ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 вересня 2023 рокусправа № 380/3628/23
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Желік О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ВСТАНОВИВ:
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із вимогами:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 03.10.2022р. №913180119298 про відмову ОСОБА_1 у переведенні пенсії з інвалідності на пенсію по віку та у перерахунку пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 переведення пенсії з інвалідності на пенсію по віку та перерахунок і виплату пенсії у відповідності до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, яка застосовується при призначенні пенсії у 2021 році (9118,81), з урахуванням раніше проведених виплат, починаючи з часу набуття законного права на пенсію за віком, - з 27 серпня 2021 року.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачка є інвалідом III групи загального захворювання, перебуває на обліку і отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003. У зв'язку із досягненням пенсійного віку 27.09.2021 позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про переведення пенсії з інвалідності на пенсію по віку та здійснення перерахунку пенсії з врахуванням коефіцієнту нова середня 9118,81 грн. у зв'язку з тим, що в неї є більше двох років страхового стажу після нарахування пенсії і раніше заяву на перерахунок вона не писала, до якої долучила копію трудової книжки. Листом від 26.10.2021 №15491-14556/Д-52/8-1300/21 відповідач відмовив позивачці у переведенні пенсії з інвалідності на пенсію по віку та перерахунку пенсії з тих підстав, що після 01.12.2017 позивачка не працювала та не набула 24 місяці стажу роботи, а тому переводити на пенсію за віком із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, яка застосовується при призначенні пенсії у 2021 році (9118,81) відповідач підстав не вбачає. Вважаючи такі дії відповідача протиправними позивачка звернулась до суду.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.03.2022 у справі №380/25306/21 задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_1 та, зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.09.2021 про переведення пенсії з інвалідності на пенсію по віку відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та прийняти відповідне рішення.
На виконання вказаного судового рішення відділом перерахунків пенсій №2 Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області було прийнято рішення від 03.10.2022 №913180119298 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 . Вказане рішення мотивовано тим, що подана позивачкою заява від 27.09.2021 про перевід з пенсії по інвалідності на пенсію за віком не відповідає вимогам Порядку №22-1, оскільки подана у довільній формі.
Представник позивача зазначає, що вказане рішення відповідача є протиправним, адже суд своїм рішення зобов'язав відповідача розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 27.09.2021 та прийняти відповідне рішення. Всупереч цьому, відповідач належним чином не розглянув поданої позивачкою заяви.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву, у якому він щодо задоволення позову заперечив та вказав, що незалежно від наявності права особи на пенсію чи на перерахунок пенсії, існує обов'язкова процедура звернення до органу, що призначає пенсії із заявою встановленого зразка (із додаванням відповідних документів, що дають право на призначення (перерахунок) пенсії). Як вказує представник відповідача, позивачкою не подано до пенсійного органу заяви встановленого зразка. Відтак, представник відповідача зазначає, що Головне управління розглянувши заяву позивачки від 27.09.2021, діяло в межах і у спосіб, що передбачений законодавством України.
Ухвалою судді від 28.02.2023 в справі було відкрито провадження в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши позов, подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
Позивач - ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується паспортом НОМЕР_1 , та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області.
Позивачка є інвалідом III групи загального захворювання, та з 16.07.1997 отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058- IV від 09.07.2003.
У зв'язку із досягненням пенсійного віку 27.09.2021 позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про переведення пенсії з інвалідності на пенсію по віку та здійснення перерахунку пенсії з врахуванням коефіцієнту нова середня 9118,81грн. у зв'язку з тим, що в неї є більше двох років страхового стажу після нарахування пенсії і раніше заяву на перерахунок вона не писала.
Листом від 26.10.2021 №15491-14556/Д-52/8-1300/21 відповідач повідомив позивачку про те, що відповідно до ст.45 Закону України №1058-IV, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в ч.1 ст. 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії. Якщо особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати та набула не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі, при переведенні вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком застосовується середня заробітна плата (дохід), визначена ч.2 ст.40 цього Закону для призначення пенсії. Частиною 2 ст.33 Закону 1058 передбачено, що непрацюючі особи, зокрема, з інвалідністю ІІІ групи мають право на призначення пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком. Тому, керуючись ч.2 ст.33 Закону 1058, на підставі заяви ОСОБА_1 від 01.12.2017, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області проведено з 24.11.2017 перерахунок пенсії у зв'язку з звільненням з роботи, та з 01.12.2017 переведено на пенсію по інвалідності в розмірі пенсії за віком. Оскільки, після 01.12.2017 позивачка не працювала та не набула 24 місяці стажу роботи а тому переводити на пенсію за віком із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, яка застосовується при призначенні пенсії у 2021 році (9118,81) відповідач підстав не вбачає.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24.03.2022 у справі №380/25306/21 задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії та, зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.09.2021 про переведення пенсії з інвалідності на пенсію по віку відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та прийняти відповідне рішення.
За результатом виконання вищевказаного рішення суду відділом перерахунків пенсій №2 Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області було прийнято рішення від 03.10.2022 №913180119298 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 . Таке рішення мотивовано тим, що оскільки подана заява не відповідає вимогам Порядку №22-1, тому немає підстав для здійснення перерахунку пенсії відповідно до Закону №1058. Також повідомлено, що у випадку звернення ОСОБА_1 до Мостиського відділу обслуговування громадян (сервісний центр №12) ГУ ПФУ України у Львівській області із заявою відповідно до Порядку №22-1, вона буде розглянута у відповідності до законодавства України.
