Справа № 420/4846/21
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 вересня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Білостоцького О.В.
При секретарі: Носач В.О.
За участю сторін:
Представника позивача: Калюжного Д.Ю.
Представника відповідача: Рудь В.В.
Третя особа: не з'явилась
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській область, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, -
ВСТАНОВИВ:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській область, в якому позивач (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 30.04.2021 року) просив суд:
- визнати протиправними та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 30.12.2020 року №1699 о/с в частині призначення майора поліції ОСОБА_1 заступником начальника Савранського відділення поліції Балтського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області та звільнення з посади начальника сектору організації відбору та проведення атестування поліцейських управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Одеській області.
- визнати протиправними та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 01.03.2021 року №434 о/с в частині призначення майора поліції ОСОБА_1 дільничним офіцером поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Білгород-Дністровського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області та звільнення з посади начальника Савранського відділення поліції Балтського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області;
- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника сектору організації відбору та проведення атестування поліцейських управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Одеській області;
- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника сектору організації відбору та проведення атестування поліцейських управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Одеській області;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що він проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Одеській області на посаді начальника сектору організації відбору та проведення атестування поліцейських управління кадрового забезпечення.
Водночас, наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області від 30.12.2020 року №1699 о/с позивача було переведено на посаду заступника начальника Савранського відділення поліції Балтського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області, звільнивши при цьому з посади начальника сектору організації відбору та проведення атестування поліцейських управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Одеській області.
Водночас такий наказ ОСОБА_1 вважає протиправним, оскільки він був винесений без його згоди на переведення в іншу місцевість та під час його перебування на лікарняному.
В подальшому позивача 23.02.2021 року було повідомлено про скорочення посади заступника начальника Савранського відділення поліції Балтського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області, на яку його було переведено раніше, та наполегливо рекомендовано погодитись на посаду дільничного офіцеру поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Білгород-Дністровського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області. Не маючи альтернативного вибору та враховуючи власний тяжкий матеріальний стан, позивач був змушений погодитись на єдину запропоновану йому посаду, з огляду на що наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області від 01.03.2021 року №434 о/с його було призначено дільничним офіцером поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Білгород-Дністровського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області та звільнено з посади начальника Савранського відділення поліції Балтського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області.
Разом з тим позивач вважає зазначений наказ також протиправним, оскільки йому не було запропоновано жодної іншої рівнозначної посади посаді, яку він займав. Крім того, посада начальника сектору організації відбору та проведення атестування поліцейських управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Одеській області, з якої його було переведено 30.12.2020 року, була вакантною.
Ухвалою суду від 21.04.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області було прийнято до розгляду, у справі було відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
21.05.2021 року від Головного управління Національної поліції в Одеській області до суду надійшов відзив на позовну заяву (т. 1 а.с. 80-84), зі змісту якого вбачається, що відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог позивача, та зазначає, що начальником УПД ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 за погодження з начальником УКЗ ГУНП в Одеській області - ОСОБА_4 та заступником начальника ГУНП в Одеській області ОСОБА_5 було подано на ім'я начальника ГУНП в Одеській області доповідну записку, у які вказано про некомплект у посадах керівного складу Савранського відділення поліції Балтського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області. Зазначена ситуація впливає на якість та повноцінність виконання покладених законодавством на підрозділ відділу превенції обов'язків, стан оперативної обстановки на території обслуговування вказаного районного управління поліції, та як наслідок зниження рівня довіри громадян до працівників поліції.
3 урахуванням зазначеного та у зв'язку із службовою необхідністю, для більш ефективної служби виходячи з інтересів служби, а також для покращення показників роботи Савранського відділення поліції Балтського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області, з метою забезпечення належного функціонування кадрового та матеріально-технічного напрямку відділення поліції, на підставі п.2 ч.1 ст. 65 Закону України «Про Національну поліцію» пропонувалось вирішити питання про переведення начальника сектору організації відбору та проведення атестування поліцейських управління кадрового забезпечення цього ГУНП майора поліції ОСОБА_1 для несення служби на рівнозначній посаді заступника начальника Савранського ВП Балтського ВП ГУНІ в Одеській області.
