ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2023 рокусправа №380/17275/23
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Кухар Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до 7 прикордонного Карпатського загону ДПС України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
ВСТАНОВИВ:
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (79010, м. Львів, вул. Личаківська, 74) в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у перетинанні кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку від 24.06.2023 року, виданого старшим лейтенантом прикордонної служби «Краківець» ОСОБА_2 щодо позивача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваним рішенням позивачу відмовлено у перетині державного кордону на виїзд з України. Позивач вважає вказане рішення протиправним, оскільки він у пункті пропуску через державний кордон "Краківець" пред'явив всі необхідні документи, які надають право перетнути державний кордон України. Однак, позивачу було відмовлено у перетині державного кордону України, що підтверджується копією рішення про відмову в перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку від 24.06.2023 року, виданого старшим лейтенантом прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ОСОБА_2 щодо позивача.
Ухвалою судді від 27 липня 2023 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою про відкриття провадження запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву, а також роз'яснено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин справа буде вирішена за наявними матеріалами.
Представник відповідача подав відзив на позовну заяву (вх. №2647 від 17.04.2023 року), в якому просив у задоволенні позову відмовити з огляду на наступне. Відповідач не уповноважений визначати конкретний і вичерпний перелік документів для перетину державного кордону оскільки процедури прикордонного контролю, відповідно до частини 1, 2, 4 статті 6 Закону України «Про прикордонний контроль» визначено, що перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом.
Законодавство України не покладає на Відповідача обов'язку ведення вичерпного переліку документів, необхідних для перетину державного кордону. Відповідач не формує державну політику з питань виїзду за кордон громадян України в умовах дії на території України правового режиму воєнного стану. У зв'язку з цим варто зазначити наступне.
В оскаржуваному рішенні зазначено, що у зв'язку із Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про правовий режим воєнного стану в Україні», Указ Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а також Законом України «Про затвердження Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 року громадянина України ОСОБА_3 тимчасово обмежено у праві виїзду з України, з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону згідно Постанови КМУ від 27.01.1995 року №57 «Про затвердження правил перетинання державного кордону громадянами України», так як вищезазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтвердять підставу для виїзду за кордон.
Отже, Позивач не надав на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон громадянина України під час дії воєнного стану - особливого правового режиму, який введено в Україні у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, а саме в період коли законодавством України встановлюється особливий режим в'їзду і виїзду та обмежується свобода пересування для громадян.
У відповідності до вимог Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» на військову службу за призовом під час мобілізації можуть бути призвані громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років (статті 20,22).
Статтею 22 Закону №3543-XII визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Частиною шостою статті 22 Закону №3543-ХІІ визначено, що громадянам, ікі перебувають на військовому обліку, з моменту оголошення мобілізації забороняється зміна місця проживання без дозволу посадової особи, визначеної у частині третій цієї статті.
Поряд з цим статтею 23 Закону №3543-XII передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Згідно з пунктом 2-6 Правил, в редакції чинній на дату перетину державного кордону визначено, що у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
У постанові від 13.06.2018 року по справі №822/2446/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вказав, що правовий статус поняття «одинокого батька» не врегульований законодавством, вбачається за можливим застосування аналогії поняття «одинокої матері», тлумачення якого зазначено у Постанові Пленуму ВСУ. Тобто, для набуття статусу «одинока матір», «одинокий батько», необхідно 2 факти: не перебування у шлюбі, а також виховання і утримування дитини самими матір'ю чи батьком відповідно, тобто без участі іншого з подружжя у житті дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 Глави 13 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу між батьком, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ч. 1; 2 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою; розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно з статтею 150 СК України обов'язками батьків щодо виховання та розвитку дитини є не тільки забезпечення здобуття освіти дитиною, але й обов'язок батьків піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний стан, духовний та моральний розвиток, виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.
Підсумовуючи вищевикладене, надані позивачем 24.06.2023 року документи не дали змогу уповноваженим посадовим особам, які здійснюють прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України прийняти рішення про надання дозволу на перетин державного кордону України позивачу, тому рішення прийняте щодо Позивача - є правомірним.
Частиною 1 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Суд, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин України, 24 червня 2023 року разом з донькою прибув до пункту пропуску через державний кордон «Краківець» з метою здійснити перетин державного кордону на виїзд з України.
Під час здійснення прикордонного контролю позивачем було надано наступні документи: копію рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 06.09.2017 року про розірвання шлюбу з матір'ю дитини ОСОБА_4 , в якому визначено місце проживання дитини з батьком; копію рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 02.11.2016 року про визнання матері дитини ОСОБА_4 недієздатною; довідку служби у справах дітей Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано - Франківської області від 19.06.2023 року; акт обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства фактичного місця проживання особи від 21.06.2023 року.