Вважаючи зазначене рішення відповідача протиправним та таким, що порушує право позивачки на належне соціальне забезпечення, остання звернулась до суду з метою його скасування.
Вирішуючи спір суд керується таким.
Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
За правилами статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Так, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Отже, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись, серед іншого, про наявність права на позов у матеріальному розумінні, а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачка просить визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 03.10.2022 №913180119298 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 .
Як встановив суд, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24.03.2022 у справі №380/25306/21 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.09.2021 про переведення пенсії з інвалідності на пенсію по віку відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та прийняти відповідне рішення.
У згаданому рішенні суд, зокрема, зазначив, що особа має право на отримання різних видів пенсії, які можуть призначатися або у відповідності до Закону №1058-IV, або згідно Закону №1788-ХІІ. При цьому, громадянин сам обирає вид пенсії, яку бажає отримувати, подавши до органу, що призначає пенсію, відповідну заяву. У свою чергу, отримавши вказану заяву територіальний орган зобов'язаний перевірити її на відповідність вимогам Порядку та прийняти рішення за наслідками такого розгляду.
Окрім цього, суд дійшов, висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області рішення за наслідками розгляду поданої 27.09.2021 позивача заяви про переведення пенсії з інвалідності на пенсію по віку та здійснення перерахунку пенсії з врахуванням коефіцієнту не приймало, як і не здійснювало формування передбаченого пунктом 1.9 Порядку повідомлення.
Таким чином, аналізуючи обставини даної адміністративної справи у контекстуальному зв'язку із обставинами адміністративної справи №380/25306/21 суд відзначає, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.03.2022 у справі №380/25306/21 було зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області розглянути по суті заяву позивачки від 27.09.2021 про переведення пенсії з інвалідності на пенсію по віку та здійснення перерахунку пенсії з врахуванням коефіцієнту, а також прийняти за результатом її розгляду мотивоване рішення.
Ба більше, у згаданому судовому рішенні суд не вбачав порушень з боку позивача щодо подачі заяви не у встановленій Порядком №22-1 формі.
Як вбачається з рішення відділу перерахунків пенсій №2 Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 03.10.2022 №913180119298 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 , таким відмолено позивачці у перерахунку пенсії внаслідок подання заяви, яка не відповідає вимогам Порядку №22-1.
З урахуванням викладеного суд висновує, що Головним управління Пенсійного фонду України у Львівській області, всупереч рішенню Львівського окружного адміністративного суду від 24.03.2022 у справі №380/25306/21, не розглянуто по суті заяви позивачки від 27.09.2021 про переведення пенсії з інвалідності на пенсію по віку та здійснення перерахунку пенсії з врахуванням коефіцієнту.
Таким чином, у даному випадку спірні правовідносини між позивачкою та пенсійним органом виникли на стадії виконання судового рішення від 24.03.2022 у справі №380/25306/21.
Відповідно до статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.
Згідно із вимогами статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Таким чином, виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, у справі «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997 Європейський суд вказав, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". Право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
На важливості належного виконання судового рішення неодноразово наголошував у своїх рішеннях і Конституційний Суд України.
Так, у пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 (справа щодо конституційності окремих положень Кримінально-процесуального кодексу України) Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання; обов'язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя; виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової. З огляду на це посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції є заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист.
У Рішенні від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 (справа щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 17, пункту 8 частини першої статті 26, частини першої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження») Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац п'ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року №5-рп/2013); набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов'язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (підпункт 2.4 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року №10-р/2018); невід'ємною складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012).
Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику ЄСПЛ, який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява №60750/00) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).
Обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129, 129-1 Конституції України та статтями 2, 14, 370 КАС України.
Однак, у разі невиконання рішення суду в добровільному порядку існує механізм примусового виконання рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно із положеннями частин 1, 2статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу (частина 8статті 382 КАС України).
Відповідно до частини 1статті 383 КАС України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Системний аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що приписами статей 382, 383 КАС України передбачено декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах: зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду.
Вказані правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення, яке набрало законної сили.
Таким чином, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Відтак, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, у відповідності до КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 806/2143/15 та від 22.12.2020 у справі №440/1810/19.
Як зазначено в пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005, засіб захисту, що вимагається статтею 13Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Враховуючи вище наведене, суд вважає за необхідне наголосити, що обраний позивачкою спосіб захисту не є ефективним, не усуває юридичного конфлікту, а створює передумови для виникнення нової спірної ситуації, не відповідає об'єкту порушеного права, оскільки шляхом розгляду позовних вимог в межах іншої справи неможливо захистити чи відновити порушене право позивачки на виконання судового рішення, яке вже набрало законної сили, та безумовно має бути виконано.
Також потрібно враховувати, що суд не має права зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки таким чином порушуються процесуальні норми КАС України.
Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду в рішеннях від 16.01.2019 у справі №686/23317/13-а та від 06.02.2019 у справі №816/2016/17.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскільки позивачкою по суті заявлено позовні вимоги щодо захисту своїх прав, які фактично стосуються питання повного виконання (неналежного виконання чи не виконання) рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.03.2022 у справі №380/25306/21, то відповідно, нею не правильно обрано спосіб захисту свого порушеного права.
Отже, в даному випадку відсутні підстави стверджувати про виникнення між позивачкою та відповідачем нового спору. Наразі має місце спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення.
Наявність спеціальних правових норм КАС України (статті 382, 383), направлених на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).
На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8-10, 14, 90, 143, 241-246, 250 КАС України, суд, -
ВИРІШИВ:
у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Желік О.М.