На виконання зазначеної доповідної записки на підставі п.2 ч. 1 ст. 65 Закону України «Про Національну поліцію» наказом ГУНП в Одеській області №1699 о/c від 30.12.2020 року ОСОБА_1 було призначено заступником начальника Савранського ВП Балтського ВП ГУНП в Одеській області.
Відповідач вказав, що позивача не позбавлено спеціального звання та не понижено у спеціальному званні, а лише переміщено на рівнозначну посаду для більш ефективної служби, виходи з інтересів служби.
Ухвалою суду від 22.06.2021 року подальший розгляд справи було вирішено проводити в порядку загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання.
Ухвалою суду від 03.08.2021 року провадження у справі було зупинено та в подальшому поновлено 29.05.2023 року.
Ухвалою суду від 29.05.2023 року, занесеною до протоколу судового засідання, було задоволено клопотання позивача та прийнято до розгляду заяву про збільшення позовних вимог від 30.04.2021 року (т. 1 а.с. 55-61).
13.06.2023 року від Головного управління Національної поліції в Одеській області до суду надійшов відзив (т. 2 а.с. 16-22) на адміністративний позов ОСОБА_1 (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 30.04.2021 року), з якого вбачається, що відповідач позов в цій частині також не визнає та зазначає, що позивач самостійно написав рапорт 24.02.2021 року на ім'я начальника ГУНП в Одеській області про згоду у зв'язку із реорганізацією на призначення на посаду дільничним офіцером поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Білгород-Дністровського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області. З огляду на зазначене позивачу не було запропоновано інші вакантні посади.
27.06.2023 року ухвалою суду було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 .
03.08.2021 року, 29.05.2023 року, 27.06.2023 року, 18.07.2023 року у справі були проведені підготовчі судові засідання, в яких учасниками справи були надані до суду відзив на адміністративний позов, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив (т. 2 а.с. 39-45, 52-55), додаткові письмові докази ти висловлені власні правові позиції щодо суті спірних правовідносин.
18.07.2023 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.09.2023 року.
У судовому засіданні 12.09.2023 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених в адміністративному позові, та просив їх задовольнити.
Представник Головного управління Національної поліції в Одеській області проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 заперечувала з підстав, викладених у відзивах на адміністративний позов та запереченнях на відповідь на відзив. Наполягала, що оскаржувані накази є законними та обґрунтованими, винесеними у відповідності до вимог чинного законодавства.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 до судового засідання не з'явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином та своєчасно.
Судом у справі встановлено наступне.
ОСОБА_1 проходить службу в органах Національної поліції України та з 06.08.2020 року займав посаду начальника сектору організації відбору та проведення атестування поліцейських управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Одеській області.
10.12.2022 року начальником УПД ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 за погодження з начальником УКЗ ГУНП в Одеській області ОСОБА_4 та заступником начальника ГУНП в Одеській області ОСОБА_5 було подано на ім'я начальника ГУНП в Одеській області ОСОБА_6 доповідну записку, в якій зазначено, що на теперішній час у Савранському відділенні поліції Балтського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області існує недокомплект у посадах керівного складу відділення поліції, а саме вакантна посада заступника начальника Савранського ВП Балтського ВП ГУНП в Одеській області. Зазначена ситуація впливає на якість та повноцінність виконання покладених законодавством на підрозділ відділу превенції обов'язків, стан оперативної обстановки на території обслуговування вказаного районного управління поліції, та як наслідок зниження рівня довіри громадян до працівників поліції.
3 урахуванням зазначеного та у зв'язку із службовою необхідністю, для більш ефективної служби виходячи з інтересів служби, а також для покращення показників роботи Савранського відділення поліції Балтського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області, з метою забезпечення належного функціонування кадрового та матеріально-технічного напрямку відділення поліції на підставі пп.1 п.2 ч.1 ст.65 Закону України «Про Національну поліцію» пропонувалось вирішити питання щодо переведення начальника сектору організації відбору та проведення атестування поліцейських управління кадрового забезпечення цього ГУНП майора поліції ОСОБА_1 для несення служби на рівнозначній посаді - заступника начальника Савранського ВП Балтського ВП ГУНП в Одеській області (т. 1 а.с. 92-94).
Наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області від 30.12.2020 року №1699 о/с відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 65 Закону України «Про Національну поліцію» майора поліції ОСОБА_1 з 30.12.2020 року було призначено заступником начальника Савранського відділення поліції Балтського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області, звільнивши з посади начальника сектору організації відбору та проведення атестування поліцейських управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Одеській області (т. 1 а.с. 96).
Водночас, в матеріалах справи наявний перелік змін у штатах ГУНП в Одеській області, затверджений наказом Національної поліції від 24.12.2020 року №1033, з якого вбачається що з 01.01.2021 року було скорочено посади в Балтському ВП ГУНП в Одеській області на 290 посад, зокрема, і посаду заступника начальника Савранського відділення поліції Балтського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області (т. 1 а.с. 65, 227-231).
24.02.2021 року позивачем на ім'я начальника ГУНП в Одеській області було подано рапорт, в якому зазначено, що він згоден на запропоновану йому посаду дільничного офіцеру поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Білгород-Дністровського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області у зв'язку із організаційними змінами в Головному управлінні Національної поліції в Одеській області (т. 1 а.с. 238).
Як вбачається з витягу з протоколу засідання комісії з кадрових питань ГУНП в Одеській області від 24.02.2021 року на засіданні було знято з обговорення питання щодо пропозицій та рекомендацій про призначення позивача на вакантні посади в новостворених територіальних підрозділах ГУНП в Одеській області, оскільки він написав рапорт про призначення його на посаду дільничного офіцеру поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Білгород-Дністровського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області (т. 1 а.с. 101).
Згідно з листа ГУНП в Одеській області від 05.06.2023 року №9/4992 позивач на засідання комісії з кадрових питань 24.02.2021 року не запрошувався у зв'язку із поданням рапорту на посаду дільничного офіцеру поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Білгород-Дністровського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області.
Наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області від 01.03.2021 року №434 о/с (т. 1 а.с. 66) відповідно до п.п.3 п.1 статі 65 Закону України «Про Національну поліцію» на підставі наказу Національної поліції від 24.12.2020 року №1033 «Про організаційно-штатні зміни в Головному управлінні Національної поліції в Одеській області» майора поліції ОСОБА_1 було призначено дільничним офіцером поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Білгород-Дністровського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області, звільнивши з посади заступника начальника Савранського відділення поліції Балтського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області.
Також в матеріалах справи наявний лист ГУНП в Одеській області від 16.08.2021 року (т. 1 а.с. 232), з якого вбачається, що станом на 16.08.2021 року посада начальника сектору організації відбору управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Одеській області (попередня назва посади - начальник сектору організації відбору та проведення атестування поліцейських управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Одеській області), яку позивач займав до його переведення 30.12.2020 року є вакантною.
Згідно листа ГУНП в Одеській області від 04.06.2021 року №9/4898 (т. 1 а.с. 233) посада начальника сектору організації відбору управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Одеській області та заступника начальника Савранського відділення поліції Балтського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області є рівнозначними.
Також в матеріалах справи наявний акт від 04.03.2021 року №66.3.2/628 (т. 1 а.с. 102) про неможливість підписання попередження про можливе наступне звільнення позивача, оскільки останній, починаючи з 30.12.2020 року перебував на лікарняних та станом на 04.03.2021 року на службу не виходив.
Як вбачається з матеріалів адміністративної справи позивач у періоди з 04.11.2020 року по 20.11.2020 року, з 23.11.2020 року по 04.11.2020 року, 07.12.2021 року по 18.12.2022 року, з 21.12.2020 року по 24.12.2020 року, з 28.12.2020 року по 15.01.2021 року, з 18.01.2021 року по 29.01.2021 року, з 01.02.2021 року по 12.02.2021 року, з 15.02.2021 року по 01.03.2021 року, з 01.03.2021 року по 12.03.2021 року, з 15.03.2021 року по 26.03.2021 року перебував на лікарняному (т. 1 а.с. 25-32).