Рішенням про відмову в перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку від 24.06.2023 року, виданого начальником 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) старшим лейтенантом ОСОБА_2 , позивача тимчасово обмежено у праві виїзду з України з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, так як ОСОБА_1 не змін надати на прикордонний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.
При вирішенні спору суд виходить з наступного.
Згідно частини першої статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Отже, конституційне право особи вільно залишати територію України може бути обмежене законом, при цьому відповідний державний орган повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України від 05 листопада 2009 року № 1710-VI "Про прикордонний контроль" (далі Закон № 1710).
Згідно з частинами 1, 2 статті 2 Закону № 1710 прикордонний контроль державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
Відповідно до абзацу першого частини 3 статті 6 Закону № 1710 пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.
Прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем (частина 4 статті 6 Закону № 1710).
Частиною 1 статті 14 Закону №1710 передбачено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (частина 2 статті 14 Закону № 1710).
Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право оскаржити відповідне рішення згідно із Законом України "Про звернення громадян" або до суду. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії. Оскаржене рішення може бути скасовано чи змінено начальником органу охорони державного кордону або скасовано та визнано нечинним судом.
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок розв'язання спорів у цій сфері регулюється Законом України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" від 21 січня 1994 року № 3857-XII (далі Закон № 3857).
За змістом статті 1 Закону № 3857 громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну. На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки.
Частиною 1 статті 6 Закону № 3857 встановлено підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України.
Так, право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону; 3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; 4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів; 9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду; 10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов'язку щодо сплати грошових зобов'язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв'язку з яким таке обмеження встановлюється.
Суд зазначає, що вищевказані підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України є загальними та функціонують за відсутності особливих правових режимів, які вводяться в дію указом Президента України та затверджуються Верховною Радою України.
Одним із таких правових режимів є правовий режим воєнного стану.
Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-ІХ), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (зі змінами, внесеними Указами від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, та від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-IX), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб (пункт 1). Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" затверджено Указ Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні".
Указом Президента України від 12 серпня 2022 року № 573/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX , продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб. Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" затверджено Указ Президента України від 12 серпня 2022 року № 573/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні".
Указом Президента України від 07 листопада 2022 року № 757/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX , продовжений строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України від 06 лютого 2023 року № 58/2023 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX , продовжений строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.
Указом Президента України від 01 травня 2023 року № 254/2023 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" внесено до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX , такі зміни: 1) на часткову зміну статті 1 продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб; 2) статтю 2 викласти у такій редакції: "2. Військовому командуванню разом з військовими адміністраціями, органами виконавчої влади, правоохоронними органами та за участю органів місцевого самоврядування запроваджувати і здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи правового режиму воєнного стану, реалізовувати повноваження, необхідні для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності".
Пунктом 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" постановлено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Отже, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтею 33 Конституції України, а саме: щодо того, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України від 12 травня 2015 року № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" (далі - Закон №389, станом на момент спірних правовідносин). Статтями 1, 2 Закону № 389 передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
Пунктом 6 частини 1 статті 8 Закону № 389 встановлено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Частиною другою статті 3 Закону № 3857 передбачено, що правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Порядок перетинання громадянами України державного кордону визначений Правилами перетинання державного кордону України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
За змістом пункту 2 Правил у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Згідно з пунктом 2-6 Правил у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Відповідно до визначень, які наведені у статті 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі Закон № 3543):
- мобілізаційна підготовка - комплекс організаційних, політичних, економічних, фінансових, соціальних, правових та інших заходів, які здійснюються в мирний час з метою підготовки національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України, інші військові формування), сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій до своєчасного й організованого проведення мобілізації та задоволення потреб оборони держави і захисту її території від можливої агресії, забезпечення життєдіяльності населення в особливий період;
- мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 22 Закону № 3543 визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Разом з цим статтею 23 Закону № 3543 передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, згідно з абзацом п'ятим частини першої цієї статті не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
У чинному законодавстві зміст поняття "особа, яка самостійно виховує дитину" не розкривається. Але таке поняття необхідно тлумачити так, що не можна позбавити дитину єдиного реального піклувальника. Одразу слід зауважити, що воно не вичерпується статусом "одинокого батька" чи "одинокої матері", який також чітко не визначений на законодавчому рівні. Верховний Суд дійшов висновку, що правовий статус "одинокого батька" не врегульований законодавством і визнав за можливе застосування аналогії поняття "одинокої матері", тлумачення якого наведено у Постанові Пленуму Верховного суду України (п. 9) "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992. Для набуття статусу "одинока матір", "одинокий батько" необхідні дві умови: не перебування у шлюбі, а також виховання та утримання дитини самостійно матір'ю чи батьком відповідно, тобто без участі іншого в житті дитини. При цьому суд додав, що розірвання шлюбу та встановлення місця проживання дитини з одним із батьків не доводять факт відсутності участі іншого з батьків у вихованні дитини та, відповідно, не підтверджують статус "одинокий батько".
