Справа № 420/15328/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 вересня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2021 року по 02.06.2023 року включно; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2021 року по 02.06.2023 року включно в сумі 94 851 гривня 93 копійки відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що при звільненні йому не було виплачено перерахунок грошового забезпечення, при цьому, було виплачено його лише 03.06.2023 року в сумі 88946,81 грн. Однак, позивач вважає, що оскільки його було звільнено 01.08.2021 року, а крайню виплату відповідачем здійснено 03.06.2023 року, то відповідачем затримано розрахунок з 02.08.2021 року по 02.06.2023 року на 670 днів, у зв”язку з чим позивач звернувся до суду з даною позовною заявою за захистом свої порушених прав.
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 , з позовними вимогами не погоджується, та вважає їх необґрунтованими, з підстав, викладених у письмовому відзиві на позовну заяву (вхід. № 28121/23 від 17.08.2023 р.), наголошуючи, зокрема, що виконання рішення суду від 22.03.2023 у справі № 200/4610/22 Військовою частиною НОМЕР_1 було здійснено тільки 02.06.2023, через обставини, які не залежали від дій відповідача. Також, відповідач зазначив, що позивачем проігноровано обмеження статті 117 КЗпП Україні, в якій зазначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При цьому, позивач просить зобов'язати нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2021 по 02.06.2023 включно, тобто більше ніж за 22 місяці. Відповідно, розрахунок позивача не ґрунтується на нормах чинного законодавства і не відповідає механізму розрахунку істотності частки середнього заробітку, на який посилається ОСОБА_1 .
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 03.07.2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним дій та зобов'язання вчинити певні дії, - залишено без руху.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 17.07.2023 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 420/15328/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 з 22.03.2019 року по 01.08.2021 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до Наказу від 01.08.2021 року №462-ос ОСОБА_1 з 01.08.2021 року було виключено зі списків особового складу, та знято із усіх видів забезпечення.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22 березня 2023 року у справі №200/4610/22 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача з 30.01.2020 по 31.12.2020 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум. Здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача з 01.01.2021 по 01.08.2021, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 - 2021 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 березня 2023 року у справі №200/4610/22, відповідачем - Військовою частиною НОМЕР_1 03.06.2023 року виплачено на користь позивача перерахунок грошового забезпечення у сумі 88946,81 грн., що підтверджується банківською випискою.
Водночас, ОСОБА_2 вважає, що оскільки його звільнили 01.08.2021 року, а крайню виплату відповідачем було здійснено 03.06.2023 року, то Військовою частиною НОМЕР_1 порушено права позивача щодо несвоєчасного повного розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим останній звернувся до суду з даною позовною заявою.
Так, на думку суду, позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2021 року по 02.06.2023 року включно; зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2021 року по 02.06.2023 року включно в сумі 94 851 гривня 93 копійки відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, є такими, що підлягають частковому задоволенню з урахуванням наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 43 Конституції України закріплено право кожного громадянина на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він обирає. При цьому громадянам гарантується захист від незаконного звільнення, а право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Предметом даного адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку відповідно до статей 116, 117 КЗпП України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).
Статтею 1 Закону № 2011-XII встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов Військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України Військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008встановлено, що після надходження до Військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з Військової служби або після видання наказу командира (начальника) Військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу Військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з Військової служби, на день виключення зі списків особового складу Військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу Військової частини.
Слід зауважити, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільнені військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішення питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладено Верховним Судом у постановах від 10.05.2019 у справі № П/811/276/16, від 31.10.2019 у справі № 828/598/17, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.
Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Зокрема, судом встановлено, що Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22 березня 2023 року у справі №200/4610/22 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача з 30.01.2020 по 31.12.2020 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум. Здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача з 01.01.2021 по 01.08.2021, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 - 2021 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України та судове рішення є обов'язковим до виконання.
Частиною 2 статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016р. №1402-VIII та ч. 2 ст. 14 КАС України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Судом встановлено, що відповідно до Наказу від 01.08.2021 року №462-ос ОСОБА_1 з 01.08.2021 року було виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , та знято із усіх видів забезпечення.
При цьому, у день звільнення Військова частина НОМЕР_1 не виплатила ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення, та остаточну виплату на виконання Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 березня 2023 року у справі №200/4610/22, відповідачем здійснено, зокрема, 03.06.2023 року в сумі 88946,81 грн., що підтверджується відповідною випискою з карткового рахунку позивача, та жодним чином не заперечується відповідачем по справі.
Також, встановлено, що відповідачем не виплачено працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, як це передбачено ст. 117 КЗпП, натомість, остаточний розрахунок з позивачем був проведений не 01.08.2021 року (в день звільнення з Військової служби), а лише 03.06.2023, що відповідно свідчить про протиправну бездіяльність відповідача щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з позивачем при звільненні.
Таким чином, перерахунок грошового забезпечення, на яке позивач мав право, що підтверджено рішенням суду, повинно бути виплачено у день звільнення позивача із Військової служби, а факт її несвоєчасної виплати є підставою для застосування наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України.
Щодо вимог позивача в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2021 року по 02.06.2023 року, суд зазначає наступне.
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.
З огляду на викладене, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Механізм обчислення середньої заробітної плати визначений Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок №100).
Відповідно до п.2 Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 5 Порядку №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Абзацом 1 пункту 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
При цьому, суд враховує зміни до ч. 1 ст. 117 КЗпП, що відбулись 01.07.2022 року, відповідно до яких статтю викладено у наступній редакції: "у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців". Зазначена стаття зазнала змін до виникнення спірних правовідносин між позивачем та відповідачем (03.06.2023 року - день повного розрахунку з позивачем).
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, шляхом визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2021 року по 02.02.2022 року, включно.
Щодо розрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка має бути виплачена ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.
Так, середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України “Про оплату праці” визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100(далі - Порядок № 100).
Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Здійснюючи обрахунок середнього заробітку, що має бути сплачений за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує, що ОСОБА_1 звільнений з 01.08.2021 року.
З урахуванням змін внесених до частини 1 статті 117 КЗпП, суд середній заробіток за час затримки розрахунку, має бути виплачений за період з 02.08.2021 по 02.02.2022 р.р., включно, що складає 184 календарних днів, обрахованих згідно з листами Мінсоцполітики про норми тривалості робочого часу на 2021 - 2022 роки.
Згідно наявної в матеріалах справи довідки про розмір грошового забезпечення за два останні календарні місяці перед звільнення ОСОБА_1 від 01.08.2023 року № 544, складену Першим Прикордонним загоном Державної прикордонної служби України, середньоденна заробітна плата позивача, за останні два місяці перед звільненням, складає 460,84 грн. (14119,10+13992,30/61).
Отже, розмір середнього заробітку, у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні складає 84 794,56 грн. (184 *460,84 грн.).
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, щодо наявності законодавчо передбачених підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , шляхом визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2021 року по 02.02.2022 року включно; зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2021 року по 02.02.2022 року включно в сумі 84 794,56 грн., відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, підлягають частковому задоволенню, з вище окреслених підстав.
Керуючись ст. ст. 6, 12, 72, 77,90, 139, 246, 255,295,297 КАС України, суд -
ВИРІШИВ:
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2021 року по 02.02.2022 року включно.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2021 року по 02.02.2022 року включно в сумі 84 794 (вісімдесят чотири тисячі сімсот дев'яносто чотири) грн. 56 коп., відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
4. У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст. 293, 295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя Ю.В. Харченко