2014 році разом з батьками постійно проживали в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 .
Заявниця зазначає, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, яка розпочалася у кінці лютого - на початку березня 2014 року, а саме, у липні 2014 року діти разом з батьками були вимушені виїхати з тимчасово окупованої території до м. Маріуполь.
В подальшому, внаслідок широкомасштабної збройної агресії російської федерації проти України та окупації м. Маріуполя, у квітні 2022 року, діти разом з батьками були вимушені виїхати з тимчасово окупованої території до м. Вінниця, а потім перемістилися до м. Одеси, де разом з батьками проживають на даний час.
Заявниця вказує, що статус її дітей на теперішній час є як внутрішньо переміщеної особи, про що свідчать відповідні довідки, однак, вказаними довідками посвідчено лише факти вимушеного переселення, проте відомості щодо причин такого переселення відсутні, що стало підлставою для звернення до суду із відповідною заявою.
Ухвалою судді від 12.07.2023 року було відкрито провадження по справі та призначено судове засідання.
Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином у порядку ст.ст. 128-130 ЦПК України.
У судовому засіданні представник заявниці ОСОБА_1 - ОСОБА_4 заяву підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в ній.
Представники заінтересованих осіб у судове засідання не не з'явились, повідомлялись належним чином причини неявки суду не повідомили.
Суд, дослідивши матеріали справи та надані докази, вважає заяву підлягаючою задоволенню, виходячи з наступного.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є доньками заявниці ОСОБА_1 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження Серія НОМЕР_1 , НОМЕР_2 .
З 30.09.2011 року заявниця ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта заявниці Серія НОМЕР_3 .
Факт переміщення дітей заявника у липні 2014 р. з тимчасово окупованої території до м. Маріуполь підтверджується довідкою від 11.11.2014 року № 1411001760 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції.
Факт переміщення ОСОБА_2 у квітні 2022 року з тимчасово окупованої території до м. Вінниця підтверджується довідкою від 10.04.2022 року № 509-5000906099 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Факт переміщення ОСОБА_3 у квітні 2022 року з тимчасово окупованої території до м. Вінниця підтверджується довідкою від 10.04.2022 року № 509-5000906412 про взяття на облік внутрішньо .переміщеної особи.
Згідно зі ст. 4 Конвенції ООН про захист цивільного населення під час війни особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини.
Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що підставами внутрішнього переміщення осіб на території України у тому числі може бути: збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.
Положеннями ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 р. № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Встановлена форма довідки не передбачає внесення відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного проживання.
Положеннями Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» не передбачено порядку підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення.
Ст. 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
У Рішенні Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 р. № 9-зп (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) визначено, що частину другу статті 124 Конституції України необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.
Зміни до Конституції України, запроваджені Законом України від 02 червня 2016 р. № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», не призводять до втрати значення наведеного Рішення Конституційного Суду України.
У Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 р. № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
У ч. 4 ст. 10 ЦПК України і ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладено на суд обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
За змістом ст. 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов'язання, взяті на себе Договірною державою за ст. 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов'язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов'язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення ЄСПЛ у справі «llfscu and Others v Moldova and Russia» від 08 липня 2004 р. № 48787/99, § 313; рішення ЄСПЛ у справі «Sapgasyan v. Аztrbaijan» від 16 червня 2015 р. №40167/06, § 129).
У разі наявності виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом ст. 1 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «llfscu and Others v Moldova and Russia» від 08 липня 2004 р. № 48787/99, § 313; рішення ЄСПЛ у справі «Sapgasyan v. Аztrbaijan» від 16 червня 2015 р. №40167/06, § 129).) У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов'язань. Такі зобов'язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника. Таким чином, перша частина цих зобов'язань вимагає від держави відстояти або відновити свій суверенітет над територією та утриматися від будь-яких дій з підтримки сепаратистського режиму (див. там само, §§ 340- 345). Згідно з другою частиною зобов'язань держава повинна вжити судових, політичних або адміністративних заходів для забезпечення особистих прав заявника (див. там само, §§ 340- 345, § 346; рішення ЄСПЛ у справі«Sapgasyan v. Аztrbaijan» від 16 червня 2015 р № 40167/06, § 132).
Згідно з ч. 1 та п. 5 ч. 2 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає у порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
При ухваленні рішення суд враховує, що у постанові від 02.12.2020 року по справі 428/2492/17 Верховний Суд дійшов висновку про те, що як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати судовий захист прав і свобод людини і громадянина, тобто саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до конституційних норм, право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя.
Суд зазначає, що встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.
Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію.
За правовою позицією Верховного Суду, підтвердження належними доказами статусу внутрішньо переміщеної особи має визначальне значення для встановлення факту вимушеного переселення із зони проведення бойових дій на Сході України у зв'язку з агресією Російської Федерації. Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду від 04.08.2020р. у справі № 414/1330/19, від 23.09.2020 р. у справі № 712/983/17-ц, від 27.01.2021 р. у справі № 727/5579/16-ц.
Стосовно обставин, що зумовили вимушене переселення заявниці з м. Донецьк Донецької області судом взято до уваги, що згідно розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» №1085-р від 07.11.2014 р., м. Донецьк починаючи з 2014 р. по теперішній час перебуває на тимчасово окупованій території України, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Відповідно до Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» від 22.12.2022 № 309, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.12.2022 р. за № 1668/39004 до тимчасово окупованих Російською Федерацією території України відносяться, зокрема, вся територія Маріупольського району з 05.03.2022 р. та вся територія Донецького району з 07.04.2014 р.
В ході судового розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 та малолітньої доньки ОСОБА_3 є громадянином України, зареєстрована у місті Донецьк Донецької області. До початку окупації міста Донецьк, ОСОБА_1 мала налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя. Проте збройна агресія російської федерації призвела до неможливості подальшого проживання у місті Донецьк, а тому у липні 2014 року ОСОБА_1 разом з дітьми змушена була переїхати до міста Маріуполь Донецької області, залишивши житло, змінивши власний побут та спосіб життя. В подальшому, в зв'язку з окупацією військами російської федерації м. Маріуполь, у квітні 2022 року ОСОБА_1 разом з дітьми знову була змушена змінити місце проживання та виїхати з окупованої території.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За таких обставин, з урахуванням вищевикладеного, проаналізувавши та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги заявника ОСОБА_1 підлягають задоволенню, так як обґрунтовані та доведені.
На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 12, 81, 263- 265, 293, 315, 319 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Заяву ОСОБА_1 , в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 та малолітньої доньки ОСОБА_3 , заінтересовані особи - Міністерство соціальної політики України, російська федерація в особі посольства російської федерації в Україні про встановлення фактів, що мають юридичне значення - задовольнити.
Встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у липні 2014 року з окупованої території Донецької області (м. Донецьк) відбулося внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації російською федерацією частини території Донецької області.
Встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у квітні 2022 року з окупованої території Донецької області (м. Маріуполь) відбулося внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації російською федерацією частини території Донецької області.
Встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у липні 2014 року з окупованої території Донецької області (м. Донецьк) відбулося внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації російською федерацією частини території Донецької області.
Встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у квітні 2022 року з окупованої території Донецької області (м. Маріуполь) відбулося внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації російською федерацією частини території Донецької області.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Куриленко О. М.