Не погоджуючись із зазначеними наказами від 30.12.2020 року №1699 о/с та від 01.03.2021 року №434 о/с, вважаючи їх необґрунтованими та протиправним, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Заслухавши пояснення, доводи та заперечення представників сторін, дослідивши заяви по суті справи та письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України регулюється Законом України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 року №580-VIII (далі Закон №580-VIII) та Дисциплінарним статутом Національної поліції України, затвердженим Законом України від 15 березня 2018 року №2337-VIII (далі - Дисциплінарний статут).
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону №580-VІІІ поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
За приписами частини 1 статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Частиною 3 статті 59 Закону №580-VIII встановлено, що рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Згідно до частини 4 статті 59 Закону №580-VIII видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.
Положеннями ст.60 Закону №580-VIII передбачено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Порядок переміщення та переведення поліцейського визначено у статті 65 Закону №580-VIII.
Так, переміщення поліцейських здійснюється, зокрема:
на рівнозначні посади: для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби;
за ініціативою поліцейського;
у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації;
у разі необхідності проведення кадрової заміни в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами (далі - місцевості з визначеним строком служби);
за станом здоров'я - на підставі рішення медичної комісії; з меншим обсягом роботи з урахуванням професійних і особистих якостей - на підставі висновку атестації;
у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри відповідно до статті 87 цього Закону.
Частиною другою статті 65 Закону №580-VIII визначено, що посада вважається вищою, якщо за нею штатом (штатним розписом) передбачене вище спеціальне звання поліції, нижчою, якщо передбачене нижче спеціальне звання поліції, та рівнозначною, якщо передбачене таке саме спеціальне звання поліції.
У відповідності до частини 4 статті 65 Закону №580-VIII поліцейський, переміщений з вищої посади на посаду, нижчу ніж та, яку він займав, у подальшому просувається по службі з дотриманням вимог, визначених цим Законом, а звільнений з посади в дисциплінарному порядку, після зняття дисциплінарного стягнення.
Згідно до положень частини 7 статті 65 Закону №580-VIII переведення поліцейських здійснюється у разі, якщо звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних керівників.
Частинами восьмою, дев'ятою статті 65 Закону №580-VIII унормовано, що переведення поліцейського може здійснюватися за його ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення. Переведення поліцейського здійснюється на підставі єдиного наказу про звільнення із займаної посади та направлення для подальшого проходження служби до іншого органу (закладу, установи) поліції та про призначення на посаду в органі (закладі, установі) поліції, до якого переміщується поліцейський.
Відповідно до ч. 10 статті 65 Закону №580-VIII у разі, якщо згідно із законом та іншими нормативно-правовими актами призначенню поліцейського на посаду повинно передувати погодження відповідних органів державної влади або органів місцевого самоврядування чи їх посадових осіб, призначення на посаду здійснюється після отримання такого погодження.
Статтею 32 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) визначено, що переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.
Приписами статті 33 КЗпП України зазначено, що тимчасове переведення працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, допускається лише за його згодою. Власник або уповноважений ним орган має право перевести працівника строком до одного місяця на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди, якщо вона не протипоказана працівникові за станом здоров'я, лише для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій, а також інших обставин, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, з оплатою праці за виконану роботу, але не нижчою, ніж середній заробіток за попередньою роботою.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23.11.2016 року №1235 затверджено Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції, та Перелік документів з питань проходження служби.
Відповідно до п.п. 1-3 розділу ІІІ вказаного Порядку видавати накази по особовому складу можуть керівники органів та підрозділів поліції, а також закладів та установ, що належать до сфери управління Національної поліції України (далі - органи поліції), відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, а також номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.
Підставою для підготовки та видання наказів по особовому складу є документи з питань проходження служби, подані до підрозділу кадрового забезпечення поліцейським, його керівником або працівником, який здійснює кадрове забезпечення підрозділу.
Переліком документів з питань проходження служби, затвердженим наказом МВС України від 23.11.2016 року №1235, є такі документи з питань проходження служби: рапорт (заява), що пишеться власноручно у довільній формі; подання про призначення на посаду; подання про установлення додаткових видів грошового забезпечення.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27.07.2012 року №650 затверджено Інструкцію з оформлення документів у системі МВС України (далі - Інструкція №650), вимоги якої поширюються на організаційно-розпорядчі документи - накази, доручення, положення, рішення, протоколи, акти, листи тощо, які створюються в результаті діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ, навчальних закладів, науково-дослідних установ, підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління МВС.
