ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
12.09.2023Справа № 910/6133/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. за участю секретаря судового засідання Нікітіної В.В., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Фізичної особи-підприємця Береснєвої Тетяни Дмитрівни
до Фізичної особи-підприємця Мельник Валентини Олегівни
про стягнення 720 720, 00 грн
за участю представників:
від позивача: Вірьовкін О.І.
від відповідача: Бублик А.В.
РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ
Короткий зміст і підстави позовних вимог
Фізична особа-підприємець Береснєва Тетяна Дмитрівна звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Мельник Валентини Олегівни про стягнення 720 720, 00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо поставки товару.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/6133/23, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
30.05.2023 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог та заявив клопотання про розгляд справи з викликом сторін в порядку загального позовного провадження.
20.06.2023 через канцелярію суду від відповідача надійшли доповнення до відзиву на позов.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.06.2023 постановлено розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 04.07.2023.
04.07.2023 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.
У судовому засіданні 04.07.2023 суд оголосив про відкладення підготовчого засіданні на 19.07.2023, у зв'язку з відсутністю представника відповідача.
12.07.2023 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позов.
18.07.2023 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про зобов'язання позивача надати відповіді на запитання в порядку ст. 90 ГПК України, клопотання про відкладення підготовчого засідання, клопотання про призначення комп'ютерно-технічної експертизи.
19.07.2023 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів по справі.
Розглянувши клопотання відповідача про зобов'язання позивача надати відповіді на запитання в порядку ст. 90 ГПК України, судом встановлено наступне.
За приписами ч. 1 ст. 90 ГПК України, учасник справи має право поставити в першій заяві по суті справи або у додатку до неї не більше десяти запитань іншому учаснику справи про обставини, що мають значення для справи.
Учасник справи, якому поставлено питання іншим учасником справи, зобов'язаний надати вичерпну відповідь окремо на кожне питання по суті (ч. 2 ст. 90 ГПК України).
Відповіді на запитання подаються до суду учасником справи - фізичною особою, керівником або іншою посадовою особою юридичної особи у формі заяви свідка не пізніше як за п'ять днів до підготовчого засідання, а у справі, що розглядається в порядку спрощеного провадження, - за 5 днів до першого судового засідання (ч. 3 ст. 90 ГПК України).
За наявності підстав для відмови від відповіді учасник справи повинен повідомити про відмову іншого учасника та суд у строк для надання відповіді на запитання. Суд за клопотанням іншого учасника справи може визнати підстави для відмови відсутніми та зобов'язати учасника справи надати відповідь (ч. 6 ст. 90 ГПК України).
Тобто, у відповідності до положень ст. 90 ГПК України, позивач (керівник або іншою уповноважена посадова особа) має надати відповіді на запитання, поставлені відповідачем в порядку ст. 90 ГПК України, оформивши їх у формі заяви свідка.
Як вбачається з відповіді на відзив, позивач надав відповіді на запитання 1, 9 відповідача та відмову від надання відповідей на запитання 2-8, 10 в порядку ст. 90 ГПК України.
Оскільки позивачем у відповіді на відзив надано відповіді та відмову у наданні відповіді на поставлені запитання відповідача, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про зобов'язування позивача надати відповіді на запитання відповідача.
Разом з відзивом на позов відповідачем подано клопотання про призначення комп'ютерно-технічної експертизи мобільного телефону та програмного продукту «Telegram».
Розглянувши клопотання відповідача про призначення комп'ютерно-технічної експертизи, суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні, з огляду на наступне.
Суд зазначає, що у відповідності до ч. 1 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Статтею 104 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами встановленими статтею 86 цього кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Отже, судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування.
Суд відзначає, що для з'ясування обставин, що мають значення для справи необхідність у спеціальних знаннях відсутня, а рішення зі спору може бути прийняте за наявними фактичними даними, що входять до предмета доказування.
Враховуючи викладене, суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про призначення комп'ютерно-технічної експертизи.
Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку про наступне.
Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні одного з представників учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні представника згідно Господарського процесуального кодексу України.
Разом з тим, неможливість представника відповідача (з підстав наведених у клопотанні) бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника судового процесу на участь у судовому засіданні його іншого представника, та у розумінні норм процесуального законодавства, не вважається поважною причиною неявки в судове засідання учасника справи (його представника).
З урахуванням наведеного, суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні 19.07.2023 враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, відсутність інших клопотань, заяв від сторін, судом закрито підготовче провадження та призначено справу №910/6133/23 до судового розгляду по суті на 30.08.2023, про що постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.
Представник позивача в судовому засіданні 30.08.2023 надав пояснення по суті позову, позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні 30.08.2023 надав пояснення по суті своїх заперечень, просив суд відмовити у задоволенні позову.
У судовому засіданні 30.08.2023 на стадії дослідження доказів судом оголошено перерву розгляду справи по суті на 12.09.2023.
12.09.2023 через канцелярії суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи по суті.
Так, за змістом ст. 42 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом учасників справи. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують учасників справи добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
У відповідності до ч. 1, ч. 2 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України, суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу. Якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.
Згідно ч. 2 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Однак, відповідачем не наведено причин, які б у відповідності до наведеної вище правової норми могли слугувати підставою для відкладення судового засідання.
При цьому, заміна одного представника учасника судового процесу на іншого не є підставою, у розумінні Господарського процесуального кодексу України, для відкладення розгляду справи.
Окрім того, при розгляді даної заяви про відкладення розгляду справи, суд зазначає про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відповідні докази у строки, встановлені чинним Господарським процесуальним кодексом України.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про відкладення розгляду справи.
Представник позивача в судовому засіданні 12.09.2023 позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити, повідомив, що після ухвалення рішення суду звернеться із заявою про стягнення витрат на правничу допомогу.
Представник відповідача в судовому засіданні 12.09.2023 просив суд відмовити у задоволенні позову.
У судовому засіданні 12.09.2023 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Позиція позивача
Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що на підставі рахунку-фактури №189 від 29.11.2022 перерахував на користь відповідача грошові кошти у сумі 720 720,00 грн в якості попередньої оплати за купівлю товару, а саме: Генератор дизельний CJD 7000S в кількості 10 штук, вартістю 501 900,00 грн; Генератор дизельний CJD 7000S-3 в кількості 10 штук, вартістю 527 700,00 грн. На підтвердження оплати позивач надав платіжну інструкцію № 1497 від 29.11.2022.
Звертаючись до суду з позовом, позивач посилається на те, що відповідач свої зобов'язання з поставки товару не виконав, у зв'язку із чим позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою від 07.03.2023 про здійснення поставки товару згідно рахунку-фактури №189 від 29.11.2022 протягом трьох днів з дня отримання вимоги, а у разі не виконання поставки товару, повернути кошти у сумі 720 720,00 грн в строк семи днів після порушення строків на поставку товару, але не пізніше одинадцять днів з дня отримання вимоги.
Оскільки відповідач вимоги позивача не задовольнив, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 720 720,00 грн.
У відповіді на відзив позивач наполягав на не виконанні відповідачем своїх зобов'язань з поставки товару. Також зазначив про відсутність належних та допустимих доказів у розумінні статей 76, 77 ГПК України, на підтвердження здійснення відповідачем поставки товару або повернення коштів попередньої оплати.
Також у відповіді на відзив позивач надав відповіді на запитання, поставлені відповідачем у відзиві на підставі ст. 90 ГПК України, а саме:
« 1. Мною було отримано рахунок на оплату товару, вартість якого складало 1 029 600 грн 00 коп та мною було здійснено його частково оплату в розмірі 720 720,00 грн.
2-8 Данні питання не стосуються предмету позову та суті справи і відповідь мною не надається.
9. Мною, ФОП Береснєва Тетяна Дмитрівна (РНОКПП: НОМЕР_1 ) товар та кошти не отримані.