Позивачем надано суду копію рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 06.09.2017 року про розірвання шлюбу з матір'ю дитини ОСОБА_4 , в якому визначено місце проживання дитини з батьком; копію рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 02.11.2016 року про визнання матері дитини ОСОБА_4 недієздатною; довідку служби у справах дітей Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано - Франківської області від 19.06.2023 року; акт обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства фактичного місця проживання особи від 21.06.2023 року, ці документи були пред'явлені позивачем при спробі перетину кордону.
Щодо матері дитини позивача - ОСОБА_1 , надано копію рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 02.11.2016 року про визнання матері дитини ОСОБА_4 недієздатною.
Так, відповідно до Правил, передбачена необхідність підтверджувати своє право на перетин кордону, окрім паспорту, іншими документами.
Але, Правилами та іншими нормативно-правовими актами не визначено, якими саме документами повинно бути підтверджений факт того, що особа самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
17.03.2022 Адміністрація Державної прикордонної служби України видано листа за №23-6855/0/6-22-Вих «Щодо порядку організації виїзду за кордон на період дії правового режиму воєнного стану», яким проінформовано органи Держприкордонслужби про обмеження щодо заборони на період дії правового режиму воєнного стану виїзду за межі України громадян України, зокрема не застосування до осіб, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років. Підтверджуючими документами можуть бути: свідоцтво про народження дитини (дітей)+ свідоцтво про смерть матері дитини/рішення суду про позбавлення матері батьківських прав/визнання безвісти відсутньою/рішення суду про розлучення з визначенням місця проживання з батьком.
Зі змісту цього листа, вбачається, що в ньому зазначений перелік документів, які можуть підтверджувати самостійність виховання особою дитини. Позивачем було надано відповідачу копію рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 06.09.2017 року про розірвання шлюбу з матір'ю дитини ОСОБА_4 , в якому визначено місце проживання дитини з батьком.
Як вже зазначалося вище, позивачем надано посадовій особі відповідача надано наступні документи: копію рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 06.09.2017 року у справі №353/38/17 про розірвання шлюбу з матір'ю дитини ОСОБА_4 , в якому визначено місце проживання дитини з батьком; копію рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 02.11.2016 року у справі №353/643/16-ц про визнання матері дитини ОСОБА_4 недієздатною; довідку служби у справах дітей Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано - Франківської області від 19.06.2023 року; акт обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства фактичного місця проживання особи від 21.06.2023 року.
Таким чином, судовим рішенням у справі у справі №353/38/17 підтверджено, що позивач з 2017 року самостійно виховує дитину віком до 18 років, у зв'язку з чим він не підлягає призову на військову службу під час мобілізації та, відповідно, на нього не поширюються обмеження щодо заборони на період дії правового режиму воєнного стану виїзду за межі України.
При вирішенні даного суд, також, враховує, що за наведених підстав попередньо (31.05.2022 року) позивач виїжджав за межі території України через прикордонний пункт пропуску «Корчова», що підтверджується відповідним відмітками в паспорті громадянина України для виїзду за кордон. Зазначене, на думку суду, свідчить про непослідовність рішень відповідача щодо одного і того ж питання.
Відтак, немає ніяких підстав вважати, що зазначені обставини штучно створені позивачем, з метою ухилення від мобілізації та отримання право на перетин кордону.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що спірне рішення про відмову у перетинанні кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку від 24.06.2023 року не містить чіткої підстави для його прийняття.
Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення відповідним органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Відтак, невиконання відповідачем законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акту індивідуальної дії призводить до його протиправності.
За таких обставин, суд дійшов висновку, про необхідність задоволення позову.
Щодо питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
При зверненні до суду позивачем сплачено суму судового збору у розмірі 1073,60 грн.
Отже, відповідно до положень ст. 139 КАС України сплачений позивачем судовий збір за подання позову до суду в сумі 1073,60 грн. підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до 7 прикордонного Карпатського загону ДПС України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - задоволити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетині державного кордону України громадянину України ОСОБА_1 , який досяг 16-річного віку, від 24.06.2023 року, виданого начальником 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) старшим лейтенантом ОСОБА_2 .
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяКухар Наталія Андріївна