ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 вересня 2023 року м. ПолтаваСправа № 440/11117/23
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шевякова І.С. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, яке оформлене листом від 19.06.2023 року за вих. №1600-0209-8/46875;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області починаючи з 08.06.2023 зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди здійснення підприємницької діяльності з 01.07.1996 по 21.07.1996 та з 22.07.1999 по 31.12.2002.
Під час розгляду справи суд
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі також позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі також відповідач, ГУ ПФУ в Полтавській області), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 09.08.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а також призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Аргументи учасників справи
В обґрунтування своїх вимог позивач посилалася на те, що відповідачем безпідставно не зараховано до її страхового стажу період зайняття підприємницькою діяльністю з 01.07.1996 по 21.07.1996 та з 22.07.1999 по 31.12.2002. Вказує, що зверталася до відповідача зі заявою про перерахунок пенсії та надання інформації. Однак листом від 19.06.2023 її повідомлено про те, що період з 21.07.1996 та з 22.07.1999 по 31.12.2002 не включено до страхового стажу у зв'язку з відсутністю в системі персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків. Разом з тим, позивач вважає такі дії протиправними, у зв'язку з чим просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
28.08.2023 до суду подано відзив на позов, у якому представник позивача просила відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначала, що позивачем не надано визначених законодавством торгового патенту, свідоцтва про сплату єдиного податку, патенту про сплату фіксованого розміру прибуткового податку або довідки про сплату страхових внесків.
В індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутня сплата страхових внесків за спірний період.
Отже, період здійснення підприємницької діяльності з 01.07.1996 по 21.07.1996 та з 22.07.1999 по 31.12.2002 не враховано до страхового стажу позивача з підстав відсутності підтверджуючих документів.
Враховуючи вищевикладене, представник відповідача вважала, що в управління не було правомірних підстав для зарахування до страхового стажу позивачу періоду підприємницької діяльності з 01.07.1996 по 21.07.1996 та з 22.07.1999 по 31.12.2002, а тому позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Обставини справи, встановлені судом
ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджено копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 .
З 11.07.2011 позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Полтавській області та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 року (далі Закон №1058-IV).
08.06.2023 ОСОБА_1 звернулася із заявою про зарахування до її страхового стажу періоду здійснення підприємницької діяльності з 01.08.1999 по 31.12.2002.
Відповідач листом від 19.06.2023 №1600-0209-8/46875 повідомив позивача про відсутність даних щодо сплати страхових внесків до Пенсійного фонду за період з 01.07.1996 по 31.12.2002.
Так, у листі зазначено, що в документах пенсійної справи позивача наявна довідка №8736/3/16-03 від 27.12.2017, видана Кременчуцькою ОДПІ, згідно якої позивач з 01.01.2000 по 31.12.2002 перебувала на загальній системі оподаткування та згідно поданої звітності за вказаний період сума чистого доходу складала: за 2000-доходи відсутні, за 2001- 225грн, за 2002 - 270 грн.
Також наявна довідка №26042/10.1-09 від 14.11.2017, видана Кременчуцьким об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Полтавської області, згідно якої позивач з 23.08.1995 по 30.06.1996 знаходилась на загальній системі оподаткування, страхові внески за цей період сплачені в повному обсязі.
За період з 01.07.1996 по 31.12.2002 відомості щодо сплати страхових внесків відсутні.
В індивідуальних відомостях про застраховану особу форми ОК-5 відсутня інформація про сплату про сплату страхових внесків до 2006 року.
Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач оскаржила його до суду.
Норми права, які підлягають застосуванню
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
Спірні правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).
Відповідно до статті 1 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно з частиною першою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
З вказаного вбачається, що для зарахування періоду роботи до страхового стажу необхідною та обов'язковою умовою є сплата страхових внесків за вказаний період.
Наведене кореспондується положенням частини другої статті 24 Закону №1058-IV, за якими страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Висновки щодо правозастосування
Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що у спірний період позивач була зареєстрована фізичної особою - підприємцем.
Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII розділ XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV доповнено пунктом 3-1, яким передбачено, що до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:
з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності;
з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Також постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2018 №793 доповнено пункт 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, новим абзацом, зокрема: періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з січня 2004 року по 31 грудня 2017 року за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.
