Справа № 706/483/22
2/706/63/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 вересня 2023 року Христинівський районний суд Черкаської області
в складі:
головуючого - судді Олійника М.Ф.,
за участі секретаря судового засідання Рибчинецької Я.А.,
позивачки ОСОБА_1 , представника позивачки ОСОБА_2 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін в залі суду в м. Христинівці Черкаської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Черкаського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі.
Просила визнати незаконним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 № 41 від 03.03.2022 р. про її звільнення з 03.03.2022 р. з посади адміністратора ІНФОРМАЦІЯ_2 за прогул без поважних причин відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України та поновити її на вказаній посаді.
В обґрунтування позову посилалась на такі обставини.
13.07.2021 р. її було прийнято на роботу на підставі наказу № 121 військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 та призначено з ІНФОРМАЦІЯ_3 (позарозрядного) з посадовим окладом 4288 грн. 24.02.2022 р. Російська Федерація розпочала повномасштабний наступ на територію України, було здійснено масовані обстріли та бомбардування мирних українських міст та сіл. Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 р. у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти нашої держави в Україні було введено воєнний стан. Оскільки вона має малолітню дитину віком 4 роки, у зв'язку із запровадженням в Україні воєнного стану, з 24.02.2022 р. з дозволу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 вона працювала дистанційно, виходячи на роботу по мірі необхідності. Побоюючись за життя своєї доньки, 04.03.2022 р. вона прийняла рішення виїхати за межі України на період війни, про що у телефонному режимі повідомила безпосереднього керівника - начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 вона перетнула українсько - польський кордон і проживала на території Польщі. В Україну вона повернулася 08.05.2022 р. Оскільки її донька захворіла вітряною віспою, то у період з 08.05.2022 р. по 18.05.2022 р. вона перебувала на лікарняному, що підтверджується довідкою сімейного лікаря. 18.05.2022 р., повернувшись на робоче місце до ІНФОРМАЦІЯ_2 , їй повідомили про звільнення та вказали про необхідність з'явитися до м. Умані для підписання документів та проведення розрахунку. Із отриманої 19.05.2022 р. трудової книжки та наказу вона дізналась, що 03.03.2022 р. її звільнено із займаної посади відповідно до ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку із небажанням проживати у даній місцевості. Підставою для звільнення зазначено наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 03.03.2021 р. за № 41 (запис № 14). Цього ж дня до її трудової книжки внесено запис під № 15, де вказано про недійсність попереднього запису і внесено новий запис про звільнення з посади за прогул без поважних причин відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Вважає, що її звільнення з посади адміністратора ІНФОРМАЦІЯ_2 за прогул без поважних причин проведено з грубим порушенням норм чинного трудового законодавства, без з'ясування причин відсутності на робочому місці, а тому прийнятий 03.03.2022 р. начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 наказ № 41 підлягає скасуванню із поновленням її на посаді. Відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України роботодавець має право звільнити за прогул працівника, що був відсутнім на роботі без поважних причин. Чинне законодавство не містить переліку причин відсутності на роботі, які слід вважати поважними. У кожному окремому випадку їх наявність або відсутність визначає роботодавець. Оцінка таких причин на предмет поважності повинна виходити з того, що ці причини мають бути істотними, тобто такими, які перешкоджають явці на роботу і не можуть бути усунені самим працівником. 