10. Дане питання не стосується предмету позову та суті справи і відповідь мною не надається.»
Позиція відповідача
Відповідач проти позову заперечив посилаючись на безпідставність заявлених вимог, оскільки відповідачем у період з 23.01.2023 по 06.02.2023 було передано позивачу дизельні генератори CJD 7000S в кількості 10 шт, загальною вартістю 501 900,00 грн.
Відповідач зазначає, що останнім були складені видаткові накладні № 201 від 23.01.2023, №229 від 06.02.2023, які надіслані представнику позивача у мобільному додатку «Telegram». Однак, позивач видаткову накладну № 201 від 23.01.2023 на поставку дизельних генераторів CJD 7000S в кількості 5 шт. загальною вартістю 250 950,00 грн та видаткову накладну № 229 від 06.02.2023 на поставку дизельних генераторів CJD 7000S в кількості 5 шт. загальною вартістю 250 950,00 грн не підписав.
Відповідач стверджує, що у зв'язку з затримкою деталей на заводі, сторонами було погоджено скасувати замовлення щодо поставки іншої частини дизельних генераторів CJD 70008S-3 у кількості 10 шт, загальною вартістю 527 700,00 грн, згідно рахунку-фактури №189 від 29.11.2022, та повернення коштів позивачу. У зв'язку з чим відповідачем було повернуто позивачу кошти у розмірі 218 820,00 грн на рахунок ФОП Войтюк І.О. ( НОМЕР_2 ) р/р НОМЕР_3 в АТ КБ «Приватбанк».
На підтвердження своїх заперечень відповідачем надано заяву свідка ОСОБА_1 , скріншоти та електронні докази листування у мобільному додатку «Telegram», скріншоти веб сторінки https://43.in.ua, лист ФОП Войтюк І.О. від 17.02.2023, копія квитанції № 6КХ4-9М42-Е7Е2-3РЕВ від 03.03.2023.
У відзиві відповідачем також поставлено запитання позивачу в порядку ст. 90 ГПК України.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Фізичною особою-підприємцем Мельник Валентиною Олегівною (відповідачем) було виставлено Фізичній особі-підприємцю Береснєвій Тетяні Дмитрівні (позивачу) рахунок-фактуру №189 від 29.11.2022 на оплату вартості товару на загальну суму 1 029 600,00 грн, а саме: Генератор дизельний CJD 7000S в кількості 10 штук, вартістю 501 900,00 грн; Генератор дизельний CJD 7000S-3 в кількості 10 штук, вартістю 527 700,00 грн.
Платіжною інструкцією № 1497 від 29.11.2022 позивач перерахував на користь відповідача грошові кошти у сумі 720 720,00 грн з призначенням платежу: «оплата за товар, рахунок №189 від 29.11.2022».
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідач, отримавши грошові кошти за товар на підставі рахунку-фактури №189 від 29.11.2022, поставку товару не здійснив.
Позивач направив відповідачу вимогу від 07.03.2023, в якій вимагав від відповідача здійснити поставки товару згідно рахунку-фактури №189 від 29.11.2022 протягом трьох днів з дня отримання вимоги, а у разі не виконання поставки товару, повернути кошти у сумі 720 720,00 грн в строк семи днів після порушення строків на поставку товару, але не пізніше одинадцять днів з дня отримання вимоги. На підтвердження направлення відповідачу вимоги позивач надав копію опису вкладення в цінний лист №1001432404994 від 09.03.2023, копії поштової накладної та квитанції №1001432404994 від 09.03.2023.
Оскільки, відповідач вимоги позивача не задовольнив, у зазначений строк не поставив товар та попередню оплату не повернув, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 720 720,00 грн.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Часиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Згідно із ч. 1 статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем є договором поставки.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтями 662, 692 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як підтверджено матеріалами справи, на підставі рахунку-фактури №189 від 29.11.2022, згідно із платіжною інструкцією № 1497 від 29.11.2022 позивач перерахував на користь відповідача грошові кошти в якості попередньої оплати за поставку товару, у загальному розмірі 720 720,00 грн, з призначенням платежу: «оплата за товар, рахунок №189 від 29.11.2022».