Отже, законодавчо були змінені умови щодо зарахування до страхового стажу періодів ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування.
За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку, надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01 січня 2004 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.
З огляду на це, обов'язковою умовою для зарахування до страхового стажу при обчисленні пенсії періоду здійснення особою підприємницької діяльності є сплата за весь наведений період внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування або єдиного соціального внеску, та подання відповідних звітів до відділу персоніфікованого обліку органів Пенсійного фонду України.
Із розрахунку страхового стажу ОСОБА_1 доданого до відзиву на позов, судом встановлено, що страховий стаж позивачу відповідачем зараховано частково та становить 28 років 5 місяців 12 днів.
До страхового стажу позивача не зараховано періоди з 01.07.1996 по 21.07.1996 та з 22.07.1999 по 31.12.2002.
Визначаючись страхового стажу за період з 22.07.1996 по 21.07.1999, суд звертає увагу на таке.
Як встановлено судом, період з 22.07.1996 по 21.07.1999 зарахований до стажу роботи позивача як період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Відтак, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо періоду з 01.07.1996 по 20.07.1996 суд зазначає таке.
Позивач 18.08.1995 зареєстрована Виконкомом Крюківської районної ради м. Кременчука суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою, що підвереджується Свідоцтвом про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи.
У період з 10.06.1994 по 05.09.1996 діяла Інструкція про порядок обчислення і сплати страхових внесків підприємствами, установами, організаціями, громадянами до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів, затвердженою Постановою Пенсійного фонду України №5-5 від 10.06.1994 (далі - Інструкція №5-5).
Згідно з пунктом 1 Інструкції №5-5 відповідно до Закону України від 5 листопада 1991 року "Про пенсійне забезпечення" та змін до цього закону Інструкція визначає на території України порядок обчислення, сплати та обліку надходження обов'язкових внесків на державне соціальне страхування, та обов'язкових страхових внесків до Пенсійного фонду підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності і господарювання, виду діяльності та галузевої належності, об'єднаннями громадян, особами, які використовують найману працю громадян (у тому числі підприємствами та особами, що використовують працю громадян за угодами цивільно-правового характеру), а також громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та виключно їхній праці, адвокатами, працюючими громадянами.
Підпунктом 5.2.2 Інструкції №5-5 передбачено для громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та на виключно їхній праці, а також для адвокатів встановлено тарифи обов'язкових внесків до Пенсійного фонду у розмірі 9 відсотків суми доходу.
Відповідно до пункту 20 Інструкції №5-5 громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та виключно їхній праці, адвокати подають до 1 лютого наступного року органам Пенсійного фонду копію Декларації про доходи, одержані від заняття підприємницькою діяльністю, і копію платіжного доручення про сплату внесків.
Згідно з пунктом 24 Інструкції №5-5 після закінчення встановлених строків сплати внесків не внесена сума вважається недоїмкою і стягується в безспірному порядку за розпорядженням відповідних органів Пенсійного фонду з нарахуванням пені в розмірі 0,3 відсотка суми недоїмки.
Пунктом 21 Інструкції №5-5 передбачено, що облік внесків та доходів, на які вони нараховуються, ведеться органом Пенсійного фонду на особових рахунках і включається до квартального звіту форми № 4-ПФ.
Таким чином, у період з 01.07.1996 по 20.07.1996 сплата внесків до Пенсійного фонду була обов'язковою для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність. Несплата таких внесків у встановлений Інструкцією №5-5 строк була підставою для їх стягнення в безспірному порядку. При цьому обов'язок щодо ведення обліку сплачених внесків покладався на органи Пенсійного фонду України.
Щодо періоду з 22.07.1999 по 31.12.2002 суд зазначає таке.
З 06.09.1996 набрала чинності Інструкція про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами страхових внесків до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України № 11-1 від 06.09.96 (далі - Інструкція №11-1).
Відповідно до пункту 2.7 Інструкції №11-1 платниками обов'язкових страхових внесків до Пенсійного фонду є, зокрема, громадяни, які займаються індивідуальною підприємницькою діяльністю, а також адвокати, їх помічники, приватні нотаріуси та інші громадяни, діяльність яких заснована на приватній власності фізичної особи та виключно її праці (в редакції Інструкції №11-1, чинній з 29.07.97 - фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, адвокати, приватні нотаріуси).