Згідно до приписів Інструкції №650:
рапорт - письмове звернення працівника до вищої посадової особи з викладом питань службового чи особистого характеру і висловленням у зв'язку з цим відповідного прохання;
подання - документ, що містить пропозиції про призначення, переміщення або заохочення особового складу, а також рекомендації щодо визначених дій і заходів з питань діяльності установ;
доповідна записка - документ, адресований керівникові установи, яким останній інформується про невідомий йому факт, подію тощо, з обов'язковим внесенням пропозицій.
Фактично спірні правовідносини виникли з приводу застосування відносно позивача положень підпункту 1 пункту 2 частини першої статті 65 Закону «Про Національну поліцію».
Суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не урегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року №580-VIІI є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, а відтак у даному спорі застосуванню підлягають норми спеціального законодавства.
В даному випадку спеціальний Закон №580-VIII установлює підстави переміщення, які зазначені у частині 1 статті 65 Закону та порядок переміщення, який визначає, за чиєю ініціативою таке переміщення відбувається. Таке переміщення може відбуватися - за ініціативою поліцейського або ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення (ч.8 ст.65 Закону № 580-VIII).
Проте, положеннями Закону 580-VIII не урегульовано випадки, коли переведення відбувається або в межах однієї місцевості або до іншої місцевості, про що йдеться у статті 32 КЗпП України.
Так, приписи статті 32 КЗпП України визначають можливість переведення в іншу місцевість тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.
Таким чином суд вважає можливим застосувати у даному випадку норми КЗпП України, які урегульовують переведення працівника на роботу до іншої місцевості.
Аналогічна правова позиція щодо застосування у спірних правовідносинах приписів статей 32, 33 КЗпП України, у випадку переведення працівника поліції на роботу в іншу місцевість, викладена у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі №420/5192/18 та від 30.09.2020 року №640/20160/18.
Аналогічну правову позицію було висловлено і у постанові П'ятого апеляційного адміністративного суду 18 листопада 2021 року по справі №420/3426/21.
Оскаржуваним наказом від 30.12.2020 року №1699 о/с позивача призначено заступником начальника Савранського відділення поліції Балтського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області, тобто у відділення, що знаходиться за адресою: Одеська область, Савранський район, смт Саврань, вулиця Миру, будинок 59.
З огляду на матеріали справи з'ясовано, що позивач проходив службу у Головному управлінні Національної поліції в Одеській області, яке знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Єврейська, 12.
Тобто позивача переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві/установі (Головному управлінні Національної поліції в Одеській області), однак в іншу місцевість.
При цьому у даному випадку поняття «інша місцевість» не повинна тлумачитись як «інша область». Під іншою місцевістю слід розуміти місцевість за межами населеного пункту, де розміщено підприємство, тобто інший населений пункт.
Окрім цього норма статті 32 КЗпП України визначає, що переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.
Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором.
Матеріали справи не містять рапорту позивача про переведення чи доказів його згоди на таке переведення. Більш того, позивача було переведено на іншу посаді до іншої місцевості під час перебування його на лікарняному. За таких обставин, з урахуванням приписів ст.32 КЗпП України, позивач був неправомірно переведений до іншої місцевості без його згоди.
Також з аналізу положень наказу МВС України від 23.11.2016 року №1235 та наказу МВС України від 27.07.2012 року №650 слідує, що доповідна записка не є тим документом з питань проходження служби, який дає підстави для підготовки та видання наказів по особовому складу. Підставою для видання наказу по особовому складу згідно до приписів наказу №1235 є рапорт (заява) або подання.
Аналогічну правову позицію було висловлено і у постанові П'ятого апеляційного адміністративного суду 18 листопада 2021 року по справі №420/3426/21.