Відповідно рахунку-фактури №189 від 29.11.2022 оплата позивачем коштів здійснювалась за поставку товару, а саме: генератор дизельний CJD 7000S в кількості 10 штук, вартістю 501 900,00 грн; Генератор дизельний CJD 7000S-3 в кількості 10 штук, вартістю 527 700,00 грн.
Обставини щодо виставлення відповідачем вказаного рахунку та здійснення позивачем попередньої оплати рахунку у розмірі 720 720,00 грн, сторонами у межах цієї справи не заперечувалось.
Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 664 ЦК України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Так, судом встановлено, що 09.03.2023 позивачем було направлено відповідачу вимогу від 07.03.2023, в якій вимагав від відповідача здійснити поставки товару згідно рахунку-фактури №189 від 29.11.2022 протягом трьох днів з дня отримання вимоги, а у разі не виконання поставки товару, повернути кошти у сумі 720 720,00 грн в строк семи днів після порушення строків на поставку товару, але не пізніше одинадцять днів з дня отримання вимоги. Докази направлення вимоги на адресу відповідача наявні в матеріалах справи.
Відповідач заперечуючи проти доводів позивача посилається на виконання останнім у період з 23.01.2023 по 06.02.2023 поставки дизельних генераторів CJD 7000S в кількості 10 шт, загальною вартістю 501 900,00 грн, на підтвердження чого відповідачем надано видаткові накладні: № 201 від 23.01.2023 на поставку дизельних генераторів CJD 7000S в кількості 5 шт. загальною вартістю 250 950,00 грн та № 229 від 06.02.2023 на поставку дизельних генераторів CJD 7000S в кількості 5 шт. загальною вартістю 250 950,00 грн.
Судом встановлено, що видаткові накладні № 201 від 23.01.2023, № 229 від 06.02.2023 не підписані з боку позивача.
На підтвердження направлення позивачу видаткових накладних № 201 від 23.01.2023, № 229 від 06.02.2023 та отримання позивачем дизельних генераторів CJD 7000S в кількості 10 шт., відповідачем надано до матеріалів справи електронні докази листування у мобільному додатку «Telegram».
Отже, заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач зазначив, що на вимогу представника позивача Віктора, 24.01.2023 представник відповідача надіслав у мобільному додатку «Telegram» файл «nakladna_201_2023.docx.pdf», в якому містилась видаткова накладна № 201 від 23.01.2023, а також 07.02.2023 надіслав у мобільному додатку «Telegram» файл «nakladna_229_2023.pdf», в якому містилась видаткова накладна № 229 від 06.02.2023.
Відповідно до частин першої, другої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.
Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.
Частиною першою статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
Таким чином, з огляду на наведені норми права, процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).
Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.
Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21.
Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.
Суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.
Зазначені правові висновки Великої Палати Верховного Суду України викладені у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21.
Суд відзначає, з огляду на посилання відповідача на те, що листування у мобільному додатку «Telegram» відбулось між ОСОБА_2 та представником відповідача ОСОБА_1 , надані відповідачем, на підтвердження поставки товару та направлення видаткових накладних позивачу, докази листування у мобільному додатку «Telegram» не є доказами належного виконання відповідачем своїх зобов'язань з поставки товару згідно рахунку-фактури №189 від 29.11.2022, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, а відповідачем не доведено перебування ОСОБА_2 у трудових відносинах з позивачем та уповноваження даної особи на отримання дизельних генераторів від імені ФОП Береснєвої Тетяни Дмитрівни.
Згідно із частиною першою статті 74 та частиною першої статті 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Отже, зазначені вище норми права передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні мати певні реквізити.
Визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 916/922/19.
Будь-яких інших належних та допустимих доказів в розумінні вимог ст.ст. 73, 77 ГПК України, які б підтверджували факт поставки відповідачем товару та наявність реального руху спірного товару, матеріали справи не містять.