Пунктом 4.7 Інструкції №11-1 передбачено, що тариф обов'язкових страхових внесків до Пенсійного фонду для платників, зазначених у пункті 2.7 цієї Інструкції - 33,6 відсотка суми доходу (в редакції Інструкції №11-1, чинній з 29.07.97 - 32 відсотки від суми оподатковуваного доходу (прибутку), яку обчислено в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства України).
Відповідно до пункту 7.2 Інструкції №11-1 страхові збори сплачуються платниками, зазначеними в пункті 2.7 цієї Інструкції, щоквартально із сум фактично одержаного доходу за звітний період (квартал) не пізніше як 20 квітня, 20 липня, 20 жовтня і 1 лютого наступного року за звітним. При цьому сплата зборів за четвертий квартал календарного року проводиться авансом до 15 грудня із суми очікуваного (оцінного) доходу за цей період.
Згідно з пунктом 18.4 Інструкції №11-1 платники внесків, зазначені в пп.2.2, 2.3, 2.4, 2.7 цієї Інструкції, зобов'язані зберігати облікові дані про нарахування, утримання та сплату страхових внесків до Пенсійного фонду протягом трьох років.
Пунктом 19 Інструкції №11-1 визначено відповідальність платників внесків.
Відповідно до пункту 17.1 контроль за правильним нарахуванням, своєчасним і повним перерахуванням та надходженням внесків, інших платежів, а також витрачанням коштів Пенсійного фонду здійснюється органами Пенсійного фонду.
Згідно з пунктом 7.7 Інструкції №11-1 орган Пенсійного фонду видає довідку про сплату страхових зборів (додаток №4 цієї Інструкції) платникам, що припинили підприємницьку діяльність або змінили місце проживання, а також для подання її до органів соціального захисту населення при призначенні або перерахунку пенсії.
Таким чином, у період з 06.09.1996 сплата внесків до Пенсійного фонду була обов'язковою в тому числі для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність та не використовують працю найманих працівників. За порушення порядку сплати внесків до Пенсійного фонду Інструкцією №11-1 передбачено відповідальність. При цьому обов'язки щодо видачі довідки згідно з додатком №4, контролю за правильним нарахуванням, своєчасним і повним перерахуванням та надходженням внесків покладався на органи Пенсійного фонду України.
З урахуванням законодавства про порядок сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України, яке діяло у період здійснення позивачем підприємницької діяльності з 01.07.1996 по 20.07.1996 (Інструкція №5-5) та з 22.07.1999 по 31.12.2002 (Інструкція №11-1), суд дійшов висновку про те, що відомості про страховий стаж за вказаний період можуть бути враховані на підставі довідки за формою, передбаченою додатком №4 до Інструкції №11-1, або на підставі облікових даних про сплату страхових внесків, ведення яких віднесено до функцій органів Пенсійного фонду України.
При цьому обов'язок щодо перевірки відомостей про сплату позивачем внесків до Пенсійного фонду України покладається на відповідача.
Отже, під час вирішення питання щодо наявності або відсутності підстав для врахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду з 01.07.1996 по 20.07.1996 та з 22.07.1999 по 31.12.2002 відповідач був зобов'язаний перевірити облікові дані та звітність про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України за вказаний період.
Водночас, відповідач не надав доказів, що підтверджують або спростовують сплату позивачем страхових внесків до Пенсійного фонду України у спірний період, зокрема, звіти форми №4-ПФ, передбачені Інструкцією №5-5, документи, які щокварталу подавалися платниками відповідно до вимог Інструкції №11-1, облікові дані про наявність у позивача недоїмки або інші письмові докази щодо сплати про сплату страхових внесків за вказаний період.
Відповідно до пункту 4 Порядок № 637 час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності та на виключно їхній праці, за період до 1 травня 1993 р., а також час роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків.
Періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2003 р. зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 р. по 31 грудня 2017 р. за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.