Відтак, оскаржуваний наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 30.12.2020 року №1699 о/с в частині призначення майора поліції ОСОБА_1 заступником начальника Савранського відділення поліції Балтського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області та звільнення з посади начальника сектору організації відбору та проведення атестування поліцейських управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Одеській області прийнято відповідачем без належних правових підстав та з порушенням норм трудового законодавства, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Також суд зауважує, що при виданні наказу від 30.12.2020 року №1699 о/с відповідачу вже 24.12.2021 року було відомо про скорочення посади заступника начальника Савранського відділення поліції Балтського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області, тобто посади, на яку призначався позивач оскаржуваним наказом.
Крім того, відповідачем у справі не надано обґрунтувань врахування ним усіх обставин, що мають значення для прийняття зазначеного рішення про переведення позивача в іншу місцевість з огляду на сімейні обставини ОСОБА_1 (наявність у позивача чотирьох неповнолітніх дітей).
Щодо протиправності оскаржуваного наказу від 01.03.2021 року №434 о/с в частині призначення майора поліції ОСОБА_1 дільничним офіцером поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Білгород-Дністровського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області та звільнення з посади начальника Савранського відділення поліції Балтського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області, суд зазначає наступне.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Нормами спеціального законодавства, а саме статті 68 Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.
Поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.
В той же час, нормами загального трудового законодавства, а саме статтею 49-2 КЗпП України врегульовано, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, установі, організації.
Верховний Суд у своєму рішенні від 22.04.2020 року у справі №814/2551/16, проаналізувавши норми Закону №580-VIII та КЗпП України, зробив такий правовий висновок: «з системного аналізу частини 3 статті 68 Закону №580-VIII вбачається, що надання згоди поліцейського щодо призначення на посаду неможливе без його обізнаності із переліком усіх наявних вакантних посад, які пропонуються йому, з врахуванням критеріїв, визначених приписами даної статті.
Пропозиція усіх наявних вакантних посад є невід'ємним атрибутом належного дотримання процедури звільнення поліцейського з причин скорочення штату у разі реорганізації, в якій визначальними критеріями є досвід роботи, освітній рівень, стан здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків.
Відтак, відсутність доказів щодо здійснення пропозиції відповідачем позивачу усіх наявних вакантних посад, з врахуванням критеріїв, вказаних вище, не може бути свідченням дотримання процедури звільнення поліцейського з причин скорочення штатів або проведення організаційних заходів».
У постанові від 16.12.2021 року Верховний Суд у справі №380/1857/20 за подібними правовідносинами висловив таку позицію.
За приписами частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, власник вважається таким, що належно виконав свій обов'язок щодо сприяння у збереженні роботи працівника, який підлягає звільненню у зв'язку із скороченням штату, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник який вивільнюється, працював.
Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду, зокрема, від 18 травня 2023 року по справі №160/2868/20, від 11 червня 2020 року у справі №826/19187/16, від 31 березня 2020 року у справі №826/6148/16, від 09 жовтня 2019 року у справі №821/595/16.
Така правова позиція викладена також Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 вересня 2018 року у справі №800/538/17 (П/9901/310/18).
Правовий висновок, що обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з'явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення, міститься в постановах Верховного Суду, зокрема, від 25 липня 2019 року у справі №807/3588/14, від 27 травня 2020 року у справі №813/1715/16.
За приписами частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як було зазначено позивачем у адміністративному позові, вбачається з матеріалів адміністративної справи та не спростовано відповідачем, ОСОБА_1 не пропонувалось жодної рівнозначної посади тій посаді, яку він обіймав до його переведення 30.12.2020 року в іншу місцевість (начальник сектору організації відбору та проведення атестування поліцейських управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Одеській області), а також тій, яку він займав вже після такого переведення (заступник начальника Савранського відділення поліції Балтського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області).
При цьому з листа ГУНП в Одеській області від 16.08.2021 року вбачається, що станом на 16.08.2021 року посада сектору організації відбору управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Одеській області (попередня назва начальник сектору організації відбору та проведення атестування поліцейських управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Одеській області), яку позивач займав до його переведення 30.12.2020 року була вакантною.
Згідно листа ГУНП в Одеській області від 04.06.2021 року №9/4898 посада начальника сектору організації відбору управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Одеській області та заступника начальника Савранського відділення поліції Балтського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області є рівнозначні.