Отже, видаткові накладні № 201 від 23.01.2023, № 229 від 06.02.2023 в силу невідповідності вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» через відсутність підпису та печаток позивача про отримання товару, а також за відсутністю належних та допустимих доказів направлення зазначених документів позивачу, не можуть бути доказами здійснення відповідних господарських операцій між відповідачем та позивачем.
Щодо наданої відповідачем у матеріали справи заяви свідка ОСОБА_1 , судом враховано наступне.
Відповідно до ст. 87 ГПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків. Сторони, треті особи та їх представники за їхньою згодою, в тому числі за власною ініціативою, якщо інше не встановлено цим Кодексом, можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи. Показання свідка, що ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, не беруться судом до уваги.
Оскільки факти поставки товару у відповідності до норм чинного законодавства можуть встановлюватись виключно відповідними первинними документами, такі обставини не можуть встановлюватися на підставі показань свідків не підтверджених первинними документами, з огляду на що, в порядку ст. 86 ГПК України судом вказаний доказ (заява свідка ОСОБА_1 ) відхиляється та не приймається судом до уваги.
Надані відповідачем у матеріали справи скріншоти веб сайту https://43.in.ua у відповідності до приписів ст. ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України не можуть бути прийняті судом як належний та допустимий доказ по справі, оскільки не містять ні інформацію про господарську діяльність ФОП Береснєвої Тетяни Дмитрівни, ні будь-якої іншої інформації щодо спірних правовідносин у даній справі. Більш того, відповідачем не надано жодних відомостей та доказів про власника веб сайту https://43.in.ua.
Суд критично оцінює надані відповідачем копії квитанції № 6КХ4-9М42-Е7Е2-3РЕВ від 03.03.2023 про сплату коштів у сумі 218 820,00 грн, одержувач яких є Войтюк І.О. та лист ФОП Войтюк І.О. від 17.02.2023, оскільки Войтюк І.О. не є стороною спірних договірних правовідносин, доказів уповноваження позивачем даної особи на отримання від відповідача попередньої оплати матеріали справи не містять, а також з огляду на відсутність в матеріалах справи будь-якого повідомлення або листа позивача із проханням здійснювати повернення попередньої оплати на рахунок іншої особи, суду не вбачається за можливе встановити факт повернення позивачу частини попередньої оплати шляхом отримання коштів Войтюк І.О.
Господарським процесуальним кодексом закріплені основні засади господарського судочинства, зокрема у силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України) обов'язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.
Частиною першою статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд звертає увагу на те, що із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 ГПК України викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Близький за змістом висновок викладений у низці постанов Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.07.2021 у справі 915/1889/19, від 15.07.2021 у справі №916/2586/20.
Як встановлено судом, підставою позову слугувало встановлення факту здійснення попередньої плати та зустрічного зобов'язання відповідача - передачі поставки товару.
Отже, поставка (передача) товару є обов'язком відповідача.
Відтак доказування факту передачі (поставки) товару лежить на відповідачеві, а відсутності такого факту - на позивачеві, обов'язком суду є перевірка доказів, наданих сторонами, та їх оцінка на предмет допустимості, зокрема здатності підтвердити факт поставки товару або відсутність такого факту.
Враховуючи наведене, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази поставки відповідачем товару та повернення частини попередньої оплати, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача про наявність підстав для повернення суми попередньої оплати у розмірі 720 720,00 грн.
ВИСНОВКИ СУДУ
Враховуючи встановлені вище судом обставини, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, на день розгляду справи, суд задовольняє позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Береснєвої Тетяни Дмитрівни до Фізичної особи-підприємця Мельник Валентини Олегівни про стягнення 720 720, 00 грн.
РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача.
Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Мельник Валентини Олегівни ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) на користь Фізичної особи-підприємця Береснєвої Тетяни Дмитрівни ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) кошти у сумі 720 720,00 грн та судовий збір у сумі 10 810,80 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано: 22.09.2023.
Суддя О.В. Гулевець