24.02.2022 р. відбулось повномасштабне вторгнення Російської Федерації на територію України. Під ракетний удар потрапила і військова частина, розташована в адміністративних межах Христинівської міської територіальної громади в с. Розсішки. У результаті ракетних обстрілів здетонували та почали вибухати боєприпаси, розміщені на базі військової частини. Важко перенісши новину про початок війни, а також враховуючи високу імовірність повторних обстрілів Уманського району, побоюючись за життя своєї малолітньої дитини, вона прийняла рішення евакуйовуватись за межі України, оскільки даний варіант вважала найбільш оптимальним за тих подій, що розвивалися в нашій державі. Про виїзд за кордон у телефонному режимі вона повідомила керівництво ІНФОРМАЦІЯ_2 , неодноразово, перебуваючи за межами України, просила оформити невикористану частину щорічної відпустки та відпустку за власним бажанням, однак розуміння з боку роботодавця не знайшла. Вважає, що її невихід на роботу 02.03.2022 р. та 03.03.2022 р. обумовлений поважними, об'єктивно існуючими та незалежними від неї причинами, рятуючи життя своєї дитини від небезпеки, яку несе війна, вона діяла в умовах крайньої необхідності, а тому не допустила прогулу, тобто відсутності на робочому місці без поважних причин. Вторгнення на територію нашої держави країни - агресора, запровадження воєнного стану, постійні повітряні тривоги та загрози ракетних обстрілів є поважними причинами невиходу на роботу та не можуть тягнути за собою звільнення з підстав, визначених п. 4 ч. 1 ст. 40 КУпАП. Грубо порушуючи вимоги закону, відповідач не зажадав її письмових пояснень з приводу відсутності на робочому місці, обмежившись поясненнями працівників ІНФОРМАЦІЯ_2 , які вказали, що не бачили її на робочому місці упродовж двох днів, безпідставно розцінивши причини відсутність на роботі неповажними, внаслідок чого прийнято протиправне рішення про її звільнення за прогул. На посаду адміністратора ІНФОРМАЦІЯ_2 її призначив військовий комісар ІНФОРМАЦІЯ_1 , у той час як рішення про звільнення за прогул ухвалив начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 , що свідчить про прийняття оскаржуваного наказу неуповноваженим суб'єктом та є окремою підставою для його скасування. За змістом ст. 233 КЗпП України працівник має право звернутись із заявою до суду про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. Наказ про звільнення та копію трудової книжки вона отримала 19.05.2022 р., а тому місячний строк звернення до суду слід відраховувати з вказаної дати.
Відповідачем був поданий до суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити повністю. Позивачка не подала до суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, поважних причин своєї відсутності на роботі. Позивачка вчинила прогул, не зверталась із заявою про відпустку або про встановлення їй дистанційного робочого режиму і накази з цього приводу не видавались, тому була звільнена відповідно до закону. Враховуючи характер роботи позивачки адміністратором і певні роботи, які вона виконувала, дистанційний режим є практично неможливим. Позивачкою пропущено строк на звернення до суду із позовною заявою. Наказом начальника Уманського районного центру комплектування та соціальної підтримки № 41 від 03.03.2022 р. позивачку було звільнено з посади адміністратора ІНФОРМАЦІЯ_5 за прогул без поважних причин відповідно до п. 4 ч.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України. Згідно з вимогами наказу Міністра оборони України № 238 від 04.05.2016 р. «Про затвердження Номенклатури посад для призначення військовослужбовців наказами по особовому складу» (із змінами) начальники районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки мають право призначати (звільняти, присвоювати військове звання, укладати контракт) військовослужбовців, які обіймають посади рядового, сержантського і старшинського складу в підпорядкованих військових частинах зі штатними категоріями до «старшини» включно. Відповідно до наказу Міністра оборони України № 333 від 26.05.2014 р. «Про затвердження Інструкції з організації обліку особового складу Збройних Сил України» (із змінами) зазначені зміни у службовому становищі оформлюються наказами по особовому складу. З метою виконання керівних документів до начальників районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки було доведено телеграмою № 6/3/809 від 25.10.2021 р., що, починаючи з 01.11.2021 р., слід розпочати видавати накази по особовому складу (призначення, звільнення, присвоєння військових звань (рангів), укладання контрактів військовослужбовців зі штатною категорією до «майстер-сержант» включно (державних службовців, службовців, працівників)). З 01.11.2021 р. Уманський РТЦК та СП уповноважений на видачу наказів по особовому складу (призначення, звільнення, присвоєння військових звань (рангів), укладення контрактів військовослужбовців зі штатною категорією до «майстер-сержант» включно (державних службовців, службовців, працівників)) і тому звільнення позивачки здійснювалось уповноваженим суб'єктом. Згідно з