Суд вважає доведеними обставини, що позивачу не пропонувалася посада, яку він займав до переведення в інші місцевість або інша рівнозначна посада у м. Одесі.
На думку суду, у даному спорі суб'єкт владних повноважень порушив принцип захисту обґрунтованих сподівань, який тісно пов'язаний із принципом юридичної визначеності і є невід'ємним елементом принципу правової держави та верховенства права. Як приклад, слід зазначити рішення Європейського суду з прав людини у справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, де вказано, що сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть. Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акту, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.
За встановлених фактичних обставин та зазначеного правового регулювання суд доходить висновку, що оскаржуваний наказ від 01.03.2021 року №434 о/с в частині призначення майора поліції ОСОБА_1 дільничним офіцером поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Білгород-Дністровського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області та звільнення з посади начальника Савранського відділення поліції Балтського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області є також протиправним та таким, що підлягає скасуванню,
Згідно ч.1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений в ч.1 ст. 235 КЗпП України, а тому, встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
З аналізу норм права вбачається, що належним способом поновлення порушеного права позивача у даній справі є поновлення останньої на посаді та в органі, з якої його було звільнено.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 11.02.2021 року у справі № 640/21065/18, від 27.04.2021 року у справі № 826/8332/17, від 31.05.2021 року у справі № 840/3202/18, від 20.01.2021 року у справі №640/18679/18, від 25.02.2021 року у справі № 820/292/17.
У вказаних постановах Верховний Суд дійшов висновку, що поновлення незаконно звільненої особи на посаді, яку вона обіймала до звільнення, є ефективним і достатнім способом захисту, що повністю відновлює порушене право особи у разі незаконного звільнення.
З огляду на вищевикладене суд вважає за необхідне поновити ОСОБА_1 з 30.12.2020 року саме на посаді начальника сектору організації відбору та проведення атестування поліцейських управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Одеській області.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Відтак, рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника сектору організації відбору та проведення атестування поліцейських управління кадрового забезпечення Головного управління національної поліції в Одеській області підлягає негайному виконанню.
Щодо позовних вимог позивача стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на його користь моральну шкоду в розмірі 10 000, 00 грн., суд зазначає наступне.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частини першої статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Частиною 2 статті 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Як роз'яснено у п.п. 4, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», позивач повинен зазначити у чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Зокрема, суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Суд зазначає, що позивачем не доведено, що діями відповідача йому було заподіяно моральну шкоду, а саме не надано належних пояснень, доказів того, в чому полягає моральна шкода, якими доказами вона підтверджується та наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та заподіянням їй шкоди, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо.
При цьому суд зазначає, що сам по собі факт визнання протиправним рішення відповідача не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.
З огляду на зазначені обставини суд дійшов висновків, що позовні вимоги позивача стосовно відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню з підстав їх необґрунтованості, недоведеності її спричинення саме рішенням відповідача, відсутності належних доказів, що підтверджують сам факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.
Інші посилання учасників справи покладені в обґрунтування правових позицій не впливають на висновки суду в даній адміністративній справі.
Крім того, судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст.139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судових витрат у справі не здійснювати.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 12, 77, 90, 192-194, 241-246, 251, 255, 293-295 КАС України, суд, -
ВИРІШИВ :
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Одеській область (65080. м. Одеса, вул. Філатова, 15-А), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді - задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 30.12.2020 року №1699 о/с в частині призначення майора поліції ОСОБА_1 заступником начальника Савранського відділення поліції Балтського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області та звільнення з посади начальника сектору організації відбору та проведення атестування поліцейських управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Одеській області.
Визнати протиправними та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 01.03.2021 року №434 о/с в частині призначення майора поліції ОСОБА_1 дільничним офіцером поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Білгород-Дністровського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області та звільнення з посади начальника Савранського відділення поліції Балтського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області.
Поновити ОСОБА_1 з 30.12.2020 року на посаді начальника сектору організації відбору та проведення атестування поліцейських управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Одеській області.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника сектору організації відбору та проведення атестування поліцейських управління кадрового забезпечення Головного управління національної поліції в Одеській області.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не проводити.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний суддею 20 вересня 2023 року.
Суддя О.В. Білостоцький