Згідно із довідки Кременчуцької ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області від 27.12.2017 №8736/3/16-03 позивач перебувала на податковому обліку у Кременчуцькій ОДПІ, з 23.08.1995 зареєстрована як фізична особа-підприємець. Також, зазначено, що з 01.01.2000 по 31.12.2002 позивач перебувала на загальній системі оподаткування.
Крім того, у листі Кременчуцькою ОДПІ наголошено, що термін зберігання документів про сплату податків становить 5 років після припинення підприємницької діяльності.
Підприємницька діяльність ОСОБА_1 припинена 03.10.2003.
Водночас, відсутність в індивідуальних відомостях про застраховану особу інформації за період з 01.07.1996 по 20.07.1996 та з 22.07.1999 по 31.12.2002 без перевірки облікових даних про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України, зокрема, звітів форми №4-ПФ, що передбачені Інструкцією №5-5, документів, які щокварталу подавалися платниками відповідно до вимог Інструкції №11-1, облікових даних про наявність у ОСОБА_1 недоїмки або інших письмових доказів щодо сплати страхових внесків за вказаний період - не може бути підставою для відмови у зарахуванні вказаних періодів до страхового стажу позивача.
При цьому, суд погоджується з доводами позивача, що ОСОБА_1 не зобов'язана була понад 20 років зберігати документи про сплату нею у якості суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи страхових внесків.
Враховуючи встановлені у справі обставини, відповідач дійшов необґрунтованого висновку про відсутність підстав для врахування позивачу страхового стажу за період з 01.07.1996 по 20.07.1996 та з 22.07.1999 по 02.10.2003 (по дату припинення підприємницької діяльності, а не як просить позивач по 31.12.2002).
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відтак, відповідач не виконав свого обов'язку щодо доказування правомірності відмови у зарахуванні до страхового стажу періодів підприємницької діяльності , а саме не надав доказів, що спростовують сплату позивачем страхових внесків до Пенсійного фонду України у період з 01.07.1996 по 20.07.1996 та з 22.07.1999 по 02.10.2003, зокрема, не надав звіти форми №4-ПФ, передбачені Інструкцією №5-5, документи, які щокварталу подавалися платниками відповідно до вимог Інструкції №11-1, облікові дані про наявність у позивача недоїмки або інші письмові докази щодо несплати страхових внесків за вказаний період.
При цьому суд наголошує, що право особи на пенсійне забезпечення, не може ставитись в залежність від існування конкретного документу, позаяк збереження таких відомостей не може контролюватися пенсіонером, а значить на нього не може покладатись відповідальність за їх відсутність.
Відповідно до Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України Права, свободи та обов'язки людини і громадянина. Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
У пункті 54 Рішення ЄСПЛ у справі Пічкур проти України ЄСПЛ також зазначив про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
На підставі викладеного суд доходить висновку, що в даному випадку є порушення конституційних прав позивача на отримання належного пенсійного забезпечення.
Дане право позивача є абсолютним та на нього не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань призначення пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові № 687/975/17 від 21.02.2018.
Підсумовуючи наведене вище, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи період з 01.07.1996 по 20.07.1996 та з 22.07.1999 по 31.12.2002.
Водночас, суд зазначає, що лист Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 19.06.2023 за вих. №1600-0209-8/46875 не є рішенням су'бєкта владних повноважень.
У даному випадку належним способом захисту прав позивача є визнання протиправними дій щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу періодів з 01.07.1996 по 20.07.1996 та з 22.07.1999 по 02.10.2003 та зобов'язання відповідача до зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 01.07.1996 по 20.07.1996 та з 22.07.1999 по 02.10.2003.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню з частковим виходом за межі позовних вимог.
Розподіл судових витрат
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За правилам статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Ухвалою суду від 09.08.2023 відстрочено позивачу сплату судового збору за подання позову до ухвалення судового рішення у справі.
З огляду на ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог, зважаючи на відстрочку сплати судового збору позивачем до ухвалення рішення у справі, суд визнає за доцільне стягнути належний за подання цього позову судовий збір у розмірі 1073,60 грн з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, буд. 66, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 13967927) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періодів з 01.07.1996 по 20.07.1996 та з 22.07.1999 по 02.10.2003.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи період з 01.07.1996 по 20.07.1996 та з 22.07.1999 по 02.10.2003.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.С. Шевяков