рапортом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 позивачка 02.03.2022 р. з 11:00 і до кінця робочого дня, 03.03.2022 р. протягом робочого дня на робочому місці не перебувала та відповідної заяви про причини відсутності на робочому місці не надавала. Її відсутність у вказаний період підтверджується актом відсутності на робочому місці від 02.03.2022 р. та від 03.03.2022 р., поясненнями спеціаліста відділення обліку мобілізаційної роботи першого відділу Уманського РТЦК та СП ОСОБА_4 і головного спеціаліста ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 , та рапортами старшого водія відділення забезпечення ОСОБА_6 . З 02.03.2022 р. до 05.03.2022 р. позивачка весь час перебувала в межах України, і 02.03.2022 р. та 03.03.2022 р. точно в м. Христинівці, тобто неподалік місця роботи, і мала достатньо можливостей завчасно повідомити про свої наміри покинути межі України, які реально втілювала, однак цього не зробила. В цей час (02.03.2022 р., 03.03.2022 р.) ОСОБА_1 займалась збором речей, пошуками маршруту для виїзду за межі України, пошуком квитків, що немає нічого спільного з її роботою. Таким чином, ОСОБА_1 до 02.03.2022 р. обдумувала, а з 02.03.2022 р. готувалась до виїзду за кордон, повідомила про дані наміри колегам по роботі, однак через своє недбальство і небажання вона не вважала за необхідне подати заяву, як вона пише, про відпустку та не вважала за необхідне попередити керівництво за місцем роботи про свій намір виїхати за кордон, пояснити причини своєї діючої і подальшої відсутності на робочому місці, а саме, з 11:00 02.03.2022 р. та 03.03.2022 р., тобто вчинила прогул. Також, слід взяти до уваги те, що відповідачка до зайняття посади адміністратора працювала юристом у першому відділі Уманського РТЦК та СП, має вищу юридичну освіту і їй достеменно відомо порядок вибуття та необхідність попереднього повідомлення про намір виїхати, повідомити про причини своєї відсутності на роботі в майбутньому. Натомість ОСОБА_1 умисно та цілеспрямовано вчиняла дії на самовільне полишення місця роботи у військовому органі під час оголошення воєнного стану в Україні. Посилання позивачки на те, що вона діяла в умовах крайньої необхідності, не можуть бути прийняті до уваги. Даний термін стосується кримінального права (ст. 39 КК України) і усуває кримінальну караність за кримінальне правопорушення. Таких дій, що вплинули на відсутність позивачки на роботі, вона не вчиняла, кримінальне провадження не здійснювалось. Обставини, які існували на момент відсутності ОСОБА_1 з 11 год. 02.03.2022 р., 03.03.2022 р. і до цього часу в частині воєнного стану не змінились, а ускладнились, що спростовує твердження позивачки із цієї причини також. Наказом міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 р. № 75 затверджено перелік територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій, або які перебувають у тимчасовій окупації, оточені (блоковані) станом на 30 квітня 2022 р., серед яких Черкаської області, зокрема Уманського району, не зазначено. Бойові дії в Черкаській області, зокрема в Уманському районі, не велись із 25.02.2022 р., а тим більше після 02.03.2022 р. і надалі. В цей же час на територію м. Христинівки та м. Умані прибували переселенці з інших областей, поселялись в навчальних закладах. ІНФОРМАЦІЯ_6 , як і підпорядковані чотири відділи ( АДРЕСА_1 ) продовжували і до цього часу у повному складі продовжують нести службу, виконувати поставлені завдання. Своєю відсутністю ОСОБА_1 лише перешкоджала виконанню військових завдань. Щодо внесення запису у трудову книжку позивачки про її нібито звільнення за власним бажанням, то в цій частині їй було повідомлено, що такий запис внесено помилково, тому його скасовано, про що зазначено у трудовій книжці на сторінці 16-17. Правильним є запис про звільнення позивачки за вчинення прогулу, що відповідає фактичним обставинам справи. Додатково позивачка зазначала у позовній заяві, що просила оформити невикористану частину щорічної відпустки та відпустки за власним бажанням та «розуміння з боку роботодавця не знайшла». Надання відпусток без збереження заробітної плати, передбачених ст. 25 Закону України «Про відпустки», здійснюється роботодавцем в обов'язковому порядку за ініціативою працівника, а надання відпусток, передбачених ст. 26 вказаного Закону, здійснюється за згодою сторін. Позивачка не зверталась із заявами про надання їй відпустки, передбаченої ст. ст. 25, 26 Закону України «Про відпустки», тому така відпустка не могла бути погодженою. ОСОБА_1 в позовній заяві зазначає, що з дозволу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 вона працювала дистанційно. Відповідно до ч. 11 ст. 60-2 КЗпП України у разі виникнення загрози збройної агресії дистанційна робота може запроваджуватися наказом (розпорядженням) роботодавця без обов'язкового укладення трудового договору про дистанційну роботу в письмовій формі. З таким наказом (розпорядженням) працівник ознайомлюється протягом двох днів з дня його прийняття, але до запровадження дистанційної роботи. У зв'язку з тим, що заяви про перехід на дистанційну роботу від позивачки не надходили та відповідний наказ (розпорядження) про виконання позивачкою дистанційної роботи не видавався, то і зазначений факт в позовній заяві щодо дозволу начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 працювати дистанційно є хибним. Позивачка вказує, що про своє звільнення за прогул дізналась 18.05.2022 р., а 19.05.2022 р. отримала наказ про звільнення та трудову книжку. Відповідно до ч.1 ст. 233 КЗпП у справах про звільнення працівник може звернутись із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. Позовна заява підписана ОСОБА_1 18.06.2022 р., а особисто подана до суду 21.05.2022 р., про що свідчить штамп про отримання. Тобто, позовна заява ОСОБА_1 була подана з пропущенням строку на оскарження
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, оскільки це є необхідним для встановлення дійсних обставин справи, повного та всебічного їх дослідження.
Позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю, посилаючись на обставини, зазначені в позовній заяві.
Представник відповідача ОСОБА_7 у судовому засіданні позов не визнав повністю, посилаючись на обставини, зазначені у відзиві на позовну заяву.
Представник відповідача у судове засідання при вирішенні справи не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце судового засідання, від нього також не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності, у той же час відповідачем поданий відзив, представником відповідача у судовому засіданні було надане пояснення. Суд вважає, що відповідач не з'явився у судове засідання при вирішенні справи без поважних причин.
За таких обставин суд вважає за можливе вирішити справу за відсутності представника відповідача.
Заслухавши пояснення позивачки та її представника, дослідивши письмові докази: копії витягу із наказу № 121 від 13.07.2021 р. про прийняття ОСОБА_1 на роботу, письмових пояснень від 03.03.2022 р. ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , трудової книжки ОСОБА_1 , листа ІНФОРМАЦІЯ_2 № 3/728 від 14.06.2022 р. з матеріалами службового розслідування, витягу із наказу № 41 від 03.03.2022 р. про звільнення ОСОБА_1 , телеграми ІНФОРМАЦІЯ_7 № 6/3/809 від 25.10.2021 р. щодо наказів по особовому складу, акта відсутності на місці роботи ОСОБА_1 від 02.03.2022 р., акта відсутності на місці роботи ОСОБА_1 від 03.03.2022 р. та інші письмові докази, суд вважає, що у задоволенні позову необхідно відмовити повністю з таких підстав.
Судом встановлено, що 13.07.2021 р. на підставі наказу № 121 військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_8 позивачка ОСОБА_1 була прийнята на роботу та з 14.07.2021 р. призначена на посаду адміністратора ІНФОРМАЦІЯ_5 (позарозрядного).
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 № 41 від 03.03.2022 р. (по стройовій частині) позивачка ОСОБА_1 була звільнена з 03.03.2022 р. за прогул без поважних причин відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Підставою для цього в наказі зазначене те, що ОСОБА_1 була відсутня на роботі 02.03.2022 р., 03.03.2022 р. без поважних причин.
Пунктом 4 ч.1 ст. 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
У позовній заяві як на підставу для задоволення позовних вимог було зазначено те, що невихід позивачки на роботу 02.03.2022 р. та 03.03.2022 р. обумовлений поважними, об'єктивно існуючими та не залежними від неї причинами. Рятуючи життя своєї дитини від небезпеки, яку несе війна, вона діяла в умовах крайньої необхідності, а тому не допустила прогулу, тобто відсутності на робочому місці без поважних причин. Також вказала, що вторгнення на територію нашої держави країни - агресора, запровадження воєнного стану, постійні повітряні тривоги та загрози ракетних обстрілів є поважними причинами невиходу на роботу та не можуть тягнути за собою звільнення з підстав, визначених п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпПП України.
Оскільки законодавством не визначено переліку обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим із поважних причин, у справах про звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП суд вирішує питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, виходячи з конкретних обставин.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.11.2021 р. у справі № 235/5659/20 зазначено, що прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Отже, визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності.
У постанові Верховного Суду від 26.06.2019 р. в справі № 572/2944/16-ц (провадження № 61-20505св18) зазначено, що, крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача є з'ясування поважності причини його відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 02.03.2022 р. з 11:00 і до кінця робочого дня, та 03.03.2022 р. протягом всього робочого дня на робочому місці не була, заяви про причини своєї відсутності роботодавцю не надала.
Її відсутність на робочому місці підтверджується актами відсутності на робочому місці від 02.03.2022 р. та від 03.03.2022 р., письмовими поясненнями головного спеціаліста відділення обліку мобілізаційної роботи ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , головного спеціаліста відділення рекрутингу та комплектування ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 , старшого водія відділення забезпечення ОСОБА_8 , рапортом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відсутність на робочому місці у вказані дні не заперечується і стороною позивачки. У судовому засіданні позивачка пояснила, що 02.03. та 03.03.2022 р. перебувала дома з дитиною з дозволу керівника ІНФОРМАЦІЯ_2 . Однак доказів на підтвердження наявності такого дозволу суду не надала.
Як зазначила позивачка у позовній заяві та у своєму поясненні в судовому засіданні, з 02.03.2022 р. по 05.03.2022 р. вона весь час перебувала в межах України, а 02, 03 березня 2022 р. - в м. Христинівці, тобто, неподалік місця роботи і мала достатньо можливостей завчасно повідомити про свої наміри покинути межі України, звернутись до роботодавця з відповідними заявами, однак цього не зробила.
Позивачка ОСОБА_1 повідомила про свої наміри колегам по роботі, однак не попередила керівництво за місцем роботи про свій намір виїхати за кордон, не пояснила керівництву причини своєї відсутності на робочому місці, а саме, із 11:00 години 02.03.2022 р. та 03.03.2022 р., тобто вчинила прогул.
Посилання позивачки на те, що вона діяла в умовах крайньої необхідності, судом також не можуть бути прийняті до уваги.
Термін «крайня необхідність» стосується кримінального права (ст. 39 КК України), крайня необхідність виключає злочинність діяння. Таких дій, що вплинули на відсутність позивачки на роботі, вона не вчиняла, кримінальне провадження не здійснювалось.
Наказом міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 р. № 75 затверджено перелік територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій, або які перебувають у тимчасовій окупації, оточені (блоковані) станом на 30.04.2022 р., серед яких Черкаської області, зокрема Уманського району, не зазначено.
Бойові дії в Черкаській області, зокрема в Уманському районі, не велись ні другого, ні третього березня 2022 р., надалі бойові дії тут також не велись.
В цей же час на територію м. Христинівки та м. Умані прибували переселенці з інших областей, поселялись в навчальних закладах.
ІНФОРМАЦІЯ_6 , як і підпорядковані йому чотири відділи (Христинівка, ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ) продовжували в цей час у повному складі нести службу, виконувати поставлені завдання.
Своєю відсутністю ОСОБА_1 лише перешкоджала виконанню поставлених завдань.
Враховуючи зазначені обставини, суд вважає, що позивачка ОСОБА_1 допустила прогул без поважних причин.
Крім того, позивачка зазначила у позовній заяві та у поясненні в судовому засіданні, що просила оформити невикористану частину щорічної відпустки та відпустку за власним бажанням, але розуміння з боку роботодавця в цьому питанні не знайшла, однак доказів на підтвердження цих обставин суду не надала.
Позивачка ОСОБА_1 в позовній заяві зазначила, що за дозволом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 працювала дистанційно.
Відповідно до частини 11 статті 60-2 КЗпП України у разі виникнення загрози збройної агресії дистанційна робота може запроваджуватися наказом (розпорядженням) роботодавця без обов'язкового укладення трудового договору про дистанційну роботу в письмовій формі. З таким наказом (розпорядженням) працівник ознайомлюється протягом двох днів з дня його прийняття, але до запровадження дистанційної роботи.
Доказів на підтвердження наявності заяви позивачки про перехід на дистанційну роботу та відповідного наказу (розпорядження) про виконання позивачкою дистанційної роботи позивачка суду не надала.
Відповідно до ч. 1 ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
У матеріалах справи відсутні дані про те, що відповідач зажадав від позивачки письмові пояснення, лише в наказі про звільнення позивачки зазначено, що остання відмовилась письмово пояснити причини відсутності. Однак, невиконання роботодавцем зазначеного обов'язку не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.
Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 21.10.2019 р. у справі №711/8227/16-ц, у постанові від 01.04.2021 р. у справі №733/1695/17.
Щодо твердження позивачки про прийняття оскаржуваного наказу неуповноваженим суб'єктом, то суд вважає, що воно не відповідає дійсності.
Відповідно до ч. 1 ст. 147-1 КЗпП дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.
Згідно з вимогами наказу Міністра оборони України № 238 від 04.05.2016 р. «Про затвердження Номенклатури посад для призначення військовослужбовців наказами по особовому складу» (із змінами) начальники районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки мають право призначати (звільняти, присвоювати військове звання, укладати контракт) військовослужбовців, які обіймають посади рядового, сержантського і старшинського складу в підпорядкованих військових частинах зі штатними категоріями до «старшини» включно. Відповідно до наказу Міністра оборони України № 333 від 26.05.2014 р. «Про затвердження Інструкції з організації обліку особового складу Збройних Сил України» (із змінами) зазначені зміни у службовому становищі оформлюються наказами по особовому складу. З метою виконання керівних документів до начальників районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки було доведено телеграмою № 6/3/809 від 25.10.2021 р., що, починаючи з 01.11.2021 р., слід розпочати видавати накази по особовому складу (призначення, звільнення, присвоєння військових звань (рангів), укладання контрактів військовослужбовців зі штатною категорією до «майстер-сержант» включно (державних службовців, службовців, працівників)).
Тобто, з 01.11.2021 р. Уманський РТЦК та СП уповноважений на видачу наказів по особовому складу (призначення, звільнення, присвоєння військових звань (рангів), укладення контрактів військовослужбовців зі штатною категорією до «майстер-сержант» включно (державних службовців, службовців, працівників)) і тому звільнення позивачки було вчинене уповноваженим на те суб'єктом.
Щодо внесення запису у трудову книжку позивачки про її звільнення за власним бажанням, то судом встановлено, щотакий запис внесено помилково, про що зазначено у трудовій книжці на сторінці 16-17. Правильним є запис про звільнення позивачки за вчинення прогулу, що відповідає фактичним обставинам справи. З цього приводу було проведене службове розслідування. Відповідно до витягу із наказу № 182 від 13.06.2022 р. про результати проведення службового розслідування головному спеціалісту відділення офіцерів запасу і кадрів Горбонос Н.Г., яка внесла неправильний запис, наказано бути уважнішою при внесенні записів про підстави звільнення.
Крім того, судом встановлено, що позивачкою пропущений строк звернення до суду за вирішенням трудового спору, хоча це не є підставою для відмови у задоволенні позову. Такою підставою є інші фактичні обставини, зазначені у рішенні суду.
Позивачка в позовній заяві вказала, що про своє звільнення за прогул без поважних причин дізналась 18.05.2022 р., наказ про звільнення остання отримала 19.05.2022 р. У позовній заяві проставлена дата її підписання позивачкою - 18.06.2022 р., до суду позовна заява подана особисто 21.06.2022 р., що підтверджується штампом суду на позовній заяві.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
Згідно з ч. ч. 3, 5 ст. 241-1 КЗпП України строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку; якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.
Враховуючи, що 19.06.2022 р. припадає на вихідний день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день - 20.06.2022 р.
Позивачка вказаного положення не дотрималась та звернулась до суду з позовною заявою 21.06.2022 р., тобто, з порушенням строку, встановленого законом.
Враховуючи зазначені обставини, у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.
Керуючись ст. ст. 40 ч. 1 п. 4, 147-1 ч. 1, 149 ч. 1, 233 ч. 2 КЗпП України, ст. ст. 81, 89, 263-265, 279 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Черкаського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (18008, м. Черкаси, вул. Хоменка, 19, код ЄДРПОУ 07735288) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення апеляційної скарги.
Повне судове рішення складене 22.09.2023 року.
Суддя: М.Ф. Олійник